Імперія Великих Моголів та її міжнародні зв'язки

Імперія Великих Моголів - назва держави виникли на території сучасних Індії, Пакистану та південного Афганістану. Держава існувало з 1526 по 1858 роки (фактично до середини XIX століття). Назва "Великі Моголи" з'явилося вже при англійських колонізаторів. Термін "могол" застосовувався в Індії для позначення мусульман Північної Індії і Центральної Азії.

Імперія заснована Бабуром - нащадком Тимура, вимушеним разом зі своїми соратниками відкочувала з Середньої Азії на територію Індостану. У складі війська Бабура були представники різних народів і племен, що входили до складу держави Тимуридів того часу, наприклад, тюрків моголів

Бабур походив з роду Тимуридів, вихідців з тюркізірованние монгольського роду Барлас. В. Бартольд повідомляє, що деякі факти дозволяють заявляти що мова моголів був монгольським. Однак казахстанський історик Юдін стверджував, що моголи були тюркомовними племенами.

Засновник імперії Бабур народився в місті Андижан, що розташовувався у Ферганській долині, яка входила до складу держави Тимуридів. Засновану Бабуром династію індуси за прийнятою ними традиції, стали називати Моголів. Європейські мандрівники 17 століття. Називали цю династію "Великі Моголи".

Великих моголів можна називати і Тимуридам також як і Бабурідамі по імені засновника династії і держави Бабура. Члени династії були двомовними і говорили на азербайджанською і перською мовами. Справжній же титул бабурідов був " падишах ", запозичений у персів і прийнятий Бабуром в 1506 р.

Засновник держави Бабурідов (1526) в Індії - Захіреддін Мухаммед Бабур (14 лютого 1483 р. - 26 грудня 1530 р.). Бабур походив з роду Тимуридів з роду Барлас. Правил в місті Андижані (суч. Узбекистан) і був змушений тікати від ворогуючих кочових кіпчакскіх тюрків спочатку в Афганістан (Герат), а потім пішов з походом в Північну Індію. Син Бабура, Хумаюн (1530 - 1556), успадкував від батька величезне царство, що простягалася від Гангу до Амудар'ї, але не втримав його, і більше 25 років його престол займала афганська династія Шер-шаха.

2. Правління Акбара

Власне засновником імперії Великих Моголів є син Хумаюна - Акбар (1556 - 1605). Правління Акбара (49 років) було присвячено об'єднанню і умиротворення держави. Незалежні мусульманські держави він перетворив на провінції своєї імперії, індуських раджів зробив своїми васалами, частиною шляхом спілок, частиною силою.

Призначення міністрів, заступників та інших чиновників з індусів здобуло розташування і відданість індуського населення новому монарху. Був знищений ненависний податок на немусульман.

Акбар перевів на перська мова священні книги і епічні поеми індусів, цікавився їх релігією і поважав їх закони, хоча заборонив деякі нелюдські звичаї. Останні роки його життя були затьмарені сімейними негараздами і поведінкою старшого його сина, Селіма, мстивого і жорстокого, повсталого проти батька.

Акбар був одним з чільних мусульманських правителів Індії. Відрізняючись великим військовим талантом (не програв жодного бою), він не любив війни і вважав за краще мирні заняття.

Пройнятий широкої віротерпимістю, Акбар допускав вільне обговорення догматів ісламу.

Деякий час Великі Моголи ще правили імперією з Делі, але з 6 найближчих спадкоємців Аурангзеба двоє (син Аурангзеба - Богадуров Шах, 1707-1712 рр.., і старший син останнього, Джагандар Шах, 1712-1713 рр..) були під опікою міністра Зульфікар Хана, а четверо інших (Фарукшіяр, племінник Джагандар Шаха, два його наступника, правили всього кілька місяців, і Мухамед Шах, онук Багадур Шаха, царював з 1719 по 1748 рр..) є креатурами двох авантюристів, братів Саїдов (Гуссейн і Абдалла), прозваних "виконувати його царів".

У 1710 р. відбулося повстання секти сикхів у Пенджабі, утихомирення тільки в 1716 р. з нечуваною жорстокістю.

Розпад і падіння імперії

З 1720 р. починається розпад імперії. У цьому році, за султана Мухамед Шаху намісник Декана Нізам-уль-Мульк (1720 - 1748) утворює свою незалежну державу. Його прикладу послідував намісник Ауда, зробився з простого перського купця візиром, а потім першим наваба аудскім, під ім'ям наваба Візира аудского (1732-1743).

Маратхі наклали данину на всю Південну Індію, прорвалися крізь східну Індію на північ і змусили у Мухамеда Шаха поступку Мальви (1743), а у його сина і наступника Ахмеда Шаха (1748-1754) відняли Оріссу і отримали право данини з Бенгалу (1751).

До внутрішніх розбратів приєдналися нападу ззовні. В 1739 р. перський Надир-шах зробив набіг на Індію. Після взяття Делі і 58-денного грабежу міста, перси повернулися додому через північно-західні проходи з видобутком, оціненої у 32 мільйони фунтів стерлінгів.

За персами пішли афганці, кілька разів вриваються до Індії під проводом Ахмеда Шаха Дурані і поверталися після страшних звірств з багатою здобиччю.

Кабул, останнє афганське володіння Моголів, було відібрано у них ще в 1738; цілі області були спустошені афганцями, а їхнє населення вирізане або забрано в рабство. В 1754 султан Ахмед Шах був позбавлений влади, і його місце зайняв Аламгір II, який скоро був убитий (1759) своїм першим міністром Газі Еддін.

У цей період все більш важливу роль у справах Могольської імперії грає Британська Ост-Індська компанія. Падишаха періодично намагалися боротися з англійцями, але врешті-решт схилилися до союзу з Компанією проти ворожих їм феодалів.

У цьому ж році маратхі заволоділи Північною Індією і взяли місто Делі. В 1761 між ними і афганцями з Ахмедом Шахом Дурані на чолі відбувається третя битва при Паніпаті, в якій залишаються переможцями афганці. Тим не менш, мусульмани вже не можуть утримати панування над Індією, яке дістається маратхі. Номінальним імператором Делі після смерті Аламгіра II був Шах Алам II.

У 80-і рр.. XVIII ст. Центральна Індія стала ареною війни між мусульманськими і маратхських феодалами за панування над землями Могольської імперії. В 1789 перемогли маратхі, формально відновили владу Великих Моголів, але фактично самі стали господарями на землях колишньої імперії, включаючи Делі.

В 1803, в ході 2-й англо-маратхськом війни Делі захопили війська Ост-Індської компанії. Старий Шах-Алам остаточно визнав владу англійців. 23 травня 1805 р. падишахові було призначено постійне утримання - 120 тисяч фунтів стерлінгів. З цього часу він перестав бути сюзереном і не управляв навіть тими територіями, з яких отримував доходи. У розпорядженні Шах-Алам залишився тільки Червоний форт в Делі. За його стінами управління містом і околицями знаходилося в руках англійського резидента. У наступному році Шах-Алам помер. Його син Акбар II і онук Бахадур-шах II хоч і носили титул падишахів, але не мали ніякої реальної влади і проводили час у суспільстві наложниць, придворних поетів і музикантів.

На 62-му році життя Бахадур-шаха судилося зіграти помітну роль в ході Індійського народного повстання 1857-1858 рр.. 11 травня 1857 р. повсталі сипаї зайняли Делі і змусили Бахадур-шаха підписати відозву, в якій падишах повідомляв про відновлення імперської влади і закликав всіх індусів об'єднатися для боротьби за батьківщину і віру. Таким чином, волею повсталих безпомічний, слабкий духом і тілом старець був поставлений на чолі антианглійського повстання.

У вересні 1858 р. англійські війська штурмом взяли Делі, Бахадур-шах здався в полон. Англійці оголосили про ліквідацію Могольської імперії. Бахадур-шах, засуджений англійським судом до заслання, помер у 1862 р. в Рангуні.

На цьому історія Імперії Великих Моголів остаточно завершилася.

Дипломатія Київської Русі

Історію Д.К.Р. вчені, як правило, ведуть від 839. Точно відомо, що тоді посольство від «хакана русів» (рус. князя, найімовірніше, київ.) відвідало імп. франків Людовіка Благочестивого в м. Ільдесгейм. Однак початком держ. дипломатії Київської Русі дослідники вважають 860, тоді рус. флот під командуванням київ. князя Аскольда напав на Константинополь (у рус. джерелах — Царгород) і примусив імп. Михаїла III сплатити контрибуцію й укласти вигідний для Русі мир. Так Русь вийшла на світ. політ. арену. 907, через півстоліття, наступник Аскольда на київ. престолі Олег здійснив переможний похід на Константинополь й уклав надзвичайно вигідний для його д-ви договір з Візантією (див. Договори Київської Русі з Візантією), яким забезпечив виключні права для рус. купців і дипломатів у Візантії, а візант. — на Русі. Наступник Олега Ігор також здійснив два походи на Константинополь (941 і 944), проте успіху не досяг; відповідно мирна угода з Візантією (944) була менш вигідною, ніж укладена Олегом. Дружина Ігоря Ольга, що заступила його на київ. престолі, відвідала Царгород 946 на чолі мирного посольства й уклала союзний договір з імперією, що зблизив обидві країни. Ольга прагнула навіть поріднитися з імп. Константином VII Багрянородним (одруживши свого сина Святослава Ігоровича з його донькою), проте одержала відмову. Святослав Ігорович спілкувався з Візантією з позиції сили, провівши дві війни (969—971) у її володіннях. Здобувши кілька перемог, в кінцевому рахунку успіху він не досяг, задовольнившись мирним договором (971), менш вигідним для Русі, ніж укладений Ольгою.

Новий етап у зовн. політиці Київ. Русі почався за князювання в Києві Володимира Святославича, котрий

Новий етап у зовн. політиці Київ. Русі почався за князювання в Києві Володимира Святославича, котрий відмовився від одновекторної, спрямованої на Візантію дипломатії й вступив у зносини з кількома європ. країнами («Священною Римською імперією германської нації», Польщею). Він одружився з сестрою візант. імп. Василія II Болгаробійці Анною (989). Багатовекторну зовн. політику Володимира продовжив і розвинув його син Ярослав Мудрий. Не відмовляючись від традиційних для Русі стосунків із Візантією, Ярослав зав’язував нові з Францією, Германією, Англією, пожвавив стосунки з традиційними партнерами Польщею, Угорщиною, Чехією. Програвши 1043 війну з Візантією (що спалахнула з ініціативи імп. Константина IX Мономаха), Ярослав не став домагатися реваншу, а почав збивати антивізант. коаліцію з кількох європ. країн. Імператорові довелось укласти мир 1046 і згодом (перед 1052) скріпити його шлюбом сина Ярослава Всеволода Ярославича і своєї доньки Марії. Важливим інструментом дипломатії Ярослава стали династичні шлюби. Сам він був одружений з донькою швед. короля Олава Ейріксона Інгігердою (1019), одна його донька, Анна Ярославна, стала дружиною франц. короля Генріха I (19 трав. 1051), друга, Єлизавета Ярославна, — норвезького короля Гаральда Суворого (1044), третя, Анастасія Ярославна, — угорського короля Андраша I (бл. 1046).

По смерті Ярослава (1054) із послабленням держ. єдності Київ. Русі послабшала інтенсивність її зовн. політики. Джерела 2-ї пол. 11 ст. вже не фіксують обміну посольствами між Києвом і Царгородом. Відчуваючи сильний тиск з боку кочовиків степів Пн. Причорномор’я — половців, Візантія запропонувала союзну угоду Русі. Бл. 1078 було укладено союзний договір між двома країнами, внаслідок якого вел. кн. київ. Всеволод Ярославич одержав Тмуторокань, що було відпала від Київ. д-ви.

Новий етап у зовн. політиці Київ. Русі почався за князювання в Києві Володимира Святославича, котрий відмовився від одновекторної, спрямованої на Візантію дипломатії й вступив у зносини з кількома європ. країнами («Священною Римською імперією германської нації», Польщею). Він одружився з сестрою візант. імп. Василія II Болгаробійці Анною (989). Багатовекторну зовн. політику Володимира продовжив і розвинув його син Ярослав Мудрий. Не відмовляючись від традиційних для Русі стосунків із Візантією, Ярослав зав’язував нові з Францією, Германією, Англією, пожвавив стосунки з традиційними партнерами Польщею, Угорщиною, Чехією. Програвши 1043 війну з Візантією (що спалахнула з ініціативи імп. Константина IX Мономаха), Ярослав не став домагатися реваншу, а почав збивати антивізант. коаліцію з кількох європ. країн. Імператорові довелось укласти мир 1046 і згодом (перед 1052) скріпити його шлюбом сина Ярослава Всеволода Ярославича і своєї доньки Марії. Важливим інструментом дипломатії Ярослава стали династичні шлюби. Сам він був одружений з донькою швед. короля Олава Ейріксона Інгігердою (1019), одна його донька, Анна Ярославна, стала дружиною франц. короля Генріха I (19 трав. 1051), друга, Єлизавета Ярославна, — норвезького короля Гаральда Суворого (1044), третя, Анастасія Ярославна, — угорського короля Андраша I (бл. 1046).

По смерті Ярослава (1054) із послабленням держ. єдності Київ. Русі послабшала інтенсивність її зовн. політики. Джерела 2-ї пол. 11 ст. вже не фіксують обміну посольствами між Києвом і Царгородом. Відчуваючи сильний тиск з боку кочовиків степів Пн. Причорномор’я — половців, Візантія запропонувала союзну угоду Русі. Бл. 1078 було укладено союзний договір між двома країнами, внаслідок якого вел. кн. київ. Всеволод Ярославич одержав Тмуторокань, що було відпала від Київ. д-ви. Початок 12 ст. ознаменувався династичними шлюбами нащадків Ярослава Мудрого з членами родин візант. імператорів. Бл. 1103 вел. кн. київ. Святополк Ізяславич одружився з донькою імп. Алексія I Комніна Варварою, а 1104 перемишльський кн. Володар Ростиславич видав доньку за сина цього імператора.

Налагоджені в часи Ярослава Мудрого мирні рус.-герм. стосунки зберігалися й за його синів. 1089 донька вел. кн. київ. Всеволода Ярославича Євпраксія Всеволодівна, що перед тим була дружиною саксонського маркграфа Генріха Штаденського (п. 1086), була урочисто обвінчана з лиховісним і розпутним імп. Генріхом IV і коронована під ім’ям Адельгейда. Той розраховував на підтримку Русі в його боротьбі з папським престолом (див. Ватикан), але Всеволод відмовився брати участь у тому далекому від нього суперництві, після чого імператор став знущатись над Євпраксією. Вона публічно, на 2-х церк. соборах, засудила чоловіка, після чого той був відлучений рим. папою від церкви та втратив герм. корону. Євпраксії вдалося повернутись на Русь, і вона померла в Києві, прийнявши чернечий постриг (1109). В часи удільної роздробленості (12—13 ст.) Київ. Русь втрачає цілісну й єдину дипломатію.

На тлі цих знаменних і широковідомих у світі стосунків Русі з обома світ. імперіями середньовіччя залишились немовби в тіні її відносини із зх. сусідами — Польщею, Угорщиною, Литвою та землею ятвягів. Давньорус. князі перебрали ініціативу в цих стосунках, спираючись на зрослу міць і міжнар. авторитет своєї д-ви, її розгалужені дипломатичні зв’язки.