Юридичні факти: поняття і види

 

Підставами для виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Характерними ознаками юридичних фактів є:

1) знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях матеріального світу і пов’язані з їх наявністю або відсутністю;

2) прямо або опосередковано передбачені нормами права;

3) викликають передбачені законом юридичні наслідки.

Юридичні факти чисельні і багатогранні, і тому їх класифікують за різними ознаками: за юридичними наслідками, складом, тривалістю дії, за вольовою ознакою.

За юридичними наслідками юридичні факти бувають:

а) правоутворюючі;

б) правозмінюючі;

в) правоприпиняючі.

За складом юридичні факти бувають:

а) прості;

б) складні.

Прості юридичні факти складаються з однієї життєвої події або дії суб’єктів (наприклад написання заяви про відпустку).

Складні представляють собою сукупність кількох простих юридичних фактів (наприклад, призив громадянина на дійсну військову службу вимагає українського громадянства, досягнення певного віку, наявності певного стану здоров’я, відсутності права на відстрочку).

За тривалістю дії юридичні факти бувають:

а) одноразові;

б) тривалі.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії – це факти, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини на основі волевиявлення людей. У свою чергу вони поділяються на правомірні (що відповідають вимогам норм права), що поділяються на юридичні акти (дії, що спеціально чиняться з метою виникнення юридичних наслідків, наприклад, подача заяви про прийом на роботу) та юридично значущі вчинки (дії, що не мають на меті спричиняти юридичних наслідків, але вони виникають в силу закону, наприклад, знахідка скарбу).

Юридичні події – це такі обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини незалежно від волі людей (наприклад, стихійні лиха, пожежі, землетруси і т.д.). З ними пов’язано виникнення правових відносин по відшкодуванню збитків, по спадкоємству, по виплаті страхових винагород і т. ін.

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції. Презумпція – це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв’язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують і це підтверджується наявним життєвим досвідом.

Правова презумпція – це закріплення в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Є два види правової презумпції:

1) презумпції, що не можуть бути спростовані (це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, а тому не потребують доказу (презумпція непрацездатності неповнолітнього));

2) презумпції, що можуть бути спростовані (це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності з встановленою процедурою не буде встановлено інше (презумпція невинності)).

Юридичні факти відіграють активну роль у правовій системі, вони з’єднують норми права з реальними суспільними відносинами.

 

 

Тема 6

 

ЗАКОННІСТЬ ТА ПРАВОПОРЯДОК

 

· Поняття, принципи та гарантії законності.

· Правопорядок.

· Поняття і структура правосвідомості.

· Поняття та види правової культури.___________________

 

Поняття, принципи та гарантії законності

 

Законність – це такий режим державного і суспільного життя при якому забезпечується повне і неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Основні принципи законності:

· нерозривний зв’язок підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;

· обов’язковість вимог законності для громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;

· забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

· зв’язок законності з загальною і правовою культурою населення і посадових осіб;

· неприпустимість протиставлення законності і доцільності;

· єдність законності і справедливості;

· встановлення дієвого контролю і нагляду за дотриманням законності;

· участь мас у діяльності і забезпеченні законності;

· невідворотність відповідальності за будь-які порушення законності.

Мета законності і її принципів полягає у забезпеченні і захисту прав і свобод громадян, їх правого статусу. Реалізація законності базується на системі гарантій.

Гарантії законності – це позитивні, об’єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства, добробуту народу, а також спеціальні юридичні засоби і способи через які забезпечується режим законності.

У теорії права виокремлюють загальні та спеціальні гарантії:

Загальні гарантії законності – це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, за яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.

Спеціальні гарантії законності – це спеціальні юридичні засоби та умови, що реально забезпечують вимоги законності.

Спеціальні юридичні засоби:

· чіткість і конкретність норм чинного права, а також ефективність санкцій, які захищають ці норми;

· виконання правосуддя на основі права і справедливості діяльності судів, котра забезпечує реалізацію чинного права, захист прав і свобод громадян;

· здійснення вищого нагляду прокуратурою за точним і однаковим виконанням законів;

· діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, які запобігають, виявляють і припиняють порушення законності у сферах державного і суспільного життя.

 

Правопорядок

 

Порушення вимог законності веде до недотримання і підриву правопорядку, а тому правопорядок і законність перебувають у тісному взаємозв’язку.

Правовий порядок – це стан упорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин, який утворюється і функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм відповідно до принципу законності.

Основою правопорядку є право, умовою його виникнення та функціонування – режим законності.

Правопорядку притаманні такі вимоги:

· непорушення загальноправових заборон;

· безперешкодне здійснення правового становища людини і громадянина, державних і громадських організацій, їхніх об’єднань;

· реалізація учасниками правовідносин суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків;

· невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов’язків, порушення прав і законних інтересів.

Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі пов’язані юридичні категорії, як суспільний і громадський порядок, дисципліна.

Громадський порядок – стан упорядкованості, організованості і урегульованості суспільних відносин, який виникає внаслідок створення й реалізації соціальних принципів і норм, які об’єктивно склалися на певному етапі розвитку суспільства. Громадський порядок – це порядок у громадських місцях.

Суспільний порядок – реальний порядок суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й іншим соціальним нормам.

Дисципліна – це певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість їх дій у колективі, суспільному і державному житті.

Розрізняють такі її види: державна, партійна та громадських організацій, виробнича, трудова, військова, навчальна, екологічна тощо.

Державна дисципліна – це дотримання всіма організаціями і громадянами, встановленого державного порядку діяльності державних органів, підприємств і установ по виконанню покладених на них обов’язків. Законність і державна дисципліна різні так як обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність опирається лише на правові акти загального характеру, то державна дисципліна ще й на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Трудова дисципліна – це дотримання вимог, правил внутрішнього розпорядку.

Основна вимога будь-якого виду дисциплін – це найсуворіше виконання законів та інших заснованих на законах нормативних та індивідуальних актів.