Тема 4. Вікові особливості травної і видільної систем

План

1. Морфофункціональний розвиток системи травлення в онтогенезі.

2. Особливості функціонування травних залоз в різні вікові періоди.

3. Особливості ферментативного| гідролізу білків, жирів, вуглеводів в онтогенезі.

4. Морфофункціональні особливості нирок плоду і дітей.

5. Вікові особливості регуляції функцій нирок.

6. Особливості системи виділення старіючого організму.

№ 1

В ембріогенезі| основні структурні елементи травної системи оформляються вже до третього-четвертого місяця внутрішньоутробного життя. Джерелом живлення|харчування| плоду при цьому є|з'являються| речовини, що поступають|надходять| через плаценту з|із| крові матері|. З|із| ентодерми| утворюється первинна кишка, а також епітеліальний покрив|покривало| органів травної системи і її залози, окрім|крім| порожнини рота й анального каналу, які утворюються з|із| ектодерми|.

У новонароджених органи травної системи не досягають ще своїх остаточних форм і розташування. Стравохід не має вигинів|згинів|, звужень. Шлунок веретеноподібної форми і розміщується майже вертикально, до кінця першого року він подовжується|довшає|, а в період від 7 до 11 років набуває форми, як у дорослої людини. Шлунок новонародженого вміщає 50 мл їжі, в один рік – 250-300мл|, у 2 роки –| 490-500мл|, у 12 років –| 1300-1500мл|, кишечник відносно короткий. Об'єм |місткість|шлунку в кінці|наприкінці| першого місяця життя – 40 мл, а до кінця року – 300-400 мл. Кардіальний сфінктер у дітей розвинений недостатньо, тому в дітей спостерігається відрижка. Шлунок грудних дітей має горизонтальне положення|становище| і розташований|схильний| майже весь у лівому підребер'ї. Тільки|лише| коли дитина|дитина| починає|починає| ходити, шлунок займає|позичає| більш вертикальне положення|становище|.

З|із| віком змінюється форма шлунку. У дітей до 1,5 років вона округла, до 2–3 років грушоподібна, а до 7 років наближається до форми дорослої людини. Місткість шлунку з|із| віком збільшується. Якщо у|в| новонародженого вона становить 30–35мл|, то до кінця першого року досягає 300–350 мл, тобто|цебто| збільшується в 10 разів. У 10–12 років місткість шлунку 1,5 л. М'язовий шар шлунку у дітей різного віку розвинений слабо, особливо в основній області шлунку – області дна. Недорозвинення м'язового шару дна шлунку і відносно широкий вхід у нього у дітей грудного віку є|з'являється| причиною відрижки і блювання.

Печінка у|в| новонародженого великих розмірів, займає|позичає| більше половини об'єму|обсягу| черевної порожнини. Маса печінки 135 г|, що становить 4–4,5% мас тіла, біля|в| дорослого – 2–3%.

Формування зубів. Процес травлення починається з подрібнення, перетирання їжі в ротовій порожнині за допомогою зубів, жувальних рухів щелеп і язика|язика|, а під впливом слини, що виділяється, здійснюється|скоює| її роздрібнення, розрідження і ферментативна| обробка.

Зуби закладаються|заставляють| і розвиваються в товщі щелепи. Ще в утробному періоді розвитку закладаються|заставляють| зачатки постійних зубів.

На 6–8-му місяці життя починають|починають| прорізатися тимчасові, або молочні зуби. Протягом другого року життя, а інколи|іноді| і на початку|починала| третього закінчується прорізування| 20 молочних зубів. Молочні зуби ніжні і крихкі, тому це необхідно враховувати при годуванні|харчування| дітей.

На зміну молочним зубам у 6–7 років поступово виростають|ростуть| постійні зуби. Прорізування постійних зубів закінчується до 14–15 років. Винятки становлять зуби мудрості, поява яких затримується до 25–30 років, а в 15% випадків вони на верхній щелепі відсутні взагалі. У старості зменшується кількість зубів, порушується жування, слиновиділення. Зменшення кількості слини й ослабілення|ослаблення| рефлекторної активності стовбура|ствола| мозку утрудняє|наводить| |утруднення| ковтання.

№ 2

Подрібнена їжа в порожнині рота змішується із|із| слиною. У ротову порожнину відкриваються|відчиняють| протоки трьох пар великих слинних залоз: привушні, нижньощелепні| і під'язикові. Дрібніші|мілкі| слинні залозки розташовані|схильні| по всій слизистій оболонці ротової порожнини і язика|язика|. Найінтенсивніше маса залоз зростає з шести місяців постнатального періоду, тобто|цебто| з|із| початку переходу на змішане годування|харчування|. При цьому відносна кількість сполучної тканини і проток|протоків| у дитячих слинних залозах вища, ніж у дорослих. Діти до 1 – 1,5 років не вміють ковтати слину, тому в них спостерігається слинотеча.

Основними білковими компонентами слини є|з'являються| ферменти, муцин|, лізоцим. З|із| травних ферментів у слині містяться|утримуються|: амілаза, що розщеплює вуглеводи до мальтози, і мальтаза|, що розщеплює дисахариди| до глюкози. Білок слини муцин| робить|чинить| слину такою, що клеїть, що полегшує проковтування їжі. Лізоцим здатний|здібний| розчиняти оболонки бактерій, тобто|цебто| має бактерицидну дію, що сприяє швидкому загоєнню ран у ротовій порожнині.

Секреція слини починається|починає| відразу після|потім| народження. При цьому до сьогодні залишається відкритим|відчиняти| питання про фізіологічне значення секреції слини в ранньому періоді постнатального життя. Здавалося б, що при харчуванні|харчуванні| молоком, тобто їжею, |цебто| що не потребує змочування і попередньої обробки амілазою слини, організм не має потреби|нужди| в слині.

І лише порівняно недавно було з'ясовано, що слина, в такому випадку, необхідна як речовина–герметик для ротової порожнини при смоктанні. Вона приклеює сосок до язика|язика| і стінок ротової порожнини, що створює необхідний для всмоктування молока |заперечний| тиск|тиснення|.

Кількість слини, що виділяється, в початковому періоді постнатального життя невелика, проте|однак| вже відразу є|наявний| відмінності між об'ємами|обсягами| секреції змішаної слини, що не стимулює і стимулює смоктанням. У новонародженої дитини|дитини|, наприклад, натщесерце загальна|загальна| кількість слини – 0,01-0,1 мл/хв, а при смоктанні воно зростає до 0,4 мл/хв.

Об'єм|обсяг| слини, що виробляється, значно змінюється з|із| віком. У людини 8–29 років кількість змішаної слини зростає, що пояснюється|тлумачить| загальним|загальним| збільшенням маси паренхіми слинних залоз, що виробляє слину. В|в| осіб|лиць| літнього віку спостерігається зниження секреції слини, що пов'язано з атрофічним процесом, у ході якого частка|частина| елементів, що виробляють слину, заміщується сполучною тканиною і жиром.

У людини максимальна амілолітична| активність слини спостерігається у віці 2–9 років з|із| подальшим|наступним| зниженням до старості. Вміст амілази в сухій речовині в слині в 2–9 років відносно невеликий, він зростає до 20–29 років з|із| подальшим|наступним| зменшенням у старечому віці.

У людини до моменту народження підшлункова залоза ще остаточно не сформована і продовжує розвиватися. Найбільш інтенсивний розвиток залози відбувається|походить| в перші місяці життя. Вона здібна до секреторної діяльності вже безпосередньо після|потім| народження, проте|однак| рівень цієї діяльності ще досить|дуже| невисокий. Важливим|поважним| є|з'являється| те|становище|, що стимулятором утворення секретину є|з'являється| молочна кислота. Отже, панкреатичну секрецію може підтримувати молочна кислота, наявна в шлунку в ранньому постнатальному періоді, коли HCl| там відсутній.

У перші два роки активність протеаз|, ліпаз і карбоангідраз| підшлункової і дванадцятипалої кишки низька, потім активність протеаз| досягає максимального рівня до трьох років, а ліпаз і амілаз – до 9 років. Печінка у новонародженого і дитини|дитини| грудного віку велика, жовчі виділяється багато, але|та| вона містить|утримує| мало жовчних кислот, холестерину і солей|соль|.

Амілолітічна активність низка в період першого року життя, потім вона перевищує рівень дорослого, ліполітична – не досягає рівня дорослого і до 12 років, протеолітична активність у період дитинства навіть вище, ніж у дорослих, і до 12 років знижується до цього рівня.

У міру старіння в підшлунковій залозі зростає кількість сполучної тканини, збільшується кількість жиру, спостерігаються склеротичні явища в секреторних елементах, знижується кількість ферментів, ацинозних| клітин|клітин|, знижується стимулювальний вплив соляної кислоти на секрецію підшлункового соку. Настає|наступає| зниження загальної|загальної| ваги залози.

Після|потім| 80 років спостерігаються склеротичні явища, які інколи|іноді| поєднуються|сполучаються| з|із| ожирінням залози. Показано, що в старечому віці знижується функція підшлункової залози.

Печінка в онтогенезі також зазнає структурних змін. Виділення жовчі починається з першого дня після|потім| народження (накопичення жовчі в жовчному міхурі|пузирі| при дуже повільній її утворенні|утворенні| починається|починає| ще до пологів). Мабуть|очевидно|, кількості жовчі в ранньому дитинстві досить|достатньо| для перетравлення емульгованого| жиру молока.

У міру розвитку дитини|дитини| концентрація жовчних кислот досить значно знижується і потім|і тоді| знову до 20 років підвищується. Таким чином, функціональні можливості|спроможності| печінки людини рано досягають високого рівня і надзвичайно повільно|поволі| зменшуються до старості. Печінка за своїми основними морфологічними, біохімічними і функціональними показниками – орган, який старіє дуже повільно|дуже| повільно|пово.

№ 3

Потрапляючи в шлунок, їжа піддається подальшому|дальшому| розщеплюється під дією шлункового соку. Залози, що виробляють шлунковий сік, розташовані|схильні| в товщі слизистої оболонки шлунку. Розрізняють три типи|типи| клітин|клітин| шлункових залоз: головні|чільні|, що виробляють ферменти шлункового соку (пепсин і хімозин|), обкладочні|, що виділяють HCl|, додаткові слизові оболонки. Таким чином, шлунковий сік людини є безбарвною|безколірною| рідиною з|із| кислою реакцією, з|із| вмістом|змістом| слизу, ферментів і соляної кислоти. Кислота сприяє набуханню і денатурації білків, необхідна для роботи пепсину. Слиз оберігає|запобігає| шлунок від механічних і хімічних пошкоджень|ушкоджень|.

Склад шлункового соку відповідає кількості і якості їжі. У шлунку їжа знаходиться|перебуває| залежно від її кількості і складу від 4 до 10 год.

Для захисту від самопереварювання| шлунку пепсин виробляється залозами в неактивній формі у вигляді пепсиногену, що активується дією HCl| або готовим пепсином. Його функція полягає в розщеплюванні білків до альбумоз| і пептидів. Хімозін, інакше званий сичужним| ферментом, зумовлює звуджування молока в шлунку. Особливо багато виявляється хімозину| в шлунковому соку дітей після|потім| молочного вигодовування, тоді як у старших дітей звуджування відбувається|походить| під впливом пепсину і HCl|.

Ліпаза розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот і діє в шлунку лише на емульговані| жири, що входять до складу молока.

У людини в ранньому постнатальному періоді рівень секреції шлункового соку невисокий, сік містить|утримує| відносно мало HCl|; рН| шлункового соку до кінця першого року становить 3,0–4,0, причому до 4–5–місячного віку вона забезпечується за рахунок молочної, а потім соляної кислоти.

Перші два місяці головну роль у розщеплюванні білків відіграє хімозин| (звуджує| молоко), потім –| пепсин і гастриксин|. Емульгування жиру молока відбувається за рахунок ліпази шлунку з моменту|із моменту| народження. Беруть участь у цьому процесі також ліпаза слини дитини|дитини| і жіночого молока. Вуглеводи молока в шлунку| не розщеплюються, оскільки немає ферментів, а амілаза слини цією властивістю не володіє. У старості спостерігається за собою значне зниження об'єму|обсягу| секреції фундальних| залоз і менш виражене|виказувати| падіння концентрації HCl|.

Відносний низький вміст HCl| у шлунковому соку дітей дошкільного віку зумовлює до зниження його бактерицидних властивостей і виявляється в схильності дітей до шлунково–кишкових захворювань.

Інколи|іноді| характеризують рівень і якість секреції шлунку в постнатальному періоді як слабкість цього процесу. Але|та| найімовірніше, що така "слабкість" є|з'являється| вираженням|виразом| спеціальної адаптації до єдиної їжі цього періоду – материнського молока.

Вироблення ентеральних гормонів, пептидів ендокринним апаратом ШКТ стимулює зростання|зріст| і диференціювання слизистих оболонок плоду. У старості зменшується кількість секреторних клітин|клітин|, кровоносних капілярів, м'язові клітки|клітини| замінюються сполучнотканинними|, послабляється вплив блукаючого нерва на секреторну і моторну функцію| шлунку, але|та| підвищується| чутливість до гастрину| і гістаміну.

Травлення в дванадцятипалій кишці. Частково переварений|перетравлювати| вміст шлунку надходить|надходить| у початковий відділ тонкого кишечнику – дванадцятипалу кишку, де під дією кишкового соку, печінковоюї жовчі і соку підшлункової залози білки, що виробляються, жири і вуглеводи розщеплюються на складові, готуючи їх для подальшого|дальшого| всмоктування.

Підшлунковий сік – безбарвна|безколірна|, прозора рідина лужної реакції, що містить|утримує| такі ферменти, як трипсин, що розщеплює білки і пептиди до амінокислот, ліпазу, що активується жовччю і розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот, а також мальтаза|, яка перетворює вуглеводи на моносахариди|низ.

З|із| дванадцятипалої кишки харчова маса надходить|надходить| в тонкий кишечник, потім в клубову кишку. У кишечнику відбувається|походить| подальше|дальше| розщеплювання і всмоктування поживних|живлячих| речовин. Всмоктування відбувається|походить| майже у всіх відділах травного тракту. Необхідно відзначити, що всмоктування може відбуватися|походити| і в ротовій порожнині. Наприклад, добре всмоктується в ротовій порожнині цукороківПроте|однак| їжа майже ніколи не знаходиться|перебуває| там достатньо довго для здійснення всмоктування. У шлунку добре засвоюється алкоголь, частково глюкоза, в товстому кишечнику – вода і солі|соль|. Основні ж процеси всмоктування відбуваються|проходять| в тонкій кишці. Завдяки наявності ворсинок, майдан|площа| внутрішньої поверхні кишечника збільшується до 4–5 кв. м, тобто|цебто| в 2–3 рази перевищує поверхню тіла і, крім того, тут міститься|утримується| велика кількість травних ферментів, що знаходяться|перебувають| між ворсинками і практично не потрапляють у просвіт кишечнику.

Ферментативна активність слизової оболонки тонкого кишечнику висока, превалює| мембранне травлення. Важливу|суттєву| роль відіграє також внутрішньоклітинне|внутрішньоклітинне| травлення, внутрішньопорожнинне травлення в новонароджених не сформоване. З|із| віком зменшується значення внутршньоіклітинного|внутрішньоклітинного|, але|та| підвищується роль внутрішньопорожнинного. Всмоктуванню сприяє також висока проникність слизистої оболонки ШКТ.

Ліпіди всмоктуються в слизовій оболонці кишечника в ранньому постнатальному періоді сильніше, ніж у дорослих. Всмоктувальна здатність|здібність| кишечнику в літніх і старих людей понижена|знизити| відносно різних компонентів їжі.

№4

Нирка|нирка| починає|починає| функціонувати на 6–7 місяці внутрішньоутробного періоду, сеча, що утворюється, виділяється в навколоплодові води, проте|однак| велика частка|частина| токсичних речовин виводиться через плацентарну мембрану. Азотовмісні продукти, що виділилися в навколоплодові води, у міру накопичення всмоктуються плацентою і частково потрапляють в шлунково–кишковий тракт плоду разом із заковтуваними навколоплодовими водами.

У нирках людини утворення нефронов| завершується приблизно до 20–го дня постнатального життя. І подальше|дальше| збільшення маси нирки|нирки| відбувається|походить| вже не за рахунок нових функціональних структур, а за рахунок зростання|зросту| тих, що вже існують|наявний|. Дозрівання всіх морфологічних структур нирки|нирки| в основному завершується до 5–7 років. У період 5–9 років і особливо в 16–19 років розміри нирки|нирки| збільшуються за рахунок розвитку кіркової речовини. Зростання|зріст| мозкової речовини припиняється до 12 років.

До моменту народження фільтруюча поверхня клубочка значно понижена|знизити|. Клубочки малі, капсула Боумена–Шумлянського не знаходяться|впроваджує| глибоко між петлями його капілярів, тому поверхня фільтрації клубочка понижена|знизити|. Канальці відносно короткі, петлі Генле не розвинені, і, крім того, АТ також значно нижче (відомо, що основною фільтруючою силою клубочків є|з'являється| кров'яний тиск|тиснення|.

Таким чином, понижена|знизити| клубочкова| фільтрація зумовлена малою проникністю і малою сумарною фільтруючою поверхнею клубочків, низьким АТ, невеликим нирковим кровотоком. Клубочкова фільтрація у|в| грудних дітей поступово підвищується в результаті|внаслідок| дозрівання нирки|нирки|, підвищення |АТ, потоншенням фільтруючої мембрани, збільшення кровотоку.

Процеси реабсорбції в онтогенетично| незрілій нирці|нирці| також відстають від рівня дорослого. Реабсорбція Na| відповідає рівню дорослої людини, що є|з'являється| основною причиною схильності дитини|дитини| до набряків і інших проявів|виявів| гіперсалімії|, амінокислоти менше реабсорбуються.|

Онтогенетично незріла нирка|нирка| відрізняється від органу дорослої людини її здатності|здібності| підтримувати кислотно–лужну рівновагу. Ефективність такого процесу на початок постнатального життя менша, ніж у|в| дорослої людини.

Так, наприклад, нирка|нирка| дорослої людини виводить за 8 годин 20% від загальної|загальної| кількості введеної|запроваджувати| кислоти, а дитяча – 10%. Цим пояснюється|тлумачить| схильність дітей до ацидозів.

Також знижена|знизити| в онтогенетично| незрілій нирці|нирці| і здатність|здібність| концентрувати сечу, що свідчить про незрілість структур ниркових нефронов|, і насамперед|передусім|, петлі Генле і збірної|збиральної| трубки|люльки|. У зв'язку з обмеженням здатності|здібності| концентрувати сечу дитина|дитина| витрачає приблизно вдвічі|вдвічі| більше води, ніж доросла людина, на виведення однієї і тієї самої кількості осмотично| активних речовин.

У період посиленого зростання|зросту| організму значна частка|частина| речовин, що потрапляють|запроваджують| з|із| їжею, витрачається на синтез, будову|шикування| органів і тканин, не перетворюючись, як у|в| дорослої людини, в кінцеві|скінченні| продукти обміну, що підлягають виділенню нирками. Отже, переважання процесів асиміляції «розвантажує» роботу нирки|нирки|. Характерним також є|з'являється| для зростаючого організму і позитивний баланс калія, кальцію, фосфору й інших іонів.

Таким чином, нирки новонародженого повноцінно функціонують лише за певних умов. Усі основні показники ниркової функції у дитини|дитини| понижені|знизити| і досягають рівня дорослого приблизно до двох років, потім зберігається на цьому рівні до 45–50 років, після чого починає|починає| знижуватися. При цьому однією з істотних|суттєвих| причин є|з'являється|, мабуть|очевидно|, поступове порушення системи кровопостачання нирки|нирки|.

№ 5

У перші місяці життя нервова регуляція сечоутворення| здійснюється за допомогою симпатичних вазомоторних впливів на швидкість клубочкової| фільтрації. Проте|однак| при незрілій нирці|нирці| нервова система відіграє вирішальну|ухвальну| роль не в процесах сечоутворення |, а в дозріванні її структуроківТрофічний вплив еферентних| нервів на розвиток нирки|нирки| дуже великий.

Незріла нирка|нирка| володіє вираженою|виказувати| чутливістю до альдостерону, а чутливість| до вазапресинуі й адреналіну знижена|знизити|. У|в| новонародженого ще не повністю|цілком| сформовані центральні механізми регуляції секреції вазопресину і виділення його в кров. Вперше|уперше| активність антидіуретика виявляється у|в| чотиримісячних дітей, а до кінця першого року життя вона наближається до рівня дорослих. З першого року починає|починає| функціонувати умовнорефлекторний механізм довільного сечовипускання.

№ 6

Кількість ниркових нефронов| у старих людей зменшене в середньому на 30–50%. Зменшується площа|площа| поперечного перетину артеріол нирок і підвищується опір кровотоку. Більше крові переходить по шунтах з|із| артеріол у венули, не беручи участь у формуванні сечі і забезпеченні метаболізму нирок. Зниження кровотоку є|з'являється| однією з причин значного зменшення функціонуючих нефронів|.

Клубочкова фільтрація у літніх людей зменшена на 35–45%, тоді як частка|процент| | води, що реабсорбується, не змінюється.

Істотно|суттєвий| зменшуються в клітинах|клітинах| ниркової паренхіми кількість мітохондрій, інтенсивність енергетичного обміну і споживання|вжиток| кисню.

Перебудовується і нейрогуморальна| регуляція функцій нирок: зростає чутливість| до гуморальних чинників|факторів| регуляції:| адреналіну, вазопресину, альдостерону. В процесі старіння атрофується частка|частина| ниркових чашок, сечоводів, зменшується кількість барорецепторів|, знижується чутливість| до нервових стимулів. Зменшується еластичність і ємність|місткість| сечового міхура|пузиря|, ослабляється функція сфінктерів.

Література

1. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология / Ю.А. Ермолаев.– М.: Высшая школа, 1985. — 383 с.

2..Ермоленко Е.К. Возрастная морфология / Е.К. Ермоленко. — Ростов н/Д: Феникс, 2006. — 456 с.

3. Любимова З.В. Возрастная физиология / З.В. Любимова. — М.: Владос, 2004. — 304 с.

4. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология / А.Г. Хрипкова. — М.: Просвещение, 1988. — 286 с.

Контрольні питання

1. Морфофізіологічний розвиток системи травлення в онтогенезі.

2. Фізіологічні особливості процесів травлення в різні вікові періоди.

3..Вікові особливості метаболічних процесів у людини.

4.Вікові особливості водно-мінерального обміну у людини.

5. Структурні та функціональні особливості нирок в різні вікові періоди

6. Нейроендокринна регуляція роботи нирок в різні вікові періоди

Модуль 2 Вікові особливости основних функціональних систем та фізіологічних функцій у різні вікові періоди

Тема 5. Фізіологічні особливості немовлят План 1. Фізіологічні особливості серцево–судиної системи. 2. Особливості дихальної системи. 3. Особливості травної системи та системи виділення. 4. Аналізатори. 5. Опорно–руховий аппарат. № 1

Серцево–судинна система. Серце новонародженого розміщене під високо розташованою діафрагмою і має округлу форму. Товщина стінок правого і лівого шлуночків майже однакова, м’язові волокна міокарда тонкі. Одразу після народження відбувається закриття артеріальної (боталової) та венозної (аранцієвої) протоки, закриття клапана овального отвору між передсердями.

Систолічний об’єм серця новонародженого становить 3,5 мл, частота серцевих скорочень (ЧСС) у новонародженого становить 120–170 уд/хв. У результаті цього ХОК становить 490 мл, що у перерахунку на кілограм маси тіла більше ніж у два рази перевищує такий показник дорослих. Артеріальний тиск у новонародженого низький – 60/36 мм рт. ст. У постнатальний період цей показник зростає, найбільш інтенсивне зростання спостерігається протягом перших двох тижнів розвитку.

Кров. У зв’язку з необхідністю забезпечувати високий рівень обміну речовин кров новонародженого характеризується рядом особливостей, зокрема кількість крові та вміст у ній гемоглобіну вдвічі перевищує рівень дорослих, кількість еритроцитів більша у 1,5 раза. Гематокрит новонародженого становить 54% (у дорослих – 45%). Після народження відбувається швидке руйнування еритроцитів, їх кількість зменшується до рівня дорослого організму протягом 1 місяця. При цьому також відбувається заміна HbF на HbA, характерний для дорослого організму. Руйнування еритроцитів в більшості новонароджених супроводжується фізіологічною жовтухою.

Характерна для дорослих концентрація гемоглобіну встановлюється протягом першого року життя. Кровотворення в дитини раннього віку відбувається в кістковому мозку всіх кісток. У новонароджених кількість лейкоцитів перевищує показник дорослих у 2–4 рази. Цей показник у постнатальному періоді плавно знижується і досягає рівня дорослих лише у 15 років. У новонароджених вміст нейтрофільних гранулоцитів і лімфоцитів у крові відповідає рівню дорослого (відповідно в середньому 65 і 25%), однак з перших днів життя частка нейтрофілів починає швидко зменшуватись, а лімфоцитів – зростати. Приблизно на 3–7-й день після народження їх вміст зрівнюються – відбувається перший фізіологічний перехрест лейкоцитів.

Проте слід зазначити, що рухова і фагоцитарна активність лейкоцитів новонароджених нижча, ніж у дорослих. Значно менша кількість нейтрофілів, порівняно з дорослими, зумовлює значну сприйнятливість дітей до інфекційних захворювань.

 

№ 2

Дихальна система. Початок зовнішнього дихання, тобто перший вдих, відбувається через 15–70 секунд після народження, зазвичай після перетинання пуповини. Його стимулюють:

• вплив наростаючої гіпоксії на структури дихального центру;

• різке посилення потоку аферентних імпульсів від рецепторів шкіри, пропріорецепторів, рецепторів вестибулярного апарату, що відбувається у процесі пологів та після них;

• зникнення джерел гальмування дихального центру (видалення рідини

із порожнини носа).

Перший видих, як правило, є активним, супроводжується значним скороченням експіраторних м’язів. При цьому голосова щілина звужена, тому перший видих супроводжується криком. Разом із диханням розпочинається аерація (заповнення повітрям) легень, яка завершується через 2–4 доби.

Спокійне дихання у новонароджених – діафрагмальне, завжди здійснюється через ніс. Частота дихання становить 30–70 дихальних рухів за хвилину (у дорослих – 12–18 за хвилину), характерні значні варіації глибини і частоти дихання. Значна частота дихання забезпечує новонародженим такий хвилинний об’єм, що у перерахунку на одиницю ваги тіла у 2–3 рази більший, ніж у дорослих.

№ 3

Травна система та процеси живлення. У цей період основним типом живлення є лактотрофне. З молоком матері в організм дитини надходять поживні речовини, вітаміни, ферменти, мінеральні солі, фізіологічно активні речовини, імуноглобуліни. Молоко не може бути повноцінно замінене штучними кормовими сумішами. У молоці матері містяться також ряд ферментів, зокрема ліпази, естерази, амілази, які відіграють значну роль у розщепленні поживних речовин молока. Особливо важливо це у перші кілька діб після народження. Із вдосконаленням травної системи дитини все більшу роль у перетравлюванні поживних речовин починають відігравати власні ферменти її травних залоз.

Слинні залози новонародженого виділяють мало слини, ферментативна активність її невисока, її основною функцією є забезпечення герметичності під час акту смоктання. Шлунок новонародженого має округлу форму, порівняно невеликого об'єму (5–10 мл). Слизова оболонка шлунка менш складчаста, ніжніша і тонша, ніж у дорослих. Шлункові залози у перші роки життя недорозвинені і нечисленні. рН у шлунку новонароджених близький до нейтрального, через певний час зменшується до 3–4, що зумовлене впливом не соляної, а молочної кислоти. Фетальний пепсин, який синтезують шлункові залози новонароджених, характеризуються максимальною активністю саме при таких значеннях рН (близько 3,5), та має значно більшу, ніж пепсин, здатність до розщеплення білків молока. Значною активністю вирізняється хімозин.

Здатність розщеплювати білки рослинного походження з’являється лише через два місяці після народження, а розщеплення шлунковим соком білків тваринного походження можливе лише у віці 5–6 місяців. Проте шлунковий сік новонароджених має високу ліполітичну активність і здатний ефективно емульгувати та гідролізувати жири молока.

Мікрофлора шлунково–кишкового тракту. Дитина народжується із стерильним шлунково–кишковим трактом. Ця асептична фаза триває 10–20 год. Протягом наступних 2–4 діб у шлунково–кишковому тракті з’являються мікроорганізми. Після появи перших мікроорганізмів наступає стадія стабілізації мікрофлори, яка триває не менше як два тижні. Затримка розвитку мікрофлори порушує травлення в кишечнику, сповільнює наростання маси тіла,

зменшує опірність організму.

Органи виділення. З моменту народження роль основних органів виділення беруть на себе нирки. Проникність фільтруючої мембрани та її площа у новонароджених відносно малі, швидкість клубочкової фільтрації низька, й у перерахунку на одиницю поверхні тіла становить 27% від такої величини у дорослих. На момент народження залишається до кінця не сформованим також канальцевий апарат нефрону, тому реабсорбція всіх речовин відбувається повільно. Проте, оскільки об’єм фільтрату малий, навіть невелика швидкість реабсорбції забезпечує повернення в кров глюкози.

У дистальних відділах канальця та у збірних трубках проходить дуже інтенсивна реабсорбція натрію. Це призводить до затримки натрію в організмі новонароджених та грудних дітей. Затримка натрію супроводжується накопиченням в організмі води і збільшенням об’єму позаклітинної рідини. Тому в дітей цього віку є схильність до утворення набряків. Виділення сечі у новонароджених відбувається за безумовно–рефлекторним механізмом. Привчатися до довільного сечовиділення діти починають після першого року життя.

У новонародженої дитини температура тіла становить 37–38 оС після спаду вона відновлюється до 37ºС протягом двох-трьох діб. Терморегуляція ще недосконала, температура тіла новонароджених значною мірою залежить від зовнішніх умов. За відсутності пелюшок вона може знижуватись до 18–20ºС, причому це зниження не супроводжується криком чи рухами. У новонародженого слабко розвинуті механізми інтенсифікації теплопродукції, відсутній холодовий тремор, підвищення температури тіла може досягатись за рахунок запасів бурого жиру. Проте, незважаючи на недосконалість, функціонують усі основні механізми терморегуляції.

№4

Аналізатори, органи чуття. Зоровий аналізатор. На момент народження зоровий аналізатор дитини ще не готовий до повноцінної роботи. Новонароджені здатні реагувати на світло, наявні зіничні та мигальний рефлекс, а також ряд орієнтаційних рефлексів (рух очей за джерелом світла).

Координація рухів очей ще недосконала, рухи очей стрибкоподібні, немає повної узгодженості рухів обох очей. Неузгодженість рухів очей зникає протягом двох тижнів, а з другого місяця з’являється здатність фіксувати погляд на блискучих предметах. Дуже низькою протягом кількох місяців після народження залишається гострота зору, яка, протягом першого місяця після народження коливається в межах 0,003–0,008 від рівня дорослого. У новонароджених у сітківці функціонують лише палички. Мієлінізація провідних шляхів зорового аналізатора закінчується лише через 3–4 місяці після народження, а остаточне диференціювання структур центрального відділу зорового аналізатора відбувається у 6–7 років.

Слуховий аналізатороків Існують дані, що ще на 8–9 місяці пренатального розвитку дитина сприймає звуки частотою 20–5000 Гц і реагує на них рухами. Чітка реакція на звук виявляється у дитини на 7–8-й тиждень після народження, а з 6 місяців дитина здатна на детальний аналіз звуків. Щодо рецепторів температури, тактильних, больових, смакових та нюхових, то загалом чутливість до них у новонароджених значно нижча, ніж у дорослих.

№ 5

Кісткова система. У новонародженого у складі скелета багато хрящів, а наявні кістки відрізняються своїм хімічним складом та будовою від кісток дорослої людини. У кістках новонародженого багато органічних речовин, така кістка легко деформується під впливом зовнішнього навантаження. Після народження відбувається інтенсивне збільшення товщини стінок кістки та підвищення її механічної міцності.

У новонародженого мозковий відділ черепа у 6 разів більший за лицевий, що значно перевищує такий показник дорослого організму (2,5 раза). Об’єм черепа новонародженого становить 1/3 дорослого. Найбільш інтенсивний ріст черепа спостерігається протягом першого року розвитку, за цей час товщина стінок черепа зростає у 3 рази.

Кістки щелеп малорозвинені. Деякі кістки складаються з кількох частин (лобова – з двох, скронева – з трьох, потилична – з чотирьох). Між кістками склепіння черепа наявні тім’ячка – прошарки сполучної тканини і хряща. Найбільшим є непарне переднє (лобове) тім’ячко між лобовою та тім’яними кістками. Воно заростає через 1,5–2 роки після народження. Потиличне тім’ячко (між тім’яними і потиличною кістками) заростає у два місяці.

Клиноподібне (тім’яна, клиноподібна, скронева кістки) та соскоподібне (тім’яна, скронева, потилична кістки) тім’ячка заростають протягом перших 2–3 місяців розвитку. Хребет новонародженого не має вигинів, характерних для дорослого, і вирізняється значною гнучкістю. Проте вже в 3–4 роки хребет набуває всіх чотирьох вигинів. У три місяці з’являється шийний лордоз, у шість місяців – грудний кіфоз, до завершення першого року – поперековий лордоз.

Останнім формується куприковий кіфоз. Форма грудної клітки змінюється з віком. У новонароджених вона звужена вгорі, реберні хрящі приєднуються до грудини під кутом, форма грудної клітки близька до пірамідальної. До 1–2 років ребра складаються лише з губчатої речовини.

У новонародженого всі трубчасті кістки маються кісткові діафізи та хрящеві епіфізи. У зап’ястях кісточок немає. Окостеніння кісток зап’ястя розпочинається у різні періоди протягом 1–7 року життя, а деяких – у 15 років (гороховидна). Кістки таза незрощені.

М’язи і рухова діяльність. Новонароджений має всі скелетні м’язи, характерні для дорослого організму, проте їхня маса у 37 разів менша, ніж у дорослого. Ріст і формування м’язів відбуваються до 20–25 років, проте особливо інтенсивний ріст спостерігається у віці до 7 років. При цьому розвиток різних груп м’язів відбувається неодночасно. Під час першого року життя найбільшим розвитком характеризуються м’язи плечового пояса і рук. Розглянемо види рухової активності дітей залежно від віку.

Новонароджений. Невпорядковані рухи кінцівками.

2–й тиждень Бокові рухи головою.

1–й місяць. Піднімає голову, здатний кілька секунд утримувати її в цьому положенні.

2–й місяць. Поворот голови на звук, утримує предмети рукою.Усміхається.

3–й місяць. Вільно тримає голову, намагається схопити предмети.

5–й місяць. Утримує предмети протягом 20–30 с, намагається покласти їх

у рот. При підтримці може стояти. Може самостійно перевертатись із спини на живіт і назад.

6–й місяць. Повзає.

7–й місяць. Піднімається рачки. При підтримці переступає ногами.

6–8-й місяць. Самостійно сідає. Намагається встати, чіпляючись за опору.

9–й місяць. Намагається стояти без опори.

10–й місяць. Піднімається і стоїть.

11–12-й місяць. Ходить при підтримці за одну руку.

2 роки. Ходить самостійно, при цьому балансує руками, кроки ще неоднакові.

3 роки. Може бігати

4–5 років. Активний біг, їзда на велосипеді, плавання. Дитина здатна малювати, грати на музичних інструментах, виконувати практично всі види діяльності. Урізноманітнення форм рухової активності та вдосконалення рухових якостей пов’язане не лише із розвитком м’язів, а й зі станом центральної нервової системи, нервів, синаптичних контактів. У новонароджених швидкість проведення нервових імпульсів у два рази нижча, ніж у дорослих. Протягом першого місяця постнатального розвитку вона зростає на 25%. Рівня дорослого цей показник досягає в 5 років. Головну роль у цьому відіграють такі фактори:

• збільшення діаметра аксона;

• утворення мієлінових оболонок і перехід на сальтаторне проведення нервових імпульсів;

• збільшення амплітуди потенціалів дії.