Тема 6. 1. Правові основи безпеки життєдіяльності.

1. Правові норми, структурно-функціональна схема та органи управління безпекою та захистом у надзвичайних ситуаціях в Україні.**

2. Превентивні та ситуаційні норми в умовах надзвичайних ситуацій.**

3. Компенсаційні та регламентні норми і процедури їхнього застосування.**

 

1. Правові основи безпеки життєдіяльності на території України закладені у її законах, указах та постановах, а також міжнародних конвенціях та угодах, стороною яких є наша держава.

Згідно з Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 1948 р.: „Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.»

3 серпня 1998 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру".

Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має 4 рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Основною метою створення єдиної державної системи є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на НС, цивільного захисту населення.

Координуючими органами єдиної державної системи є:

1) На загальнодержавному рівні: державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

2) На регіональному рівні: регіональні комісії обласних державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та НС.

3) На місцевому рівні: комісії районних адміністрацій і виконавчих органів рад.

4) На об’єктовому рівні: об’єктові комісії.

Основні заходи, що реалізуються єдиною державною системою залежать від режиму діяльності, який може бути:

а) режим повсякденної діяльності;

б) режим підвищеної готовності;

в) режим діяльності у надзвичайній ситуації;

г) режим діяльності у надзвичайному стані.

Організаційно-методичне керівництво планування дій єдиної державної системи здійснює Міністерство надзвичайних ситуацій.

Всім Міністерствам та іншим центральним органам визначені функції щодо запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру.

МНС і його підрозділи є постійним органом управління єдиної державної системи. Цей орган здійснює координацію діяльності центральних органів виконавчої влади, інших учасників реалізації планових заходів щодо запобігання і реагування на НС.

2.У справі запобігання НС важлива роль відведена загальнодержавним, відомчим і територіальним заходам організаційно-економічного характеру.

Вони дозволяють підняти за допомогою економічних механізмів відповідальність власників і керівників організацій, які мають у своєму складі потенційно небезпечні об'єкти, застосовуючи санкцій адміністративного характеру (штрафи), стимулюючи роботу щодо зниження ризику НС і управління ними за допомогою податкового механізму і пільгового кредитування, перерозподіляти ризик страхуванням і перестрахуванням.

До таких заходів у техногенній сфері можуть бути віднесені: декларування промислової безпеки об'єктів, ліцензування діяльності небезпечних виробничих об'єктів, страхування відповідальності за завдану шкоду життю і здоров'ю, майну громадян і навколишньому природному середовищу.

Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання НС, а також забезпечення готовності до локалізації та ліквідації їх наслідків.

Одним з основних завдань декларування є покладання на підприємця обов'язків щодо здійснення комплексу робіт з оцінки небезпеки експлуатованих ним об'єктів з урахуванням запроваджених заходів щодо запобігання виникнення і розвитку аварій.

Основи декларування промислової безпеки небезпечних виробництв визначає Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", а також нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Украйні. Відповідно до них:

- розробка декларацій промислової безпеки передбачає всебічну оцінку ризику аварій і пов'язані з нею загрози; аналіз достатності запроваджених заходів щодо запобігання, забезпечення готовності організації до експлуатації небезпечного виробничого об'єкта у відповідності вимогам промислової безпеки, а також до локалізації і ліквідації наслідків аварії на небезпечному об'єкті; розробка заходів, спрямованих на зниження масштабів наслідків аварій і розміру збитків, завданих у разі аварії; встановлюється обов'язковість розробки декларації промислової безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, на яких одержують, використовують, переробляють, утворюють, зберігають, транспортують та знищують небезпечні речовини;

- декларації промислової безпеки розробляють у складі проектної документації на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення, консервацію і ліквідацію небезпечного виробництва;

- декларація промислової безпеки затверджується керівником організації, яка експлуатує об'єкт підвищеної небезпеки. Керівник цієї організації несе відповідальність за повноту і достовірність відомостей, які містяться у декларації.

Ліцензування діяльності об'єктів підвищеної небезпеки є складовою частиною соціально-економічного механізму забезпечення безпеки населення і захисту навколишнього середовища від аварій та катастроф.

Ліцензія - це спеціальний дозвіл на здійснення конкретного виду діяльності з обов'язковим додержанням ліцензійних вимог та умов, виданий органом що ліцензує для юридичної або фізичної особи (ліцензіат).

Суб’єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації, що мають намір розпочати експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки, надсилають до державної адміністрації, виконавчих органів селищної або міської рад заяву на отримання дозволу на експлуатацію об’єкту підвищеної небезпеки, до якої додаються:

– декларація безпеки;

– договір обов’язкового страхування відповідальності шкоди, яка може бути заподіяна аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки;

– план локалізації і ліквідації аварій на об’єкті підвищеної небезпеки;

– копія дозволу на будівництво і/або реконструкцію об’єкту підвищеної небезпеки;

– висновки передбачених законом державних та, в разі наявності, громадських експертиз;

– копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об’єкту підвищеної небезпеки на території села, селища, міста (у разі коли місце знаходження об’єкту є така територія).

Відповідна державна адміністрація, виконавчі органи розглядають заяву, погоджують з територіальними органами спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади і надсилають суб’єкту господарської діяльності письмовий дозвіл на експлуатацію об’єкту підвищеної небезпеки або обґрунтовану відмову з переліком додаткових заходів, які він повинен виконати для отримання дозволу (ліцензії). Копія дозволу на експлуатацію об’єкту підвищеної небезпеки надсилається також спеціально уповноваженим органам виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки.

Як засвідчує практика, ліцензування експлуатації об'єктів і робіт підвищеної небезпеки сприяє більш якісному навчанню інженерно-технічного персоналу і робітників, зайнятих експлуатацією потенційно небезпечних виробництв і об'єктів, підвищенню відповідальності за стан безпеки юридичних осіб та індивідуальних підприємців, а також підвищенню ефективності нагляду і контролю за безпекою виробничої діяльності потенційно небезпечних об'єктів.

Ліцензування діяльності в комплексі із заходами з декларування безпеки і страхування відповідальності за завдану шкоду під час експлуатації небезпечного об'єкту сприяє запобіганню аварій і катастроф техногенного, біологічного та соціального характеру, зменшенню їх масштабів.

3.Дотримання безаварійної стабільної роботи промислових підприємств пов'язано з необхідністю створення та розвитку страхування від різних ризиків, включаючи і ризик техногенних аварій та стихійних лих.

Страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, здійснюється згідно Постанови Кабінету Міністрів України прийнятої 3 серпня 1998 року "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру".

На жаль, в Україні поки що економічно невигідно вкладати кошти в забезпечення безпеки шкідливих та небезпечних підприємств, а надзвичайно низькі розміри компенсацій втрат за шкоду здоров'ю не сприяють підвищенню рівня безпеки. Це перш за все, пов'язано із низьким станом розробки у законодавстві України положень, які б стимулювали підприємців до вирішення питань безпеки обладнання та виробничих процесів, підвищували матеріальну відповідальність за нанесену шкоду населенню та довкіллю. При цьому особливу роль повинна відігравати податкова політика, розвиток страхування відповідальності підприємств, підвищення податкової ставки на небезпечні технології та умови праці з високим техногенним ризиком, серйозні штрафні санкції за порушення правил та норм безпеки, аж до закриття підприємства незалежно від форм власності, а також податкові пільги за активні заходи щодо підвищення безпеки виробництва.

Страхова діяльність в області ризиків дозволяє не тільки захищати майнові інтереси виробників та створити умови для вирішення складних фінансових питань, а й здійснювати контроль за рівнем безпеки, в тому ж числі, через регулювання ставок страхових платежів, що повинні не лише відшкодовувати збитки, але також відігравати важливу роль у попередженні та скороченні втрат, у контролі за забезпеченням збереження власності, у стимулюванні підвищення рівня проти-аварійної безпеки. Йдеться про те, що якщо на підприємстві протягом певного часу (декілька років) не було випадків загибелі (пошкодження) майна і страхові компенсації не виплачувались, а заощаджувались, то такому підприємству повинні надаватись знижки (пільги). При цьому зменшення платежів можна поставити у залежність від тривалості безаварійної роботи, і, навпаки, у випадку, коли аварії на підприємстві виникають часто і з достатньо великими збитками — ставки платежів повинні відповідно зростати.

Страхування відповідальності за спричинену шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об'єкту.

Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об'єктах. До їх числа віднесені різні форми державної компенсацій самострахування об'єктів, об'єднані фінансові резерви об'єктів, різні форми фінансових гарантій.

Питання обов'язкового соціального страхування у сфері цивільного захисту в достатній мірі не врегульовані. Тому тут викладена в основному його методологія.

Метою зазначеного страхування має бути підвищення промислової безпеки використовуючи економічний механізм компенсації шкоди, завданої життю і здоров'ю, майну і природному середовищу в результаті аварій під час експлуатації небезпечних виробничих об'єктів, а також захист майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об'єкти, на випадок таких аварій.

Для здійснення обов'язкового страхування визначаються:

- об'єкти, які підлягають обов'язковому страхуванню;

- ризики, від яких вони мають бути застрахованими;

- мінімальні розміри страхових сум.

Визначено ризики, за яких мають бути застрахованими небезпечні виробничі об'єкти. До них віднесені аварії, які супроводжуються руйнуванням споруд або технічних пристроїв, що застосовуються на небезпечному виробничому об'єкті, неконтрольовані вибухи / викиди небезпечних речовин.

На сьогодні рівень страхового захисту виробництв і споруд є недостатнім. Відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій у значній мірі здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Таким чином, якщо вчасно провести дослідження стійкості роботи підприємства до впливу можливих вражаючих чинників і вчасно виконати заходи по підвищенню стійкості то, як показує практика, витрати на ліквідацію наслідків стають на порядок меншими, а головне – менше страдають люди і довкілля. Виконавши заходи організаційно - економічного характеру можна стимулювати роботи по запобіганню НС.

Контрольні запитання:

1. Назвіть координуючі органи єдиної державної системи на різних рівнях.

2. Дайте визначення поняттю «декларація безпеки». З якою метою вона здійснюється?

3. Дайте визначення поняттям «ліцензія» та «страхування».

Література:

1.Основи цивільного захисту: Навч. посібник / Васійчук В.О., Гончарук В.Є., Качан С.І., Мохняк С.М. - Львів: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2010.- 412с.

2. Біда П.І. Безпека життєдіяльності. Інтерактивний комплекс навчально–методичного забезпечення – Рівне: Технічний коледж НУВГП, 2007. – 145 с.

3. Депутат О.П. Цивільна оборона. Навчальний посібник / О.П.Депутат, І.В.Коваленко, І.С.Мужик. - Видання друге. - Львів.: Афіша, 2001. – 420 с.

4. Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. - К.: Каравела, 2001. - 320с.

5. Бєгун В.В. Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техногенної та природної безпеки): Навчальний посібник / В.В. Бєгун, І.М. Науменко - К., 2004 – 328 с.

6. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

7. Постанова Кабінету Міністрів України "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру".