Інтеграція вищої економічно; освіти у світовий освітній простір

Для інтеграції у світовий освіт­ній простір та приєднання Украї­ни до Болонського процесу необ­хідно: істотно підвищити ефекти­вність і якість міжнародної дія­льності українських вищих на­вчальних закладів, розширити експорт освітніх послуг, уведен­ня спільних освітніх програм; впровадити заходи щодо взаєм­ного визнання і встановлення ек­вівалентності документів про ви­щу і післядипломну професійну освіту, про вчені звання України та іноземних держав; створити систему взаємодії національних та міжнародних осаітніх асоціа­цій, організацій з питань впро­вадження єдиних підходів до змісту, тривалості, структури і кри­теріїв якості освіти; вжити захо­дів щодо адаптації навчального процесу відповідно до норм між­народної практики, з саме: вне­сти зміни у співвідношення часу аудиторних і самостійних занять на користь останніх; узгодити ме­тоди контролю якості знань, під­вищити інтенсивність вивчення окремих дисциплін, концентро­ваного їх вивчення в обсязі не менш як чотири години на тиж­день; забезпечити студентам мо­жливість обирати викладача, створити умови для освоєння ви­кладачами і студентами міжнаро­дних джерел інформації, надхо­дження іноземних підручників і журналів до бібліотек; організу­вати переклад і адаптацію визна­них у світі наукових праць та на­вчальних матеріалів зарубіжних вчених.

 

Опубліковано: Газета «Освіта України» № 6 від 23 січня 2004 р.

Рішення колегії Міністерства освіти і науки України 4 грудня 2003 р., протокол № 12/7-4 «Про затвердження Концепції розвитку економічної освіти».

 

Додаток № 3

Педагогічний словник

 

Абстрактне мислення – один з різновидів людського мислення. Сутність А. м. полягає у виробленні понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятійне) мислення виростає на грунті узагальнення даних емпіричного пізнання. Якщо відчуття дають відображення одиничного і конкретного, то мислення й слово відображають загальне й абстрактне. Саме завдяки А. м. людина розкриває істотні зв’язки і відношення речей, об’єктивні закони розгортання явищ і подій. Щоб виробити поняття про будь-який предмет або явище дійсності, людина в процесі мислення використовує численні чуттєві сприйняття, піддаючи їх аналізові, синтезу абстрагуванню від другорядного і неістотного, а також узагальненню. Внаслідок цих складних мислительних операцій виробляються поняття як відбитки необхідних і суттєвих властивостей, сторін, ознак предметів і явищ.

АБСТРАКЦІЯ (від лат. abstractio – віддалення) – один із моментів пізнання, який полягає у мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об’єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. Абстракція – процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення, властивості із сукупності предметів, відношень, властивостей. Абстракція означає також результат процесу абстрагування – поняття, категорії (наприклад, якість і кількість, істина тощо). Абстракція є проникненням мислення вглиб предмета, від явища до сутності, є способом перероблення споглядання і уявлень у поняття. Абстракція розчленовує, розриває, омертвляє, огрубляє, схематизує цілісну, рухому дійсність, в окремо взятій абстракції суб’єкт відходить від дійсності. Але саме це забезпечує вивчення окремих сторін предмета в чистому вигляді і таким чином проникнення в їхню сутність.

АБСУРД ( від лат. absurdus – безглуздий, нісенітний) – 1) У математиці та логіці – твердження, що не має ніякого сенсу у межах даної теоретичної системи, принципово несумісне з нею. Проте твердження, що є абсурдом у даній системі, може мати сенс в іншій. 2) У повсякденному слововживанні – безглуздя, нісенітниця. 3) У психології – безглузді твердження, вислови, позбавлені раціонального смислу. Можуть виникати як наслідок розладів психіки, а також свідомого відходу від істини.

АВАНТЮРНА ДІЯ (франц. аvanture – пригода, те, що випадково трапляється) – акції не співмірні з реальними цілями і можливостями індивіда. А. д., як правило, ризиковані, позбавлені стабільного кінцевого успіху, часто зумовлені нечесними і корисливими розрахунками. Конкретним виявом А.д. є такі антиподи моральної поведінки, як необ’єктивна інформація, прагнення одержувати від суспільства більше, а віддавати йому менше; у науковій роботі – підтасовування фактів тощо.

Автентичний (від грец. anthenticos – справжній) – тотожний самому собі.

АВТОБІОГРАФІЯ (від грец. – сам, життя, пишу) – буквально: власний життєпис. У соціальній психології, психології особистості, психології праці А. є важливим об’єктивним документом для вивчення людини, її психічних параметрів, соціального статусу, рівня соціалізації тощо. Це пояснюється тим, що в А. описуються особистість, її внутрішній стан, віхи життя, виявляються життєві позиції.

Авторитарність (франц. autoritaire – владний, від лат. autoritas – влада, вплив) – соціально-психологічна характеристика особистості, яка відображає її прагнення максимально підпорядкувати своєму впливові партнерів по взаємодії та спілкуванню.

АВТОРИТЕТ (від лат. autoritas – влада, вплив) – загальновизнаний вплив окремої людини або колективу, організацій в різних сферах суспільного життя. Залежно від того, про яку галузь діяльності йдеться, можна говорити про А. у матеріальному виробництві, політиці, науці, вихованні тощо. У навчально-виховному процесі виняткове значення має А. учителя, наставника, вихователя. А. – конкретно-історична категорія. Наприклад, життя суспільства первіснообщинного ладу було зумовлене силою звички, традицій, авторитетом або пошаною, якою користувалися старійшини роду або жінки. З виникненням класового суспільства такий А. був замінений релігійним – А. бога, святих та ін.

Психологічним підґрунтям А. окремої особи чи колективу є наявність у них певних заслуг, особистих морально-психологічних якостей, а службового А. – визнання значущості, престижності певної посади, відповідності особи, що її обіймає.

Агнозія (грец. agnosis – незнання) – стан людини, при якому мозок не може розшифрувати інформацію, що надходить від органів чуття, які функціонують нормально.

агогіка ( від грец. віднесення, відведення) – в музичному виконанні відхилення (уповільнення чи прискорення) від основного темпу для посилення художньої виразності.

АГРЕСИВНІСТЬ (від лат. aggreditor – нападаю) емоційний стан і риса характеру людини. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями – гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізично чи морально). В агресивному стані особа може повністю втрачати самоконтроль. А. інколи розглядають як стенічний активний прояв фрустрації. У зв’зку з цим А. визначають як реакцію на обставини. Проте А. може бути ефектом неадекватності, який виникає внаслідок незадоволення особи в самоутвердженні. Пребороти А. допомагає усунення причин, що її викликають. Поведінка людини у стані А. значною мірою залежить від її характерологічних рис і особливо від виховання.

Адаптація (від лат. adapto – пристосовую) – 1) соціальне пристосування, процес або результат процесу, який передбачає гармонійне з погляду індивідуальних прагнень людини задоволення її потреб, створення умов для здорового, щасливого життя в суспільстві. 2) Пристосування органів чуття до особливостей стимулів, що діють на них, до умов довколишнього середовища. 3) Зміна чутливості органів чуття під дією подразника.

АЖІОТАЖ (франц. аgiotage) – психічний стан людини. Важливе значення у виникненні А. відіграють емоції людини. Оскільки вони можуть бути позитивними чи негативними, то й сам А. буває як позитивним, так і негативним. Психологічний механізм А. полягає в навіюванні, захопленні, наслідуванні групових захоплень (наприклад, масовий А. під час хокейних чи футбольних ігор). А. може викликатися і підтримуватися окремими людьми, певними соціальними групами як у вузько групових і егоїстичних інтересах, так і в колективних інтересах.

АЗАРТ (франц. hasard – ризик, випадок, з ісп. аzar, від араб. аз-загр – гральна кість) – захоплення, завзяття, запальність, гарячковість. У психології – психічний стан людини, при якому спостерігається високий рівень її екзальтованості, емоційного збудження, прагнення до задоволення певної потреби. У стані А. людина у своїх вчинках керується переважно емоціями, тому вона може діяти навіть всупереч розуму. А може набувати позитивного забарвлення і виступати емоційним чинником творчої діяльності (у письменника, вченого, спортсмена тощо). А. людини виявляється в одних випадках як захопленість, піднесеність, завзяття, в інших – як гарячковість, негативний спалах.

«АЗБУЧНА ВІЙНА» – боротьба прогресивної громадськості Східної Галичини 30–50-х років ХІХ ст. проти спроб австро-угорської реакції латинізувати український алфавіт. Замініти українську кириличну азбуку латинським алфавітом – «абецадлом» – запропонував 1834 року український філолог Й. Лозинський. Проти цієї реакційної шовіністичної концепції виступили члени «Руської трійці». Спроба губернатора Галичини 1859 року законодавчим шляхом запровадити латинський алфавіт в українську азбуку викликав протести громадськості Східної Галичини, які були підтримані відомими славістами Ф. Міклошичем і П. Шафариком. Це змусило реакційні кола відмовитися від латинізаці української писемності.

АКАДЕМ ( грец. Аkademos) – афінський герой. В давньоісторичний час за міським муром Афін була могила А., оточена священним гаєм, що за ім’ям героя дістав назву «Академія». У 4 ст. до н. е. в цьому гаї збирав своїх учнів Платон, тому заснована ним школа стала зватися Академія. Тепер слово «академія» вживається для позначення наукових, навчальних та мистецьких закладів (Академія наук, Академія мистецтв, Військова академія).

Академізм (франц. academisme) – 1) Напрям, що склався в мистецьких академіях у XVI–XIX ст.; ґрунтувався на наслідуванні зовнішніх форм мистецтва античності та епохи Відродження; сприяв систематизації художньої освіти. Виник в Італії (болонська школа живопису, засн. бл. 1585), поширився в багатьох країнах Європи з утворенням академій мистецтв у Парижі (1648), Відні (1692), Берліні (1694), Петербурзі (1757), Лондоні (1768). Для А. характерні запозичення сюжетів (переважно з античної міфології, Біблії, стародавньої історії), ідеалізація образів, що підкреслювалася умовністю моделювання, кольору і рисунка, театральністю композицій, жестів та поз. Вплив естетики А. позначився на розвитку укр. мистецтва (окремі твори Т. Г. Шевченка, І. М. Сошенка, Г. А. Васька, Д. І. Безперчого та ін.). 2) Термін для визначення будь-якої канонізації ідеалів, форм та образів мистецтва минулого.

Академія – (від імені міфічного Академа, на честь якого названа місцевість поблизу Афін) –1) Давньогрецька філософська школа, яку заснував Платон; 2) Вищі наукові центри – національна академія наук України, академії наук зарубіжних країн, галузеві академії (педагогічних, медичних, аграрних, правничих та інших наук); 3) Вищий навчальний заклад (академія військова, сільськогосподарська тощо), діяльність якого спрямована на розвиток освіти, науки й культури шляхом проведення наукових досліджень і навчання на всіх рівнях вищої, після вузівської та додаткової освіти переважно в одній із галузей науки, техніки чи культури. Академія є провідним науковим методичним центром у сфері своєї діяльності, який у широких масштабах здійснює підготовку спеціалістів вищої кваліфікації і перепідготовку керівних спеціалістів певної галузі.

АКМЕ (від грец. – розквіт, вершина, вищий ступінь чогось) – соматичний, фізіологічний, психічний і соціальний стан особистості, який характеризується зрілістю її розвитку, досягненням найвищих і найкращих показників у її діяльності. Цей стан пов’язаний з віком людини і припадає приблизно на період від 30 до 50 років, у деяких осіб, особливо творчих професій, – на значно пізніший час. Після А. в організмі людини наступають інволюційні процеси, що конкретно виявляються в спаді окремих фізіологічних функцій, притупленні психічних параметрів, зниженні працездатності тощо.

Акомодація, асиміляція (лат., відповідно, пристосування та уподібнення, схожість) – вихідні категорії у теорії швейцарського психолога Ж. Піаже. В них відображено здатність організму, завдяки якій він опановує середовище і водночас пристосовується до нього.

Акредитація вищих навчальних закладів – офіційне визнання їх права здійснювати свою діяльність на рівні державних вимог і стандартів освіти. Мета акредитації полягає у визначенні можливостей конкретного державного вищого навчального закладу готувати кадри певного рівня. Акредитація недержавного вищого навчального закладу визначає його спроможність здійснювати підготовку кадрів на рівні вимог, що встановлюються для державних навчальних закладів і дає право на видачу диплома про вищу освіту установленого зразка. Акредитація проводиться з ініціативи й за рахунок вищого навчального закладу. Акредитованими можуть бути вищий навчальний заклад у цілому або окремі спеціальності, за якими ведеться підготовка кадрів. Залежно від наслідків акредитації встановлюються 4 рівні акредитації.

Акроаматичний метод навчання – давня назва лекційного методу навчання; спосіб навчання, який спирається на усне повідомлення слухачам знань у готовому для засвоєння вигляді; надмірне використання цього способу спричиняє пасивність учнів і вербалізм. Акроаматичний метод навчання на нижчих рівнях навчання може виступати як розповідь або опис, на вищих – як лекція традиційна, проблемна або бесіда.

АКСЕЛЕРАЦІЯ (від лат. acceleratio – прискорення) – прискорення росту і статевого дозрівання дітей і підлітків в порівнянні з попередніми поколіннями.

АКСІОЛОГІЯ (від грец. ахіоs – цінний і logos – слово, вчення) – філософське вчення про цінності суспільства, соціальних груп та особистості; розрізняють цінності соціальні, духовні, культурні, моральні, естетичні, художні та інші. Аксіологічний – ціннісний, вартісний.

Аксіоматика (грец. аксіома – значиме, прийняте положення ) – спосіб побудови теорії, за яким деякі істинні положення обирають як вихідні (аксіоми), а потім за допомогою логіки виводять та доводять решту положень (теорем) цієї теорії.

Активізація процесу навчання – удосконалення методів і організаційних форм навчально-пізнавальної роботи учнів, яке забезпечує активну й самостійну теоретичну і практичну діяльність школярів у всіх ланках навчального процесу.

АКТИВНІСТЬ СВІДОМОСТІ – вища форма психічної активності, яка визначається тим, що свідомість людини не тільки відображає об’єктивний світ, але і творить його, тобто, що світ не задовольняє людину, і людина своїми діями вирішує змінити його.

АЛЬМА-МАТЕР (лат. alma mater – букв. – мати-годувальниця) – 1) старовинна студентська назва університету (який дає «поживу для роздуму»); 2) місце, де хтось виховувався, набув професійних навичок.

Альтернативні школи – «вільні школи» – у країнах Західної Європи і США неповні й повні середні школи, які діють паралельно або замість звичайних шкіл і забезпечують освіту, альтернативну за змістом або формами й методами роботи з учнями. Виникли наприкінці 60-х років XX ст. в рамках антиавторитарних педагогічних рухів. Завдання альтернативних шкіл – забезпечити індивідуалізацію й диференціацію вивчення великої кількості елективних предметів і курсів за допомогою спеціалізованої навчальної бази й методів роботи. Існує понад 10 типів таких шкіл: «відкриті школи», «школи без стін», «навчальні центри», «магнітні школи», «навчальні парки», «вуличні академії» тощо.

АЛЬТРУЇЗМ ( франц. altruisme, від лат. alter – інший) – моральний принцип, що полягає у безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших, у готовності заради цього зректися власних інтересів; протилежний егоїзмові. Термін «А.» запровадив О. Конт. Окремі філософи-моралісти (Ф. Хатчесон, А. Шефтсбері) вважали, що суперечності суспільства можна подолати самовихованням у дусі А.

Альфа та омега – символ безперервності людського буття; сил природи; ходу історії, початку і кінця як раціоального циклу; боротьби протилежностей; боротьби Бога-творця і сил темряви; єднання неба і землі; злого і доброго начал у людській особистості; Ісуса Христа. Альфа – назва першої літери (А,а) грецького алфавіту. Назва альфа походить від гебрейської мови aleph –«бик», застосування якої як назви першої букви алфавіту було зумовлене подібністю накреслення цієї літери до голови бика (Етимологічний словник української мови. – Т.1. – К., 1982. – с.65). Омега – назва останньої літери грецького алфавіту.Перша і остання літери грецького алфавіту символізували початок і кінець як абстрактну величину в будь-яких процесах. За формою альфа схожа до двох кіл, що є символом Бога-творця, а омега нагадує смолоскип, тобто вогонь апокаліптичного руйнування. З цією символікою пов’язані також малюнки тварин. На рукописі ХІІ ст. Павла Орозіуса альфа і омега зображені у вигляді птаха і риби, тобто є символами небесної (верхньої) і підводної (нижньої) безодні (Керлот Х. Словарь символов. – М., 1994. – с.80). Д.Гринчишин у «Короткому тлумачному словнику української мови» відзначає, що альфа і омега – початок і кінець чого-небудь, головне в чомусь (Л. Кожуховська).

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ (від лат. ambo – обидва і valentia – сила) – двоїстість чуттєвого переживання, яка виявляється в тому, що один і той же об’єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється і маскується іншим. А. сягає корінням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.

АМБІЦІЯ (від лат. ambio – обходжу, домагаюсь) – надмірне захоплення своїм «я», самозакоханість, чванливість, пихатість. У осіб з цими рисами деформоване розуміння свого «я» і образів інших людей. Вони важкі у спілкуванні, колектив їх не приймає. А. як психологічна риса особистості перешкоджає її вихованню в дусі колективізму, розумному поєднанню у неї громадських і особистих інтересів.

АМНЕЗІЯ (від а … і грец. – пам’ять) – ослаблення або втрата пам’яті, порушення пам’яті, хворобливе забування подій власного життя за певний відтинок його.

Аналіз і синтез – взаємопов’язані і взаємозумовлені логічні методи наукового пізнання, що виникли на основі практичної діяльності людей, їхнього досвіду. Єдність аналізу і синтезу забезпечує об’єктивне, адекватне відображення дійсності.

Андрагогіка – педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук, яка займається дослідженням проблем освіти, самоосвіти й виховання дорослих. Завданням андрагогіки є опрацювання змісту, організаційних форм, методів і засобів навчання дорослих, використання для цієї мети засобів масової інформації, радіо й телебачення; визначення оптимальних інтервалів між періодами інтенсивного навчання, функціонування професійних курсів залежно від характеру виробництва. Становлення андрагогіки як самостійної науки відбулося в 1950–1970-х роках. Воно пов’язане з іменами вчених: американців М. Ноулза і Р. Сміта, англійця П. Джарвіса, німця Ф. Пьоггелера, голландця Т. Тен Хаве, поляка Л. Туроса та ін.

Антипедагогіка – педагогічна течія, яка виникла в 70-х роках XX ст. в США і дістала поширення в Західній Європі як протест проти «педагогічного тоталітарного виховуючого суспільства». Представники антипедагогіки обґрунтовують відмову від виховання як цілеспрямованого процесу формування особистості. Вони твердять, що виховання викликає патогенні для самосвідомості особистості процеси, руйнує психічне здоров’я молодого покоління внаслідок непосильних вимог, які ставить перед ними цивілізація.

Антропологія педагогічна – система педагогічних поглядів, яка ґрунтується на даних наук про людину. Вперше термін антропології педагогічної запровадив К.Д.Ушинський. Він твердив, що педагогіка, маючи справу з реального людиною, повинна ґрунтуватися на всебічному її пізнанні. З положенням К.Д.Ушинського про необхідність вивчення людини в конкретній життєвій обстановці пов'язана його ідея про народність освіти, яка полягає в тому, що система освіти повинна враховувати специфічні особливості історії і розвитку даного народу.

Атестація вищого навчального закладу – підтвердження державою здатності вищого навчального закладу до проведення навчально-виховного процесу на рівні державних стандартів якості освіти відповідно до заявленого статусу. Атестації підлягають усі ліцензовані вищі навчальні заклади.

База знань – сукупність формалізованих знань про предметну галузь, які подаються у вигляді фактів і правил, що виражають евристичні знання про методи розв’язування задач в даній предметній сфері. База знань є складовою частиною інтелектуальних, зокрема експертних, систем.

Базова освіта – соціальне необхідний рівень загальноосвітньої підготовки, який передбачає всебічний розвиток і ціннісно-етичну орієнтацію особистості, формування загальнокультурної основи її подальшої освіти, громадського і професійного становлення.

Бакалавр – з XIII ст. в Західній Європі перший вчений ступінь, який давав право читати лекції в університеті. Зараз у Франції, Іспанії і деяких інших країнах Європи та Південної Америки ступінь бакалавра свідчить про завершення середньої освіти і дає право вступу до університету. В Англії – перший вчений ступінь, що присвоюється після закінчення університету. В США –ступінь, який здобувають після закінчення чотирирічного коледжу. З 1992 р. ступінь бакалавра запроваджено в Україні. Бакалавр (другий рівень кваліфікації фахівців) – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальноосвітню підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані вміння і знання для вирішення типових професійних завдань у певній галузі економіки, промисловості, науки, техніки, культури. Випускникові присвоюється кваліфікація бакалавра й видається диплом, в якому зазначається назва напряму підготовки («педагогіка», «економіка», «філософія» тощо).

БІБЛІОГРАФІЯ (від грец. – книга і пишу) – галузь науково-практичної діяльності, завдання якої є бібліографічна інформація про твори друку (чи інші документи) з метою впливу на використання їх у суспільстві. Облік літератури в Україні проводиться в Книжковій палаті України імені Івана Федорова. Терміном Б. позначають також бібліографічні покажчики, списки літератури, огляди.

БІБЛІОТЕКА (від грец. biblion – книга і theke – сховище) – 1) Зібрання книг. 2) Приміщення для зберігання книг. 3) Заклад, що видає книги для читання.

Біхевіоризм – напрям у психології, започаткований американським зоопсихологом Дж. Вотсоном на початку XX ст. Біхевіоризм вважає предметом психології не свідомість, а поведінку людей, яку розглядає як механічні реакції у відповідь на зовнішні подразнення. Біхевіоризм не визнає дійової ролі психіки, свідомості.

Болонський процес – процесс створення загальноєвропейського простору вищої освіти: 1988 рік (Болонья) – підписано Болонську університетську хартію; 1998 рік (Сорбонна) – конференція міністрів освіти європейських країн (Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія), підписання Сорбонської декларації; 1999 рік (Болонья) – 29 європейських країн підписали Болонську конвенцію, де взяли на себе зобов’язання за короткий термін (10 років) сформувати загальноєвропейський простір вищої освіти і забезпечити підтримку останнього на світовій арені; 2005 рік (Берген) – Україна приєдналася до Болонського процесу і стала рівноправним учасником розбудови загальноєвропейського простору вищої освіти до 2010 р.

Причини, що зумовили необхідність формування загальноєвропейського простору вищої освіти, – це, зокрема: прагнення європейських країн об’єднати розрізнені потенціали в єдиний економічний механізм; докорінні перетворення в економічних системах усіх розвинених країн; посилення конкуренції в науковій сфері; внутрішня зацикленість системи освіти.

Метою Болонського процесу є: підвищення якості освітніх послуг та набуття європейською освітою незаперечних конкурентних переваг; розширення доступу до європейської освіти; формування єдиного ринку праці вищої кваліфікації в Європі; розширення мобільності студентів та викладачів; прийняття порівняльної системи ступенів вищої освіти з видачею зрозу­мілих в усіх країнах Європи додатків до дипломів.

Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країни-учасниці зобов’язалися протягом 10 років (до 2010 р.) привести свої освітні системи до єдиного стандарту. Положення, що мають виконуватися в рамках Болон­ського процесу, зводяться до таких основних позицій: 1) введення двох циклів навчання та кредитної системи; 2) контроль якості освіти; 3) розширення мобільності студентів та викладацького складу; 4) забезпечення праце­влаштування випускників; 5) забезпечення привабливості європейської системи освіти.

Болонський університет – один з найстаріших університетів Європи. Заснований в ХІ ст. в м. Болонья (Пвнічна Італія) як юридичний навчальний заклад. Лише в ХІУ ст. відкрито філософський, медичний і теологічний факультети. Б. у. користувався надзвичайно великою популярністю у ХП–ХУ ст. У ХХ ст. поступився першістю більшим італійським університетам – Римському і Неапольському. З 1478 р. в Б. у. викладав астрономію, а 1481–1482 рр. був ректором український учений, доктор медицини й філософії Георгій Дрогобич (Юрій Котермак з Дрогобича).

БРАЙЛЯ ШРИФТ – спеціальний рельєфно-крапковий шрифт для сліпих. Винайдено французьким тифлопедаго­гом Л. Брайлем. Різні комбінації рельєфних крапок да­ють змогу одержати 63 знаки для позна­чення літер, цифр, знаків пунктуації, математичних та хімічних формул і нотних знаків. У системі Б. ш. прийнято порядок літер латинського алфавіту. Спеціальними знаками позначаються від­повідні літери слов’янського та інших алфавітів. Особливі знаки введено для букв, які позначають звуки, характерні для національної мови незрячого.

Братства церковні – національно-релігійні громадські організації православних міщан в Україні і в Білорусії, які виникли у XVI ст. Хоча братські громади створювалися при церквах, але їхні функції були не лише релігійними. Б. ц. захищали інтереси українського населення, мали свою власність, яку використовували для надання матеріальної допомоги своїм членам. При б. ц. існували видавництва, школи, шпиталі. Лише Львівське церковне братство з 1585 по 1722 рр. видало 32237 букварів, 500 граматик, багато інших книг. Ідеологи братського руху критикували тих православних ієрархів, які претендували на необмежену владу в церкві і зрадили звичаї, мову, віру, політичні орієнтації свого народу. Діячі братств перекладали Біблію, праці ранніх отців церкви на національні мови, вільно витлумачуючи біблійні тексти. Б. ц. брали активну участь у боротьбі українського народу проти національно-релігійного і соціального гніту з боку польської шляхти і католицької церкви. Б. ц. прагнули перетворити православну церкву у знаряддя зміцнення своїх соціально-політичних позицій у суспільстві. Значну роль у цьому відіграли Київське, Львівське, Луцьке, Городоцьке церковні братства. З 2-ї половини XVI і у XVIII ст. Б. ц. діяли у більшості міст і сіл Галичини, Волині, Придніпров’я. У XVIII ст. суспільно-політична діяльність Б. ц. почала занепадати; у ХІХ ст. вони вже повністю відійшли від проблем суспільно-політичного і культурного життя українського народу. Нині в Україні відновлюється діяльність православних братств, зокрема, це братство ім. Андрія Первозваного, братство Кирила і Мефодія та ін. Братство ім. Андрія Первозваного відіграло значну роль в утвердженні ідеї православної автокефальності в Україні.

Братські школи – навчальні заклади в Україні й Білорусі в XVI–XVШ ст. Почали створюватися у 80-х роках XVI ст.; їх організовували й утримували церковні братства з метою зміцнення православ’я. Першу братську школу заснувало Успенське братство у Львові (1586). За її зразком створювалися братські школи в різних містах України. В першій половині XVII ст. братські школи засновувалися й у деяких селах. Братські школи були доступними для всіх верств населення; учнів оцінювали не за соціальним походженням, а за навчальними успіхами. З братських школах діяла сувора дисципліна. Викладання в школах проводилося рідною мовою, значну увагу приділяли також вивченню грецької, а пізніше латинської та польської мов. Братські школи стали одним із засобів боротьби проти колонізаторської політики польської шляхти і католицького духівництва, за національну незалежність.

БУКВА – письмовий знак, який сам по собі або в сполученні з іншими знаками використовується для позначення звуків мови; літера.

«БУМЕРАНГА ЕФЕКТ» – результат впливу на особистість чи соціальну групу, протилежний очікуваному. Най­частіше його причиною є нехтування пси­хологічними закономірностями вихов­ної, пропагандистської та навчальної діяльності. «Б. е.» може виникати, коли висловлювана (пропагована) позиція різ­ко відрізняється від установок, прита­манних даній аудиторії, а також внаслі­док одноманітного, нав’язливого повто­рення певних тез, фактів, поглядів, не­вміння пов’язати їх з потребами та інте­ресами слухачів (читачів, глядачів), непереконливої або несвоєчасної кри­тики протилежної точки зору, негатив­ного ставлення аудиторії до особи, що веде виховну чи пропагандистську ро­боту. При цьому має місце дія так званих захисних механізмів психіки: вибірко­вої уваги, селективного запам’ятовуван­ня і т. п.

Буття – філософськакатегорія, яка позначає: а) усе існуюче; б) вічну універсальну першооснову всього існуючого.

Вербальний (від лат. verbum – слово) – що стосується звукової людської мови.

ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ – спосіб стосунків між окремими людьми, соціальними групами, колективами, організаціями країнами при якому максимально осмислюється і враховується на практиці точка зору чи позиція сторін, які спілкуються.В. Є найважливішим показником соціально-психологічного спілкування і має винятково важливе значення для групової, спільної діяльності людей. Об’єктивною основою В. виступає спільність інтересів, ближніх чи віддалених цілей, поглядів. В. конкретно реалізується через сприйняття природної мови (головним чином), а також штучних засобів комунікації – жестів, формалізованих мов тощо. Воно передбачає обмін думками, цінностями, вивчення реального досвіду сторін з метою встановлення В.

Виховання – процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. У широкому розумінні виховання – це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і школи на вихованця.

виховання Моральне– один із найважливіших видів виховання, полягає в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології. М. в. починається в родині, продовжується в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, пізніше – у вищих закладах освіти та інших навчальних закладах. Основними методами М. в. є переконання, заохочення тощо. М. в. здійснюється на національному ґрунті шляхом засвоєння національних норм і традицій, багатої духовної культури народу, тих моральних норм і якостей, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві, узгодження дій і вчинків людей. Такими нормами є насамперед гуманізм і демократизм, що виробляється в ідеалі вільної людини, здатної до чесної співпраці, з високорозвиненим почуттям власної гідності і такої ж поваги до гідності іншої людини; любов до батьків, до Вітчизни, до рідної мови; правдивість і справедливість, працьовитість і скромність; готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, матері, бабусі; вміння скрізь і всюди діяти благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ – «це є образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи молоде покоління» (Григорій Ващенко).

Виховуюче навчання – організація процесу навчання, при якій забезпечується органічний взаємозвязок між набуттям учнями знань, умінь і навичок, засвоєнням досвіду творчої діяльності й формуванням емоційно-ціннісного ставлення до світу, один до одного, до навчального матеріалу. Один з принципів навчання. Термін «виховуюче навчання» запроваджено в педагогіку Й. Ф. Гербартом. Сучасна вітчизняна педагогічна теорія розглядає навчання й виховання в єдності; це передбачає не заперечення специфіки навчання й виховання, а глибоке пізнання суті, функцій, організації, засобів, форм і методів навчання й виховання.

Вища освіта – рівень освіти, що її одержують на базі середньої у вищих навчальних закладах і який підтверджується офіційно визнаними документами (дипломами, сертифікатами тощо). Мета вищої освіти – розвиток особистості, її інтелектуальних здібностей, моральних якостей. Специфіка вищої освіти – безпосередня взаємодія освіти й наукової діяльності, вивчення навчальних дисциплін на рівні, максимально наближеному до актуальних досягнень науки і практики, підвищені вимоги до соціально-громадянської і ділової підготовки випускників навчальних закладів.

Вищий навчальний заклад в Україні – освітня установа, яка має статус юридичної особи й реалізує професійні освітні програми вищої професійної освіти.

Вікові особливості – характерні для того чи іншого вікового періоду анатомо-фізіологічні і психологічні особливості.

віктимологія ( від лат. viktima – жертва і … логія) – галузь кримінології, яка досліджує психологічні й моральні особливості особи.

Вільне виховання – течія в педагогіці другої половини XIX початку XX ст., для якої характерним був крайній індивідуалізм і категоричне заперечення суворої регламентації всіх сторін життя й поведінки дитини. Ідеал прихильників вільного виховання – вільний, необмежений ніякими рамками розвиток сил і здібностей кожної дитини, повне розкриття індивідуума. Ідеї вільного виховання нерозривно пов’язані з теорією природного виховання, запропонованою ще у XVIII ст. Ж. Ж. Руссо.