Частини мови. Принципи їх виділення.

Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які відрізняються один від одного узагальненим лексичним значенням, граматичними категоріями, синтаксичними функціями.

Взагалі виділяють десять лексико-граматичних розрядів: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки, вигук. В основі виділення їх лежать лексичний, морфологічний, синтаксичний, словотвірний принципи.

1. Смисловий (сематичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.

2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.

3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.

4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.

Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

Синтаксис.

Синтаксис— розділ граматики, що вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) перекрої.

Синтаксис - граматична будова речень та словосполучень у мові та закономірності їхнього функціонування в мовленні; - галузь мовознавства, розділ граматики, що вивчає закономірності сполучення слів і предикативних одиниць у реченні, будову, ознаки й типи речень і висловлень. Розмежовують: синтаксис словосполучень, який установлює синтаксичні властивості окремих слів як частин мови, тобто правила їхньої сполучуваності з іншими словами; синтаксис речень, спрямований на дослідження типів, ознак речень, зв'язків слів і сполук у складі речення і висловлення.

Речення як комунікативна одиниця.

Речення - побудована за нормами даної мови цілісна одиниця мови, що є основним засобом формування, вираження і повідомлення думки. Речення - основна граматична структура, в якій формується і виражається думка і з допомогою якої здійснюється мовленнєве порозуміння людей. Ця синтаксична структура про щось сповіщає, збуджує співбесідника до дії, викликає відповідь. Ні слово, ні його форми, ні тим більше морфеми, ні навіть словосполучення не здатні виконувати таку комунікативну роль. Тому речення вважається комунікативною одиницею. Речення формує і передає думку. У цьому його виражальна функція. Здійснюється вона за допомогою однослівних і багатослівних, простих і складних речень. Загальні ознаки речень: вони складаються з однієї чи кількох граматично пов’язаних форм слова, виконують комунікативну функцію, мають інтонацію повідомлення: розповідь, питання, спонукання, співвідносяться з певною ситуацією.

Структурна схема речення. Актуальне членування речення.

Структурна схема речення - це синтаксичний зразок, до якого входить мінімум компонентів, необхідних для його побудови, і за яким можуть будуватися однокомпонентні (Весна) чи неоднокомпонентні (Садочки зацвіли) речення. Структурна схема речення, будучи його формальною організацією, включає, як свідчать наведені зразки, лише головні члени речення, а саме підмет і присудок двоскладних і головний член односкладних речень. Саме вони відносять зміст предмета думки до дійсності, тому й становлять предикативний мінімум.Членування речення на тему і рему називається актуальним членуванням. Ряд варіантів речень, що розрізняються актуальним членуванням, утворює комунікативну парадигму речення.