Оскарження та виконання судового рішення 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Оскарження та виконання судового рішення



У принципі на рішення судді не могло бути ніякої апеляції в сучасному розумінні слова, оскільки інстанційного порядку судів не існувало. Звичайно, зацікавлена сторона могла оспорювати дійсність винесеного рішення, доводячи, що воно з тих чи інших причин не є правомірним. У всякому випадку оспорювання недійсності винесеного рішення не є апеляція, яка передбачає новий розгляд справи по суті судом другої інстанції і винесення нового рішення. Такого перегляду формулярний процес принципово не допускав та й судів другої інстанції в Римі тривалий час не було. Захист проти матеріально несправедливого рішення можна було одержати тільки шляхом надзвичайних заходів римських магістратів.

Зокрема, завдяки правилу про intercessio (посередництво), можна було звернутися до того чи іншого магістрата (наприклад, до трибуна) з проханням призупинити стягнення, оскільки воно здійснюється заходами преторської влади. Але intercessio тут тільки паралізує заходи преторської влади і зовсім не зачіпає самого рішення, яке de jure залишається непорушним.

Крім того, можна було звернутися і до самого прeтора, котрий, якщо визнає скаргу зацікавленої особи на рішення важливою, міг в силу своєї влади дати так звану restitucio in integrum, тобто наказ вважати попередній процес таким, що не відбувся, і передати справу на вирішення іншому судді. Але всі ці заходи надзвичайні і залежали від особистого розсуду магістрата.

За певних умов (упередженого вирішення справи) особа, яка потерпіла від несправедливого рішення, може звернутися з позовом про збитки проти самого судді. Своїм неправомірним рішенням суддя ніби переносить претензію на себе.

Виконання рішення. Рішення або припиняє будь-які відносини між сторонами або створює нові: припиняє, якщо рішення було виправдувальне, і створює нові, якщо рішення обвинувальне, і тоді виникає питання про його виконання - про стягнення. Звичайним засобом для такого стягнення є виконавчий позов. Цей позов замінив собою попередню форму стягнення, яка виражалася в захопленні самої особи боржника, зберігши, однак, деякі її риси.

Поряд з тим претор поступово вводить пряму реальну екзекуцію, переносячи стягнення безпосередньо на майно боржника і залишаючи недоторканою його особу. При цьому в історії поступово виділяються два види такої реальної екзекуції: універсальна, коли стягнення охоплює відразу все майно боржника; і спеціальна, коли стягнення спрямовується на ту чи іншу окрему річ.

 

Особливі засоби преторського захисту

Серед багатьох засобів преторського захисту виділимо найбільш характерні.

1. Інтердикти, або декрети. Накази претора, в яких містилися розпорядження щодо вчинення певних дій, мали назву декретів, а розпорядження про заборону якихось конкретних дій називалися інтердиктами.

2. Преторські стипуляції. Stipulatio - це урочиста обіцянка сплатити або щось зробити, яку давали у вигляді відповіді на урочисте запитання контрагента.

3. Введення у володіння. Претор на прохання зацікавленої особи, вважаючи це прохання важливим, вводив її у володіння цілим майном або окремою річчю.

4. Поновлення в первісний стан - restititio in integrum. Іноді може виявитися, що самі правові наслідки якого-небудь юридичного факту приводять у тому чи іншому випадку до явної несправедливості: без вини пропущений строк позовної давності, угода укладена, але під впливом примусу або обману тощо. Для застосування реституції необхідні: 1) наявна шкода, при цьому значна; 2) законні підстави; 3) своєчасна заява.

Екстраординарний процес

Формулярний процес був нормальним цивільним процесом не тільки в кінці республіки, але й протягом усього періоду принципату. Однак з встановленням імперії поряд з цим нормальним процесом, розділеним на jus і judicium, розвивається так званий екстраординарний процес, який не знав цього поділу. Заміна формулярного процесу екстраординарним означала докорінну зміну в ряді основних принципів. Зокрема, розгляд справ втратив публічний характер, усний процес замінювався письмовим, що було порушенням демократичних принципів попередніх видів процесу. Якщо у формулярному процесі розгляд справи по суті і саме рішення в ідеї ґрунтувалися на згоді сторін, то тепер весь процес будується на засадах влади; рішення є не думкою третейського судді, а владним наказом носія влади. Цей загальний характер нового процесу позначається на всьому ході розгляду справи.

Процес розпочинався поданням позивачем скарги, яка заносилась до протоколу судової установи і потім офіційно повідомлялась відповідачу. Виклик до суду здійснювався вже офіційно за участю представника державної влади.

На противагу попереднім видам процесу в екстраординарному процесі допускалось оскарження судового рішення у вищу інстанцію - аж до імператора. Однак до імператора доходили лише найважливіші справи - цивільні та адміністративні. Таке оскарження дістало назву apellatio - апеляції.

Виконання рішення становить тепер лише останню, завершальну частину судового розгляду. Для порушення питання про виконання рішення не треба було, як колись, виконавчого позову, а достатньо простого прохання позивача. Рішення суду виконувалось адміністративними особами, зокрема судовими виконавцями шляхом перенесення стягнення на майно боржника

 

Поняття та види позовів

У римському праві позов позначався терміном actio. У класичному римському праві позов - actio визначався як передбачений едиктом магістрату засіб домогтися за допомогою судового процесу рішення, яке відповідало б інтересам даної особи. Інакше кажучи, позов - це звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Розглянемо найтиповіші з них: позови речові (actio in rem) і позови особисті (actio in personam).

Римляни вважали, що право власності, сервітутне, заставне та інше речове право може бути порушено будь-якою третьою особою. Позов у такому випадку називається actio in rem - речовий позов. Термін actio in rem показує, що відповідачем за цим позовом може бути кожний, у кого виявиться чиясь річ, або той, хто посягне на дану річ. Захист за допомогою речового позову дістав назву абсолютного захисту. Серед речових позовів найпоширеніші віндикаційні та негаторні позови, про які детальніше мова йтиме у наступному розділі.

Позов, який мав назву actio in personam - особистого позову, давався для захисту правовідносин особистого характеру між двома або декількома певними особами. Ці правові відносини випливають, здебільшого, з договору або іншого позадоговірного зобов’язання. Захист за допомогою особистого позову носить назву відносного захисту.

Для повної характеристики римської позовної системи необхідно розглянути ще й інший поділ позовів.

Позов строгого права (actio stricti juris). У цих позовах суддя вирішує справу на підставі букви закону або договору і не має права це порушити, навіть якщо допущена явна помилка.

Позов, що ґрунтується на добросовісності і справедливості (actio bone fidei).

Позов за аналогією (actio utilis). Цей позов був одним із засобів здійснення правотворчості претора без зміни букви закону

Позов з фікцією (actio ficticio).

 

Позовна давність

встановлений законом строк, протягом якого особа може звернутися за захистом порушеного права в суді, називається позовною давністю.

Позовна давність не була відома в стародавньому римському праві. Поки існувало саме право, існувало й право на позов. Однак уже претори обмежили право на судовий захист строком на один рік, бо й сама влада претора тривала тільки один рік. І лише імператор Феодосій ІІ у 424 р. вводить спеціальні строки для погашення права на позов тривалістю в 30 років. Згодом для деяких позовів встановлюються строки в 40 років.

Призупинення позовної давності лише на деякий час зупиняє її сплив. Вона мала місце у випадках воєнних дій, епідемії, стихійного лиха, а також коли особа неповнолітня і не здатна пред’явити позов. Після усунення обставин, які зупинили перебіг давності, вона продовжує спливати. До строку, який минув до зупинення, додається новий строк, який сплив після зупинення. Проте в сумі він не повинен перевищувати загального строку позовної давності.

Наслідком пропущення строку позовної давності було погашення права на позов, хоч право на річ не припинялося, продовжувало існувати, і виконання зобов’язання після спливу строку позовної давності (зокрема, повернення боргу) вважалося належним виконанням, оскільки саме право існує, хоч і позбавлене захисту позовом. Такі зобов’язання дістали назву натуральних.

 

Тема 6

Речове право



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 138; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.91.11.30 (0.01 с.)