Медико-етична оцінка штучного аборту

У суспільстві і медицині завжди існувала та існує низка біоетичних проблем у зв'язку з прокреацією (від лат. ргосгеасіо — народження, породження на світ, відтворення потомства) або репродукцією людини. Морально-етичні соціальні і правові проблеми вини­кають як у зв'язку з небажаною вагітністю, так і у зв'язку з неможливістю зачати або виносити дитину. Створення нових репродуктивних технологій пород­жує нові проблеми біоетики.

Штучне переривання вагітності поширене в наші дні більше, ніж будь-коли в попередній історії. Щодня у світі відбувається близько 100 млн статевих актів, у 910 000 випадків відбувається зачаття, у 10 % цих випадків вагітність закінчується штучним абортом. За­непокоєність викликають як медичні наслідки абортів (материнська захворюваність, що нерідко призводить до безплідності і смертності), так і морально-пра- вові — проблеми його допустимості на різних термі­нах вагітності і законодавчої регламентації.

У найбільш широкому контексті медико-етична оцінка штучного аборту базується на аналізі причин виконання цієї медичної маніпуляції у взаємозв'язку

з обговоренням базисних закономірностей біологічного розвитку плоду людини. Суть етичної проблеми полягає у визначенні, до якого періоду розвитку плоду (якщо такий може бути названий) і з якої причини (якщо така може бути сформульована) аборт правомірно вважається етично прийнятним.

Потенційними причинами аборту є: *

1) загроза життю матері у випадку збереження вагітності;

2) загроза фізичному і (або) психічному здоров'ю матері у разі непереривання вагітності;

3) висока ймовірність або впевненість, що збережена вагіт­ність завершиться народженням тяжко хворої дитини;

4) вагітність, що настала в результаті зґвалтування або ін- цесту;

5) вагітність незаміжньої жінки, коли народження дитини призводить до стигматизації або порушення традицій, норм, законів;

6) всілякі індивідуальні ситуації, за яких народження ди­тини негативно відіб'ється на благополуччі жінки, сімей­ної пари або всієї родини, включаючи вже народжених дітей.

Остання ситуація, очевидно, найбільш поширена, коли жін­ка орієнтована на професійну кар'єру, коли народження дитини може, на думку подружньої пари, порушити гармонію відносин у родині або буде причиною непосильного фінансового наванта­ження тощо.

Щодо етичної оцінки можливості аборту існують два ради­кальних погляди: консервативний і ліберальний. Консерватив­на точка зору полягає в твердженні, що аборт ніколи не може бути виправданим етично або що аборт допустимий тільки за необхідності врятування життя вагітної. Ліберальна точка зору полягає в етичній прийнятності аборту у всіх випадках, тобто в будь-який період розвитку плоду і незалежно від причини. Прихильники третьої, центристської, позиції вважають, що аборт морально допустимий до певної стадії біологічного розвит­ку плоду і (або) стверджують, що деякі причини є достатньою етичною підставою для проведення аборту, у той час як інші не є такими.

У дискусіях про етичну прийнятність аборту найважливішим питанням є визначення морального статусу плоду. Стверджу­вати, що плід має повний моральний статус, значить стверджу­вати, що він є об'єктом усіх моральних суджень такою самою мірою, як і повністю сформований індивідуум. Зокрема визнан­ня повного морального статусу плоду практично означає, що плід має право на життя, яке варто розглядати з такою самою серйозністю, як право на життя будь-якої іншої людини. З іншо­го боку, стверджувати, що плід не має (істотного) морального статусу, — значить стверджувати, що він не має жодних прав, які варто обговорювати. Зокрема такий підхід заперечує істотне право на життя. Звичайно консерватори зазначають, що плід має нею повноту морального статусу, ліберали наполягають, що плід немає істотного морального статусу, а деякі центристи залиша­ють за плодом частковий моральний статус.

Дискусії про моральний статус часто співвідносяться із зако­номірностями онтогенезу і пов'язані з відповіддю на запитання про те, з якого моменту розвитку плоду починається людське життя? У такому контексті дискусії людина володіє повним мо­ральним статусом, у той час як "нелюдина" не має значущого морального статусу і, отже, поняття часткового морального ста­тусу виключається. Центральна проблема полягає в тому, щоб визначити відмінність між людиною і "нелюдиною", провести "розмежувальну лінію" між ними і дійти згоди в методології таких дій. Консерватори, як правило, вважають, що "розмежу­вальна лінія" повинна проводитися з моменту зачаття, як винят­ково безперечної точки відліку. Проти спроб проведення "роз­межувальної лінії", у зв'язку з іншими важливими пунктами онтогенезу, такими, як імплантація, ворушіння, серцебиття або народження, висувається той аргумент, що плід розвивається безупинно і неможливо знайти будь-які межі його онтогенезу. Консерватори впевнені, що "лінія" не може обґрунтовано про­йти через будь-який період безперервного розвитку плоду. Вона буде постійно зміщатися до досягнення пункту зачаття, де мож­на знайти об'єктивне обґрунтування початку людського життя. Саме в результаті зачаття виникає повний генетичний код, у той час як його не існувало до зачаття.

Ліберальна точка зору на проведення "розмежувальної лінії" полягає в тому, що плід не можна розглядати як людську істоту навіть на найпізніших стадіях свого розвитку. Ідеться, звичайно, не про те, що ставиться під сумнів, що плід біологічно є плодом людини. Скоріше стверджується, що плід не є людиною в будь- якому морально значущому відношенні, тобто не має значущо­го морального статусу. "Розмежувальна лінія" прихильниками ліберальних поглядів звичайно проводиться на рівні пологів (а іноді й пізніше). З ліберальної точки зору плід не має більших прав на життя, ніж клітини тканин і органів, які видаляються під час будь-якої хірургічної операції. З погляду консерваторів, повний моральний статус плоду визначає таку саму моральну

неприпустимість аборту (можливо, за винятком випадків поря­тунку життя матері), як і вбивство людини.

У дискусіях про етичний бік аборту найпильнішу увагу при­діляють питанням, що мають відношення до етапів розвитку плоду. Методологічно цікавою є спроба зіставлення закономір­ностей формування плоду, його серця, головного мозку і вищих відділів головного мозку з отримання ним морального статусу і, отже, з обґрунтуванням різного ступеня прийнятності аборту при різних термінах гестації. Теоретичною основою цільової оцінки цих етапів розвитку є побудова симетрії між абортом і відомими визначеннями смерті на основі смерті серця, головного мозку або вищих відділів головного мозку.

Найважливішим періодом онтогенезу є зачаття, коли сперма­тозоїд з'єднується з овоцитом й утворюється одноклітинна зи­гота з повним генетичним кодом з 23 пар хромосом. У процесі розподілу одноклітинна зигота трансформується у багатоклітин­ну зиготу, що просувається по матковій трубі і потім поступово імплантується в стінку матки. Формально термін "зигота" збері­гається до часу повної імплантації — протягом 15 днів від мо­менту зачаття. Потім до кінця 11-го тижня протягом так званого ембріонального періоду відбувається розвиток органів і систем. З початку 12-го тижня до народження відбувається розвиток плоду. Слід зазначити, що термін "плід" часто вживається в широкому розумінні для позначення людської істоти, яка ще не народилася, незалежно від стадії внутрішньоутробного розвит­ку. У розвитку плоду існують дуже важливі моменти, що посіда­ють особливе місце в дискусіях про етичну прийнятність аборту. Формування серця завершується в 8-тижневому гестаційному віці, однак повною мірою функціональна здатність серця фор-. мується пізніше. Є симетрія між серцево-орієнтованим визначен­ням смерті й етично прийнятними термінами проведення аборту. Існує точка зору про набуття плодом морального статусу факто­ром структурно-функціонального формування серця. В Україні, як відомо, аборт "на прохання" роблять у терміни, не пізніше 12 тиж вагітності.

Звичайно в терміни гестації, що відповідає 18 — 20 тиж, жін­ка починає відчувати рухи плоду, що позначають як ворушін­ня плоду. У цьому ж терміні гестації починає вислуховуватися через черевну стінку і стінку матки серцебиття плоду. Етики, які вважають, що повного морального статусу плід набуває з моменту появи неврологічної інтеграційної здатності, визнають прийнятним аборт до цієї стадії. Такий підхід є симетричним з визначенням смерті на основі смерті всього головного мозку.

Приблизно до 22 —24-го тижня гестації плід стає життєздатним. До цього періоду вже сформовані вищі відділи головного мозку. Прихильники точки зору, відповідно до якої плід набуває мораль­ного статусу з цього моменту, вважають етично неприйнятним аборт пізніше цього терміну. Існує симетрія такого підходу з визначенням смерті на основі смерті вищих відділів головного мозку.

Православна і Католицька Церкви, Іслам, Іудаїзм, а також інші релігійні конфесії підтримують консервативні погляди на правомочність аборту. Вони є переконаними противниками штучного переривання вагітності. Відповідно до християнського віровчення, момент зачаття — це і є момент виникнення людсь­кої душі. Тому свідоме знищення ембріона, де б воно не відбу­валося — у материнській утробі або поза нею, є гріх убивства. Православна Церква розглядає навмисне переривання вагітності (аборт) як тяжкий гріх. Канонічні правила прирівнюють аборт до вбивства. В основі такої оцінки лежить переконаність у тому, що зародження людської істоти є даром Божим, тому з моменту зачаття будь-яке зазіхання на життя майбутньої людської осо­бистості злочинне. Значне поширення і виправдання абортів у сучасному суспільстві Церква розглядає як погрозу майбутньому людства та явну ознаку моральної деградації. Вірність біблійно­му вченню про святість і безцінність людського життя від самих її джерел несумісна з визнанням "волі вибору" жінки в розпо­рядженні долею плоду. Крім цього, аборт є серйозною загрозою фізичному і духовному здоров'ю матері. Церква також вважає своїм обов'язком виступати на захист найбільш уразливих і за­лежних людських істот, якими є ненароджені діти.

Католицька Церква захищає достоїнство і життя люди­ни, незалежно від того, на якій стадії чи розвитку, в якому стані здоров'я і свідомості вона знаходиться. Ще в Енцикліці "Нишапае уіїае" зазначено: "Ми повинні ще раз офіційно заяви­ти: пряме припинення вже початого процесу розвитку дитини в організмі матері, насамперед, прямий аборт — навіть якщо його здійснюють з лікувальною метою — є неприпустимим способом обмеження кількості дітей, і його варто абсолютно відкинути". Папа Іоанн Павло II в Енцикліці "Еуап§е1іиш уііае" зазначає, що "аборт завжди є важкою моральною провиною, оскільки він є навмисним убивством безневинної людини". Доктор медицини, монсеньйор Ж. Судо вважає, що неподільна єдність людського духу й тіла змушує нас визнати, що початок тілесної сфери лю­дини означає початок власне людської особистості.

На думку ісламських богословів: Пророк Мухаммед, говоря­чи про основні стадії розвитку ембріона в утробі матері, зазна­чив, що через 120 днів Господь посилає ангела, що вдихає душу в дитину, яка формується. На основі цього ісламські богослови вважають за можливе аборт до настання цього терміну в разі крайньої необхідності.

На думку богословів-іудаїстів, душа вселяється в зародо^с на 40-й день після зачаття. До цього ембріон — не більше ніж прос­то клітина або конгломерат клітин. Проте іудаїсти вважають, що аборт є навмисним убивством.

Найбільш ліберальний погляд на аборти висловлювали ліде­ри феміністського руху. У 1916 р. Маргарет Зангер заснувала Лігу з контролю народжуваності (ВігШ Сопігої Ьеадие). Відо­ма як лідер феміністського руху Америки, вона стверджувала: "Контроль народжуваності — це не більше ніж прополка люд­ських бур'янів методом запобігання народженню дефективних людей або тих, хто може стати дефективними". До "дефектив­них" М. Зангер відносила не тільки розумово відсталих, а й небіле населення і просто бідних. У 1952 р. М. Зангер заснувала Міжнародну федерацію планування родини — МФПС, що ко­ординує діяльність національних організацій із запобігання діто­народженню. На думку МФПС, жінки мають право на вільний відповідальний вибір стосовно того, чи виношувати їй зачатий плід, чи абортувати його.

Одна з перших активісток руху за право жінки на аборт А. Девіс сказала: "Якого б права жінкам не надавали — голосу­вати на виборах, одержувати освіту тощо — усе це ніщо, якщо в нас немає права розпоряджатися власним тілом і контролювати те, що з нами відбувається, якщо нашу долю можуть змінити ті, від кого ми можемо завагітніти через випадковість, обман або застосування сили". Експерти МФПС відзначають: "Для всіх європейських країн шлях їхнього розвитку повинен проходити не через обмеження репродуктивного вибору, а, навпаки, через його розширення". Ідеологи МФПС зазначають "подвійну стра­тегію": у сучасному суспільстві жінка повинна мати доступ до сексуальної освіти, у неї має бути вибір засобів регулювання фертильності. Однак за наявності цих можливостей їй також має бути доступний безпечний і легальний аборт.

Консервативні та ліберальні погляди є двома полюсами в спектрі етичних поглядів на аборт. Центристська точка зору на аборт на відміну від полярних думок не зводиться ні до інтен­сивного осуду, ні до безкомпромісного захисту практики медич­ного аборту. Центристи вважають, що деякі аборти морально виправдані, деякі є морально неприйнятними. На думку деяких центристів щодо аборту стадія розвитку плоду є важливим чин­ником у моральному аналізі. Інші вважають істотно значущим розгляд причини, через яку виконують аборт.

Звичайно центристський аналіз етичної прийнятності аборту пропонує облік як стадії, так і причини переривання вагітності. Практика переривання вагітності є складовою частиною соціаль­ної політики. Етичну оцінку аборту проводять як прихильники партії "право на життя", так і прихильники партії "право на вибір". У дискусіях іноді присутній спосіб виконання аборту. У І триместрі вагітності аборт проводять методами: 1) вишкрі­бання внутрішньої стінки порожнини матки після розширення шийки матки; 2) вакуумною аспірацією; 3) мануальною вакуум­ною аспірацією під контролем ультрасонографії. Неоднозначну етичну оцінку одержала теорія і практика переривання вагіт­ності в ранній термін на основі застосування хімічних засобів. Так причиною серйозних етичних дебатів стало розроблення у Франції препарату КИ 486 (міфепристон) як "абортивної пігул­ки". Іншим важливим методом хімічного переривання ранньої вагітності стало використання метотрексату з метою пригнічен­ня поділу клітин плоду. Нова технологія передбачає поєднан­ня хімічного засобу з препаратами, які індукують скорочення міометрія. Прихильники ліберального підходу до проведення абортів розглядають використання хімічного методу як легаль­ну, приватну, нехірургічну форму аборту, переривання вагіт­ності, на яку кожна жінка має моральне право. Прихильники консервативних поглядів на аборт категорично проти легальної доступності хімічних препаратів. Вони кваліфікують метод як "хімічну війну з ненародженими" і ставляться до застосовуваних хімічних засобів як до "людських пестицидів".

Аборт після І триместру вагітності виконують методами: 1) дилатації й евакуації; 2) індуктивними технологіями (введен­ня в навколоплідну рідину сольового розчину, призначення про­стагландинів); 3) гістеротомії.

Після розроблення методів пренатальної діагностики за допо­могою амніоцентезу, дослідження ворсинок хоріона й ультрасо­нографії, виникла нова етична проблема, пов'язана з медичною практикою, що знаходить застосування у випадку виявлення генетичної або хромосомної патології плоду. Суть проблеми по­лягає в обґрунтуванні етичної прийнятності селективного (гене­тичного) аборту.

Мораль і репродуктивний ризик є важливим розділом су­часної біомедичної етики. Існує точка зору, відповідно до якої репродукція в разі високого генетичного ризику повинна вважа­тися морально невиправданою. У той самий час можливість про­ведення селективного аборту знижує ризик серйозного генетич­ного захворювання.

Іншою етичною проблемою, пов'язаною з репродукцією в умо­вах високого генетичного ризику, є питання про виправданість використання примусових заходів для досягнення соціального контролю над індивідуальними репродуктивними рішеннями. Одна річ стверджувати, що певний репродуктивний вибір є амо­ральним, і зовсім інша - стверджувати, що примусові заходи контролю репродуктивного вибору є морально виправданими. Такий принциповий контроль, як стерилізація або обов'язковий амніоцентез з наступним абортом у більшості етичних дискусій заперечуються як дії, що порушують фундаментальні права лю­дини. Обов'язкові скринуючі програми скринінгу для ідентифі­кації носіїв генетичної патології серед інших примусових заходів є менш інвазивними, однак також отримують неоднозначну оцін­ку фахівців у галузі біомедичної етики.

Аборт належить до числа найдавніших юридичних проблем. До нього неоднозначно ставилися в давньому світі. Хоча в Клят­ві Гіппократа говориться про заборону переривання вагітності ("Я... не вручу ніякій жінці абортивного песарію"), у той самий час Арістотель вважав аборт припустимим засобом регулювання народжуваності і дозволеним, доки в зародку не сформувала­ся "чутливість" і "рухова активність". У Древньому Римі аборт широко практикувався; юридичний статус зародка трактувався як частина тіла матері (рагз уізсегит), тому жінка не піддавала­ся покаранню за умертвіння плоду або вигнання його з утроби. Але коли у Римській імперії виникла необхідність у солдатах для захоплення чужих земель і збільшенні числа рабів, ембріон (пазсіїигиз — "що має народитися") почали наділяти деякими -цивільними правами, а штучний аборт став трактуватися як зло­чин.

Виникнення християнства привело до усвідомлення цінності ембріона. В епоху раннього християнства аборт ототожнюється з убивством людини. Відповідно до християнської концепції вини­щування плоду позбавляє його благодаті майбутнього водохре- щення і є тяжким гріхом.

У середні століття майже у всіх європейських країнах вико­нання аборту тягло за собою карне переслідування як лікаря, так і жінки і каралося стратою, тюремним ув'язненням і каторжними роботами. У XIX ст. аборти були законодавчо заборонені в США у всіх випадках, крім тих, коли йшлося про порятунок життя жінки. Етична проблема виконання аборту за медичними пока­заннями актуалізувалася з розвитком суспільства і медицини.

У Російській імперії в XIX ст. законодавчо розрізнялися доз­волений штучний аборт, зроблений лікарем для порятунку життя жінки й аборт, зроблений самою жінкою або якоюсь сторонньою особою зі злочинною метою припинення вагітності. Належність особи, що робить кримінальний аборт, до медичної професії (включаючи повитух) вважалося обтяжливою обставиною.

(■"Радянська Росія була першою державою, яка в 1920 р. легалі­зувала "аборт на прохання", однак уже в 1924 р. органи охоро­ни здоров'я створюють "абортні комісії", що видавали дозвіл на безкоштовний аборт, застосовуючи при цьому класовий підхід У 1936 р. у СРСР була прийнята постанова, що забороняє аборти. Ця зміна політики була пов'язана як з демографічним чинником (зниження населення), так і з ідеологією. Дозвіл абортів нібито су­перечив твердженням офіційної пропаганди про постійне зростання добробуту трудящих. Ріст числа кримінальних абортів у післявоєн­ні роки призвів до зміни політики стосовно абортів — у 1955 р. у СРСР був прийнятий Указ "Про скасування заборони абортів". Цим юридичним документом були легалізовані "аборти на прохан­ня", що мали право робити лише особи зі спеціальною медичною освітою тільки за терміну вагітності до 12 тиж і лише в лікарня­них умовах. Оскільки альтернативні способи проведення аборту і методи контролю народжуваності не одержали в СРСР значного поширення, число штучних абортів у 60 —80-х роках неухильно зростало. У 1987 р. МОЗ СРСР був виданий наказ за № 1342 про переривання вагітності за соціальними показаннями. Цей документ дозволяв за бажанням жінки перервати вагітність у разі великого терміну, якщо документально підтверджувалися такі обставини, як розлучення в період вагітності, багатодітність (понад 5 дітей), тоб­то законодавство про аборт ставало все більш ліберальним.

Законодавства різних країн по-різному ставляться до абор­ту. В європейських країнах виділяють чотири типи законів про аборт.

1. Ліберальні закони дозволять "аборт на прохання" (у не­великій групі країн).

2. Досить вільні закони дозволяють аборт за численними медичними і соціальними показаннями (Англія, Угорщи­на, Ісландія, Кіпр, Люксембург, Фінляндія).

3. Досить суворі закони дозволяють аборт лише за деяких обставин: погроза фізичному або психічному здоров'ю жінки, інкурабельні дефекти плоду, зґвалтування й ін- цест (Іспанія, Португалія, Польща, Швейцарія).

4. Консервативні закони, що або взагалі забороняють абор­ти, або дозволяють їх у виняткових випадках, коли ва­гітність є безпосередньою загрозою для життя жінки (Північна Ірландія, Мальта).

За даними світової статистики, у 98 % країн аборт дозволе­ний з метою порятунку життя жінки, у 62 % — з метою збере­ження її фізичного й психічного здоров'я, у 42 % — у випадках вагітності після зґвалтування або інцесту, у 40 % — через де­фектність плоду, у 29 % — з економічних і соціальних причин, у 21 % — на прохання.

У XX ст. питання про контроль народжуваності став роз­глядатися значно ширше, ніж питання про аборт. Це зумовлено з розвитком понять "репродуктивні права", "репродуктивний вибір", "репродуктивне здоров'я", "контрацепція", "планування родини".

Репродуктивний вибір — прояв моральної автономії особис­тості в питаннях сексуальності і дітонародження. У першу чергу йдеться про свідоме і відповідальне ставлення особистості до цих питань. Репродуктивні права покликані створити соціальні передумови для забезпечення репродуктивного здоров'я. Вони знайшли відображення в багатьох міжнародних документах з прав людини і національних законодавствах. Найважливіше з репродуктивних прав — охоронюване державою право мати і зберігати репродуктивне здоров'я. Це право стає реальним лише в разі доступності для жінок і чоловіків усіх сучасних засобів планування родини. Безумовно, аборт — це один з найгірших методів планування родини, оскільки він пов'язаний з високим ризиком ускладнень, втратою здоров'я в цілому і репродуктив­ного здоров'я зокрема.

У сучасному суспільстві визнаною альтернативою практиці широкого застосування абортів є концепція планування родини. Морально-етичні проблеми використання сучасних контрацеп­тивів у загальній концепції планування родини викладені в Де­кларації Всесвітньої Медичної Асамблеї "Заява про право жін­ки на використання контрацепції", прийнятої 46-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю (Стокгольм, Швеція, 1994) (Додаток 11). Планування родини розуміється як ідея "вільного і відповідаль­ного батьківства". Планування родини — види діяльності, що допомагають окремим особам і подружнім парам досягти певних репродуктивних результатів: запобігти небажаній вагітності, на­родити бажаних дітей, регулювати перерви між вагітностями, контролювати вибір часу народження дитини залежно від віку батьків та інших чинників, визначати кількість дітей у родини. Це поняття містить інформацію про шляхи досягнення цієї мети, забезпечення свідомого вибору, можливість скористатися всім спектром безпечних і ефективних методів. Планування родини може включати цілу низку заходів, починаючи з планування народження дітей і лікування безплідності, закінчуючи стате­вим вихованням, консультуванням з питань сімейного життя і, у тому числі, з генетичних питань (Додаток 12).

Слід зазначити, що різні релігійні конфесії засуджують штучні способи контролю над народжуваністю. Вони розгляда­ють контрацепцію як фундаментальний інструмент сексуальної аморальності, "сексуального звільнення"". Така контрацептивна сексуальність відкидає творчу силу Бога в його дарунку нового людського життя. Контрацептивна сексуальність відкриває шлях для схвалення будь-якого виду сексуальної поведінки, підриває цнотливість молоді.

Краща альтернатива, на думку Церкви, — це стриманість до шлюбу. До переваг такої поведінки відносять виключення ризи­ку венеричних захворювань і ВІЛ-інфекції/СНІДу, несподіва­ної вагітності. На думку священнослужителів, народження дітей у шлюбі приносить цілу низку моральних і медичних переваг. Чим більше дітей, тим міцніша родина, менший ризик розвитку в жінки злоякісних новоутворень грудної залози, матки і яєчни­ків. Проте для подружніх пар може бути прийнятним природне планування родини. Природні методи планування родини засно­вані на спостереженні за фізіологічними ознаками фертильності (можливості запліднення) та інфертильності (коли запліднення малоймовірне) протягом фаз менструального циклу. Регулюван­ня статевого життя полягає в стримуванні від статевих зносин у період овуляції і протягом кількох днів після передбачуваного терміну розриву зрілого фолікула, коли зачаття найбільш мож­ливе. Розрахунок передбачуваного терміну овуляції можна ро­бити за календарем, виходячи зі знання тривалості менструаль­ного циклу, або на підставі виміру базальної температури тіла, або вивчення характеру слизу, що виділяється із шийки матки. Природні методи контролю над народжуваністю не є контрацеп­тивними й абортивними.

Аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні до 2000 р. свідчить, що країна перебувала в стані глибокої демографічної кризи, яка характеризується зменшенням популяції, старінням населення і зменшенням середньої тривалості життя. Це спри­чинило необхідність прийняття Національної програми "Репро­дуктивне здоров'я 2000" на 2000 — 2005 рр. Метою Програми є поліпшення репродуктивного здоров'я українського народу, де­мографічної і соціально-економічної ситуації в державі. Заходи, передбачені Програмою, спрямовані на подальше сприяння фор­муванню здорового способу життя, відповідального відношення держави, суспільства і кожного громадянина до репродуктивного здоров'я як однієї з важливих складових здоров'я нації в ціло­му. Поліпшенню стану репродуктивного здоров'я, запроваджен­ню сучасних стратегій планування родини і реалізації заходів активної демографічної політики в Україні повинні надавати вдосконалення діючої нормативно-правової бази, оптимізація комплексу медичних послуг, їхня орієнтація на профілактику за­хворювань, здійснення просвітницької діяльності й інформацій­ної кампанії, спрямованих на широкі верстви населення. Частота абортів в Україні на сьогодні є однією з найвищих у світі (у 1996 р. — 56 на 1000 жінок фертильного віку). За даними соціологіч­ного опитування "Здоров'я-1996", такими засобами контрацеп­ції, як внутрішньоматкові спіралі і презервативи, користуються 23,9 і 19,9 % жінок відповідно. Природний метод контрацепції використовують 19,8 % жінок, оральні контрацептиви — лише 5 %. Ін'єкційні імплантати майже не використовуються (0,1 % жінок). Опитування свідчить, що 11 % жінок узагалі не бажа­ють користуватися будь-якими контрацептивами. Серед опита­них найбільш зручними і надійними засобами вважають спіралі 37,1 %, презервативи - 22,3 %, природний метод — 15 %. Пере­вагу оральним контрацептивам віддають лише близько 8 % опи­таних жінок. Майже третина опитаних чоловіків вважають за краще не застосовувати ніяких контрацептивів (29,9 %), 21,1 % віддають перевагу спіралі і 17,9 % — презервативам.

В Україні існує право на легальний безпечний аборт і від­повідальність за незаконне проведення аборту. У відповід­ності зі статтею 50 "Основ законодавства України про охорону ■здоров'я", операція штучного переривання вагітності (аборт) може бути проведена за бажанням жінки в акредитованих уста­новах охорони здоров'я у разі вагітності терміном не більше ніж 12 тиж. Аборт у разі вагітності від 12 до 28 тиж за соціальними і медичними показаннями може бути зроблений в окремих випад­ках і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для виконання цих положень Міністерство охорони здоров'я своїм наказом від 28 червня 1994 р. затвердило Інструкції про порядок проведення операції штучного переривання вагітності і про порядок проведення штучного переривання вагітності ранніх термінів методом вакуум-аспірації. Штучне перериван­ня вагітності може здійснюватися винятково в акредитованому медичному закладі і винятково лікарем акушером-гінекологом з обов'язковим знеболенням. Штучне переривання вагітності у неповнолітніх віком до 18 років проводять за згодою батьків або інших законних представників. Відповідно до постанови Кабі­нету Міністрів від 12 листопада 1993 р. № 926, установлений порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тиж; ви­значений медичний (ціла низка тяжких інфекційних, соматичних і психічних захворювань, на тлі яких має місце вагітність) і соціальні показання (наявність трьох і більше дітей, розлучення в період вагітності, смерть чоловіка в період вагітності дружи­ни, вагітність унаслідок зґвалтування, перебування жінки або її чоловіка в місцях позбавлення волі, позбавлення жінки бать­ківських прав; наявність у жінки дитини-інваліда; тяжке захво­рювання або травма чоловіка, що зумовили його інвалідність під час вагітності дружини) до аборту в такому терміні. Штучне переривання вагітності в термін від 12 до 28 тиж можна прово­дити і за наявності в жінки інших захворювань, не внесених у перелік, затверджений даною постановою уряду, якщо на їх тлі продовження вагітності і пологи є загрозою для здоров'я або життя вагітної. Штучне переривання вагітності в термін від 12 до 28 тиж проводять з дотриманням вимог статті 43 Основ зако­нодавства України про охорону здоров'я щодо згоди об'єктивно обізнаного дієздатного пацієнта на медичне втручання. Згода па­цієнтки або її законних представників на втручання не потрібна в невідкладних випадках, якщо є загроза життю жінки.

Нині в Україні відбувається процес зміни законодавчої і рег­ламентуючої бази, приведення її у відповідність до норм і стан­дартів Європейського Союзу і ВООЗ, які вважають, що межею життєздатності плоду є 22 тиж гестації.

Законодавством України передбачена відповідальність за не­законне проведення аборту. Аборт, проведений лікарем, є неза­конним у випадку:

• наявності медичних протипоказань для проведення абор­ту незалежно від терміну вагітності;

• проведення аборту поза спеціально акредитованими за­кладами охорони здоров'я;

• проведення аборту без відповідного документального оформлення;

• проведення аборту недозволеними або забороненими спо­собами;

• вагітності терміном від 12 до 28 тиж за відсутності со­ціальних і медичних показань, наявність яких дозволяє проведення штучного переривання вагітності в такі тер­міни;

Крім того, передбачене покарання за проведення аборту осо­бою, яка не має спеціальної медичної освіти, і за незаконне про­ведення аборту, що стало причиною тривалого розладу здоров'я або смерті.

На сьогодні в Україні обговорюється законопроект "Про ре­продуктивні права і гарантії їх здійснення". Цей закон має за­кріпити репродуктивні права громадян України, розкрити їхній зміст і забезпечити гарантії їх здійснення, виходячи з пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Положення цього закону забезпечують конституційні права людини і громадянина на не­доторканність приватного життя, особистої і сімейної таємниці і гарантії невтручання держави в питання планування родини. Даний закон встановлює обов'язки органів державної влади й органів місцевого самоврядування щодо забезпечення гарантій із здійснення та охорони фізичними особами репродуктивного здоров'я і створює правову основу для одержання ними послуг з планування сім'ї, вільного здійснення своїх репродуктивних прав.