Етика техніки. Проблема професійної і соціальної відповідальності інженерів.

 

1. Предмет, специфіка і завдання філософії техніки. Як самостійна область сучасного філософського знання, «філософія техніки» виникла і стала оформлятися більше ста років тому в Німеччині (Е.Капп, Ф.Дессауер) і водночас в Росії (П.К.Енгельмейєр). Сам термін “філософія техніки” ввійшов у науковий обіг завдяки Ернсту Каппу, який вважав, що технічна діяльність людини, як специфічний вид його активності, спрямований на природу, може і повинен бути підданий філософському аналізу. Е.Капп запропонував аналізувати технічну діяльність через принцип органопроекції (функціональна подоба природних органів праці людини і штучних – машинних “органів”) і антропологічний принцип (у виготовлених технічних виробах людина зустрічається із самою собою). Надалі цей термін не тільки одержав уточнення, але значно поглибилася його змістовна і смислова визначеність, тісно пов'язана з бурхливим розвитком техніки в ХХ столітті. Техногенні катастрофи і ряд глобальних проблем підтвердили важливість і актуальність аналізу технічної діяльності і її результатів.

Сучасна філософія техніки є вже системою концептуальних уявлень, що має власний предмет, набір методологічних програм аналізу і методів вивчення, інституціональних форм свого існування у вигляді Спілок, Асоціацій, Комітетів, друкованих видань у різних країнах світу.

Разом з тим, філософія техніки міцно увійшла в освітній процес на правах самостійної, проблемно-орієнтованої дисципліни. В нинішній час окремі курси з філософії техніки вже читаються в навчально-освітніх центрах ФРН, США, Великобританії, Франції, Росії і з недавнього часу – у ведучих вузах України (зокрема, у Київській і Донецькій політехніках).

Слід звернути увагу на ту обставину, що і сама філософія техніки – порівняно молодий напрямок філософських досліджень, - і навчальний предмет «філософія техніки» ще перебувають у стадії свого становлення.

Основними цілями філософії техніки як навчального курсу є:

1) дати уявлення тим, що навчаються, про ті основні знання, що рефлексивно добуває філософія техніки як галузь соціо-технічного, ценнісно-світоглядного і методологічно упорядковуючого знання;

2) допомогти майбутнім інженерам, профільованим на конкретні галузі технічної діяльності, набути знання, що дозволяють усвідомити феномен техніки (а, значить, і власну предметну діяльність), як складову частину загальнолюдського культурного процесу.

В теперішній момент філософія техніки зайнята дослідженням природи і сутності техніки, закономірностей її розвитку; включеності техніки в природні, соціальні і культурні процеси, її впливу на них. До її кола проблем, відносять: трактування феномену техніки, проблему співвідношення природного і штучного, а також - антропологічний, естетичний та аксіологічний вимір технічної діяльності, специфіку технічної раціональності і її структуру.

На відміну від інших, суміжних з філософією техніки дисциплін, вона прагне зрозуміти техніку через притаманні їй технічну дію, технічне знання і технічну свідомість.

Технічна дія приводить до створення артефакту, тобто техніки у вигляді технічного пристрою. Технічне знання приводить до технічної дії і фіксації артефакту. Технічна свідомість виявляється як рефлексія над технікою, технічною дією і технічним знанням у сучасному світі. Взяті в їхньому взаємозв'язку ці три аспекти й утворюють предметну своєрідність філософії техніки.

У зв'язку з загальнопланетарним характером розвитку техніки, основними завдяннями філософії техніки є: прояснення місця і ролі техніки, соціальної значимості технічної діяльності, визначення напрямку динаміки розвитку техносфери, оптимізації і регуляції техніко-технологічної практики за допомогою ціннісно-етичних параметрів.

2. Феномен техніки: категоріальний зріз аналізу. У сучасній мові термін “техніка” має широке і вузьке значення.

Техніка в широкому значенні - це сукупність різних навичок, стійких зразків діяльності, особливого роду уміння, майстерності, які можуть виявлятися в будь-якому виді людської діяльності (техніка живопису, техніка гри на музичному інструменті, техніка програмування, техніка керівництва виробництвом, балетна техніка і т.д.).

Техніка в більш вузькому значенні – це зроблені людиною інструменти, механізми і всіляке устаткування, що забезпечує процес матеріального виробництва й обслуговування духовних, побутових та інших невиробничих потреб суспільства.

Феномен техніки звичайно аналізують у трьох смислових аспектах. У першому – техніка постає як специфічна діяльність. Як і будь-яка діяльність, технічна діяльність містить у собі: “ціль”, “засоби”, “способи”, “процедури”, “відтворення”, “кооперацію” (актів діяльності), “технологію” та ін. В другому – техніка розглядається як “продовження” природи, а, значить, вона реалізується у вигляді природних процесів, сил, енергій і законів природи, затребуваних людиною в її життєдіяльності. У третьому – техніка виявляє себе як феномен культури, отже, вона постає в знаково-символічній формі як ідея, міф, картина світу, цінність.

Разом з тим, техніка включається в ширший контекст розгляду, а саме в техносферу. Як відносно самостійна сфера життєдіяльності людей техносфера включає наступні компоненти:

1. Суб'єкт (індивід, соціальна група, людство) діяльності, який постає у власному різноманітному суб'єктивному виявленні.

2. Саму діяльність по створенню і використанню предметів техносвіту з притаманним їй механізмом здійснення, тобто технологію (у вузькому значенні слова – як спосіб дії).

3. Предметні результати діяльності (артефакти) як соціокультурна цінність.

4. Систему відносин між суб'єктами, тобто систему суспільних зв'язків і відносин, що виникають у цій сфері.

5. Систему відношень між результатами цієї діяльності як штучно створеним середовищем і стихійно-природним світом.

Така структурно-компонентне розшифрування змісту поняття “техносфера” дозволяє усвідомити, що техносфера у своєму становленні виходить далеко за межі сукупності технічних засобів і споруджень, змінюючи вигляд природних ландшафти, деформуючи простір соціосфери, і, нарешті, задаючи новий темпоритм життя самої людини.

На підставі цього, під техносферою розуміється історично обумовлена, свідомо формована, підтримувана і вдосконалювана система відносин між людиною і природою, людиною і технікою (і її результатом), людиною і людиною на основі певного технічного світорозуміння.

Техносфера, будучи самостійною сферою, тісно пов'язана з природною, політичною, господарською і соціальною сферами життя суспільства. Поява нової техніки – це не тільки підвищення продуктивності праці чи її полегшення, але і більш глибоке усвідомлення сучасною людиною закономірностей розвитку об'єктивної реальності. Вона знаменує собою новий підхід до предмета праці чи зміну існуючих потреб. Перетворюючи природу, людина докорінно змінює і саму себе, своє мислення і духовний світ. Чим більше людина проникає в її таємниці, тим більше техніка виступає як чинник розвитку самої людини, реалізації її внутрішніх потенцій.

Розглядаючи соціальну роль техніки, слід враховувати, що існують дві точки зору в її принциповій оцінці: техніцизм і гуманізм.

Прихильники техніцизму вважають техніку визначальною стороною життя сучасного західного суспільства, з якою пов'язуються винятково позитивні зміни в його структурі і загальній динаміці соціальної системи.

У противагу їм, представники гуманістичної орієнтації виходять з того, що техніка, поряд з безсумнівним позитивним впливом на хід історичного процесу, завжди таїть у собі масу негативних тенденцій, небезпек, погроз, ризиків і породжує невизначеності. Так, стимулюючи ріст продуктивності праці, техніка збільшує такі соціальні проблеми як безробіття й організація дозвілля. Житловий комфорт усі частіше обертається роз'єднаністю людей. Зростаюча автомобілізація населення, підвищуючи його мобільність, разом з тим, викликає забруднення атмосфери, приводить до росту захворювань, згубно діє на природу.

Оскільки технічна діяльність пов'язана з інтерсуб'єктивністю, вважає авторитетний німецький філософ В.Хесле, то чи рано пізно вона створює небезпеку інструменталізації іншого суб'єкта, редукції його до простого об'єкта[36]. Так, технічно оснащені засоби масової інформації не просто впливають на думку аудиторії, але і розглядають останню як об'єкт маніпулювання.

Критикуючи занадто оптимістичну позицію техніцизму в оцінці соціальної ролі техніки, сучасні філософи техніки, фіксуючи її амбівалентний характер, стверджують: людська техніка так само суперечлива, як сама людина.

3. Етика техніки. Проблема професійної і соціальної відповідальності інженерів. Стійкий і динамічний зв'язок техніки з іншими сферами діяльності і практики (наукою, виробництвом, економікою, ідеологією, культурними традиціями і способом життя) породжує чимало проблем етичного характеру.

Багато в чому завдяки технічному прогресу, сучасна техніка розширила свої межі і тепер крім загальних етичних проблем містить у собі і прикладні етики: ядерну, екологічну, біомедичну, технічну, комп'ютерну і т.д. У свою чергу, філософія техніки, що вивчає динаміку техносфери, зобов'язана фіксувати і пропонувати варіанти вирішення проблем, що виникають у зв'язку з технічною діяльністю людини.

Треба мати на увазі, що такого роду прикладні знання і діяльність, які здобувають і використовують інженери, техніки, підлягають внутрішній етичній і зовнішній правовій регуляції. Інженерно-технічна діяльність може перебувати в прямому підпорядкуванні у влади, а її регуляція повинна здійснюватися з опорою на етичні норми і принципи. Найважливішим моральним принципом, за допомогою якого реалізується діяльність сучасного інженера, є принцип відповідальності. У сучасній філософії техніки, заклопотаною негативними техногенними й антропогенними навантаженнями на природу, соціум і людину, стала усвідомлюватися необхідність включення принципу відповідальності в техніко-технологічну діяльність. На думку сучасного німецького філософа А.Хунінга, ми не можемо більше перекладати відповідальність за майбутній світ на Бога чи на внутрішню еволюцію природи.

По суті своєї технічна діяльність сучасної людини стала частиною природного еволюційного процесу, а людина – його співучасником. Звідси зросла відповідальність людини і всього людства за долю буття. Йдеться як про професійну, так і про соціальну відповідальність фахівців технічного профілю. У своєму якісному наповненні професійна відповідальність передбачає компетентне і сумлінне виконання покладених професійних обов'язків (перший професійний обов'язок інженера полягає в тому, щоб бути гарним інженером). А якщо говорити про соціальну відповідальність науково-технічних працівників і інженерів, то з очевидністю існує проблема відповідальності за наслідки впровадження і використання результатів технічної діяльності в соціальній реальності. Найзагальнішим регулятивом тут служить новий категоричний імператив, сформульований Г.Йонасом. Ця настонова наголошує: “Вчиняй так, щоб наслідки твоєї діяльності не були руйнівними для майбутньої можливості життя на Землі”[37]. Частковим же прикладом регулятива, що носить конкретніший характер, є “Кодекси інженерних співтовариств”.

Треба підкреслити, що прийняті в багатьох державах світу такі кодекси (електротехніків, машинобудівників, системотехников, інженерів-атомників та ін.) структурно включають три типи норм: норми-обов'язки, норми-належності і норми, що обмежують творчу діяльність. На сьогоднішній день у практиці інженерної діяльності фахівці зіштовхуються з найапробованішими: нормами-обов'язками. Як моральні ідеали ці норми передбачають можливість запобігання зла (смерть, біль, обмеження дій суб'єкта, втрату свободи, нанесення зримого збитку і т.п.). Самі моральні ідеали перегукуються з традиційними уявленнями про сенсожиттєві цінності, а у світлі цього сучасна філософія техніки несе в собі стійку тенденцію до гуманізації технічної діяльності, що виражається в тезі про збереження тілесної і духовної ідентичності самої людини в техносфері, що стрімко прогресує. Цю тенденцію виявили у своїх роботах Л.Мамфорд, Х.Ортега-і-Гассет, М.Хайдеггер, Ж.Еллюль, В.А.Кутирєов, Х.Ленк та інші.

Більшість з них сходиться в думці, що тенденція в розвитку сучасної інженерії повинна корелюватися з ціннісною настановою на збереження і розвиток виду Homo sapiens в екологічно дестабілізованих умовах. Тим найсучасніше світорозуміння має потребу в коригуванні у бік пріоритетів Життя.

[1] Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – 2-е изд. – М.: Гардарики, 2002. – C.13.

[2] Философия: Учебник для высших учебных заведений. – Ростов н/Д: Феникс, 1995. - С.15-16.

[3] Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений (изд.6-е). – Ростов н/Д: «Феникс», 2003. – С.518.

[4] История русской философии: Учебное пособие для вузов / И.И.Евлампиев. – М.: Высш. шк., 2002. – С.3.

[5] Там же. – С.4-5.

[6] Климент Смолятич. Послание Фоме // Златоструй. Древняя Русь Х-ХШ вв. – М., 1990. – С. 184.

[7] Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ вв. – М., 1990. – С.166.

[8] Юркевич П.Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека, согласно учению слова Божьего… // Юркевич П.Д. Философские произведения. – М., 1990. – С.85.

[9] Грицанов А.А., Галкин Д.В., Карпенко И.Д. Виртуальная реальность // Всемирная энциклопедия: Философия ХХ века / Главн. научн. ред. и сост. А.А.Грицанов. –М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2002. – С. 141-143.

[10] Філософія. Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В. та інш. – К.: Вікар, 1997. – С.194-199; Воловик В.И. Введение в философию. Учебное пособие. – Запорожье: Просвіта, 1999. – С.60.

[11] Доброхотов А.Л. Дух // Новая философская энциклопедия. В 4-х т. – Т.1. – М.: Мысль, 2000. – С.706-708.

[12] Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера // В.И.Вернадский. Биосфера. Мысли и наброски. Сборник научных работ В.И.Вернадского. – М.: Издат. дом «Ноосфера», 2001. – С.161.

[13] Там же. – С. 175-176, 177.

[14] Лоренц К. Восемь смертных грехов цивилизованного человечества // Оборотная сторона зеркала. – М.: Республика, 1998. – С.58.

[15] Моисеев Н.Н.Быть или не быть … человечеству? – М.: б/и, 1999. – С.54.

[16] Там же. – С.48-49.

[17] Йонас Ганс. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. – Київ: Лібра, 2001. – С.27-28.

[18] Вайцзеккер Э., Ловинс Э., Ловинс Л. Фактор четыре. Затрат – половина. Отдача – двойная. Новый доклад Римскому клубу. – М.: Aсademia, 2000. – С.306.

[19] Социальная философия. Учебник // Под общ. ред. Андрущенко В.П., Горлача Н.И. – К.-Харьков: Изд. центр «Единорог», 2002. - С. 405.

[20] Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. – Т.3. - С.25.

[21] Социальная философия. Учебник // Под общ. ред. Андрущенко В.П., Горлача Н.И. – К.-Харьков: Изд. центр «Единорог», 2002. - С. 406.

[22] Гельвеций И.А. Соч. В 2-х т., Т.1. - М., 1974. - С.186.

[23] Барулин В.С. Социальная философия: Учебник. – Изд. 2-е - М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. - С.194.

[24] Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Кн.2. - М., 1977. – С. 61, 73.

[25] Соколов В.В. Философия в исторической перспективе // Вопросы философии, 1995. - №2. - С.137.

[26] Кант И. Трактаты и письма. – М., 1980. – С. 393.

[27] Левчук Л.Т. та ін. Естетика: Підручник. – К.: Вища шк., 2000. – С.56.

[28] Протоирей Александр Мень. История религии в семи томах. Том 1. Истоки религии. – М.: Издательство советско-британского совместного предприятия СЛОВО/SLOVO, 1991. -287с.

[29] Лобовик Б. Релігійна свідомість // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. - С. 544.

[30] Апресян Р.Г. Мораль // Этика: Энциклопедический словарь. – М.: Гардарики, 2001. – С.275.

[31] Крапивенский С.Э. Социальная философия: Учебник для студентов вузов. - М.: ВЛАДОС, 1998. - С. 229–235.

[32] Алексеев П.В. Социальная философия: Учебное пособие. – М.: ООО "ТС Велби", 2003. - С.98.

[33] Лазарев Ф.В., Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь: СОНАТ, 1999. – С.214.

[34] Гуревич П.С. Философия человека. – Ч.1. – М: ИФРАН, 1999. - С.45-46.

[35] Человеческая жизнь в социокультурном контексте // Сборник материалов по философским проблемам современной медицины/ - М., 1997. - C. 24.

[36] Гьосле Вітторіо. Чому техніка стала ключовою філософською проблемою? // Гьосле Вітторіо. Практична філософія у сучасному світі. – Київ: Лібра, 2003. – С.104-105.

[37] Йонас Ганс. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. – Київ: Лібра, 2001. – С.27-28.