Джерела цивільного права Швейцарії

З 1886 року законодавство в області цивільного права було повністю віднесено до компетенції федерації, і в 1907 році набув чинності перший цивільний кодекс Швейцарії. Швейцарський цивільний кодекс (ШЦК) складається з чотирьох книг: I — «Суб'єкти права — особи фізичні і юридичні»; II — «Сімейне право»; III — «Спадкове право»; IV - «Право власності». Зобов'язальні правовідносини в Швейцарії як і раніше регулювалися Зобов'язальним законом 1883 року, який був переглянутий і доповнений в 1911 році і з тих пір вважається книгою V цивільного кодексу, але з власною нумерацією статі, що залишилася. Правда, перші десять ввідної статі до цивільного кодексу також відносяться і до згаданого закону. Швейцарський зобов'язальний закон складається з п'яти великих розділів: I — «Загальні положення про зобов'язання»; II — «Окремі види зобов'язань»;ІII — «Торгові товариства»; IV — «Торгова реєстрація, право на фірму, торгове рахівництво»; V — «Цінні папери».До часу появи швейцарських кодифікувань вже в наявності були всі чинники, що привели до зміни ролі судової практики, до розуміння того, що реалізація ідеї верховенства закону, обмеження функцій суду тим, що лише виносить рішень по конкретній справі на основі тлумачення і застосування норм закону вже неможливі. Явно признається наявність пропусків в законі. Розпорядження закону повинні бути такими, щоб їх можна було легко пристосувати до нових, змінюються умов, а це — справа суду. Розпорядження не повинні стримувати ініціативу суду, який у разі потреби може і доповнити, і навіть змінити закон. Дана концепція правотворчої ролі суду знайшла своє закріплення в ст. 1 Швейцарського цивільного кодексу: Закон має застосування до всіх правових питань, до яких він відноситься по букві або по значенню якого-небудь свого розпорядження. За відсутності в законі відповідного розпорядження суддя поділ дружин винести рішення згідно звичайному праву, а за відсутності звичаю — згідно правилам, які він встановив би, будучи законодавцем. Він слідує при цьому поглядам, прийнятим в доктрині і судовій практиці Таким чином, суддя при тому, що виносить рішення не тільки зобов'язаний керуватися судовою практикою, але за наявності пропуску в законі повинен створити розпорядження, ідентичне правовій нормі. таке, яке в майбутньому може бути застосований як будь-яка інша правова норма. Вельми істотним для характеристики швейцарських кодифікувань є і той акт, що в Швейцарії (в протилежність Німеччини) не було дворянства, зацікавленого в збереженні феодальних норм. В той же час необхідно було врахувати вимоги фермерів, ремісників, які вели патріархальне господарство, але були залучені в капіталістичний оборот, що викликало необхідність створення нових правових норм, відповідних таким вимогам. Законодавець не пішов по шляху видання двох окремих кодексів, виходячи перш за все з того, що принципи, які у минулому були специфічними для торгового права, до початку століття придбали більш загальний характер і повинні були лежати в основі загальних норм цивільного права, що і було зроблене застосовний зобов'язальному праву. І лише розпорядження про торгову реєстрацію, рахівництві і деякі інші, хоча і були поміщені в той же законодавчий акт, зберегли характер спеціальних норм, що застосовуються у зв'язку з торговою діяльністю. Як цивільний кодекс, так і зобов'язальний закон не раз піддавалися змінам. Найістотніші зміни були вироблені в 1936—1937 роках і торкалися головним чином специфічних норм торгового права. Згодом були внесені зміни в регулювання окремих договорів. В 70-е роки були змінені багато розпоряджень ШГК про фізичних осіб і сімейне право. Швейцарський цивільний кодекс і Швейцарський зобов'язальний закон (в редакції 1911 р.) був сприйнятий Туреччиною в 1962 році.