Параметри мікроклімату на робочих місцях. Принцип нормування.

Параметри мікроклімату на робочих місцях. Принцип нормування.

Вологість повітря впливає на теплообмін, переважно на віддачу тепла випаровуванням. Середній рівень відносної вологості 40...60% відповідає умовам метеорологічного комфорту при спокою або при дуже легкій фізичній праці.

Мікроклімат, або метеорологічні умови виробничих приміщень, визначаються такими параметрами: температурою повітря в приміщенні, °С; відносною вологістю повітря, %; рухливістю повітря, м/с; тепловим випромінюванням, Вт/м².

Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму - його терморегуляцію і визначають самопочуття. Температура людського тіла повинна залишатися постійною у межах 36...37^оС незалежно від умов праці.

Впливає на людину також рухливість повітря. Людина відчуває дію повітря вже при швидкості руху 0,1 м/с. Переміщуючись уздовж шкіри людини, повітря здуває насичений водяною парою і перегрітий шар повітря, що обволікає людину, і тим самим сприяє покращенню самопочуття. При великих швидкостях повітря і низькій його температурі зростають втрати тепла конвекцією, що сприяє переохолодженню організму людини. Погіршення метеорологічних умов виробничого середовища, параметри яких комплексно впливають на стан самопочуття людини, призводить до пропорційного зниження працездатності.

Найчастіші причини відхилення параметрів мікроклімату від нормативних - це надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення або водяної пари від працюючого обладнання та різних джерел випаровування.

Заходи захисту від тепловипромінювань можна поділити на чотири групи:а) усунення джерела тепла;б) захищення від тепловипромінювання;в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в оточуюче середовище;г) індивідуальний захист від теплового впливу.

Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем.

Для зменшення вологості в виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів, де є відкриті поверхні рідин, з яких вони випаровуються. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари - обладнане витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря приміщення використовується вентиляція.

Типи вогнегасників.

Найбільш поширеним засобом пожежегасіння невеликого загорання на підприємствах є вогнегасники. В залежності від типу вогнегасних речовин їх підрозділяють на пінні, газові, порошкові.

Пінні вогнегасники бувають хімічні і повітряно-хімічні і застосовуються для гасіння твердих матеріалів і горючих речовин невеликої площі.Широко застосовується на підприємствах хп, на будівництвах, складах, у побутових будівлях.

До газових вогнегасників застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих речовин, електроустановок, що перебувають під напругою, ним не можна гасити електроустановки, що знаходяться під напругою. До газових відносяться вуглекислотні аерозольні і вуглекислотно-брометилові. Вуглекислотні аерозольні вогнегасники випускаються переносні і пересувні. Вони застосовуються при гасінні різних речовин, а також електроустановок під напругою до 10 кВ.

Вуглекислото-брометилові вогнегасники ОУБ-ЗА і ОУБ-7А застосовують для гасіння невеликих вогнищ пожеж горючих речовин і матеріалів, електроустановок під напругою 380 В, у складських приміщеннях, на автомобілях, які перевозять пально-мастильні матеріали, на бензоколонках.

Порошкові вогнегасники застосовують для гасіння невеликих за площею пожеж горючих рідин, газів, електроустановок під напругою до 1000 В.

Для розміщення первинних засобів пожежегасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств встановлюються спеціальні пожежні щити, на яких знаходяться ті засоби пожежегасіння, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці.

Порядок розслідування травм

. До розслідування і обліку беруться травми, які виникли під час виконання трудових обов'язків (у тому числі у відрядженні), а також дій в інтересах підприємства без доручення керівника; на робочому місці, на території підприємства, протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви; під час проїзду на роботу або з роботи на транспорті підприємства, транспорті сторонньої організації (згідно з договором), власному транспорті, який використовувався в інтересах виробництва; внаслідок аварій (пожеж), а також їх ліквідації на виробничих об'єктах; під час надання підприємством шефської допомоги; у робочий час із працівником, робота якого пов'язана з переміщенням між об'єктами при прямуванні пішки, громадським або власним транспортом чи транспортом сторонньої організації; при прямуванні пішки або на транспортному засобі до місця роботи чи назад за разовим завданням керівника без оформлення посвідчення про відрядження.

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах проводиться власником або уповноваженим ним органом відповідно до Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Розслідування нещасного випадку, що стався на виробництві, здійснюється відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі — Порядок розслідування),

Згідно з цього Порядку розслідування роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, зобов’язаний негайно наказом створити комісію з розслідування нещасного випадку (далі — комісія) у складі не менше трьох осіб та організувати розслідування.

Комісія зобов’язана протягом трьох діб:

— обстежити місце нещасного випадку, одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;

— з’ясувати обставини і причини нещасного випадку;

— визначити, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом;

— установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

Праця жінок та молоді

Кодекс забороняє застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім робіт не фізичних - з санітарного та побутового обслуговування). Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий у разі особливої необхідності. Жінки вагітні і ті, що мають дітей до 3 років, не залучаються до роботи в нічні часи, понаднормові роботи і вихідні дні, а також не направляються у відрядження.

Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не залучаються до понаднормових робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Жінок з дітьми віком до 3 років можуть, за їх бажанням, перевести на легшу або зручнішу для них роботу із збереженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.Відпустка по вагітності, догляду за дитиною зараховується в загальній стаж і професійний стаж роботи.Вагітність жінки та її діти (незалежно від віку) не можуть бути причиною звільнення або відмови прийняття на роботу.

Працівники віком до 18 років користуються такими ж правилами, що й повнолітні, а щодо охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці мають пільги.

Дозволяється приймати на роботу молодь віком 16 років і старше. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи.

Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Всі працівники молодше 18 років не можуть бути залучені до виконання важких або небезпечних робіт, Для працівників віком від 16 до 18 років робочий час не повинен перевищувати 36 годин на тиждень,

Навчання (професійна підготовка) і підвищення кваліфікації молоді власник проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства.

Законодавство вимагає створення для навчання належних умов, що дозволяють поєднувати роботу з навчанням. Виробниче навчання та підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися в робочий час.

Вітрозахист.

Вібрації -це механічні коливання машин, механізмів та їх елементів. Найпростішим видом вібрацій є гармонічні (синусоїдальні) коливання, які описуються рівнянням: X = А·sinωt,

Вібрації не тільки погіршують самопочуття працюючих і знижують продуктивність праці, а й можуть призвести до серйозних патологічних змін організму людини. Гігієнічне нормування вібрацій передбачає встановленням допустимих рівнів віброшвидкості в м/с. За способом передачі на людину розрізняють локальну та загальну вібрацію Загальна вібрація викликається коливанням опірних поверхонь і за джерелом її виникнення поділяється на транспортну, транспортно-технологічну та технологічну. Локальна вібрація передається безпосередньо через руки людини і виникає при роботі з окремими інструментами, які потрібно тримати в ході технологічного процесу.

З метою профілактики вібраційних хвороб на підприємствах повинні бути постійно діючі комісії, в задачу яких входять визначення фактичних параметрів вібрації машин, встановлення списку вібронебезпечних професій, розробка організаційно-технічних заходів до зменшення негативної дії вібрації на працюючих: організації медико-профілактичних заходів для працівників вібронебезпечних професій. Для вимірювання параметрів вібрацій застосовують механічні вібрографи ВР-1, вимірювачі шуму та вібрації ВШВ-1. Звичайно технологічна та локальна вібрації при експлуатації основного обладнання підприємств харчової та переробної промисловості не перевищують допустимі. В тих випадках, коли вібраційні характеристики перевищують нормативні значення, професії відносять до вібронебезпечних.Перелік вібронебезпечних професій, режими праці працюючих затверджуються керівником підприємства, погоджуються із санітарними органами та комітетом профспілок. Вимірювання Фактичних параметрів локальної вібрації повинні проводитися не менше 2 разів на рік, а також щоразу після ремонту.

Параметри мікроклімату на робочих місцях. Принцип нормування.

Вологість повітря впливає на теплообмін, переважно на віддачу тепла випаровуванням. Середній рівень відносної вологості 40...60% відповідає умовам метеорологічного комфорту при спокою або при дуже легкій фізичній праці.

Мікроклімат, або метеорологічні умови виробничих приміщень, визначаються такими параметрами: температурою повітря в приміщенні, °С; відносною вологістю повітря, %; рухливістю повітря, м/с; тепловим випромінюванням, Вт/м².

Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму - його терморегуляцію і визначають самопочуття. Температура людського тіла повинна залишатися постійною у межах 36...37^оС незалежно від умов праці.

Впливає на людину також рухливість повітря. Людина відчуває дію повітря вже при швидкості руху 0,1 м/с. Переміщуючись уздовж шкіри людини, повітря здуває насичений водяною парою і перегрітий шар повітря, що обволікає людину, і тим самим сприяє покращенню самопочуття. При великих швидкостях повітря і низькій його температурі зростають втрати тепла конвекцією, що сприяє переохолодженню організму людини. Погіршення метеорологічних умов виробничого середовища, параметри яких комплексно впливають на стан самопочуття людини, призводить до пропорційного зниження працездатності.

Найчастіші причини відхилення параметрів мікроклімату від нормативних - це надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення або водяної пари від працюючого обладнання та різних джерел випаровування.

Заходи захисту від тепловипромінювань можна поділити на чотири групи:а) усунення джерела тепла;б) захищення від тепловипромінювання;в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в оточуюче середовище;г) індивідуальний захист від теплового впливу.

Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем.

Для зменшення вологості в виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів, де є відкриті поверхні рідин, з яких вони випаровуються. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари - обладнане витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря приміщення використовується вентиляція.

Типи вогнегасників.

Найбільш поширеним засобом пожежегасіння невеликого загорання на підприємствах є вогнегасники. В залежності від типу вогнегасних речовин їх підрозділяють на пінні, газові, порошкові.

Пінні вогнегасники бувають хімічні і повітряно-хімічні і застосовуються для гасіння твердих матеріалів і горючих речовин невеликої площі.Широко застосовується на підприємствах хп, на будівництвах, складах, у побутових будівлях.

До газових вогнегасників застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих речовин, електроустановок, що перебувають під напругою, ним не можна гасити електроустановки, що знаходяться під напругою. До газових відносяться вуглекислотні аерозольні і вуглекислотно-брометилові. Вуглекислотні аерозольні вогнегасники випускаються переносні і пересувні. Вони застосовуються при гасінні різних речовин, а також електроустановок під напругою до 10 кВ.

Вуглекислото-брометилові вогнегасники ОУБ-ЗА і ОУБ-7А застосовують для гасіння невеликих вогнищ пожеж горючих речовин і матеріалів, електроустановок під напругою 380 В, у складських приміщеннях, на автомобілях, які перевозять пально-мастильні матеріали, на бензоколонках.

Порошкові вогнегасники застосовують для гасіння невеликих за площею пожеж горючих рідин, газів, електроустановок під напругою до 1000 В.

Для розміщення первинних засобів пожежегасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств встановлюються спеціальні пожежні щити, на яких знаходяться ті засоби пожежегасіння, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці.