Біоетичні конфлікти між матір'ю і плодом 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Біоетичні конфлікти між матір'ю і плодом



Чи має вагітна, що прийняла рішення стати матір'ю, моральні зобов'язання змінити життя таким чином, щоб зробити мінімаль­ною можливість народження її дитини хворою? Цілком очевид­но, що спосіб життя і поведінка вагітної можуть мати негативний вплив на благополуччя плоду. Наприклад, дією, що пошкоджує плід, є незбалансоване харчування, паління, вживання алкого­лю, наркотики. Додатковий ризик спричинюють екстрагенітальні і генітальні захворювання матері. Так, наприклад, існує висока ймовірність ураження плоду в тих випадках, коли хвора на цук­ровий діабет жінка в період вагітності не здійснює ретельного контролю за рівнем глюкози в крові.

Якщо вагітна виявляє готовність до модифікації способу жит­тя в період вагітності і незручностей, що з цим пов'язані, чи буде вона також морально зобов'язаною піддаватися будь-яким інвазивним медичним маніпуляціям в ім'я благополуччя плоду? Наприклад, якщо вона буде інформована лікарем про необхід­ність кесаревого розтину у зв'язку з показаннями з боку плоду, то чи існує для неї моральний обов'язок погодитися на опера­цію, відчути біль і ризик, з нею пов'язані? В іншій клінічній ситуації лікар може повідомити жінці, що є показання для внут- рішньоутробної операції з метою поліпшення медичного стану плоду. Безумовно, рішення залежить від ефективності медичної технології, величини ризику для вагітної і ступеня її необхід­ності для плоду. Однак, припустімо, у конкретному випадку лі­кар переконаний, що жінка поводиться в морально неприйнятній манері. Якщо надання додаткової інформації і роз'яснення не призводять до отримання згоди жінки на медичну маніпуляцію, що, як передбачається, необхідна плодові, чи варто перекону­вати жінку, порушуючи при цьому принципи поваги автономії? Якщо спроби переконати жінку прийняти вірне рішення також не приносять результату, чи можливий примус?

Моральне зобов'язання вагітної уникати заподіяння шкоди плоду як "ще не народженій дитині" має бути збалансованим стосовно багатьох інших моральних обставин, що становлять моральний сенс її життя. У будь-якому випадку буде існувати моральна дилема в лікаря, який вважає, що вагітна не діє в най­кращих інтересах плоду.

Складні біоетичні проблеми обговорюються в контексті кри­тичних ситуацій у взаєминах матері і її плоду. Так, наприклад, у випадку конфлікту між життям матері і плоду виникає проблема аборту, що називається терапевтичним. Прихильники терапев­тичного аборту вважають його припустимим, оскільки етично дозволено зробити добру справу (врятувати життя матері), на­віть якщо це має негативні наслідки, які не переслідуються самі по собі (смерть плоду). Але супротивники терапевтичного абор­ту заперечують: "Моп зипі ^асіепсіа шаіа иі уепіапі Ьопа" ("Не можна чинити зло, з якого б виходило добро").

Медичні показання до терапевтичного аборту змінюються з розвитком медицини. Показання, описані в трактатах класичної медицини, майже втратили свою силу, оскільки сучасна медицина може стабілізувати й успішно лікувати багато хвороб. Туберку­льоз легень, кардіопатії та інші захворювання серцево-судинної системи, еклампсія, гематологічні захворювання, захворювання пирок, печінки і підшлункової залози, тяжкі форми міастенії, 'пухлини — колись були показаннями до терапевтичного абор­ту. У наш час випадки, за яких дійсно необхідне переривання вагітності, зустрічаються рідко. Ситуація, за якої продовження вагітності з одного боку загрожує життю матері, а з іншого — не гарантує порятунку дитині, у той час як аборт може зберегти життя матері, визначається як "принцип другорядності плоду". У цьому випадку аборт є нічим іншим, як прискоренням його смерті з метою порятунку життя матері.


У тому випадку, коли смерть матері є неминучою, починаєть­ся спроба порятунку плоду (наприклад, для порятунку життя дитини вмираючій жінці роблять кесарів розтин). Це називають "принципом другорядності матері".

Якщо об'єднати обидва ці принципи, то в кожному конкрет­ному випадку етично правильно оцінити можливість допомоги матері і дитині у вигляді єдиної мети. При цьому, навіть якщо повний успіх малоймовірний, треба намагатися досягти макси­мально можливого. За неможливості порятунку і матері, і дити­ни обирається те, що більш імовірне.

Розвиток перинатальної медицини призвів до виникнення но­вих етичних проблем. У наш час стали широко доступні методи пренатальної діагностики статі дитини, низки спадкових і врод­жених захворювань. Застосування таких методів дозволяє за­побігти народженню невиліковно хворих дітей. Однак такий під­хід до переривання вагітності неповноцінним плодом найчастіше називають євгенічним абортом.

Виявлення плодів з тяжкими спадковими та вродженими за­хворюваннями і переривання такої вагітності запобігає тяжкій інвалідизації і зменшує психологічне й економічне навантажен­ня на родину і суспільство. Розвиток медико-генетичних методів діагностики і лікування може сприяти запобіганню тяжких хво­роб і полегшенню страждань багатьох людей. Водночас багато релігійних і суспільних діячів відзначають двоїстий характер методів пренатальної (дородової) діагностики спадкових захво­рювань на ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку. Від­значається, що деякі з цих методів можуть бути загрозою для життя і цілості ембріона або плоду, що тестують. Виявлення невиліковного або тяжковиліковного генетичного захворювання нерідко стає поштовхом до переривання зародженого життя; ві­домі випадки, коли на батьків чинився відповідний тиск. Пре­натальна діагностика може вважатися морально виправданою, якщо вона націлена на лікування виявлених захворювань на можливо ранніх стадіях, а також на підготовку батьків до особ­ливого піклування про хвору дитину. Правом на життя, любов і турботу володіє кожна людина, незалежно від наявності в нього тих або інших захворювань. Ж. Су до вважає, що з етичної точ­ки зору будь-яка неповноцінність нічого не змінює в онтологіч­ній сутності майбутньої дитини — вона, так само як і будь-який інвалід, через свою недугу не виключається із суспільства, але, навпаки, потребує від нього більшої допомоги і захисту. Євгеніч­ний аборт засуджується релігійними конфесіями як один з різно­видів "навмисного вбивства". З юридичних позицій євгенічний аборт також не може бути виправданий насамперед тому, що міжнародні норми гарантують дотримання прав неповноцінних дітей. Так, у "Конвенції про права дитини" визнається право неповноцінної дитини на особливу турботу. Крім того, неповно­цінні особи — як дорослі, так і діти — користуються рівними правами з іншими людьми. Про це свідчать "Декларації про пра­ва інвалідів" Генеральної Асамблеї ООН, 1975 р. і "Декларації про права розумово відсталих осіб" Генеральної Асамблеї ООН 1971 р., згідно з якими інваліди і розумово відсталі особи мають ті самі права, що й інші люди.

Євгеніка — термін, уведений Ф. Гальтоном у 1883 р. (від гр. еи§епез — "породистий"), означає наукову й практичну діяльність з виведення поліпшених сортів культурних рослин і порід домашніх тварин, а також з охорони і поліпшення спад­ковості людини. Згодом слово "євгеніка" стало застосовуватися саме в останньому понятті. Євгеніку визначають як "соціальне керування еволюцією людини". Розрізняють позитивну та нега­тивну євгеніку. Мета позитивної євгеніки — збільшення відтво­рення індивідів з ознаками, що можна розглядати як вартісні для суспільства, — такими, як високий інтелект і гарний фізич­ний розвиток або біологічна пристосованість. Негативна євгеніка прагне зменшити відтворення тих, кого можна вважати недо­розвиненими розумово або фізично, або розвиток яких нижче від середнього. Останніми десятиліттями більшість з основних передумов євгеніки були науково дискредитовані, і євгенічний рух утратив свій вплив як суспільна сила. Разом з тим, завдя­ки сучасним досягненням медико-біологічних наук і техноло­гій, деякі напрямки євгеніки були частково трансформовані і досягнуті. Наприклад, медико-генетичне консультування надає допомогу майбутнім батькам, якщо є причини побоюватися, що їхня дитина успадкує важке захворювання. Оцінивши ступінь ризику, чоловік і жінка можуть прийняти рішення щодо настан­ня, продовження або переривання вагітності. Безумовно, відсут­ність значних фізичних і розумових дефектів і наявність міцного здоров'я потомства — гідна мета, яку ставить перед собою ме­дична наука і практика.


Раннє визначення статі дитини широко застосовується в ме­дичній практиці для запобігання народженню дітей з Х-зчепле- ними спадковими захворюваннями. Однак використання цього досягнення медицини для того, щоб батьки могли вільно за ба­жанням визначати стать майбутньої дитини, може призвести до катастрофічних наслідків для людства. Це пов'язано з тим, що для більшості народів характерно віддавати перевагу дітям чо­ловічої статі. Можливість вільного визначення статі майбутньої дитини на ранніх термінах вагітності створить погрозу дискримі­нації плодів жіночої статі. Таким підходам потрібно створювати юридичні перешкоди.

Право розпоряджатися своєю долею — закономірний соціаль­но-історичний процес, одна з провідних тенденцій сучасності. Наївно вважати, що сучасна цивілізована жінка відмовиться від права планування родини, від права народження здороваї дити­ни і займе позицію повної покори: "як Бог дасть". Сучасна меди­цина повинна відстоювати ідеї справедливості, рівності людей, цінності їхнього життя та здоров'я і гуманізму. Розвиток медич­ної науки слід оцінювати з погляду моралі й здорового глузду.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 411; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.248.66 (0.008 с.)