Загальна характеристика джерел цивільного права зарубіжних країн та їх системи

Джерела цивільного права зарубіжних країн

План:

Загальна характеристика джерел цивільного права зарубіжних країн та їх системи.

Джерела цивільного права Франції.

Особливості джерел цивільного права Німеччини.

Специфіка джерел цивільного права Англії.

Особливості цивільно-правової системи США.

Джерела цивільного права Швейцарії.

Джерела цивільного права зарубіжних країн

План:

Загальна характеристика джерел цивільного права зарубіжних країн та їх системи.

Джерела цивільного права Франції.

Особливості джерел цивільного права Німеччини.

Специфіка джерел цивільного права Англії.

Особливості цивільно-правової системи США.

Джерела цивільного права Швейцарії.

Загальна характеристика джерел цивільного права зарубіжних країн та їх системи

Джерела цивільного й торгового права зарубіжних країн — це офіційні форми вираження й закріплення (а також зміни чи скасування) правових норм, які регулюють цивільні та торгові відносини в даних державах. Це зовнішня форма вираження правових норм, які держава створює, санкціонує або визнає апріорно обов’язковими, і які в межах кожної держави утворюють у сукупності цілісну систему.

Джерелами цивільного й торгового права в зарубіжних країнах є:

1. Закони — нормативно-правові акти вищої юридичної сили, які видаються вищими компетентними законодавчими органами конкретної держави, як правило, парламентом відповідно до встановленої процедури. Це письмові документи, які містять норми цивільного й торгового права.

Закон займає провідне місце у країнах романо-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них, як правило, кодифіковано. У країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль, ніж судова практика.

2. Цивільний кодекс – це законодавчий акт, який містить систематизовані норми в галузі цивільного права.

Цивільні кодекси посідають центральне місце у системі джерел. Це зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямів конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особистих немайнових відносин інших галузей права.

Найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права є Французький цивільний кодекс та Німецьке цивільне уложення.

3. Міжнародні угоди — різноманітні договори, конвенції тощо, які стосуються сфери приватного права, інкорпоровані в національні правові системи, унаслідок чого вони стають їх частиною.

4. Адміністративні акти нормативного характеру (у т. ч. делеговане законодавство) — це нормативні акти, які видаються урядом та іншими органами державної влади в межах їх компетенції. Такі акти повинні видаватися на основі закону й підкорятися йому. Однак на практиці вони часто заперечують чи змінюють закони. Часом ці зміни навіть вносяться до парламенту для подальшого затвердження. Зокрема, у Франції Конституція 1958 р. прирівняла укази президента за юридичною силою до законів.

Характерним для адміністративних актів, які діють у сфері цивільних і торгових правовідносин, є те, що вони містять норми обов’язкового характеру, що призводить до поступового витіснення диспозитивних норм імперативними.

5. Судовий прецедент — рішення, винесене в будь-якій цивільній справі, яке є обов’язковим для всіх судів рівнозначної та нижчої інстанції під час розгляду тотожних або аналогічних справ. У кра­їнах англо-американської системи він є найважливішим джерелом права. Нині доктрина прецеденту стосується виключно обов’язків судів слідувати рішенням судів вищого рівня, однак самі вищі суди вже не зобов’язані своїми попередніми рішеннями.

6. Судова практика — нормотворчі акти суду, які формуються внаслідок використання рішень вищих судів нижчими у справах, які є ідентичними або подібними до тих, у яких виносяться рішення. Разом з тим, у такій практиці діє загальне правило, що рішення є обов’язковим лише для тієї справи, у якій виносилося. У країнах романо-германського права, де не діє прецедент, судова практика формується внаслідок постійного застосування судами (за відсутності необхідних норм законодавства) в ідентичних справах однакових рішень або тлумачення ними неконкретних формулювань закону чи термінів. У такий спосіб суди тлумачать норми закону й створюють нові. Можливість для судів здійснювати таку нормотворчість закріплена навіть у деяких законодавчих актах або допускається через надання широкого простору для розсуду суддів.

7. Звичай — набуті суспільною практикою в результаті тривалого їх існування та постійного дотримання конкретні правила, які не суперечать публічному порядку. Єдиного для всіх країн визначення звичаю як правової норми не існує; його розуміння змінювалося й на різних стадіях історичного розвитку тієї чи іншої держави. Звичай є правовим джерелом, коли певним чином санкціонований державою: відсиланням до звичаю законом чи судовим рішенням. У сучасному світі він відіграє другорядну роль і застосовується, переважно, у торгових відносинах (торговий звичай).

8. Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокре­ма міжнародного торговельного обігу, тобто практику міжна­родної торгівлі. Ці правила хоч і виражають волю учасників правовідносин та використовуються у міжнародній торгівлі, банківській справі, в морських перевезеннях, у морських портах, проте вони не є правовими нормами. Узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини лише в тих випадках, коли сторони в якійсь формі визнали за необхідне застосувати певне правило поведінки. Вони можуть використовуватися для тлумачення юридичних угод.

9. Особливе значення мають так звані формуляри — типові договори, які заздалегідь розробляються організаціями й пропонуються контрагенту для підписання. Останній не може ні змінити, ні обговорювати запропоновані у формулярі умови.

10. Принципи права — основні, вихідні, керівні ідеї, що покладені в основу цивільного й торгового права, які відображаються на рів­ні правосвідомості, правових норм і правовідносин. Вони визнаються джерелами цивільного права лише в тих країнах, де правова доктрина виходить із дуалізму позитивного та над- чи допозитивного права (мусульманська правова сім’я), або правові системи яких відповідають природно-правовій доктрині. У континентальній правовій системі юридична сила принципів дорівнює юридичній силі конституційних норм або може її перевищувати. Такими принципами можуть бути справедливість, невідчу­жуваність прав людини як найвища цінність та ін.

11. Нормативні договори — договори, що містять норми права. Специфічними різновидами таких договорів у зарубіжних країнах є, зокрема, загальні умови бізнесу, що вводяться комерційними організаціями, норми про мирові угоди та третейські суди, які приймаються торговими палатами та іншими інститутами, кодекси поведінки або кодекси професійної етики різноманітних професійних асоціацій. Деякі автори відносять до джерел цивільного й торгового права також приватноправові угоди (договори).

12. Правова (цивільна) доктрина — сукупність наукових поглядів, суджень про цивільно-правові явища. Вона є джерелом цивільного та торгового права в країнах і правових системах, у яких думкам авторитетних вчених у галузі права надається обов’язкове значення (мусульманське право, англійське право).

Основним джерелом континентальної системи цивільного права є нормативно-правовий акт. Основним нормативно-правовим актом, яким регулюється переважна більшість цивільних правовідносин, є Цивільний кодекс як системна кодифікація законодавчих актів.

Проте в багатьох країнах континентальної системи цивільного права відіграють і так звані адміністративні акти, прийняті відповідно до делегованих повноважень органами виконавчої влади.

Певне значення в континентальній системі має звичай. Проте застосування його, порівняно з нормативно-правовим актом, є набагато вужчим й опосередковується переважно у формі звичаю ділового обороту.

Значення судової практики в континентальній системі права або має субсидіарний характер і застосовується для усунення прогалин нормативно-правового регулювання, або не є джерелом права.

Неможливо обійти в даному питанні і проблему дуалізму цивільного та торговельного права, що дістали своє відображення в одночасному існуванні двох кодифікованих нормативних актів – цивільного та торгового кодексів.

Найбільш поширеним джерелом цивільного права є судовий прецедент.

Досить велика роль відводиться і звичаям, які є передумовою формування нових прецедентів.

І майже зовсім нівелюється значення нормативно-правових актів в англо-американській правовій системі. Чинні нормативно-правові акти за своєю структурою не є кодифікованим законодавством, вони регулюють лише окремі інститути цивільного права і носять консолідований порядок.

Слід зазначити, що останнім часом чітко спостерігається тенденція до зближення двох правових систем. В англо-американській системі дедалі більшу роль починають відігравати нормативно-правові акти, натомість в континентальній системі спостерігається підвищення значення прецедентного права.