ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Причини відставання економіки Голландії у другій половині XVII ст.



І все-таки, незважаючи на те що Фландрія (як і Флоренція) була батьківщиною мануфактурного виробництва, голландська промисловість у цілому в другій половині XVII століття почала відставати від англійської. Причин для такого відставання було багато:

1. Північним провінціям країни приходилося витрачати багато сил і засобів на боротьбу з водами Північного моря, що постійно заливали узбережжя, приносячи величезна втрати економіці. У цих умовах магістрат Амстердама в 1678 році оголосив про відновлення всіх цехових привілеїв, що одержали незабаром поширення й в інших містах, що утрудняло впровадження прогресивного мануфактурного виробництва в нових галузях. До того ж для розвитку фабричної промисловості Голландії явно не вистачало сировини і найманих робітників.

2. Голландія не встановлювала митні тарифи, як це робили інші країни, оскільки протекціонізм був невигідний для посередницької торгівлі голландських купців. Відсутність захисту вітчизняних виробників з боку держави також не сприяло розквіту голландської промисловості.

3. В економіці Голландії переважав торговий капітал, що не мав достатньо потужної промислової бази, тому голландські купці знаходилися у великій залежності від політичної і економічної ситуації в інших країнах Європи.

4. Величезні наслідки для економіки Голландії в середині XVII століття мало посилення позицій Англії. Особливо відчутний удар по її інтересах наніс відомий Навігаційний акт О. Кромвеля (1651), що забороняв поставляти в Англію товари з інших країн на голландських і інших кораблях.

Наприкінці XVII століття стали відчуватися перші ознаки економічного занепаду, і, насамперед, відтік капіталів із країни. Голландія поступово утрачала свої ведучі економічні і торгові позиції. У цій ролі Голландію замінила Англія, що перевершувала її за рівнем промислового розвитку. Наприкінці XVIІ - початку XVIII століття відносини між цими країнами вилилися у військові зіткнення, що закінчилися на користь Англії. Економічна зірка Голландії стала хилитися до заходу. Протягом XVIII століття вона усе більше поступалася Англії і нарешті втратила статус великої держави. Однак слід зазначити, що економічне відставання Голландії не з'явилося для неї тією катастрофою, що випробували в аналогічних умовах Іспанія, Італія, Португалія. Голландія як і раніше залишалася країною з розвинутою ринковою економікою.

 

9.3. США:

Колоніальне освоєння північноамериканських територій. Плантаційне рабство.

Освоєння Північноамериканського континенту європейцями почалося майже одночасно з колонізацією островів Вест-Індії, територій у Центральній і Південній Америці. У цьому процесі брали участь іспанці, португальці, французи, голландці, англійці.

До середини 1530-х років Іспанія захопила землі сучасних штатів Техас і Флорида. У 1535 році Франція оголосила своєю колонією східні території нинішньої Канади, а в 1608 році тут була заснована французька колонія Нова Франція, головним містом якої став Квебек. Наприкінці XVI століття Іспанія приєднала до числа своїх колоній велику територію в басейні ріки Міссісіпі на захід від Аппалачських (Аллєганських) гір. У XVII столітті французи відвоювали цю колонію, і вона ввійшла в історію за назвою Луізіана. У 1718 році при впаданні Міссісіпі в Мексиканську затоку французами був заснований Новий Орлеан, що став головним містом Луізіани.

Населення французьких колоній займалося в основному торгівлею. І хоча їхня загальна площа була набагато більше, ніж, скажемо, площа англійських колоній, кількість колоністів було невелико. До середини XVIII століття їхнє число наближалося до 80 тис., тоді як англійців нараховувалося вже більш 1,5 млн чоловік.

Свій внесок в освоєння Північної Америки внесли і голландці, що входили до складу перших загонів, що направлялися в Новий Світ. У 1609 році вони заснували в усті ріки Гудзон свою першу колонію Нові Нідерланди. У 1626 році тут було закладене поселення Новий Амстердам, захоплене в 1664 році англійцями і перейменоване в 1674 році в Нью-Йорк (до цього часу Голландія втратила майже усі свої американські колонії).

Англійська колонізація Північної Америки почалася в перші роки XVII століття. У 1606 році король Яків I дозволив Лондонській і Плимутській торговим компаніям почати заселення й освоєння Атлантичного узбережжя, і в 1607 році торговці Лондонської компанії заклали Джеймстаун, що потім став головним містом англійської колонії Вірджинія. Незабаром у цьому регіоні були засновані ще чотири англійські колонії — Меріленд, Джорджія, Північна і Південна Кароліна, що склали південну групу майбутніх американських штатів.

Поступово йшов процес освоєння територій північно-східного узбережжя, де виникли наступні колонії: Род-Айленд, Массачусетс, Коннектікут і Н’ю-Гемпшир. У 1643 році вони утворили конфедерацію «З'єднані колонії Нової Англії». У цей же період сформувалася центральна група англійських колоній: Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія і Делавер.

Протягом XVII століття майже все Атлантичне узбережжя Північної Америки виявилося в руках Англії. До 1760 років їй належало 13 колоній, що займали територію аж до Аппалачських гір. У XVIII столітті населення англійських колоній швидко збільшувалося і до кінця століття досягло майже 4 млн. чоловік, воно складалося з англійців шотландців, ірландців і вихідців з різних європейських країн. У соціальному плані нові жителі Північної Америки являли собою дуже строкату картину: серед них були дрібні підприємці, ремісники, торговці, що створювали перші мануфактури із застосуванням найманої праці, що займалися сільським господарством, торгівлею.

Із самого початку колоніальних завоювань Англія намагалася затвердити тут феодальні порядки. Цей намір був зафіксований у спеціально розробленому документі, що одержав назву «Основні положення», у якому передбачалося створення в північноамериканських колоніях чіткої феодальної ієрархії з погляду як політичного пристрою, так і економічних відносин (особливо в сільському господарстві). Тут зберігалися дворянські титули, встановлювався феодальний принцип майорату, починалися спроби перевести селян на оброк. Усе це робилося з метою закріплення північноамериканських земель як аграрно-сировинної периферії Англії.

Найбільше наочно це виявлялося в південних колоніях, де із самого початку затвердилося плантаційне господарство на зразок сформованого в іспанських колоніях Південної і Центральної Америки. У південних колоніях малися величезні земельні угіддя, що розподілялися урядом Англії серед аристократів, що бажали виїхати за океан. Нові латифундисти за допомогою англійської влади намагалися прикріпити селян до землі, але розвитку кріпосного права заважала відсутність законодавчих основ. До того ж наявність вільних земель приводила до того, що селяни, не бажаючи залишатися у феодальній залежності від плантаторів, придбали ділянки у власність і переселялися туди. І хоча в 1683 році англійський уряд заборонило приватним особам купувати землі в індіанців, а в 1730-1740-х роках були видані укази, що різко обмежували самовільне переселення людей на Захід, цей процес було важко зупинити. У латифундіях відчувався гострий брак робочої сили, тим більше що місцеве населення не бажало працювати на плантаціях, вважаючи за краще іти на Захід. Усе це привело до того, що вже в 1619 році у Вірджинію з Африки була доставлена перша партія негрів, яких продавали плантаторам для роботи на полях. У 1700 році в північноамериканських колоніях нараховувалося 27,8 тис. негрів, у 1750-м — 236,4 тис., а в 1770-м — майже 260 тис. До цього часу приблизно 40% населення південних колоній складали чорношкірі раби, а в цілому по всіх англійських колоніях у Північній Америці — близько 20%.

У центральних колоніях також переважав аграрний сектор, але він розвивався на основі фермерських господарств. Тут малися і латифундії, але найчастіше їх здавали фермерам у спадкоємну оренду. У цих господарствах переважно культивували пшеницю, а також створювали невеликі промислові підприємства по переробці сільськогосподарської продукції.

Північні колонії (Нова Англія) являли собою іншу картину. Ці землі освоювали в основному переселенці з європейських міст (ремісники, торговці), що переїхали в Америку через релігійні гоніння на батьківщині. Вони займалися головним чином морським промислом, у тому числі контрабандою, морським розбоєм. Заповзятливі люди створювали суднобудівні мануфактури, будували уздовж Атлантичного узбережжя гавані: Нью-Йорк (1626), Бостон (1630), Філадельфію (1682), Балтімор (1729) і ін. У результаті в Новій Англії йшло активне формування буржуазії з числа торговців, промисловців, судновласників, що і визначило торгово-промислову специфіку розвитку північних колоній.

Англійські колонії в Північній Америці мали дуже сприятливі природні умови для розвитку промисловості: багаті поклади корисних копалин, величезні лісові масиви, а також вільне населення, що прибуває з Європи. Усе це дозволяло досить швидко створити деревообробні і суднобудівні підприємства, чия продукція була набагато дешевше зробленої в Англії. У середині XVIII століття вже третину англійського флоту складали кораблі, побудовані в Північній Америці. Відтіля в метрополію поставлялися пиломатеріали, щогли, смола, дьоготь і ін. Величезну роль у розвитку суднобудування зіграв Навігаційний акт (1651), по якому в колонії не допускалися ніякі судна, крім англійських чи колоніальних. Велике значення придбало рибальство, особливо лов тріски. Наприкінці XVII століття став розвиватися китобійний промисел. Китовий вус і жир відправляли в Англію.

У Північній Америці досить швидко були побудовані текстильні мануфактури, особливо сукняні, на базі місцевого вівчарства (у 1609 році з Європи була завезена перша партія овець). Їхня продукція майже цілком задовольняла попит на вовняні тканини в північноамериканських колоніях. На основі місцевих покладів залізної руди почали створюватися металургійні заводи: перші примітивні доменні печі на деревному вугіллі були побудовані в Массачусетсі (1643), а в XVIII столітті американський чавун навіть стали вивозитися в Англію.

У розвитку Північної Америки ведучу роль грало купецтво, що доставляло в Англію хутро, ліс, смолу, мідь, залізну руду, рибу й інші продукти. Ще в 1644 році бостонські купці зробили перший рейс в Африку за рабами для американських плантацій, а в XVIII столітті розцвіла специфічна «трикутна торгівля» (патока-ром-раби). Американські торговці закуповували на островах Вест-Індії відходи цукрового виробництва (патоку), що привозили в Нову Англію і на її основі робили ром. Цей ром відправлявся в Африку для обміну на рабів. Негрів перевозили через океан і продавали плантаторам у якості дешевої робочої сили.





Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.213.192.104 (0.007 с.)