Способи набуття і припинення права власності

Право власності на ту чи іншу річ може виникнути в конктретної особи різними способами: особа виготовила річ самостійно, придбала її за допомогою купівлі-продажу, освоїла землю, яка до того нікому не належала та інФакти, з виникненням яких особа набуває права власності, дістали назву способу набуття права власності, а юридичні факти, які є правовою основою виникнення права власності, - титулу набуття.

Усі способи набуття права власності римське право поділяло на первинні і похідні. Первинними називається такий спосіб набуття, за яким право власності виникає вперше або проти волі колишнього власника (наприклад, під час конфіскації, реквізиції та інших примусових переміщеннях власності). За первинного способу право набувача встановлюється незалежно від попереднього права на цю річ.

Похідний спосіб набуття права власності полягає в тому, що право власності переходить від однієї особи до іншої за їх взаємною згодою і бажанням. Давнішим способом набуття права власності був первинний. До нього відносили:

1. Заволодіння (occupatio). Згідно з римським правом, річ, не вилучена з обороту, але яка не має власника, надходить у власність того, хто її перший захопить (primo occupanti) з метою собі привласнити.

Особливий правовий статус визначався для скарбу, яким в юридичному розумінні вважалася будь-яка цінність, схована в землі так давно, що її власник не міг бути відомим. У давньому римському праві скарб розглядався як складова речі, в якій він схований (як правило, земля), і тому належав її власнику. Однак з метою заохочення пошуку скарбів розпорядженням імператора Адріана було встановлено, що половина скарбу належала власнику земельної ділянки, а інша половина тому, хто знайшов його.

2. Давнісне володіння (usucapio). За визначенням римських джерел давнісне володіння зумовлює набуття права власності шляхом володіння, яке продовжувалося протягом визначеного законом часу.

3. Переробка речі (специфікація). Цим терміном позначається створення з чужого матеріалу нової речі для себе, наприклад, виготовлення вина з чужого винограду, вази з чужого металу тощо. Специфікація вважається здійсненою, якщо матеріал набував нової форми, одержано нову річ.

4. Придбання плодів. Плоди з моменту їх відокремлення від речі, яка їх виробляє, стають самостійними речами.. Право власності на такі речі належить тому, хто на час відділення був власником плодоносної речі.

5. Приріст (accesio) - сполучення речей, які належать різним особам, причому одна з речей після сполучення стає належністю іншої речі, власністю власника головної речі. Приріст може бути природний або штучний, тобто результатом дій людини.

Похідні способи набуття права власності. Кількість таких способів була досить велика. Зі спливом часу частина з них повністю сходила із сцени, натомість з’являлися нові, ще інші, зберігаючись у цілому, змінювалися у своєму конкретному змісті. Деякі з них так і залишилися не більш ніж сучасниками Римської держави.

Головною правовою формою похідного набуття є договір, зокрема договір купівлі-продажу, позики, міни, дарування, застави. У всіх цих випадках перехід права власності від однієї особи до іншої відбувається за їх волевиявленням, право власності набувача ґрунтується на праві власності відчужувача.

У Римі відомі ще інші первинні способи набуття права власності, а саме: а) за рішенням суду, коли він розглядав позови про поділ спадщини, спільного майна або спірної межі та ін; б) за законом - у вигляді покарання за недозволене самоуправство, за несплату мита тощо.

Найбільш поширеним способом припинення права власності римляни вважали знищення речі незалежно від того, чи сталося це внаслідок її загибелі, споживання, чи з якихось інших причин. Римляни вважали, що і відчуження є способом, який припиняє право власності на річ, при чому в найрізноманітніших формах, зокрема в таких, як купівля-продаж, дарування, міна, надання приданого та ін. Відомий ще один спосіб припинення права власності - це вилучення речі з обороту, наприклад включення приватної землі до складу державної. Особливістю цього способу було те, що тут власність не переходила від однієї особи до іншої, як у випадку відчуження.

Захист права власності

. Розглянемо лише речово-правові засоби його захисту, які розроблені римськими юристами досить ґрунтовно. Це, зокрема, три спеціальні позови: віндикаційний, негаторний і публіціанський. Усі вони об’єднуються загальною назвою - речові позови.

Найважливішим серед них був, безсумнівно, віндикаційний позов (rei vindicatio). Він пред’являвся в тих випадках, коли одна особа стверджувала, що є власником речі, яка знаходиться у володінні іншої особи, і на цій основі вимагала, щоб річ була їй повернута.

Негаторний позов застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності. Звичайно відповідачем за негаторним позовом був той, хто домагався користуватись якоюсь мірою чужою річчю.

Публіціанський позов. Уже відзначалося, що цим позовом захищалось добросовісне володіння. Згодом ним міг користуватися і власник, якщо він не міг довести права власності свого попередника