Емоції, почуття, воля, психічні стани

ЕМОЦІЇ, ПОЧУТТЯ, ВОЛЯ, ПСИХІЧНІ СТАНИ

ПЛАН

1. Поняття про емоції і почуття

2. Фізіологічне підґрунтя емоцій і почуттів

3. Вираження емоцій і почуттів

4. Форми переживання емоцій і почуттів

5. Вищі почуття

6. Поняття про волю

7. Довільні дії та їх особливості

8. Аналіз складної вольової дії

9. Основні якості волі

10. Безвілля, його причини і переборення

Література

1. Вітенко І.С. та ін. Основи загальної та медичної психології: Навчальний посібник / І.С. Вітенко, Л.М. Дутка, Л.Я. Зименковська. – К.: Вища шк., 1991. – 271 с.

2. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів. / С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Соловієнко. За загальною редакцією акад. С.Д. Максименка – К.: Форум, 2000. – 543 с.

3. Колесніченко Л.А., Борисенко Л.Л. Основи психології та педагогіки: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 157 с.

4. Лозниця В.С. Основи психології та педагогіки: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 288 с.

5. Максименко С.Д. Загальна психологія. Видання 3-є, перероблене та доповнене. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 272 с.

6. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – 4-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – Кн. 1: Общие основы психологии. – 688 с.

7. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1995. – 632 с.

8. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. – К.: Вища шк., 1982. – 215 с.

9. Русинка І.І. Психологія: Навч. посіб. ­– К.: Знання. 2007. – 367 с.

 

Ключові поняття: Почуття, емоції, стенічні почуття, астенічні почуття, чуттєвий тон, настрої, афекти, пристрасті, стреси, фрустрація, моральні почуття, інтелектуальні почуття, естетичні почуття, праксичні почуття.

Воля, мимовільна дія, довільна дія, вольове зусилля, дія, затримка, бажання, потяг, воління, боротьба мотивів, прийняте рішення, сила волі, безвілля, абулія.

Вираження емоцій і почуттів

Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презир­ства, огиди тощо — завжди супроводжуються відповідними зовнішніми або внутрішніми вираженнями. Емоції з гіпоталаму­са поширюються на всі ефекторні органи. Достатньо виникнути емоційному збудженню, як у його вираження негайно вклю­чається весь організм. Зовнішні вираження емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інто­націях мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня, або вісцеральна, вираженість переживань яскраво виявляється у прискореному серцебитті, диханні, підвищеному кров'яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця вира­женість буває астенічною або стенічною, тобто виявляється в пригніченні або збудженні.

Зовнішнє, або експресивне, вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресив­не вираження емоцій і почуттів набирає різних відтінків. Багатст­во їх настільки велике, що в мові існує близько 5000-6000 слів, якими переважно передаються ті чи інші переживання. З розвит­ком мовлення дитина поступово оволодіває експресивними ви­раженнями, певною мірою стримує їх, але це не означає, що цим самим гальмується емоція. П. Анохін вважає, що в цьому разі пригнічуються лише деякі периферійні компоненти умоцій — ру­хи, міміка, сама ж емоція, якщо вона виникла, неминуче поши­рюється на інші, в основному на вісцеральні, компоненти. Проте формування витриманості у дітей позитивно позначається на їхній життєдіяльності та стосунках у колективі.

З оволодінням експресивними способами вираження емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різні форми та відтінки вираження переживань, уміння їх розпізнавати. Вод­ночас розвивається вміння користуватися ними з метою впливати на інших. Ця здатність потрібна артисту, а особливо педагогу, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними, впливати на них з вихов­ною метою власними експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань емоції та почуття можуть виражатися по-різному. Почуття страху, наприклад, може спричинити або астенічну ре­акцію — скутість, шок, або ж стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, тра­дицій і звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.

Вищі почуття

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі по­чуття. Вони є відображенням переживань ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на мо­ральні, естетичні, праксичні та інтелектуальні. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особис­тим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людства, у процесі спілкування людей і стали важливим засобом оцінювання вчинків і поведінки, регулювання взаємин особисто­стей.

Естетичні почуття — це відчування краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагод­женість в об'єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія пов'язані з почуттям приємного, насолодою, яка глибоко пережи­вається та облагороджує душу. Ці почуття викликають твори ми­стецтва. Не тільки в мисленні, а й у почуттях людина утверджує себе у предметному світі.

Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів.

Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними. Вони обла­городжують особистість, сповнюють її високими прагненнями, утримують від негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є іс­тотними чинниками у формуванні морального обличчя людини.

Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в по­чуттях високого, піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов'язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.

Праксичні почуття — це переживання людиною свого став­лення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяль­ності: трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захоп­ленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Праксичні почуття виникають у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність — основна передумова виникнення й розвитку праксичних почуттів.

Праксичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвива­ються і стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтере­сам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності виявляють­ся елементи творчості, розвиваються перспективи її розвитку.

Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними. Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять праксичні почуття важливим чинником бо­ротьби за високу продуктивність та якість праці.

Інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здиву­ванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчаль­них і наукових уподобаннях.

Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та ви­ховання мають різні рівні розвитку. Такими його рівнями є цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю. Ме­ханізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, вихован­ня, навколишньої дійсності, умов життя.

Додаток

Між тим непізнані нами почуття, незалежно від нашого до них ставлення, живуть власним непідконтрольним і непідвлад­ним нам життям.

У класичній психології таких почуттів п'ять: Гнів, Страх, Смуток, Радість, Щастя.

Чому саме п'ять?

По-перше, ці почуття лежать в основі будь-якого іншого емоційного стану.

По-друге, ці п'ять почуттів, на відміну від усіх інших, мо­жуть бути виражені й пережиті.

По-третє, справжні почуття дуже плинні. Якщо так звані почуття провини або образи можна відчувати роками, то реаль­но почуття гніву або страху можна пережити за декілька се­кунд (звичайно, усвідомивши його і давши собі на це дозвіл).

По-четверте, класичні почуття конструктивні. Всі вони, будучи поміченими і вираженими (або усвідомленими), мають певне значення, яке допомагає нам вирішувати певні життєві завдання, що виникають при взаємодії нашої життєвої тери­торії з оточенням.

Для зручності викладу звернімося до рис. 1. Суцільне коло позначає життєву територію до виникнення певних життєвих обставин, а лінія пунктиру — життєву територію після того, як ці обставини вже на неї вплинули. Жирна стрілка означає

а) б)

Рис. 1. Схема взаємодії життєвої території з оточенням

вплив цих обставин на нашу життєву територію, а тонка — це енергія наших почуттів, яка протидіє обставинам або, навпа­ки, рухається в одному з ними напрямку.

Наприклад, почуття гніву є типом енергії, яка протидіє вторгненню на нашу територію ззовні (див. рис. 1, а). Це саме те почуття, яке допомагає знайти сили і правильно визначити момент, щоб переконливо сказати: "Не зазіхай на мою терито­рію, я сам знаю, як і що мені робити". При невмінні викори­стати енергію гніву вона застигає у формі образ і відкладається у своєрідні резервуари, наявність яких робить людину або над­мірно пригніченою і пасивною, або агресивною, дратівливою, нетерпимою до незвичних для неї стереотипів поведінки, не­сприйнятливою до всього нового. Якщо людина прожила з резервуаром таких почуттів досить довго, то вони або виклика­ють хвороби тіла, або провокують руйнування її психіки, пере­роджуючись в ненависть, нетерпимість, заздрість і т. ін.

Почуття страху є тим типом енергії, котра вказує на близькість небезпеки і підштовхує нас діяти на гарантування безпеки нашої життєвої території. Вектор цієї енергії, на відміну від енергії гніву, спрямований в бік, протилежний міс­цю вторгнення (див. рис. 1, б). Тривале придушення страху за допомогою раціоналізації (виправдовування) веде до життя в постійному неусвідомленому страху перед невідомим, перед майбутнім і перед іншими людьми, до почуття власної меншовартості, підвищеної керованості і залежності або призводить до необхідності приховувати свій страх від себе й інших за про­явами агресії.

Поняття "страх" приховує за собою, як за ширмою, три єм­них значення:

• страх як почуття, яке переживається тут і зараз;

• страх як резервуар, який впливає на поведінку і мислен­ня людини (програми страху), коли навколо первинного стра­ху виникли ідеї провини, залежності або власної меншовартості;

• страх як спосіб тиску ззовні (який з тим більшою ймовір­ністю успішний, чим більші резервуари накопиченого страху у того, хто піддається маніпуляції).

Якщо ми постійно пригнічені, якщо весь час відчуваємо провину, якщо у нас немає впевненості в майбутньому, якщо ми застрягли у взаємовідносинах, із яких немає виходу, як і можливості переломити їх на свою користь, то, швидше за все, ми є носієм резервуару страху⁵.

Почуття смутку є енергією, яка обмежує нашу життєву територію. Невиражена й не пережита (втрата близьких сто­сунків), загнана в резервуари, вона може згодом призводити до нападів гострої нудьги, душевного болю, депресії, психологіч­ної залежності.

Почуття радості, навпаки, є енергією, яка розширює нашу життєву територію, енергією, наповненою новим джерелом (матеріальним або духовним) отримання задоволень, можли­востей або інформації.

З тих пір, відколи існують люди, людина надто мало раділа; лиш це, брати мої, наш первородний гріх!

Ф. Ніцше

І, нарешті, щастя як найвище почуття можливе лише для тих, хто пізнав природу своїх негідних почуттів і очистив від них свої емоційні резервуари.

Зрозуміти свої почуття можна, тільки пізнавши їх емоційну природу (видимий прояв почуття), а після цього навчившись їх переживати в "тут і зараз". Цього достатньо іноді для того, щоб повернутися до ситуацій, в яких ми, не люблячи себе, заборо­няли собі вираження цих почуттів як природних емоційних проявів, і виразити або усвідомити їх. Тому перше і найголов­ніше завдання людини — очиститися від колишніх пригнічень.

0, якби ви досконалі були, принаймні, як тварини. Але тваринам властива невинність. Хіба раджу вам вбивати свої почуття? Я раджу вам невинність почуттів.

Ф. Ніцше

Хохель СО. Пробуждение новых возможностей. — СПб.: Невский проспект, 2001. — 154 с. — С. 34—35.

Поняття про волю

Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регу­ляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнен­ня поставлених цілей.

У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідо­ма діяльність — це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо — це свідома регуляція, свідоме спрямування фізич­них і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. От­же, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності.

Воля людини виробилась у процесі її суспільно-історичного розвитку, у трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди по­ступово навчилися ставити перед собою певні цілі й свідомо до­биватися їх реалізації. У боротьбі за існування, долаючи труд­нощі, напружуючи сили чи стримуючись, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливішими були цілі, які ставили люди в житті, чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації.

Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, за­довольняючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, тривалий час впливають на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку.

Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому на­пруженні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.

Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджується фізіологічними дослідженнями І. Сеченова та І. Павлова. І. Сеченов вказував, що вольові дії причинно зу­мовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відображувальними, тобто рефлекторними. І. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху — це умовний, асоціативний про­цес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нер­вової діяльності. Він показав, що довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо. Сліди, залишені в руховій ділянці кори головного мозку попередніми подразниками, ак­тивізуючись, можуть стати умовними подразниками для вольо­вих рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від кори великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини ко­ри зв'язуються з усіма клітинами кори, вони є виразниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів. Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але оскільки вони викликаються слідами в корі головного мозку від попередніх подразнень, то іноді здається, не­мовби вони виникають самі по собі, без будь-якої причини.

Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є водночас сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регу­ляції вольових дій. П. Анохін вказував, що у процесі вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з образом запланованої дії, випереджаючи її ре­зультати. Це порівняння виконуваної дії з її образом, яке П. Анохін назвав акцептором дії, сприяє уточненню рефлектор­ного акту відповідно до того, чого прагне людина.

Основні якості волі

Однією з найважливіших вольових якостей особистості є ціле­спрямованість. Вона визначається принциповістю та переконан­ням людини і виявляється у глибокому усвідомленні нею своїх за­вдань і необхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість вияв­ляється в умінні людини керуватись у своїх діях не випадковими прагненнями, а стійкими переконаннями, принципами. Цілеспря­мованість і принциповість особистості — підґрунтя її сильної волі.

Люди без чіткої цілеспрямованості, твердих переконань, принципів, якими б вони керувалися у своїй діяльності, часто пе­ребувають під впливом випадкових бажань, підпадають під вплив інших. Поведінка нецілеспрямованих і безпринципних людей ха­рактеризується слабкою волею. Без твердого переконання та принципової спрямованості поведінки у людини не може бути й сильної волі. Важлива вольова якість людини — ініціативність, тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання й без нагаду­вань і спонукань інших виконувати їх.

Ініціативність людини характеризується дійовою активніс­тю. Мало, виявивши ініціативу, поставити перед собою завдання, треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише за на­лежної активності в діях.

Істотними якостями волі людини є також рішучість, витри­маність і наполегливість. Ці якості виявляються в умінні своєчасно та обдумано приймати рішення, особливо у складних обставинах, у гальмуванні негативних прагнень і дій, у здатності людини долати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети. Ці якості людини допомагають їй доводити до кінця кожну розпочату справу, долаючи всі перешкоди, які зустрічаються на шляху до її виконання. Великі справи, визначні наукові винахо­ди можливі лише за наявності цих якостей.

Наполегливість людини слід відрізняти від такої її якості, як упертість. Упертість — це необдуманий, нічим не виправданий прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є проявом не сили, а швидше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто завдає їм шкоди. Упертість — негативна якість людини, тому треба намагатися її позбутися.

Важливою вольовою якістю людини є самостійність. Са­мостійність волі виявляється у здатності людини критично ста­витись як до власних вчинків і дій, так і до вчинків інших людей, не піддаватися негативним впливам інших. Самостійність — це результат високої принциповості людини, її ідейності та мораль­ної витримки.

Протилежною до самостійності якістю людини є навіюваність. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко піддається впливу інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань, твердих принципів, які некритично насліду­ють інших, вагаються між протилежними поглядами, не маючи власної думки. Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але згодом цю саму думку вона замінює на іншу.

Ті, хто легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, — це люди з нестійкою волею. Важливою вольовою якістю людини є самовладання. Воно ви­являється у здатності людини володіти собою, керувати власною по­ведінкою та діяльністю. Самовладання — важливий компонент такої якості особистості, як мужність. Володіючи собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання, хоча й знає, що його виконання пов'язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її життю. Само­владання — одна з невід'ємних якостей дисциплінованої людини.

Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливу почуттів, часто порушують дисципліну, відступають пе­ред труднощами, впадають у розпач.

Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність. Суть її виявляється в тому, що людина, хоча і має свою думку, але піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції. Як показали дослідження, конформним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здатність володіти собою, поверхове уяв­лення про себе, не вистачає віри в себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших.

Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зу­мовлює її силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є природженими. Вони розвиваються у процесі життя та діяльності.

Динамічна активізація волі еквівалентна розкриттю здібно­стей. Хто хоче чогось досягти в житті, повинен знати або усві­домлювати коріння сили волі.

Сухарев ВЛ. Психология жизненного успеха. — Симферополь: Бизнес-Информ, 1999. — 432 с.

Перший корінь сили волі — бажання. Вони завжди вказу­ють нам на шлях; вони — співтворці нашого майбутнього. Роз­пізнаючи свої бажання, ми можемо пізнати самого себе. Вони відображають багатство нашого внутрішнього світу. Як в зерні, яке прагне сформуватися в рослину, в ньому живе магічна сила виконання.

Сила волі обумовлює концентрацію бажань. Чим менше бажань, тим сильніша можливість проведення їх у життя, тим більше гарантій щодо їх реалізації, тим більша енергія, спря­мована на їх здійснення. Великі бажання діють як такі, що визначають долю.

Другий корінь сили волі — сміливість. Не володіючи сміли­вістю, ми не змогли б прийняти жодного важливого рішення. Як тільки відшліфувалися найцінніші і найбільш значимі ба­жання, людина готова до прийняття рішення. І якщо ми не навчимося добровільно відмовлятися від другорядних бажань (не істинних), то рано чи пізно нас примусить до цього доля через невдачі. Так само, як лінза здатна концентрувати про­мені сонця, так і наші бажання здатні зосереджувати в собі нашу енергію.

Третій корінь сили волі — віра, віра в те, що ми можемо добитися своїх цілей. Але нам потрібні не які-небудь цілі, а тільки наші власні, які відповідають нашій індивідуальності. Людина, як правило, вірить тільки в те, що відповідає її на­сущним потребам. Як шлунок не може функціонувати без хар­чування, так і наша підсвідомість не здатна працювати на нас, не маючи певних цілей.

Четвертий корінь сили волі — життєва сила. Вирішальним є питання, по яких каналах спрямовується ця сила. Ми повинні слідкувати, щоб наш організм був так натренований, аби вироб­ляв життєву силу, яка б'є через край, інакше навіть сокровенні наші цілі залишаться тільки пустопорожніми мріями. Питання стоїть так: спочатку сили, потім пріоритетні цілі.

П'ятий корінь сили волі — терпіння. За наявності сміли­вості відстоювати свої бажання і віри в можливість їх здійснен­ня не останню роль в успіху справи грає терпіння. Воно допо­магає зберігати вірність своїм цілям навіть при невдачах. По­чати задумане може кожен, але переможцем стає тільки той, хто не відступає при невдачах. Життя переповнене приклада­ми, коли людина здібніша і талановитіша за інших, але не ви­тримала труднощів і не змогла добитися реалізації бажаних цілей.

Щоб стати вищим, кращим, нам потрібна витримка, тре­нування, повторення. Завдяки повторенню набуті знання пе­ретворюються в уміння. Постійне повторення однієї ідеї пере­творюється спочатку у віру, а потім в переконання, а переко­нання веде до реалізації в дії.

У мене є дар допомагати людям звеличувати себе.

Н.Хілл

Підсумовуючи сказане, можна зробити такий висновок.

Загальні уявлення про психічні функції пов'язані з такими поняттями, як почуття, розум і воля. Стосовно кожного з них можна сказати, що якщо почуття вказує на спрямованість дії, а розум досліджує шляхи реалізації дії, то завдяки волі людині вдається пройти цим шляхом попри всі перешкоди. Воля вінчає вершину трикутника, який складають названі процеси.

ЕМОЦІЇ, ПОЧУТТЯ, ВОЛЯ, ПСИХІЧНІ СТАНИ

ПЛАН

1. Поняття про емоції і почуття

2. Фізіологічне підґрунтя емоцій і почуттів

3. Вираження емоцій і почуттів

4. Форми переживання емоцій і почуттів

5. Вищі почуття

6. Поняття про волю

7. Довільні дії та їх особливості

8. Аналіз складної вольової дії

9. Основні якості волі

10. Безвілля, його причини і переборення

Література

1. Вітенко І.С. та ін. Основи загальної та медичної психології: Навчальний посібник / І.С. Вітенко, Л.М. Дутка, Л.Я. Зименковська. – К.: Вища шк., 1991. – 271 с.

2. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів. / С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Соловієнко. За загальною редакцією акад. С.Д. Максименка – К.: Форум, 2000. – 543 с.

3. Колесніченко Л.А., Борисенко Л.Л. Основи психології та педагогіки: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 157 с.

4. Лозниця В.С. Основи психології та педагогіки: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 288 с.

5. Максименко С.Д. Загальна психологія. Видання 3-є, перероблене та доповнене. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 272 с.

6. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – 4-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – Кн. 1: Общие основы психологии. – 688 с.

7. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1995. – 632 с.

8. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. – К.: Вища шк., 1982. – 215 с.

9. Русинка І.І. Психологія: Навч. посіб. ­– К.: Знання. 2007. – 367 с.

 

Ключові поняття: Почуття, емоції, стенічні почуття, астенічні почуття, чуттєвий тон, настрої, афекти, пристрасті, стреси, фрустрація, моральні почуття, інтелектуальні почуття, естетичні почуття, праксичні почуття.

Воля, мимовільна дія, довільна дія, вольове зусилля, дія, затримка, бажання, потяг, воління, боротьба мотивів, прийняте рішення, сила волі, безвілля, абулія.