Тема 1. Загальні положення функціонування податкової системи України.

Поняття податкової системи.

Принципи оподаткування.

Класифікація податку.

Механізм податку.

 

1. Поняття податкової системи України.

 

Поняття «податкової системи» визначає сутність податкової системи як сукупності податків, зборів, платежів. Згідно п. 6.3 ст. 6 Податкового кодексу України — сукупність загальнодержавних та місцевих податків і зборів, що справляються в установленому цим Кодексом або законами з питань оподаткування та митної справи порядку, становить податкову систему України.

Використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів або розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об'єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього необхідно розділити зовнішню й внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків за відповідними бюджетами і надходження їх у централізовані державні фонди. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відносини щодо справляння податків і зборів та фактично включати видовий список обов'язкових платежів по­даткового характеру.

Бюджетні й податкові норми повинні застосовуватися з неодмінною кореспонденцією одна одній, чітким, нерозривним взаємозв'язком. (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1. Структура доходів бюджету

 

Податкова система й забезпечує основні надходження для покриття бюджетних витрат.

Незважаючи на тісний взаємозв'язок доходів бюджету й податкових надходжень, необхідно їх чітке розмежування. Нерідко в спеціальній і популярній літературі як синоніми використовується кілька термінів: «доходи держави», «доходи держбюджету» і «податкові надходження». Доходи держави відрізняє від доходів держбюджету відсутність прив'язки до будь-яких меж, тоді як доходи держбюджету обмежені певним періодом (бюджетним) і чітко визначеними каналами надходжень (Бюджетний кодекс України).

Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного орга­на влади встановлювати податки й вилучати їх. Будь-яка схема управління в державі має специфічну ієрархічну систему, що передбачає чітке розмежування прав і обов'язків органів влади у сфері форму­вання бюджету й власних доходів. Якщо виходити з певної самостійності бюджетів різних рівнів (цент­рального й місцевих), то можна виділити й два рівні регулювання податкових потоків:

1. Верхній рівень, що становить основу надходжень у Державний бюджет.

2. Нижній рівень, що формує надходження до місцевих бюджетів.

Механізм відносин між органами влади при розподілі компетенції з податкового регулювання змінюється залежно від державного устрою, специфіки адміністративно-територіального поділу, традицій. У цілому можна виділити два типи подібних відносин.

1. Перший тип. Центральний орган влади впливає на сферу податкової ініціативи. Такі відносини характерні для США.

2. Другий тип характеризується участю в певних частках органів влади, при якому частка кожно­го рівня влади в податках визначається їх компетенцією. Подібні відносини характерні для багатьох європейських країн. У бюджетній системі ФРН частина федерального бюджету в податках з доходів господарських організацій корпоративного типу становить 42,5 %; бюджету землі - 42,5 %; місцевого бюджету -15%.

У першому випадку свобода місцевих органів у сфері податкової політики знаходиться у певних ме­жах, однак це ж призводить і до певної нестабільності податкової бази й відповідно до нестабільності надходжень у дохідну частину бюджету.

Зміст податкової системи має певні особливості.

1. Розподіл функцій між центральними й місцевими органами державної влади:

а) держави зі значними витратами місцевих органів влади (до 30 % валового внутрішнього продук­ту): Данія, Норвегія, Швеція;

б) держави із середнім рівнем витрат місцевих органів влади (до 20 % ВВП): Англія, Італія, Ірландія;

в) держави з незначною частиною місцевих витрат (менше 10% ВВП): Німеччина, Франція, Іспанія.

2. Частка податків серед джерел доходів бюджету. Так, частина податків у місцевих бюджетах стано­вить: у Франції й у Данії - більше 40 %, в Італії - 9 %, у Німеччині - близько 20 %.

3. Ступінь контролю центральної адміністрації за органами місцевої влади.

Різні ставки. При реалізації цієї форми основні умови справляння конкретного податку встановлює центральний орган влади, а місцеві органи визначають ставки податку, які зараховуються в місцевий бюджет. Іноді центральним органом влади може обмежуватися й загальний розмір податкової ставки. Своєрідність даної форми виражається в обмеженні свободи місцевих органів влади, але в значною мірою захисту платника податків від сваволя на місцевому рівні.

Законодавці багатьох держав постають перед вибором: збільшити дохідну частину бюджету за раху­нок надходження податкових платежів при підвищенні ставок податку або податкового тиску в цілому таким чином скоротити дефіцит державного бюджету або встановити середню оптимальну ставку, сформувати систему стійких стимулів для виробників і забезпечити мінімізацію дефіциту в найближчо­му майбутньому й перспективу стабілізації або поліпшення економічного становища в цілому.

Узагальненим показником у цьому випадку є податковий тиск (тягар, прес), що визначається співвідношенням загальної суми податкових платежів і сукупного національного продукту. У розвине­них країнах цей показник коливається від 52 % - у Швеції до 30 % - у США й Туреччині.

Необхідно звернути увагу на одну особливість категорії «податковий тиск». В основному під пода­тковим тиском (тягарем, пресом) розуміють вплив податкових важелів, які становлять тільки частину цього тягаря. Як вбачається, податковий тиск здійснюється на чотирьох рівнях:

1 -й - тиск безпосередньо податків;

2- й - тиск всієї сукупності податків, зборів і платежів;

3- й - використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес перерозподіляє тиск із одних платників на інших;

4- й - використання податкової техніки, при якій підсилюється тиск на платника. Наприклад, авансові платежі, які передбачають сплату податку платником до одержання результатів, за якими він повинен сплачуватися.

Встановлення середньої оптимальної податкової ставки формує ряд стимулів. Насамперед за рахунок зростання виробництва, збільшення доходів зростає й податкова база. Потім відбувається міжгалузеве вирівнювання за рівнем рентабельності. Зменшується розрив між низько- і високооподатковуваними галузями. І нарешті, зменшується розмір тіньових доходів за рахунок зникнення стимулів для ухилення від податків, і доходи тіньової економіки трансформуються в легальні, законні форми.

Зростання податкових ставок наштовхується на певну межу. Нею є податкова границя - частина вало­вого національного продукту, що перерозподіляється через податкові механізми, подальше збільшення якого викликає різке загострення суспільних протиріч. Досягнення цієї границі призводить до відтоку капіталу із країни, згортанню підприємницької активності.

 

2. Принципи оподаткування

 

Реалізація функцій податку безпосередньо пов'язана з тими принципами, які в ньому закладені й реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму. Податковий кодекс України закріплює фактично перелік та загальне уявлення про зміст принципів, які формують регулюванні відносин опо­даткування. Саме на цих засадах ґрунтується і податкове законодавство в цілому. Аналізуючи систему принципів, пов'язаних з оподаткуванням, необхідно визначити її складові.

Чинним Податковим кодексом України закріплено ряд вихідних положень, яким повинно відповідати законодавче регулювання справляння податків та зборів в Україні. Стаття 4 цього акта містить ряд принципів, на яких має ґрунтуватися податкове законодавство України.

До таких принципів відносяться:

1. Загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, за­конами з питань оподаткування та митної справи податки та збори, платником яких вона визнається.

2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до усіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Принцип рівності включає кілька складових:

а) безпосередня рівність усіх платників податків, що ставить їх в однакове положення стосовно по­даткового преса;

б) рівновага - дія податкових важелів, що підтримує структуру економіки, співвідношення підрозділів, галузей у взаємозв'язку, що виключає диспропорції, забезпечує поступальний, збалансо­ваний розвиток;

в) рівнонапруженість - особливість податків усієї національної податкової системи, при якій однако­вий за напругою тиск (не плутати з рівним тиском) діє на всі складові елементи об'єкта оподаткування.

3. Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового за­конодавства. Цим принципом формуються загальні засади відповідальності за порушення податково­го законодавства.

4. Презумпції правомірності рішень платника у випадку, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

5. Фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнен­ня збалансованості видатків бюджету з його доходами.

6. Соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків.

7. Економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від спла­ти яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування. Принцип, який узагальнює співвідношення руху коштів: які надійшли від справляння того чи іншого платежу та які необхідні для його справляння.

8. Нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоспроможного платника податків.

9. Стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки і збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного періоду. Принцип стабільності передбачає стабільність на двох рівнях: а) платника - у цьому випадку він звикає, пристосовується до податкових важелів, знаходить найбільш вигідне застосування своїм здатностям і коштам; б) податкового органу - у цій ситуації створюються чіткі механізми обліку, конт­ролю, зроблені форми документації, інструкції та ін.

10. Рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення видатків та зручності їх сплати платниками. Принцип рівного податкового тягаря (нейтральності, універсалізації) - передбачає загальнообов'язковість сплати податків і рівність усіх платників перед податковим законом.

11. Єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Згідно з п. 4.2 ст. 4 Податкового кодексу України загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

 

3. Класифікація податку

 

Функції податків, що визначають їх сутність, є похідними від функцій фінансів і виконують ті ж завдання, але у вужчих межах. Виходячи із цього, функції податків можна згрупувати у два блоки: основні й додаткові. Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загально фінансових (регулюючу й контрольну). Саме на основі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони утворюють цілісний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов'язково представлені у всіх податках.

Основні функції податку:

1. Фіскальна (лат. — державна скарбниця). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства.

2. Регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої й стосується як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки).

3. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій:

1. Розподільна функція являє собою своєрідне відбиття фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція тісно переплітається з регу­люючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробницт­ва, діяльності.

3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головну - з позицій реалізації цілей держави в податковій системі.

Усю сукупність обов'язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за декількома підставами. Виділимо найбільш важливі:

1. Залежно від компетенції органу, який вводить в дію податок чи збір на відповідній території:

а) загальнодержавні - податки й збори, що встановлюються Верховною Радою України, вводяться виключно Податковим кодексом України і діють на всій території України;

б) місцеві - податки й збори, вичерпний перелік яких встановлюється Верховною Радою України та які вводиться місцевими органами самоврядування і діють на території окремих регіонів України.

2. Залежно від каналу надходження.

Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна розділити на закріплені й регульовані.

Закріплені податки безпосередньо й цілком надходять до конкретного бюджету або позабюджет­ного фонду Серед закріплених податків виділяють податки, які надходять до Державного бюджету, місцевого бюджету, позабюджетного фонду. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно в бюджети різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на групи:

а) державні - подат­ки, що повністю надходять до Державного бюджету;

б) місцеві - податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

в) пропорційні - податки, які розподіляються між Державним і місцевим бюдже­тами в певній пропорції;

г) позабюджетні - податки, що надходять у певні фонди (у деяких випадках, щоправда, вони повинні все-таки пройти через бюджет).

3. Залежно від платника:

а) Податки з юридичних осіб;

б) Податки з фізичних осіб;

в) Змішані - податки, що припускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (земельні податки та ін.).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) - податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються в ціну товару й спла­чуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на:

а) особисті - податки, що сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) із урахуванням платоспроможності платника;

б) реальні (англ. - майно) - податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

Б. Непрямі (на споживання) - податки, які справляються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й спла­чуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем товару (робіт, послуг). Споживач товару є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного й фактичного платника є одним з основ­них при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні - юридичний і фактич­ний платники збігаються, при непрямому - ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати при розмежуванні прямих і непрямих податків - їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки включаються до ціни на стадії виробництва у виробника, то непрямі - тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни товару. Схематично це виглядає таким чином:

МЗ + ЗП + Пр + Надб. + Пр. П + Непрям. П

Ціна виробника

Ціна реалізації

МЗ - матеріальні витрати;

ЗП - заробітна плата;

Пр - прибуток;

Надб. - різні надбавки виробника;

П. П - прямі податки;

Непрям. П - непрямі податки.

5. Залежно від способу справляння:

А. Часткові (кількісні) - які встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, з ураху­ванням майнового стану платника і його можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартиаційні) - податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря.

6. Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення - податки, що використовуються на загальні цілі, без конкретизації заходів або витрат, на які вони витрачаються (фактично, це і є дійсно податки).

Б. Цільові податки - податки, що зараховуються в позабюджетні цільові фонди й призначені для цільового використання.

7. Залежно від періодичності справляння:

А. Разові - податки, що сплачуються один раз протягом певного часу (найчастіше - податкового період) при здійсненні певних дій (податок з власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування або дарування). Більшою мірою даний різновид податків має харак­тер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) - податки, що сплачуються регулярно, через певні проміжки часу й про­тягом усього періоду володіння або діяльності платника (щомісячно, поквартально).

 

4. Механізм податку

 

Правове регулювання обов'язкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їх встановлення, зміни й скасування, так і чітким закріпленням всіх елементів, що характеризують податок як цілісний механізм. Законодавче регулювання даної проблеми передбачає закріплення вимоги щодо наявності всіх складових, що визна­чають цілісну правову конструкцію податкового платежу.

Податковий кодекс України встановлює алгоритм, під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткуван­ня; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та по­рядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. У разі якщо хоча б один із зазначених обов'язкових елементів не визначено, податок вважається не встановленим. Під час встановлення податку можуть передбачатися підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування. Розмір, механізм справляння податків і зборів та пільги щодо оподаткування не мо­жуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Відсутність якого-небудь із основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу й робить податко­вий механізм невизначеним.

Виходячи з цього, у групу основних елементів правового механізму пода­тку необхідно віднести:

а) платника податку;

б) об'єкт оподаткування;

в) ставку податку.

Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму).

Залежно від характеру деталізації дану групу елементів можна розділити на:

Система елементів правового механізму податку являє собою певним чином супідрядну си­стему (див. рис. 1.2) і включає обов'язкові й факультативні елементи.

Рис. 1.2. Система елементів правового механізму податку

 

Хотілося б підкреслити, що й основні, й додаткові елементи мають обов'язковий характер, без яких неможливе закріплення відповідного податкового механізму. Додатковість елемента підкреслює не його необов'язковість, а особливості регулювання (можливість делегування).

 

 

ЛЕКЦІЯ 2.