ТОП 10:

Лекції до курсу «Вступ до мовознавства»



Модуль № 1.

Лекція № 1.

Тема . Мовознавство як наука. Завдання і методи науки про мову (1 година).

Мета.Ознайомити студентів із науковою проблематикою мовознавчої науки, із завданнями курсу «Вступ до мовознавства».

Розгорнутий план лекції

1. Предмет та основні розділи мовознавства. Місце мовознавства серед інших наук. Мовознавство і соціальні науки (історія, археологія, етнографія, соціологія). Мовознавство і природничі науки( фізіологія, анатомія, медицина, фізика, кібернетика, математика, семіотика, географія). Мовознавство і філософія ( логіка, філософія, літературознавство, мистецтвознавство). Аспекти вивчення мовознавства ( конкретне і загальне мовознавство, теоретичне і прикладне мовознавство). Основні розділи мовознавства: фонетика, фонологія, акцентологія, морфонологія, морфологія, лексикологія, семасіологія, етимологія, ономастика, лексикографія, деоиватологія, синтаксис, фразеологія, стилістика.

2. Виникнення мовознавства в системі знань людини. Історія мовознавства античного світу. Розвиток мовознавства у 19 – 20 століттях. Школи і аспекти сучасного мовознавства.

3. Основні проблеми сучасного мовознавства як науки:

- мова і мовлення як об’єкт і предмет мовознавства. Людська мова і конкретні мови світу. Конкретне і загальне мовознавство. Теоретичне і практичне мовознавство. Проблематика мовознавства;

- визначення мови як явища з античних часів і до сьогодення. Закономірності розвитку мови, його рушійні сили. Внутрішні та зовнішні фактори мовних змін;

- проблема виникнення мови. Гіпотези та суперечки в наукових школах. Проблема класифікації мов світу. Генеалогічна класифікація мов як класифікація їх за спорідненістю та типологічна класифікація як класифікація їх за будовою. Проблема класифікації окремих мовних одиниць;

- мова і мислення; мова і свідомість. Психолінгвістика;

- проблема виникнення й розвитку письма. Основні етапи розвитку письма;

- проблема методології науки.

4. Методологія мовознавства та спеціальні методи лінгвістичних досліджень. “Метод — це процедура виявлення й опису специфічних особливостей предмета чи явища або певної його сторони, що дозволяє одержати нові знання про будову предмета, його властивості, особливості їх виявів і под.” (В. М. Русанівський). Методологічна основа мовознавства. Методи дослідження мови (загальні і спеціальні). Описові методи (або дискриптивні): експериментальний, дистрибутивний, статистичний. Реконструктивні методи: порівняльно-історичний, метод внутрішньої реконструкції. Індукція. Дедукція. Аналіз. Синтез.

5. Структура науки про мову. Система найважливіших понять-термінів (метамова) лінгвістики.

Література

Основна

1. Головин Б. К. Введение в языкознание: [ учебное пособие для студ. филол. ф-тов ун-тов] / Б. К. Головин. – М. : Высшая школа, 1973. – 290с.

2. Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол.. ф-тів ун-тів] / С. І. Дорошенко, П. С. Дудик. – К. : Вища шк., 1974. – С. 12 - 13.

3. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол.. ф-тів ун-тів] / Ю. О. Карпенко. – К. , Одеса: Вища шк., 1983. – С. 3 – 20; 27 – 35; 246 – 251.

4. Кодухов В. И. Введение в языкознание: [ учебное пособие для студ. филол. ф-тов ун-тов] / В. И. Кодухов. – М. : Просвещение, 1979. – С. 7 – 17; 303 - 328.

5. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол.. ф-тів ун-тів] / К. : Академія, 2000. – С. 7 – 11; 58 - 99.

6. Леонтьев А. А. Путешествие по карте языков мира / А. А. Леонтьев. – М.: Просвещение, 1988. – 167 с.

7. Реформатский Л. А. Введение в языковедение Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол.. ф-тів ун-тів] / Л. А. Реформатский. - М.: Просвещение, 1979. – С. 44 - 53.

 

Додаткова

1. Білецький А. О. Про мову і мовознавство / А. О. Білецький. – К.: АртЕк, 1997. – С. 11 - 18.

2. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови :[ навч. посіб. для студ. філол.. ф-тів ун-тів] / С. П. Бевзенко. – К.: Вища школа, 1988. – С. 5 – 6; 20 - 22.

3. Левицький Ю. М. Мови світу //Енциклопедичний довідник/ Ю. М. Левицький. – Львів, 1988. – 440 с.

4. Мельничук О. С. Методологічні пошуки в нових підходах до висвітлення мови/ О. С. Мельничук // Мовознавство. – 1991. - №3. – С. 3 – 11.

5. Царук О. В. Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри: монографія / О. В. Царук. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. – С. 104 = 113.

Питання для перевірки

1. Як Ви розумієте, що таке мова?

2. Як розрізняють конкретне і загатне мовознавство? Теоретичне і прикладне мовознавство? Зовнішнє та внутрішнє мовознавство? Які поділи мовознавства Вам ще відомі?

3. Перерахуйте основні проблеми мовознавства. Дайте їм стислу характеристику.

4. Чим відрізняється і що спільного між поняттями методологія і метод? Які методи мовознавства Вам відомі?

5. Чому виділяються різні аспекти мовознавства і чому мовознавство вважається комплексною наукою?

6. Що таке мовлення та яке його основне призначення? Чим відрізняються форми мовлення? Які науки ще вивчають мовленнєву діяльність людини?

7. Чим обумовлено включення мовознавства до числа соціальних, суспільно-історичних наук?

8. У яких формах і снує мова і чим займаються лінгвісти?

9. Складіть детальний план відповіді. Додайте втрачені складові ланцюжка.

Форми мовлення

/ \

Внутрішнє Зовнішнє

/ \

Усне ?

/ \

? діалогічне

Лекція № 1.

Тема . Мова, її природа і функції (1 година).

Мета.Ознайомити студентів з науковими поглядами на природу та походження мови; сформувати уявлення про історію письма.

Розгорнутий план лекції

1. Проблема визначення сутності мови. Основні філософсько-лінгвістичні теорії. До постановки проблеми. Зародження і походження конкретних мов. Походження людини, зародження його мислення і мовлення як комплексна проблема багатьох суміжних наук. Мова як ознака будь-якого людського колективу. Виникнення мови і свідомості людини в глибокій давнині. Потреба людини у спілкування як сутнісна риса людського колективу. Соціальні передумови зародження мислення й мовлення. Біологічні передумови зародження мови і мовлення:

- група біологічних концепцій ( наприклад, звукоімітаційна теорія), позитивні риси та недоліки. Німецький мовознавець Август Шлейхер (1821 — 1868) започаткував натуралістичний напрям у мовознавстві, вважаючи, що мова — природний організм, який народжується, розвивається, старіє й умирає. Мова не є біологічним явищем, бо вона не закладена в біологічній природі людини. Якби це було так, то новонароджена дитина одразу б заговорила мовою своїх біологічних предків. Дитину треба навчити мови. Деякі люди, опинившись поза суспільством, стають безмовними, так звані діти-мауглі. Межі мов і рас не збігаються. Дитина розмовляє мовою людей серед яких виховується. Існує феномен “дитячої мови”. Однак це не осмислені слова, а лише дитяче лепетання.

- група соціальних концепцій (наприклад, теорія соціального договору, теорія трудових вигуків), позитивні риси та недоліки. Більшість науковців інтерпретують мову як явище соціальне. Серед них — Дені Дідро (1713 — 1784), Ж.-Ж. Руссо (1712 — 1778). Поль Лафарг ( 1842 - 1911), Антуан Мейє ( 1866 — 1936) Жозеф Вандрієс (1875 — 1960), Фердінанд де Соссюр (1857 — 1913), Шарль Баллі ( 1865 — 1947). Мова — явище суспільне. Вона виникла у суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може.

- група релігійних концепцій ( наприклад Біблійна теорія), позитивні риси та недоліки;

- група психологічних теорій (наприклад, вигукова теорія), позитивні риси та недоліки. Німецькі вчені Макс Мюллер (1823 — 1900) та Йоганн-Готфрід Гердер (1744 — 1803) розглядали мову як явище психічне. Таких же поглядів дотримувалися Вільгельм фон Гумбобльдт (1767 — 1835) та Олександр Потебня (1835 — 1891), які вважали, що мова — це дух народу. Однак психіка кожної людини індивідуальна, неповторна.

2. Деякі риси первинних мов:

- первинність звукового мовлення, його органічний взаємозв’язок з мімікою та жестами;

- нерозчленовані звукові комплекси як знаки ситуацій;

- первинні слова як родові назви цілих класів предметів.

3. Учення академіка І. П. Павлова про дві сигнальні системи як обґрунтування взаємозв’язоку мислення і мовлення.

4. Закономірності історичного розвитку мови:

- історія суспільства і розвиток мови. історія суспільства – важливий стимул розвитку мови. Розвиток мови як форма її існування як засобу спілкування. Протиріччя як джерело розвитку мов. Протиріччя між складними комунікативними потребами людей і системою конкретної мови. Протиріччя в системі мови на всіх рівнях її розвитку;

- лінгвістичні закони. Поняття лінгвістичного закону та його властивості. Об’єктивний характер лінгвістичного закону. Закон як відображення сутності закономірності. Прогнозуюча роль законів мови. Загальні лінгвістичні закони. Закон еволюційного розвитку мови. Закон нерівномірності розвитку різних рівнів мови. Принцип економії та закон аналогії. Вузькоспеціальні лінгвістичні закони різних рівнів мови. Закони розвитку мови та правила її функціонування. Питання про можливість свідомої саморегуляції мовних процесів;

- диференціація мови у процесі її розвитку і функціонування. Територіальне членування мови. Місцеві діалекти як часткові системи загальнонародної мови. Види соціального членування мови (чоловічий і жіночий варіанти мови; соціальне та спеціальне використання мов; соціально-групове і професійне членування мови; створення спеціальних жаргонів (умовні, «таємні» мови). Жанрово-функціональне членування мови. Основні стилі мови і мовлення. Літературна мова та основні її ознаки (чітка нормативність, що можлива тільки за наявності писемної форми мовлення, над діалектний характер, літературна мова – вища форма національної мови, багатоманітність функцій та сфер використання мови, жанрово-стилістична диференціація мови).

5. Основні функції мови:

- сутність мовленнєвої комунікації; мова як засіб людського спілкування;

- мова як безпосередня діяльність думки;

- мова як знаряддя пізнання;

- мова як засіб навчання та виховання (педагогічна функція мови);

- мова як засіб вираження почуттів (емотивна функція мови);

- мова як засіб образного світосприйняття (естетична функція мови).

6. Особливості розвитку мов та діалектів у різні історичні епохи:

- форми історичної спільності людей і соціальні функції мов. Соціолінгвістична класифікація мов (родові та племінні діалекти; мови/діалекти союзів споріднених племен; мови народностей; національні мови; міжнаціональні мови; світові мови);

- соціально-історична обумовленість диференціації та інтеграції мов та діалектів. Види мовних контактів (співіснування мов – мовні союзи; суміщення мов – креольські мови та жаргони; схрещення мов – явища субстрату та суперстрату);

- взаємовідношення мов і діалектів в первісному суспільстві. Зародження класового суспільства, утворення народностей та їх мов. Своєрідність мовних процесів в епоху феодалізму. Інтеграція племінних діалектів в діалекти територіальні. Диференціація територіальних діалектів. Формування націй і національних мов в епоху капіталізму. Основні шляхи формування національних мов.

 

Література

А. Основна

1. Головин Б. К. Введение в языкознание: [ учебное пособие для студ. филол. ф-тов ун-тов] / Б. К. Головин. – М. : Высшая школа, 1973. – С. 228 - 235.

2. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол..ф-тів ун-тів] / Ю. О. Карпенко. – К. , Одеса: Вища шк., 1983. – С. 147 - 156.

3. Кодухов В. И. Введение в языкознание: [ учебное пособие для студ. филол. ф-тов ун-тов] / В. И. Кодухов. – М. : Просвещение, 1979. – С. 56 - 102.

4. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол.. ф-тів ун-тів] / К. : Академія, 2000. – С. 39 - 57.

5. Реформатский Л. А. Введение в языковедение Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол.. ф-тів ун-тів] / Л. А. Реформатский. - М.: Просвещение, 1979. – С. 465 - 474.

Б. Додаткова

1. Будагов Р. А. Человек и его язык / Р. А. Будагов. – М.: МГУ, 1976. – С. 28 -56.

2. Булаховський Л. А. Питання походження української мови / Л. А. Булаховський. – К.: Рад. Школа, 1956. – 450 с.

3. Леонтьев А. А. Путешествие по карте языков мира / А. А. Леонтьев. – М.: Просвещение, 1988. – С. 97.

4. Панов Е. Н. Знаки, символы, языки / Е. Н. Панов. – М.: Высшая школа, 1980. – 240 с.

Питання для перевірки

1. Чим принципово відрізняється діяльність людей від поведінки тварин?

2. Чому академік І. П. Павлов називав слово «сигналом сигналів»?

3. Чому тільки звукова мова могла стати повноцінним засобом спілкування людей, що формувалися?

4. Як і в яких формах оволодівають мовою глухонімі і сліпоглухонімі?

5. Які Ви знаєте сучасні уявлення про зародження людського суспільства та людської мови?

6. Які основні недоліки кожної із відомих Вам теорій походження мови?

7. Чи створює історія суспільства закони розвитку мови?

8. Чому розвиток мови є формою її існування як засобу спілкування?

9. Чому лінгвістичні закони називають ще внутрішніми законами розвитку мови?

10. Яке співвідношення понять: тенденція – закономірність – закон?

11. У чому полягає прогнозуюча роль лінгвістичного закону?

12. Чому загальні закони розвитку мови - це закони стратегії мовного розвитку?

13. Чим обумовлена нерівномірність темпів розвитку різних ярусів мовної системи?

14. Чому необхідно розрізняти закони розвитку мови і правила її функціонування?

15. За яких умов і як можна впливати на хід мовного розвитку?

16. Які основні засади соціолінгвістичної класифікації мов?

17. Яка співвіднесеність процесів диференціації та інтеграції мов в різні історичні епохи?

18. У чому сутність мовних союзів? Які союзи відомі Вам? Перерахуйте їх основні риси.

19. Чим відрізняються явища субстрату і суперстрату? Наведіть приклади.

20. Які функції виконує мова? Охарактеризуйте ці функції. Чому психологи називають комунікативну функцію мови функцією регуляції поведінки людини (регулятивною)? У якій формі мовлення реалізується ця функція?

21. У якій формі мовлення реалізується функція мови як засобу формування та вираження думки? Чи можливе поза мовленнєве мислення? Якщо так, то за якої умови?

22. Наведіть відомі Вам невербальні засоби спілкування. Чим мова відрізняється від усіх інших засобів? Розкажіть про вербальне та невербальне мислення.

Лекція №2.

Тема. Історія письма ( 4 години -самостійна робота).

Мета. Сформувати уявлення про письмо як особливу знакову систему, елементами якої є графеми. Домогтися усвідомлення студентами етапів розвитку письма, ознайомити із найбільш значущими алфавітними системами.

Розгорнутий план лекції

1. Письмо як дублер звукового мовлення:

- предметні способи передачі повідомлень Предметне спілкування могло розвиватись у досить розгалуджені системи предметного письма, у якому використовувались якісь однорідні предмети, що своїми розмірами, кольором чи конфігурацією символізують різний зміст. Це камінцеве письмо (Південна Америка), вузликове письмо (наприклад кіпу давніх інків у Перу), черепашкове письмо ( вампум, Північна Америка) тощо. Це доволі обмежена форма передачі інформації, якою можна повідомити про шось конкретне;

- причини зародження письма. Людство здавна відчувало гостру потребу у якомусь усталенні мовної інформації, у більш надійному її закріпленні, ніж людська пам'ть. Потреба ця була задоволена винайденням письма — системи засобів знакової, накреслювальної передачі мовної інформації. Поява письма відділена від появи мови величезним проміжком часу. Письмо як всеосяжна система для передачі будь-яких повідомлень існує не більше 6 тисяч років. Письмо не зразу стало таким зручним і надійним засобом, яким воно є тепер. Засіб цей удосконалювався протягом тисячоліть, у творчих пошуках і писемній практиці величезної кількості людей.

2. Типи письма за характером нарисних знаків:

- піктографія, наочно-образна та умовно-символічна Малюнкове письмо називається піктографією. Піктографія — найдавніший вид нарисного письма, і ним більш чи менш регуляоно користувалися колись усі народи. Піктографічному записові піддається лише та інформація, яку можна зобразити, намалювати. Абстрактну інформацію передавати важко, хоча деякі спроби відомі історії. Піктограму млжна розшишрровати,але встановити мову, звукову форму піктографічного повідомлення неможливо;

- логографія і морфемографія. Ідеографія ( єгипетська, шумерська, китайська, писемність майя (Мексика) іменується ще ієрогліфіяним. Кожен знак виражає окреме поняття, а отже, слово, бо поняття передається словом. Ця система письма вже зв'язується з мовою. ;

- фонографія (складове письмо, буквено-звукове письмо). Поєднання змістового запису слів із звуковим становило вже фактично новий тип письма. Ідеографічне письмо заступилось словесно-звуковим (його ще називають словесно-складовим). Ця форма письма є складною, але придатною для передачі будь-якого мовного змісту. У надрах ідеографії поступово зароджувалася фонографія, яка повністю облишила передачу семантики і зосередилась тільки на зображенні звукової матерії мови. Найдавніша форма звукового письма — силабічне, у якому окремий звук виражає певну послідовність звуків, найчастіше склад. Найдавнішою формою силабічного письма є деванагарі, що застосовувалось для запису санскриту і досі використовується в Індії як письмо мови гінді. Двома формами складового письма (катакана й хірігана) користуються японці. Складовою була давньосемітська писемність. На її базі розвинуллся кілька форм фінікійського письма, у тому числі й класичний фінікійський алфавіт, який став базою грецької писемності, що стала вихідною для всіх європейських систем письма. Саме греки завершили рух від силабічного до буквено-звукового (алфавітного), запровадивши знаки не тільки для приголосних звуків, а й для голосних (грецький, латинський, слов'янські алфавіти.

3. Графіка і орфографія:

- графіка як сукупність правил використання і читання букв. Графіка вивчає форми букв і співвідношення їх із звуками мови. Букви певної мови складають її алфавіт. Алфавіт — сукупність букв якогось фонографічного письма, розташованих в історично усталеному порядку. Майже 75 % населення Землі користується буквено-звуковим письмом. Нині існує чотири сім'ї алфавітів:латинська (30%), слов 'янська (10%), арабська (10%), індійська (20%). До латинської сім'ї належить 70 алфавітів: 30 європейських,20 азіатських, 20 африканс ьких. Ідеальний алфавіт повиинен мати стільки букв, скільки є звуків у мові. Причому кожна графема (буква) повинна позначати один звук, а кожен звук — мати одну графему. Однак ідеальних алфавітів не існує. Це пояснюється тим, що 24 буквами грецького і 25 латинського алфавітів неможливо передати усі звуки сучасних мов, по-друге, в усіх мовах відбуваються фонетичні зміни, а орфографія залишається традиційною. Цю суперечність частково усуває складовий принцип графіки. За співвідношенням зі звуками букви бувають: 1) однозначні; 2) двозначні; 3) які не позначають жодного звука.

- орфографія та її основні принципи (фонетичний і фонематичний, морфологічний і символічний, традиційний). Орфографія — 1) система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; 2) розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що щабезпечують однакові написання. Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний. Фонетичний принцип полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють. Для морфологічного принципу характерне однакове написання однієї й тієї ж морфеми незалежно від її вимови в тій чи в тій позиції. Історико-традиційний принцип полягає в тому, що зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писались колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі. Ідеографічний, або символічний, принципопирається на смислові відмінності поджібних написань. Орфографія має особливе соціальне значення. Вона торкається інтересів всього суспільства і тому є предметом постійної уваги і турботи мовознавців, які займаються проблемами культури мовлення.

4. Спеціальні типи письма:

- фонематична транскрипція;

- фонетична транскрипція, її системи і міжнародний фонетичний алфавіт;

- практична транскрипція і транслітерація.

 

Література

А. Основна

1. Головин Б. К. Введение в языкознание: [ учебное пособие для студ. филол. ф-тов ун-тов] / Б. К. Головин. – М. : Высшая школа, 1973. – С. 236 - 255.

1. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол..ф-тів ун-тів] / Ю. О. Карпенко. – К. , Одеса: Вища шк., 1983. – С. 156 - 174.

2. Кодухов В. И. Введение в языкознание: [ учебное пособие для студ. филол. ф-тов ун-тов] / В. И. Кодухов. – М. : Просвещение, 1979. – С. 56 - 102.

3. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол.. ф-тів ун-тів] / К. : Академія, 2000. – С. 29 – 30; 34.

4. Реформатский Л. А. Введение в языковедение Вступ до мовознавства: [ навч. посіб. для студ. філол.. ф-тів ун-тів] / Л. А. Реформатский. - М.: Просвещение, 1979. – С. 348 - 382.

Б. Додаткова

1. Истрин Б. Н. Возникновение и развитие письма / Б. Н. Истрин. – М. : Наука, 1965. – С. 88 – 120; 258 – 299; 402 – 504.

2. Різник М. Г. Письмо і шрифт/ М. Г. Різник. – К.: Вища школа, 1978. – 152 с.

Питання для перевірки

1. Чому і коли зародилося письмо?

2. Які залишки предметних послань зустрічаються у сучасних цивілізованих народів?

3. Чим зумовлена еволюція письма? Яку роль відіграють при цьому знаряддя й матеріал письма?

4. Чому піктографію називають ще фразеографією?

5. Чому логографічне письмо є разом з тим ідеографічним?

6. Чим зумовлені відмінності давньоєгипетської, шумерської та китайської ідеографічних систем письма?

7. Чомк до цього часу зберігається китайське ієрогліфічне письмо? Чому раніше воно отримало таке широке поширення в країнах Південно-Східної Азії?

8. Які переваги й недоліки складового письма у порівнянні з буквено-звуковим? Які народи користуються зараз складовим письмом?

9. Що таке алфавіт? Звідки пішли сучасні найбільш поширені алфавіти — грецький, латинський, слов'янський?

10. Чому серби використовують кирилицю, а хорвати — латиницю?

11. Які грецькі знаки, крім букв, застосовуються у сучасних звукових системах письма?

12. У якому письмі — англійському, німецькому, російському, українському, французькому — правила читання простіші? Чому?

12. Який принцип є основним для української та російської мов?

13. Що спільного між фонематичною та фонетичною транскрипціями? Чим вони відрізняються від орфографічного письма?

14. Для чого і де використовується фонематична транскрипція?

15. Яка мета використання фонетичної транскрипції?

16. Що таке транслітерація і яке її призначення?

 

Лекція № 2.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.168.62.171 (0.024 с.)