Етологія – наука про поведінку тварин 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Етологія – наука про поведінку тварин



Етологія – наука про поведінку тварин

ВСТУП

Термін «етологія» походить від грецького слова «ethos», що означає поведінка, характер, звичай.

Під поведінкою слід розуміти сукупність зовнішніх проявів реакцій організму, які лежать в основі взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Етологія вивчає біологічні закономірності життєвих проявів тварин.

Етологія – важлива міждисциплінарна наука, яка об’єднує фізіологію, зоологію, екологію і психологію тварин.

Досить тісно етологія пов’язана з екологією (від грецького екос - дім).

Від екологічних причин часто залежать реакції поведінки тварин (холодно – прагнуть до тепла; у спеку – прямують до води, шукають прохолоду; тощо), але є і інші (інстинктивні) причини виявлення тих чи інших внутрішньовидових реакцій поведінки (поведінка пов’язана з розмноженням, вигодовуванням нащадків, пошуком їжі тощо).

Іншими словами, реакції поведінки тварин визначаються, як чинниками довкілля, так і генетичними факторами, які лежать в основі їхньої інстинктивної поведінки.

Відомо, що в основі адаптації організму до факторів навколишнього середовища знаходяться умовні рефлекси, як прояви вищої нервової діяльності. І разом з тим в основі індивідуальної, набутої поведінки лежать вроджені генетично обумовлені рефлекси – інстинкти.

В етології організм розглядають як єдине ціле, а поведінку – як сукупність зовнішніх проявів організму, які орієнтовані на взаємодію тварин з довкіллям.

Фізіологія вивчає нейро – гуморальні механізми, які обумовлюють поведінку тварин.

Таким чином, етологія вивчає поведінку тварин, а поведінка – це функція організму, яка забезпечує процес адаптації тварин до зовнішнього середовища і спрямована на задоволення їхніх природних потреб.

За В. Садовським (1973) предметом етології є встановлення і вивчення закономірностей в рамках складних форм реагування організмів на дію подразників.

 

Історія розвитку етології

Джерелами сучасного вчення про поведінку тварин є три галузі знань – фізіологія, психологія і зоологія. На основі цих галузей знань виникли порівняльна психологія та зоопсихологія, еволюційний аналіз поведінки та етологія, яка являє собою комбінацію цих наукових дисциплін. Один із засновників вчення про поведінку тварин Конрад Лоренц (1970) назвав етологію «морфологією поведінки ”, підкреслюючи цим зовнішню виразливість етологічних властивостей.

Починаючи з кінця ХІХ ст. вчені почали досліджувати загальну поведінку тварин, як вроджену, так і набуту. Перші наукові дослідження були проведені у 1894 році Л. Морганом, який спостерігав за поведінкою свого собаки. Узагальнені результати своїх досліджень він опублікував у книзі “Звички і інстинкт” (1899 р.).

У 20 – 30-х роках ХХ століття склалася так звана об’єктивістська школа, яка основну увагу приділяла спостереженню в природних умовах поза стінами лабораторії.

Видатні її представники К.Лоренц, Н.Тінберген та К.Фріш вивчали інстинктивну поведінку тварин та її розвиток в онто – і філогенезі. Їх вважають засновниками сучасної етології. В 1973 році Конраду Лоренцу, Ніко Тінбергену та Карлу Фрішу була присуджена Нобелівська премія за порівняльні дослідження в області етології.

Головне, що відрізняє дослідження Лоренца та Тінбергена – це спроба з’єднати еволюційне або функціональне розуміння суті поведінки та причинне, або механізменне.

Наприклад, у своїй статті “Задачі і методи етології ” (1963) Тінберген формулює чотири питання, на які на його погляд, необхідно відповісти, щоб повністю зрозуміти будь – який вид поведінки тварини:

1. Які причини здійснення твариною того чи іншого акта поведінки?

2. Як проходить становлення цього акту в онтогенезі?

3. Яке його значення для виживання?

4. Як проходила його еволюція?

У другій половині ХІХ і початку ХХ ст. в розвитку етології домінувала зоологічна спрямованість, оскільки засновники етології Хейнрот (1911), Уїтмен (1919), Лоренц (1937), Тінберген (1969), Темброк (1969), Хайнд (1975) були зоологами, і це наклало свій відбиток на етологічні методи, термінологію та методологічне трактування експериментального матеріалу. На їхній погляд, поведінку тварин неможливо вивчати не знаючи середовища, до якого вид пристосовується у процесі еволюції. Книга Р. Хайнда «Поведінка тварин» (1975) наочно показує, що проблема поведінки тварин не може бути вирішена якимось одним з напрямків науки.

У 1981 році вийшла друком монографія Д. Д’юсберн «Поведінка тварин». Це сучасне фундаментальне зведення вченого із США, в якому розглянуті у порівняльному аспекті практично усі сторони індивідуальної поведінки тварин та їхня еволюція.

Англійський дослідник Д.Мак – Фарленд у своїй праці «Поведінка тварин» психологія, етологія і еволюція (1988) узагальнив і збалансовано представив матеріали зоологічних, фізіологічних і психологічних аспектів етології тварин.

В. К. Рибальченко

ЕТОЛОГІЯ

(основи поведінки тварин)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів

ІндивІдуальнІ форми поведІнки..................................... 38

4.1. Рухова активність............................................................................... 40

4.2. Живлення та дихання......................................................................... 41

4.3. Терморегуляція................................................................................... 46

4.4. Пошуки притулків.............................................................................. 48

4.5. Уникнення хижаків............................................................................. 52

4.6. Лікування та дотримання чистоти тіла............................................. 53

4.7. Дослідницька поведінка..................................................................... 55

4.8. Гра........................................................................................................ 57

4.9. Біологічні ритми................................................................................. 61

5.1. Турбота про потомство...................................................................... 76

6. Організація співтовариств. Суспільна поведінка........................................................... 82

6.1. Основа організації співтовариств...................................................... 84

6.2. Лабільність ієрархічної структури у співтовариствах................... 90

6.3. Переваги життя у групі...................................................................... 91

6.4. Приклади організованих співтовариств........................................... 94

6.5. Взаємодія між особинами у співтоваристві................................... 103

6.6. Агресія. Природа агресії.................................................................. 121

6.7. Конкуренція....................................................................................... 134

6.8. Наслідування..................................................................................... 135

6.9. Кооперація......................................................................................... 136

6.10. Соціальне полегшення................................................................... 136

6.11. Прагнення тварин перебувати разом (афіліація)......................... 137

7. Розвиток пове дінки осо бини......................................... 140

7.1. Онтогенез поведінки в ембріональний період............................... 141

7.2. Поведінка пташенят, які щойно вилупилися, та новонароджених тварин.......... 142

7.3. Постнатальний онтогенез поведінки.............................................. 143

7.4. Вплив зовнішніх факторів на онтогенез поведінки...................... 148

7.5. Вплив раннього досвіду на подальшу поведінку тварин.............. 156

8. Процеси навчання.................................................................. 159

8.1. Еволюційні та вікові аспекти навчання.......................................... 160

8.2. Класифікація форм навчання........................................................... 162

8.3. Експериментальне вивчення умовно-рефлекторної діяльності. 167

8.4. Навчання тварин у природних умовах........................................... 173

9. сенсорні системи, взаємопов’язані з пове дінкою...................... 178

9.1. Зорова сенсорна система.................................................................. 178

9.2. Слухова сенсорна система............................................................... 184

9.3. Нюхова сенсорна система................................................................ 189

9.4. Інші сенсорні системи...................................................................... 196

10. Нервові механіз ми пове дінки...................................... 204

10.1. Що спільного між нервовою системою хребетних і безхребетних?........ 204

10.2. Нейроетологія................................................................................. 205

10.3. Актуальні проблеми вивчення нервових механізмів поведінки ссавців.... 206

11. Психічні прояви поведінки............................................ 225

11.1. Навмисність поведінки................................................................... 226

11.2. Інтелектуальна діяльність тварин у порівняльному аспекті...... 229

11.3. Використання тваринами різних знарядь..................................... 234

11.4. Самосвідомість у тварин. Theory of mind..................................... 237

11.5. Свідомість і страждання................................................................ 240

12. Пове дінка тварин в умовах антропогенного тиску........ 243

12.1. Порівняльна характеристика деяких форм поведінки залежно від умов існування (адаптивна поведінка).. …………………………………………………247

ПІСЛЯМОВА......................................................................................... 266

Рухова активність

Під спонтанною руховою активністю розуміються такі форми ді-

яльності, які не викликаються безпосередньо чинниками зовнішнього

середовища, а великою мірою визначаються кількісно й якісно видо-

вими особливостями організму, закономірно повторюються впродовж

різних періодів життєвого циклу (індивідуального розвитку, добового

періоду, сезонів року і т. д.) і займають значне місце в загальній енерге-

тичній витраті організму.

Дослідження А. Д. Слоніма та його школи дозволили встановити,

що обсяг рухової активності протягом доби є постійною величиною,

яка має виражені видові й індивідуальні особливості. Він зумовлюється

генетично, але може моделюватися чинниками середовища, у тому чис-

лі і соціальними. Постійність рухової активності підтримується завдяки

спонтанній активності, що входить разом з облігатною в загальну рухо-

ву активність. В основі спонтанної активності лежать метаболічні про-

цеси переважно в центральній нервовій і м’язовій системах, пов’язані

з енергетикою організму і концентрацією певних біологічно активних

сполук. Всі ці чинники об’єднуються в механізм саморегуляції рухової

активності, що базується, вірогідно, на потребі в рухах.__

 

Живлення та дихання

Споживання їжі та води, а також дихання мають вирішальне зна-

чення для виживання найрізноманітніших тварин.

Тварин можна поділити за їх головною стратегією живлення на

п’ять основних груп: ті, що фільтрують воду, паразити, рослиноїдні,

м’ясоїдні та всеїдні. Усі організми-фільтратори живуть у воді та здо-

бувають собі їжу, відціджуючи її з води. Паразити, як правило, живуть

цілком за рахунок організму-господаря. Паразитичні організми постій-

но чи тимчасово використовують організм хазяїна як середовище свого

існування. Деякі з них (наприклад, стьожкові) живуть протягом довгого

часу, не вбиваючи свого господаря, а інші досить швидко викликають

його загибель. Рослиноїдні організми іноді можуть мати особливу бу-

дову травної системи. Наприклад, у жуйних є чотирикамерний шлунок,

що забезпечує повніше перетравлення їжі. Деякі з рослиноїдних є висо-

коспеціалізованими. Наприклад, коала, що живе в Австралії, харчуєть-

ся тільки листям евкаліпта.

М’ясоїдні харчуються головним чином іншими тваринами. Але

більшість тварин як серед безхребетних, так і серед хребетних, – всеїд-

ні. У таких тварин стратегії живлення якнайменше спеціалізовані. На-

приклад, бродячі мурашки знищують майже все, що трапляється на їх

шляху. Вельми різноманітні форми всеїдності можна зустріти у гризу-

нів. Навіть шимпанзе, скоріш за все, всеїдні, причому для них характер-

ний досить високий рівень організації полювання.

Серед форм поведінки, пов’язаних із живленням, ми розглянемо хи-

Лювання її споживання.

Етологія – наука про поведінку тварин

ВСТУП

Термін «етологія» походить від грецького слова «ethos», що означає поведінка, характер, звичай.

Під поведінкою слід розуміти сукупність зовнішніх проявів реакцій організму, які лежать в основі взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Етологія вивчає біологічні закономірності життєвих проявів тварин.

Етологія – важлива міждисциплінарна наука, яка об’єднує фізіологію, зоологію, екологію і психологію тварин.

Досить тісно етологія пов’язана з екологією (від грецького екос - дім).

Від екологічних причин часто залежать реакції поведінки тварин (холодно – прагнуть до тепла; у спеку – прямують до води, шукають прохолоду; тощо), але є і інші (інстинктивні) причини виявлення тих чи інших внутрішньовидових реакцій поведінки (поведінка пов’язана з розмноженням, вигодовуванням нащадків, пошуком їжі тощо).

Іншими словами, реакції поведінки тварин визначаються, як чинниками довкілля, так і генетичними факторами, які лежать в основі їхньої інстинктивної поведінки.

Відомо, що в основі адаптації організму до факторів навколишнього середовища знаходяться умовні рефлекси, як прояви вищої нервової діяльності. І разом з тим в основі індивідуальної, набутої поведінки лежать вроджені генетично обумовлені рефлекси – інстинкти.

В етології організм розглядають як єдине ціле, а поведінку – як сукупність зовнішніх проявів організму, які орієнтовані на взаємодію тварин з довкіллям.

Фізіологія вивчає нейро – гуморальні механізми, які обумовлюють поведінку тварин.

Таким чином, етологія вивчає поведінку тварин, а поведінка – це функція організму, яка забезпечує процес адаптації тварин до зовнішнього середовища і спрямована на задоволення їхніх природних потреб.

За В. Садовським (1973) предметом етології є встановлення і вивчення закономірностей в рамках складних форм реагування організмів на дію подразників.

 

Історія розвитку етології

Джерелами сучасного вчення про поведінку тварин є три галузі знань – фізіологія, психологія і зоологія. На основі цих галузей знань виникли порівняльна психологія та зоопсихологія, еволюційний аналіз поведінки та етологія, яка являє собою комбінацію цих наукових дисциплін. Один із засновників вчення про поведінку тварин Конрад Лоренц (1970) назвав етологію «морфологією поведінки ”, підкреслюючи цим зовнішню виразливість етологічних властивостей.

Починаючи з кінця ХІХ ст. вчені почали досліджувати загальну поведінку тварин, як вроджену, так і набуту. Перші наукові дослідження були проведені у 1894 році Л. Морганом, який спостерігав за поведінкою свого собаки. Узагальнені результати своїх досліджень він опублікував у книзі “Звички і інстинкт” (1899 р.).

У 20 – 30-х роках ХХ століття склалася так звана об’єктивістська школа, яка основну увагу приділяла спостереженню в природних умовах поза стінами лабораторії.

Видатні її представники К.Лоренц, Н.Тінберген та К.Фріш вивчали інстинктивну поведінку тварин та її розвиток в онто – і філогенезі. Їх вважають засновниками сучасної етології. В 1973 році Конраду Лоренцу, Ніко Тінбергену та Карлу Фрішу була присуджена Нобелівська премія за порівняльні дослідження в області етології.

Головне, що відрізняє дослідження Лоренца та Тінбергена – це спроба з’єднати еволюційне або функціональне розуміння суті поведінки та причинне, або механізменне.

Наприклад, у своїй статті “Задачі і методи етології ” (1963) Тінберген формулює чотири питання, на які на його погляд, необхідно відповісти, щоб повністю зрозуміти будь – який вид поведінки тварини:

1. Які причини здійснення твариною того чи іншого акта поведінки?

2. Як проходить становлення цього акту в онтогенезі?

3. Яке його значення для виживання?

4. Як проходила його еволюція?

У другій половині ХІХ і початку ХХ ст. в розвитку етології домінувала зоологічна спрямованість, оскільки засновники етології Хейнрот (1911), Уїтмен (1919), Лоренц (1937), Тінберген (1969), Темброк (1969), Хайнд (1975) були зоологами, і це наклало свій відбиток на етологічні методи, термінологію та методологічне трактування експериментального матеріалу. На їхній погляд, поведінку тварин неможливо вивчати не знаючи середовища, до якого вид пристосовується у процесі еволюції. Книга Р. Хайнда «Поведінка тварин» (1975) наочно показує, що проблема поведінки тварин не може бути вирішена якимось одним з напрямків науки.

У 1981 році вийшла друком монографія Д. Д’юсберн «Поведінка тварин». Це сучасне фундаментальне зведення вченого із США, в якому розглянуті у порівняльному аспекті практично усі сторони індивідуальної поведінки тварин та їхня еволюція.

Англійський дослідник Д.Мак – Фарленд у своїй праці «Поведінка тварин» психологія, етологія і еволюція (1988) узагальнив і збалансовано представив матеріали зоологічних, фізіологічних і психологічних аспектів етології тварин.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 577; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.206.64.143 (0.05 с.)