Предмет граматики як науки. її розділи - морфологія і синтаксис.

Предмет граматики як науки. її розділи - морфологія і синтаксис.

Граматика - мовознавча наука, яка досліджує форми слів та існуючі в мовах засоби поєднання їх у реченняФорма слова виникає в зв’язках слів у реченні, коли слово функціонує в ньому як його складова одиниця. Вона складається з двох розділів: морфології та синтаксису.

Морфологія становить учення про зміну форм слова і пов’язаних з ними граматичних значень (роду, числа, відмінка, часу, особи тощо) та їх граматичних властивостей; вона включає в себе також учення про частини мови як лексико- граматичні класи слів, відмінні семантично і граматично.

Синтаксис вивчає словосполучення і речення, їх будову і типи.

Сукупність своєрідних елементів будови слів і здатність їх (елементів) передавати граматичні властивості (тобто те. що є предметом вивчення морфології), а також сукупність засобів зв'язку слів у словосполученні і в реченні (що є предметом синтаксису) створюють граматичну будову мови. Граматична будова становить основу мови.

Граматична форма слова. Поняття словоформи і форманта.

Граматична форма слова - це варіант видозміни слова, який з допомогою елементів його будови (наприклад, укр. парт-а, парт-и) або інших способів мови (зокрема, нім. der Fisch - ‘риба') стає граматичною одиницею: виражає комплекс граматичних значень і вказує на синтаксичні відношення з іншими формами слів у реченні. Саме завдяки граматичним формам стає можливим оформлення висловлень у мовленні.

Вияв слова в тій чи іншій граматичній формі, тобто у відповідній видозміні, прийнято називати словоформою. Наприклад, слово парта як граматична одиниця реалізується в словоформах як морфологічних видозмінах, а саме: парта - парти - парті та ін. Кожна з цих словоформ означає той самий предмет, але разом з цим виражає певне граматичне значення (парта - наз. відмінок; парти – род. відмінок, парті - див. відмінок та ін.).

Форми змінюваних слів (словоформи) мають певну морфологічну структуру: вони членуються на основну і формальну частини, наприклад: школ-а, учн-і, пиш-у, пиш-еш. Основна частина слова становить основу слова. Формальна частина представлена передусім закінченнями, а також формотворчими префіксами, інфіксами, суфіксами, постфіксами. Ці формальні частини називаються формантами. Так, у словоформах груша, груши, груші розрізнення відмінків (називного, родового, давального) визначають форманти -а, -и, -і. а протиставлення недоконаного виду дієслова робити і доконаного виду зробити досягнуто завдяки форманту з-.

Форми словозміни і форми словотворення. Поняття деривації.
Видозміни слова бувають двох типів: (1) не пов’язані зі зміною семантики слова (ліс, лісу лісом та ін.), (2) пов’язані з утворенням семантично нових мовних одиниць (ліс, лісний, лісівник, лісистий). Відповідно до цього розрізняють (1) форми словозміни і (2) форми словотворення.

При всій несхожості зовнішнього оформлення форми словозміни є лише формами одного слова.

Форми словотворення мають своїм результатом творення слів з новим лексичним значенням або з своєрідним семантичним відтінком.

Деривація - процес створення одних мовних одиниць на базі інших - вихідних.

Граматичне значення слова

Граматичне значення - це узагальнене, абстрактне значення чи їх сукупність, що супроводжує (супроводжують) лексичні значення семантично відмінних розрядів слів у кожному окремому випадку їх уживання. Вони виражаються формантами слова, тобто зовнішніми чи внутрішніми у відношенні до кореня елементами або службовими словами, які створюють граматичну форму слова.

Граматична форма сама для себе не існує. Вона втілює в собі значенння. У граматиці розглядаються дві сторони граматичних явищ: внутрішня, тобто те, що виражено, і зовнішня, тобто те, чим воно виражене.

Омонімія морфем.

Морфеми (як і слова) можуть мати синоніми, антоніми і омоніми.

Омоморфеми - морфеми, які збігаються у написанні і вимові, але мають різні граматичні значення. Наприклад, закінчення а в українській мові позначає:

множину іменників другої відміни (місто - міста),

родовий відмінок іменників (трактор - трактора),

жіночий рід дієслів минулого часу (почав - почала).

Омонімія можлива у системі афіксів, коренів, флексіях.

Поняття парадигми.

Парадигма - це будь-який клас лінгвістичних одиниць, кожна з яких визначається певним відношенням до іншої, але об’єднаних наявністю загальної ознаки.

Залежно від рівня, до якого належить розглядуваний клас зіставлюваних одиниць, розрізняють парадигми фонетичні, морфологічні, синтаксичні, лексичні, словотвірні. Фонетичні - це позиційні чергування звуків. Морфологічні парадигми демонструють системи словоформ. Синтаксична парадигма застосовується для називання рядів синтаксичних конструкцій як видозмін певної конструкції, викликаної зміною синтаксичних значень. До лексико-семантичної парадигми входять слова, що протиставляються одне одному за певною семантичною ознакою. Словотвірна парадигма -парадигматичне об’єднання похідних слів від однієї вивідної основи за певним типом словотворення.

Морфологічні процеси.

Основних морфологічних процесів три: 1) опрощення морфологічної будови слова. 2) ускладнення морфологічної будови слова, 3) перерозклад складових елементів (звуків) у сусідніх морфемах.

1.Опрощенням морфологічної будови називають процес, наслідком якого є зменшення кількості морфем у слові, тобто спрощення морфемного складу слова, коли замість раніше виділюваних префікса і кореня чи кореня і суфікса утворюється один корінь або коли утворюється один суфікс на місці двох суфіксів. Передумовами опрощення можуть бути фонетичні зміни і втрата афіксами активної ролі в мові.

2. Процес ускладнення морфологічної будови слова протилежний опрощенню: його результат — збільшення кількості морфем у слові. Найефективніше він виявляється у склеюванні двох слів в одне і перетворенні одного з них в афікс. Внаслідок такого процесу виникають нові префікси, суфікси, флексії.

3. Перерозклад-це морфологічний процес, результатом якого стає перерозподіл звуків між морфемами, що веде (1) до переміщення межі морфемного поділу слова, (2) до виникнення нових (вторинних) формо- і словотвірних афіксів. (3) переміщення між компонентами прийменниково- іменникових сполучень.

Синтаксис.

Синтаксис— розділ граматики, що вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) перекрої.

Синтаксис - граматична будова речень та словосполучень у мові та закономірності їхнього функціонування в мовленні; - галузь мовознавства, розділ граматики, що вивчає закономірності сполучення слів і предикативних одиниць у реченні, будову, ознаки й типи речень і висловлень. Розмежовують: синтаксис словосполучень, який установлює синтаксичні властивості окремих слів як частин мови, тобто правила їхньої сполучуваності з іншими словами; синтаксис речень, спрямований на дослідження типів, ознак речень, зв'язків слів і сполук у складі речення і висловлення.

Предмет граматики як науки. її розділи - морфологія і синтаксис.

Граматика - мовознавча наука, яка досліджує форми слів та існуючі в мовах засоби поєднання їх у реченняФорма слова виникає в зв’язках слів у реченні, коли слово функціонує в ньому як його складова одиниця. Вона складається з двох розділів: морфології та синтаксису.

Морфологія становить учення про зміну форм слова і пов’язаних з ними граматичних значень (роду, числа, відмінка, часу, особи тощо) та їх граматичних властивостей; вона включає в себе також учення про частини мови як лексико- граматичні класи слів, відмінні семантично і граматично.

Синтаксис вивчає словосполучення і речення, їх будову і типи.

Сукупність своєрідних елементів будови слів і здатність їх (елементів) передавати граматичні властивості (тобто те. що є предметом вивчення морфології), а також сукупність засобів зв'язку слів у словосполученні і в реченні (що є предметом синтаксису) створюють граматичну будову мови. Граматична будова становить основу мови.