ТОП 10:

Прийнята 29-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю, Токіо, Японія, жовтень 1975.



Рекомендації з позиції лікарів щодо катувань, покарань та інших страждань, а також негуманного або принизливо­го лікування у зв'язку з арештом або перебуванням у місцях ув'язнення

Преамбула

Лікар зобов'язаний служити людству, зберігаючи і відновлю­ючи фізичне і психічне здоров'я людей, полегшувати страждан­ня пацієнтів, незалежно від їхніх особистих якостей і проявів. Лікар повинен виявляти абсолютну повагу до життя людини, починаючи з моменту її зачаття, і ніколи, навіть під загрозою, не може використовувати свої професійні знання всупереч законам гуманності.

У дійсній "Декларації" катування визначається як дія, вчи­нена однією людиною або групою осіб за власною ініціативою або за наказом, що полягає в навмисному, систематичному або епізодичному заподіянні фізичного або психічного страждання іншій людині заради одержання інформації, визнання або з ін­шою метою.


Декларація

1. Як у мирний, так і у воєнний час лікар не повинен ні санк­ціонувати, ні залишати без уваги катування і будь-яких інших форм прояву жорстокості, нелюдського ставлення або прини­ження людського достоїнства, ні, тим більше, брати участь у них, незалежно від характеру злочину підозрюваного, обвинува­чуваного або винного, а також спонукань і поведінки потенцій­ної або фактичної жертви.

2. Лікар не може надавати приміщення, інструменти, препа­рати або свої знання з метою використання їх для катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або принизливого став­лення, так само як і для ослаблення опору жертви.

3. Лікар не повинен бути присутнім ні при якій дії, під час якої застосовуються катування або інші види жорстокого, не­гуманного і принизливого поводження з людиною або звучать погрози до їх застосування.

4. Лікар повинен бути повністю незалежним у виборі способу лікування особи, що знаходиться в сфері його професійної від­повідальності. Найважливіше завдання лікаря полягає в полег­шенні страждань собі подібних, і жодні спонукання особистого, суспільного або політичного характеру не повинні превалювати над цією високою метою.

5. Коли ув'язнений відмовляється від приймання їжі і при цьому здатний, на думку лікаря, підтвердженій, як мінімум, ще одним незалежним лікарем, тверезо і раціонально судити про наслідки свого рішення, лікар не може піддати його насильни­цькому штучному харчуванню. Лікар зобов'язаний пояснити ув'язненому можливі наслідки відмови від приймання їжі.

6. ВМА буде всіляко заохочувати міжнародне співтовариство, національні медичні асоціації й окремих колег, що підтримують лікарів і їхню сім'ю перед лицем погроз і репресій, пов'язаних з відмовленням схвалити застосування катувань або інших форм жорстокого, негуманного і принизливого ставлення до людини.

Додаток 16

ГЕЛЬСІНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ

Прийняті 18-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю (Гельсінкі, 1964 р.) Переглянуті 29-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю (Токіо, 1975 р.) Переглянуті 35-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю (Венеція, 1983 р.) Переглянуті 41-ю Всесвітньою медичною асамблеєю (Гонконг, 1989 р.)

Рекомендації для лікарів, які проводятьмедико-біологічні дослідження за участі людей Д

Введення

.іік-шя°ппям°^їарЯ ~ ох°Р°на здоров'я людей. Знання і совість Лік<фя повинні бути підпорядковані цьому завданню.

У женевській декларації є слова: "Здоров'я моїх хворих - моя першочергова турбота". У Міжнародному кодексі медичної куванГР3Я' Щ° Й/ ТИХ випаДкахДколи лікар призначає і кування, здатне послабити фізичний або психічний стан, він новина* робити це винятково в інтересах хворого

медико-бюлогічних досліджень за участі людей - удосконалення діагностичних, терапевтичних і профілактичних методів, а також виявлення етіології і патогенезу захворювань.

тичні тп™Ип10 УДЬ"ЯКІ діагностичні, лікувальні та профілак- ичні заходи пов язані з певним ризиком Особливо пе стосуєть­ся медико-бюлогічних досліджень.

Прогрес медицини неможливий без наукових досліджень, з яких є експериментальними і проводяться за участі

розрізняти дослідження з безпосередньою діагнос- ичною або терапевтичною метою і суто наукові дослідження, о не вирішують діагностичних і терапевтичних проблем людей, які беруть участь у них. р

ккь°„^бг^увагу СЛІДаділя™ дослідженням, ШО забрудню- піддо^ а ТаК0Жм' ВІД яких ^Раждають

Для успішного розвитку науки вкрай необхідно, щоб ре- . ультати експериментальних досліджень були застосовні до лю­дини і полегшували її життя. Як керівництво для лікарів усіх спеціальностей, що проводять медико-біологічні дослідження,

ІС^ оеТомЬР°н^^Д1иН0« аСШІІацією підготовлені наведені ниж- с рекомендації Необхідно пам'ятати, що ці рекомендації до­сить схематичні і періодично повинні переглядатися. Лікарі, що п™їЬйЦ1 «є звільняютьСя в™кримінальної,

цивільної и етичної відповідальності за законами своїх країн.

І. Основні принципи

,ІПЙ!; ? °5"ові медико-біологічних досліджень за участі людей

Г™ ГИ Д0СТ0ШРШ експериментально-лабораторні дані,

вони мають Відповідати загальноприйнятим науковим принципам У ИГЬН° обґрунтовані на сучасному науковому рівні.

Схема 1 план проведення кожного етапу дослід­ження мають бути чітко описані в протоколі, що вдається на


розгляд і затвердження спеціальної комісії. Члени комісії повин­ні бути незалежні від осіб, які проводять дослідження, і спонсо­ра дослідження. Склад комісії формується відповідно до законо­давства країни, в якій проводять дослідження.

3. Дослідження за участі людей повинні виконуватися кваліфі­кованим персоналом під спостереженням досвідченого лікаря. В усіх випадках відповідальність за пацієнта несе лікар, але не сам пацієнт, незважаючи на дану їм інформовану згоду.

4. Дослідження може бути проведено лише в тих випадках, коли важливість поставлених у ньому завдань порівнянна з ри­зиком дослідження.

5. Кожного разу перед проведенням експериментальної час­тини дослідження слід зважити очікувані користь і ризик для досліджуваного. Інтереси пацієнта завжди вищі від інтересів на­уки і суспільства.

6. Завжди слід дотримуватися права пацієнта на повноцінне і приватне життя. Варто використовувати всі запобіжні заходи для усунення впливу дослідження на особисті якості, фізичне і психічне здоров'я досліджуваного.

7. Лікар погоджується на проведення дослідження лише тоді, коли може оцінити очікуваний ризик. У тих випадках, коли ри­зик дослідження перевищує очікувану від нього користь, лікар зобов'язаний припинити дослідження.

8. У разі публікації результатів дослідження лікар зобов'я­заний бути чесним. Результати досліджень, проведених не у від­повідності з принципами даної Декларації, не повинні публіку­ватися.

9. Кожен учасник дослідження має бути заздалегідь інформо­ваним про його мету, завдання, методи, очікувані ризик і користь, а також про незручності, які це дослідження може спричинити. Дослідник повинен одержати від досліджуваного добровільно підписану інформовану згоду на участь. Кожний учасник має знати, що його участь у дослідженні добровільна і що він (вона) можуть у будь-який час його припинити.

10. При одержанні інформованої згоди на участь у дослід­женні лікар повинен бути гранично коректним, щоб уникнути примусу, особливо якщо потенційний учасник залежний від ньо­го. У подібних випадках виходом може стати одержання інфор­мованої згоди іншим лікарем, що не бере участі в проведенні дослідження і ніяк не пов'язаний ні з дослідником, ні з дослід­жуваним.

11. У разі офіційно встановленої недієздатності, а також не­повноліття потенційного учасника згоду на участь може бути от­римано його офіційним представником відповідно до місцевого законодавства. На випадок, коли одержання інформованої згоди під досліджуваного неможливе (наприклад, у фізично або ро­зумово неповноцінних осіб), згоду на їхню участь можуть да­вати близькі родичі за дотримання тих самих умов. У випадку обов'язкового одержання інформованої згоди від неповнолітньо­го (неповнолітньої) необхідна додаткова згода його (її) офіцій­ного представника.

12. Протокол дослідження завжди повинен містити роз яснення етичних питань участі в ньому відповідно до прин­ципів даної Декларації.

II. Клінічні медичні дослідження

1. У процесі лікування лікар має бути вільним у виборі ме­тодів діагностики і лікування, якщо, на його думку, це призведе до порятунку життя, зміцнення здоров'я або полегшення страж­дань хворого.

2. Лікар повинен порівняти потенційні користь, ризик і не­зручності нового методу з такими із кращих і відомих, що засто­совуються.

3. У будь-якому клінічному дослідженні незалежно від наяв­ності контрольної групи хворому повинні проводити максималь­но інформативні дослідження, він повинен отримувати макси­мально ефективне лікування.

4. Відмова хворого від участі в дослідженні не повинна погір­шувати ставлення до нього лікаря.

5. Якщо лікар вважає, що в завчасному отриманні інформо­ваної згоди хворого немає необхідності, він повинен письмово обґрунтувати свою думку в протоколі і завчасно подати його на розгляд незалежної комісії відповідно до вимог, викладених в п. 1 — 2 (див. вище).

6. Лікар може поєднати медичне дослідження з медичною практикою лише в тих випадках, коли це в інтересах його хво­рих.

III. Неклінічні медико-біологічні дослідження

1. Проводячи суто наукові (не практичні) дослідження на людях, лікар несе відповідальність за їх життя і здоров'я.

2. У неклінічних медико-біологічних дослідженнях мають брати участь здорові добровольці або особи, чиї захворювання несуттєві для дослідження.

3. Дослідник і його співробітники зобов'язані припинити до­слідження, якщо його продовження небезпечне для учасників.


4. У будь-якому медико-біологічному дослідженні життя і здоров'я досліджуваних завжди вище від інтересів науки і сус­пільства.

Додаток 17

ДЕКЛАРАЦІЯ ВСЕСВІТНЬОЇ МЕДИЧНОЇ АСОЦІАЦІЇ "ПРО ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИН У МЕДИКО-БЮЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ" (1989 р.)

У вересні 1989 р. ВМА прийняла Декларацію про вико­ристання тварин у медико-біологічних дослідженнях.

"Медико-біологічні дослідження (МБД) мають важливе зна­чення для здоров'я і нормального життя кожного члена суспіль­ства. МБД допомагають подовжити життя людям і поліпшити його якість. Однак можливості вчених сприяти прогресу охо­рони здоров'я загрожує рух за заборону використання тварин у МБД. Цей рух очолюють групи радикальних борців за права тварин, погляди яких не співпадають з позицією основної части­ни суспільства з цього питання, а тактика варіює від витонченого лобіювання, організації пропагандистських і дезінформаційних кампаній до нападів на центри МБД та їхніх співробітників.

Активність так званих захисників прав тварин наростає. У США з 1980 р. їх групи зробили більш 29 нальотів на центри МБД, викрали понад 2000 тварин, завдали шкоди на суму по­над 7 млн доларів і знищили результати багаторічної праці до­слідників. Групи активістів цього руху діють у Великобританії, Західній Європі, Канаді й Австралії. У цих країнах різні групи беруть на себе відповідальність за вибухи автомобілів, установ, складів і приватних будинків дослідників.

Подібні дії "захисників тварин" впливають на міжнародне наукове співтовариство. Учені, дослідницькі центри й універ­ситети змушені змінювати тематику і навіть відмовлятися від дослідження найважливіших проблем, для розв'язання яких не­обхідно використовувати тварин. Лабораторії змушені направ­ляти тисячі доларів не на дослідження, а на придбання охорон­ного устаткування. Молоді люди, що могли б зробити кар'єру в МБД, змушені шукати інші можливості.

Багато дослідників намагаються захистити МБД від "захис­ників тварин", але зусилля ці фрагментарні, не мають фінансової підтримки і носять головним чином оборонний характер. Багато вчених дотепер не проводять активних публічних виступів про­ти "захисників тварин", побоюючись відповідних дій з їх боку.

У результаті, як уже відзначено, дослідники обороняються, їм доводиться виправдовуватися, а використання тварин для МБД продовжує перебувати під загрозою заборони.

Заявляючи, що дослідження на тваринах необхідні для поліпшення медичної допомоги людям, ми стверджуємо, що ставлення до тварин повинно бути досить гуманним. Необхід­но відповідне навчання всього персоналу дослідницьких центрів і створення компетентних ветеринарних служб. Експерименти повинні проводитися відповідно до правил, що регулюють по­водження з тваринами, умови їхнього утримання, лікування і транспортування.

Міжнародні медичні і наукові організації повинні провести могутню і діючу кампанію проти зростаючої загрози здоров'ю суспільства, створеною активністю "захисників тварин". Такій кампанії необхідні координація і єдине керівництво.

Всесвітня медична асоціація висуває такі принципи.

1. Використання тварин у МБД необхідне для подальшого прогресу медицини.

2. Гельсінська декларація ВМА вимагає, щоб перед прове­денням МБД на людях виконували експерименти на тваринах і, водночас, наполягає на гуманному і дбайливому ставленні до останніх.

3. Поводження з тваринами, використовуваними в МБД, по­винне бути гуманним.

4. Усі дослідницькі центри повинні дотримувати правила гу­манного ставлення до тварин.

5. Медичні суспільства повинні протистояти будь-яким спро­бам заборонити використання тварин у МБД, тому що це приз­веде до зниження якості медичної допомоги людям.

6. Хоча свободу слова в жодному разі не можна обмежувати, анархічні виступи так званих захисників тварин повинні отри­мувати відсіч.

7. Використанню погроз, жорстокості, насильства над осо­бистістю вчених і членів їхніх родин слід покласти край в між­народному масштабі.

8. Необхідно максимально скоординувати зусилля міжнарод­них органів із захисту дослідницьких центрів та їх співробітни­ків від терористичних дій.

Додаток 18

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні в своїй гідності та пра­вах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непоруш­ними.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольо­ру шкіри, за політичними, релігійними та іншими переконаннями, статтю, етнічним та соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жін­кам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійної підготов­ки, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати пра­цю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачува­них відпусток та інших пільг вагітним і матерям.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюд­ському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана ме­тодичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіт­тя з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціаль­ним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підпри­ємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комуналь­них, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну до­помогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо- 11 рофілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм влас­ності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпе­чує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Кожен із подружжя має рівні права й обов'язки в шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повноліт­ні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються держа­вою.

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація пересліду­ються законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбав­лених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звіль­няє від юридичної відповідальності.


ЛІТЕРАТУРА

Антологія біоетики / За ред. Ю.І. Кундієва. — Львів: БаК, 2003. — 592 с.

Аряєв Н.Л. Медико-зтические и правовьіе проблеми в неонатологи- ческой практике / / Другий національний конгрес з біоетики / / Київ: НАН України, АМН України, Комісія з питань біоетики при Кабінеті Міністрів України, 2004. — С. 103.

Биомедицинская зтика / Под ред. В.И. Покровского. — М.: Медици­на, 1977. - 224 с.

Биомедицинская зтика / Под ред. В.И. Покровского. — М.: Медици­на, 1997. - 223 с.

Биозтика: принципи, правила, проблеми / Под ред. Б.Г. Юдина. — М., 1998. - 225 с.

Вітенко І. С. Психологічні основи лікувально-профілактичної допомо­ги та підготовки лікаря загальної практики — сімейного лікаря. — Харків: Золоті сторінки, 2002. — 288 с.

Запорожан В.Н. Биозтика в XX столетии: от глобальной биозтики к ноозтике // Інтегративна антропологія, 2004. — № 2 (4). — С. З—9.

Иванюшкин А.Я. Профессиональная зтика в медицине. — М., 1990. — і 220 с.

Запорожан В.М. Від біоетики до нооетики // Вісник НАН України, і 2004, № 12, с. 22-30. '

Любан-Плоцца Б., Запорожан В., Аряєв Н. Терапевтический союз врача и пациента. — К.: АДЕФ Украйна, 2001. — 292 с.

Основи загальної і медичної психології / За ред. І.С. Вітенка, О.С. Ча­бана. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. — 344 с.

Стефанов А.В., Мальцев В.И. Биозтические проблеми клинических испитаний лекарственньїх средств. В сб.: Антологія біоетики / За ред. Ю.І. Кундієва. - Львів: БаК, 2003. - С. 349-358.

Тимченко Л.Н., Попов В.В. Защита прав пациентов. Зтика клиничес­ких испитаний. — Харьков: Харьковский благотворительний фонд "Качественная клиническая практика", 2003. — 32 с.

Франкл В. Доктор и душа. — СПб.: Ювента, 1997. — 245 с.

Яровииский М.Я. Лекции по курсу "Медицинская зтика" (биозтика): Учеб. пособие. - М.: Медицина, 2001. - Т. 1. - 208 с.

Яровинский М.Я. Лекции по курсу "Медицинская зтика" (биозтика): Учеб. пособие. - М.: Медицина, 2001. - Т. 2. - 256 с.

Віоеііггсз: Ап Ап1±юІ0£у / Есі. Ву Н. КиЬге, Р. 5іп§ег. — Охіогсі: Віасклуеіі РиЬІ. Ш, 1999. - 600 р.

ВіоеіИісз: ап іпігосіисііоп іо іЬе Ьізіогу, шеіЬосіз апсі ргасіісе / ЕсІ. Ьу N.5. іескег, А.К. .Іопзеп, К.А. Реагішап. — Ьопсіоп ІЖ: .Іопез апсі Вагіїеи РиЬІізЬегз Іпіегпаііопаї, 1997. - Р. 416.

Ткотаз А. Маррез, Оаукі ОеСгагіа. Віошесіісаі еіЬісз. — Ме Ога\у НіИ, 2001. - 707 р.

Уеаісіг К.М. ТЬе Вазісз о£ ВіоеіЬісз — 2 псі Ме^іегзеу: РгепЬісе Наїї. — 2003. - Р. 205.

О-с.и

ІарогогНап V. ЬкюеіЬісз: аз шосіегп зіа§е оґ сіеуеіоршепі о£ ЬіоеіЬісз. ОаегзЬір Месііса, 2005, аппо XXI, N 5, Р. 4-14.







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.243.36 (0.015 с.)