Інформованість про професії. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Інформованість про професії.



Важливо подбати про те, щоб відомості, котрі здобуваються людиною, про ту або іншу професію не виявилися перекрученими, неповними, однобічними. Захоплення тільки зовнішньою або якою-небудь приватною стороною професії може призвести до серйозних помилок і розчарувань. Щоб точно знати чим саме займається людина певної професії треба розібратись по яким класам, типам, відділам, групам класифікуються існуючі професії і які ставляться до них вимоги. Допомогти в отриманні достовірної інформації молодій людині можуть батьки, педагоги, а найбільш – психологи-профконсультанти. Вони проводять низку діагностичних заходів по вивченню особистості людини, котра обирає професію, а також можуть детально розповісти про вимоги до професії, котра цікавить саме Вас. 8 ) Схильності [6, 15]

Під час здійснення профорієнтаційної роботи варто пам'ятати, що прийнято розрізняти інтереси і схильності. Складним для підлітка виявляється правильне усвідомлення власних інтересів і схильностей, того, що на суб'єктивному рівні досить чітко зв'язано з позитивними переживаннями, досить яскраво позитивно пофарбовано. Ці явища не тотожні, хоча між ними існує визначений взаємозв'язок. Інтерес може стати джерелом формування різних нахилів. Наприклад, багато людей люблять музику, цікавляться нею. Однак, одні схильні до виконавської діяльності, інші – до мистецтвознавчого, треті – до педагогічного. Гарні виконавці не завжди бувають гарними педагогами. Фізик-теоретик, фізик-експериментатор, викладач фізики – усі вони, безсумнівно, цікавляться фізикою. Але їхня діяльність і схильності різні.

Таким чином, допомагаючи усвідомити підлітку сферу його інтересів, необхідно звертати увага і на ту діяльність, що у рамках виявленого інтересу краще дається підлітку, у більшій мірі для нього позитивно емоційно пофарбована. Інтереси можуть бути дуже динамічними, мінливими. У ході формування особистості вони так само можуть розвиватися, поглиблюватися, збагачуватися, як і підмінюватися іншими. Схильності – більш стабільні утворення, вони в більшій мірі відображають здатності людини [6, 15 ].

Схильності проявляються в улюблених заняттях, на які витрачається більша частина вільного часу. Це – інтереси, підкріплені певними здібностями.

Значну роль у виборі професії відіграє темперамент. Від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, викликаних неприємною обстановкою, емоційними факторами. Можна образно описати, що люди холеричного темпераменту більше придатні для активної ризикованої діяльності, сангвініки – для організаторської діяльності, меланхоліки – для творчої діяльності в науці й мистецтві, флегматики – для планомірної, неквапливої й плідної діяльності. Далеко не останню позицію у професійному самовизначенні займають характер та самооцінка особистості [16, 18 ].

Нерідко у випускників шкіл існує думка, що залучення до професії виступає всього лише як “передача-прийом” професійних знань, умінь і навичок. Проте насправді справа йде далеко не так просто. Згідно з Т. В. Кудрявцевим, професійне становлення є достатньо складним, тривалим, вельми мобільним, багатоплановим і часом суперечливим процесом, в якому виразно виділяються чотири стадії.

Перша стадія професійного становлення особистості пов’язана із зародженням і формуванням професійних намірів під впливом загального розвитку особистості і первинної орієнтації в різних сферах трудової діяльності, в світі праці і в світі професій. Психологічним критерієм успішності проходження цієї стадії є відповідність вимогам ринку праці і потребам самої особистості, вибору професії або спеціальності.

Друга стадія – це період професійного навчання і виховання, тобто цілеспрямованої підготовки за обраною професійною діяльністю і оволодіння всією тонкістю професійної майстерності. Психологічним критерієм успішного проходження цієї стадії є професійне самовизначення особистості, тобто формування ставлення до себе, як до суб’єкта обраної діяльності і професійної спрямованості, в якій достатньо чітко відображаються установки на розвиток професійно значимих якостей (іноді їх називають професійно важливими якостями –ПВЯ).

Третя стадія – активне входження в професійне середовище, що відображає перехід учня до нового типу діяльності – до професійної праці в різних його формах в умовах реального виробництва, виконання службових обов’язків і т.п. Психологічним критерієм успішного проходження даної стадії служить активне оволодіння професією в умовах реального трудового процесу і виробничих відносин, самоствердження в трудовому колективі.

Четверта стадія – повну або часткову реалізацію професійних прагнень і можливостей особистості в самостійній праці. Психологічним критерієм успішного проходження цієї стадії є ступінь оволодіння всіма сторонами професійної діяльності, рівень сформованості професійно значимих якостей особистості, ставлення до праці, рівень майстерності і творчості [5, 41].
При цьому з’ясувалося, що практично впродовж всього процесу професійного становлення і розвитку перехід від однієї стадії до іншої часто може супроводжуватися виникненням у людини тих або інших труднощів і суперечностей, а нерідко і кризових ситуацій. Істотним при цьому є те, що зміна одних стадій процесу професійного становлення іншими не завжди буває жорстко прив’язана до певного вікового етапу, біографічного періоду. Вона відображає психологічний вік професійно-особистісного становлення, розвитку і зрілості людини. Наприклад, учень, що навчається у випускному класі школи, може під впливом батьків або в результаті взаємодії з представниками професії, що захопила його, читання спеціальної літератури, самонавчання або саморозвитку бути на другій стадії процесу професійного становлення. Інший же, навіть закінчивши професійно-технічний навчальний заклад, може не задовольняти психологічним критеріям першої стадії. [5, 42].

Одна з причин проблеми працевлаштування – особливості ставлення молоді до обраної професії. Від напряму та форми ставлення до своєї професії залежить професійна успішність людини, а в деяких випадках і успішність усього життя.

Профорієнтаційна робота з молоддю проводиться практичним психологом, педагогами навчальних закладів та центрів зайнятості. В профорієнтації застосовують індивідуальні та групові методи. Застосування індивідуального методу відбувається у декілька етапів:

1.
Первинна індивідуальна психолого-консультативна бесіда спрямована на виявлення та аналіз:


а) досвіду особистості протягом усієї професійної діяльності (якщо він є); соціального походження та соціального оточення; сімейного положення оптанта;

б) особливостей мотиваційної сфери: які мотиви керують людиною в особистому житті, професійній діяльності.

2.
Діагностика здібностей, схильностей, умінь, навичок я – оцінюється за довідкою з районної поліклініки.¢проводиться з допомогою тестових методик; аналіз фізичного та психічного здоров

3.
Заключна консультація спрямована на співставлення результатів первинної бесіди та діагностики з вимогами ринку праці, проводиться спільний з аплікантом аналіз можливостей працевлаштування за обраною професією.

4.
Практичні заняття за обраною професією з кваліфікованими наставниками в високотехнологічних, комфортних умовах.

5.
Зустрічі з успішними професіоналами.


Таким чином, дослідники професійного самовизначення особистості наголошують на тому, що професію учні повинні обирати за покликанням, за своїми здібностями та нахилами. Професію допомагає обрати вивчення психологічних особливостей професій. Теоретики визначають вплив соціально-економічних умов на вибір учнів. Реальний стан професійного самовизначення старшокласників черкаських шкіл ще недостатньо вивчений.

Профорієнтація реалізується в процесі професійної інформації, професійної консультації, професійного добору, професійного відбору та професійної адаптації:

професійний відбір на підставі обстеження психологічними тестами, з метою визначення ступеню придатності особи до окремих видів професійної діяльності;


  • професійний добір, тобто система профдіагностичного обстеження особи, спрямована на визначення конкретних професій, найбільш придатних для оволодіння нею;

  • ознайомлення учнів із психологічною суттю різних професій;

  • професійні консультації, які грунтуються на науково-організаційній системі взаємодії профконсультанта і учня, що потребує допомоги у виборі професії на основі вивчення індивідуальних професійно-важливих характеристик, особливостей життєвої ситуації, професійних інтересів, нахилів, стану здоров’я та з урахуванням потреб ринку праці;

  • професійна адаптація – комплексна система заходів, покликана сприяти процесу пристосування учня до психологічних та організаційно-технічних особливостей професійної діяльності на виробництві, успішному професійному становленню працівника [9, 111].


Аспекти професійного вибору учнів черкаських шкіл досліджували – Ігор Новак, Алла Михайлівна Галяс, Надія Вікторівна Розіна. У дослідженні взяли участь біля 90 учнів черкаських шкіл.

Для виявлення планів, намірів, мотивів вибору майбутньої професії було створено Програму соціологічного дослідження, яка включає такі складові:

І. Методологічний розділ програми ( Обґрунтування проблеми дослідження; об'єкт дослідження, предмет дослідження, мета дослідження, завдання дослідження). Інтерпретація базових понять: професійне самовизначення, професійний відбір, професійний інтерес, професійна придатність, професійні здібності, стереотип, престиж. Основні гіпотези дослідження. Очікувані результати дослідження.

ІІ. Процедурний розділ ( характер дослідження, вибірка, спосіб вибірки, методи дослідження)

Учням черкаських шкіл запропоновано заповнити анкету (Додаток 2), в якій потрібно було вказати мотиви вибору професії: оцінити, наскільки для них важливі: інтерес до обраної діяльності, матеріальні міркування (перспектива швидше досягти добробуту), престижність професії, можливість самостійного прийняття рішень, висока оплата праці, кар’єрне зростання та прагнення до успіху, прагнення до відповідного соціального оточення, розвиток власної особистості і самореалізація, можливості працевлаштування.

За даними дослідження (Додаток 5.) учні надають перевагу можливості кар’єрного росту, високій оплаті праці, самостійному прийнятті рішень, престижності, цікавій професії, яка близька до улюбленого предмета (52%). Менша частина респондентів не бажає мати у майбутній професії частих відряджень. На останньому місці у рейтингу мотивів вибору майбутньої професії учні поставили – спокійну роботу та творчий характер роботи, що суперечить одне одному.

Плани серед опитаних старшокласників щодо майбутньої професії такі: фахівцями з реклами, маркетингу, піар-технологій, у галузі фінансів і кредитів, юристом бажають бути – 57.3%, педагогічні професії, медицина – 21.8%, водієм, інженером – 9.4% (Додаток 5). Аналіз динаміки професійних переваг дозволяє зробити висновок, що зміна цікавості до тих чи інших професій зумовлена реакцією на зміни соціально-економічного стану в регіоні: розвитком соціальної сфери, стабільності на підприємствах, можливостей та джерел достатку.

У сільському господарстві не бажає працювати жоден учень, можливо, це пояснюється тим, що опитування проводилось серед міських учнів, які не знайомі з професією комбайнера, тракториста, але навіть відсутнє бажання займатись підприємницькою діяльністю на селі, бути фермером.

У нашому суспільстві здобуття вищої освіти не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З другого - якість знань отриманих людиною у процесі навчання часто не відповідає вимогам, які висуваються з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидким науково-технічним розвитком [15, 111].

В результаті дослідження було виявлено, що найближчим часом 12.5% учнів бажають навчатись у технікумі, коледжі, а 87.5% – у вищих навчальних закладах. У професійно-технічному училищі, ліцеї не бажає навчатись жоден учень. Було проаналізовано чинники, які перешкоджають працевлаштуванню – це недостатній рівень оплати праці (23% респондентів), на другому місці – невідповідність вимогам професії (21.9%) та відсутність достатньої кількості вакансій (21.1%), на останньому місці – неготовність до роботи у ринкових умовах (17.8%) та невміння працювати в колективі – 16.2%).

Найбільшу заробітну плату учні бажають отримувати за свою кваліфікацію, продуктивність праці, професійні знання та вміння, професійний досвід, відповідальність – 48.1%. Респонденти вважають, що не має великого значення для оцінки спеціаліста: понаднормова робота, взаємодопомога, самостійність прийняття рішень – 30%. Не на першому місці в учнів чесність, здатність до ризику, ініціатива в роботі (Додаток 4).

Останніми роками простежується тенденція, коли старшокласники обирають по закінченні школи не одну, а дві професії. Які причини такого рішення старшокласників? Наведемо деякі з них:

1.
Вибирається одна з престижних професій, яка потребує матеріальних затрат. Друга – традиційна. Введення оплати за навчання призводить до того, що вибір професії здійснюється на основі економічних розрахунків.

2.
Основна професія вимагає більше інтелектуальних та матеріальних затрат. Паралельно – професія менше затрат. Простежується, що більш упевнені в своїх силах учні вибирають одну професію.

3.
Навчальний заклад, де можна отримати основну професію, знаходиться за межами свого міста. Через те, у випадку невдалого випробування в чужому місті, можна вступити на ту ж саму спеціальність вдома. Більше 40% зазначають, що не можуть собі дозволити навчання в іншому місті по ряду причин, в тому числі й матеріальних.

4.
Існують випадки, коли поєднання професій свідчить про те, що учень ще професійно не визначився, а також про байдужість до майбутньої професії. Або тільки, щоб отримати диплом про вищу освіту [4, 114].


Під час опитування учнів виявлено, що 23% учнів бажають мати дві спеціальності. Велике значення для професійного вибору і здобуття відповідної освіти мають плани батьків, їх професія і так звані сценарії виховання.

Розробляючи технологію створення гуманістичної і демократичної школи, С. Френе намагався зробити її доступною і зрозумілою батькам учнів, сподіваючись залучити їх до співпраці. У своєму «Зверненні до батьків» він доводив необхідність атмосфери свободи, співробітництва і демократії в сім'ї та школі, оскільки «лише за допомогою свободи можна підготувати до свободи, лише за допомогою співробітництва можна підготувати до соціальної гармонії та співробітництва, лише за допомогою демократії можна підготувати до демократії» [2].

Грецький філософ Платон в своїй роботі «Держава» писав про те, що нахили та здібності дітей потрібно розвивати з дитинства: «Пристойно грати в шашки ніхто не навчиться, якщо не займався цим з дитинства, а грав так, між іншим» [8, 25].

В.О. Сухомлинський вбачав у праці невичерпне джерело всебічно розвиненої особистості, її соціалізації. «Виховну місію школи, – писав В.О. Сухомлинський ми вбачаємо в тому, щоб праця увійшла в духовне життя особистості, ….. щоб захоплення працею уже в роки отроцтва й ранньої юності стало однією з найважливіших якостей людини» [10, 166]. Ця думка видатного педагога спрямована на формування в суспільстві культу праці, на орієнтацію батьків, усіх педагогів-вихователів на пошуки шляхів, засобів і методів реалізації у щоденному житті винятково важливої закономірності – виховання молодого покоління в праці і для праці. Але, на превеликий жаль, у системі виховання в нашому суспільстві бачимо, по суті, заперечення цієї закономірності. По-перше, утверджується хибна тенденція недооцінки включення дітей у працю, обмеження їхньої діяльності лише полегшеною навчальною працею. По-друге, у навчально-виховних закладах усіх рівнів, по суті, немає системи трудового виховання. У переважній більшості матеріально забезпечених сімей діти також виключені зі сфери продуктивної праці. По-третє, засоби масової інформації ніби навмисно пропагують культ розваг, веселого життя, беззмістовного дозвілля, заповненого неробством, ледарством, пиятикою, вживанням наркотиків. У такий спосіб росте, формується покоління зі споживацькою філософією як у соціальному, так і психологічному сенсі [1, 113].

Дослідники виділяють найбільш поширені батьківські плани, що негативно позначаються на майбутньому професійному житті дітей:


  • Жорстка статева перевага – у випадку попереднього налаштування на народження дитини певної статі і при появі дитини іншої статі спостерігається або виховання за типом протилежної статі, із жорстким нав’язуванням відповідних інтересів і професій, або падіння інтересу до виховання дитини й ігнорування явних можливостей дитини.

  • Прагнення продовжити в дитині власну лінію розвитку – нав’язується професійний напрямок, подібний до батьківського, часто-густо протилежний справжнім можливостям і схильностям.

  • Прагнення до компенсації – дитина зобов’язана досягти того, що не вдалося батькам, найчастіше це дуже далекі від відповідного середовища діяльності, підготуватися у яких у дитини немає внутрішніх можливостей

  • Реалізація сценарію «батьки вундеркінда» – дитину орієнтують на дуже великі досягнення в умовах підвищеної відповідальності і перевтоми.

  • Прагнення до зберігання батьківського пріоритету будь-якою ціною – розвиток дитини гальмується, щоб вона не перевищувала рівня батьків, зокрема у професійному плані.

  • У більшості випадків результатом реалізації подібних сценаріїв є штучне обмеження кола майбутніх професійних занять, емоційна напруженість, конфлікти, зниження самооцінки, у професійному аспекті – неадекватний вибір професійного шляху [4, 42].

Професія (лат. – оголошую своєю справою) – різновид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних теоретичних знань, навичок, умінь, набутих у результаті спеціальної підготовки й досвіду роботи.

Нарівні з родовим поняттям професія існує видове поняття спеціальність. Спеціальність (лат. – особливий вид, різновид) – це комплекс набутих шляхом спеціальної підготовки знань, навичок та умінь, необхідних для певного виду діяльності в межах тієї чи іншої професії (наприклад, професія викладача включає спеціальності: викладач фізкультури, викладач математики, вчитель трудового навчання, викладач спеціальних дисциплін та ін.).

Подальшу диференціацію трудових функцій та своєрідність підготовленості до їх виконання відображають поняття спеціалізація(поглиблене вивчення та освоєння системи, обладнання в межах своєї спеціальності) та посада (передбачене відповідним штатом місце, яке посідають особи з відповідною професією, рівнем освіти, кваліфікації та спеціальністю).

Професіограма, її структура та типи. Однією з основних галузей професіології, що вивчає професійну діяльність людей, є професіографія. До її завдань входить опис професій чи спеціальностей, основних вимог, які вони висувають до людини, її психофізіологічних і фізичних якостей, а також факторів, які зумовлюють успішність чи неуспішність, задоволення чи незадоволення особистості професійною діяльністю.

Принципи професіографії були сформульовані К.Платоновим. До них належать, зокрема, такі принципи:

1. комплектності;

2. цілеспрямованості;

3. соціально-політичної активності (включення елементів професійної пропаганди);

4. особистісного підходу;

5. надійності (вимоги до стійкості особистості до перешкод);

6. диференціації (передбачає різні спеціальності, що входять до складу конкретної професії);

7. типізації (об’єднує професії в певні групи);

8. перспективи та реальності.

Так, наприклад, згідно з принципом комплектності комплексний аналіз пропонує:

· вказівки щодо економічного значення професії;

· соціологічну та соціально-психологічну характеристики (у тому числі - особливості міжособистісних стосунків, особливостей колективу, соціальний престиж професії);

· перелік обсягу знань та вмінь, необхідних для успішної професійної праці, з особливим виділенням тих, які визначають професійну майстерність (тут же наводяться строки та перспективи просування робітника по службі);

· гігієнічну характеристику умов праці з особливим виділенням так званої “професійної шкоди”;

- перелік фізіологічних вимог та медичних протипоказань щодо конкретної роботи за відповідною професією;

· створення психограми.

Отже, професіографія дає описово-технічну і психофізіологічну характеристику різних видів професійної діяльності. Результатом професіографії є складання:

· професіограми – зведення знань (соціально-економічних, технологічних, психофізіологічних) про професію й організацію праці;

· психограми професій – психологічного „портрета” професії, представленого групою психологічних функцій, які є актуальними для певної професії.

Психограми повинні відповідати таким вимогам:

1. висвітлювати необхідні для ефективної професійної діяльності індивідуально-типологічні та особистісні характеристики середньостатистичного працівника;

2. відбивати бажані властивості, що визначають можливість досягнення вищого рівня професіоналізму [84].

Комплексний, систематизований, багатобічний опис конкретного виду роботи, призначений для проведення психологічного вивчення праці та використання в подальшій практичній діяльності, називають професіограмою [37]. Професіограми використовують для ознайомлення учнів і тих, хто працевлаштовується, з різноманітними професіями в процесі професійного інформування та просвіти.

Виділяють такі типи професіограм:

- інформаційні професіограми (призначені для використання в профконсультуванні і роботі профорієнтації для інформування клієнтів про ті професії, які викликали у них інтерес);

- діагностичні для орієнтування професіограми (служать для виявлення причин збоїв, аварій, низькій ефективності праці і організовуються на основі зіставлення реальної роботи даної людини або робочої групи з необхідними ефективними зразками організації трудової діяльності);

- конструктивні професіограми (служать для вдосконалення ергатичної системи, на основі проектування нових зразків техніки, а також підготовки і організації праці самого персоналу);

- методичні професіограми (служать для підбору адекватних методів дослідження даної ергатичної системи, тобто направлені на рефлексію і подальшу організацію праці самого фахівця, що становить професіографічний опис конкретної роботи. Оскільки мова йде про рефлексії і організації власної діяльності психолога, то, на наш погляд, такі професіограми доречніше було б назвати методологічними);

- діагностичні професіограми, метою яких є підбір методик для профвідбору, розстановки і перепідготовки кадрів (наприклад, організація праці за схемою складання аналітичної професіограми, де спочатку досліджується професія на нормативно-описовому, технологічному і «бюрократичному» рівнях, а потім все це перекладається мовою, необхідною для успішної роботи ПВК, для яких і підбираються відповідні психодіагностичні методики).

Загальний план опису професії (професіограма) містить наступні розділи:

1. Загальні відомості про професію, спеціальність (назва і професії, потреба у таких фахівцях, форми професійної підготовки, робочі місця, що їх можна посісти після набуття професії).

2. Зміст тa умови праці (використовувані матеріали, робочий інструмент, процес праці та його результати, рівень механізації та автоматизації, необхідні для роботи знання, уміння, навички, характер та умови праці).

3. Людина в процесі праці (привабливі сторони праці та її складнощі, міра відповідальності та елементи творчості,психофізіологічні якості та медичні протипоказання, позитивні та негативні наслідки праці для людини).

4. Соціально-економічні особливості професії (система оплати праці та соціальне забезпечення, культурно-побутові умови,перспективи професійного росту, географія професії тощо).

Важливою складовою професіограми є психограма, яка містить опис психологічних особливостей професії. Кожна конкретна професія визначає кількісне та якісне вираження окремих психічних утворень, станів (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мовлення, увага, воля та ін.), їх взаємозв'язок і взаємодію у процесі виконання виробничих операцій, що обумовлює необхідність наявності певних здібностей. Психограма покликана відобразити цю своєрідність і дати зрозуміти людині, які вимоги до психіки, особистості висуваються з боку професії, що її цікавить.

Основне завдання професіографії полягає у всебічному вивченні, власне описові різноманітних професій та спеціальностей, а також у складанні професіограми, або переліку вимог, які висуваються даним видом праці до професійної поведінки людини, та переліку норм праці (науково обґрунтованих, які відповідають можливостям людини за обсягом та рівнем трудових витрат в одиницю часу). Саме професіограма є тим документом, на підставі якого формуються нові професії та спеціальності або уточнюються, змінюються старі, подається повний опис їх змісту й реалізується науково обґрунтована профорієнтаційна робота.

Професіографічні роботи мають бути націлені на те, щоб своєчасно врахувати наступні зміни у професійній структурі і своєчасно відпрацювати наукові рекомендації щодо внесення корективів до системи профорієнтації, добору, підготовки та розміщення кадрів. Причому ці рекомендації мають стосуватися як питань зміни характеру та змісту професіологічної роботи, так і якості та кількості фахівців, які будуть потрібні виробництву на майбутньому етапі розвитку.

Науковий рівень професіографії визначається, насамперед, основними методологічними принципами професіографічного аналізу. Цей аналіз спирається, в свою чергу, як на загальнометодологічні, загальнонаукові принципи, так і на принципи окремих наук, які вивчають різноманітні аспекти професійного життя і дані яких використовуються для створення професіограм.

Науковий та методологічний рівень розроблюваних професіограм багато в чому визначається також тими загальними об'єктивними вимогами, що висуваються сучасним рівнем розвитку виробництва і мають бути сформульовані фахівцями-науковцями.

Насамперед, це визначеність професіограми, тобто точна конкретна призначеність та ясність, однозначність її змісту. Ця вимога означає, що професіограма має описуватись коректними (з наукової точки зору), однозначними, вивіреними поняттями і лаконічно сформульованими твердженнями [37; 51].

Другою вимогою постає домірність професіограми. За своєю структурою, обсягом і змістом вона повинна відповідати завданню аналізу, мати цілком певні обмеження, не повинна містити другорядної інформації.

У той же час професіограма (комплексна, окрема, спеціальна тощо) має бути повною, тобто містити інформацію, що є достатньою для повної реалізації її призначення.

Професіограми основних робітничих професій містять дані щодо процесу праці, відомості про необхідну професійну та загальноосвітню підготовку, гігієнічні та фізіологічні особливості, медичні протипоказання, перспективи професійно-кваліфікаційного росту, економічні дані тощо. Важлива роль у розвитку та удосконаленні організації професійної орієнтації школярів, організації розробки професіограми належить інженерам з підготовки кадрів підприємств та організацій, організаторам профорієнтаційної роботи.

Як приклад, можна порівняти професіограми, що характеризують працю продавця, касира та касира-контролера овочевих магазинів, виконані за 15 психофізіологічними показниками.

Аналіз професіограм демонструє наявність у праці продавця в більшості випадків помірних фізичних навантажень, але іноді й чітко вираженого фізичного напруження. У праці касира та касира-контролера рухове навантаження подане лише легкими рухами пальців кисті та передпліччя, темп рухів сягає значних величин та оцінюється високим балом. Загальне фізичне навантаження є мінімальним. У праці продавця, касира та касира-контролера достатньо виражене емоційне напруження, яке визначається необхідністю постійного спілкування з покупцями. Однак у касира га касира-контролера воно поєднується з великим інформаційним навантаженням, що різко збільшує напруженість праці [19, с. 16].

Маркова А. аналізує і виділяє наступні основні підходи до змісту і структури професіограм [85].

Комплексна професіограма, де враховується широкий круг характеристик (соціальних, технічних, економічних, медико-гігієнічних і ін.), а також вказується предмет, цілі, спосіб, критерії оцінки результатів і тому подібне.

Аналітична професіограма (за Е.Івановою), де розкриваються не окремі характеристики компонентів професії, а узагальнені нормативні показники професії і показники психологічної структури професійної діяльності. При цьому спеціально аналізуються об'єктивні характеристики праці і психологічна характеристика праці, що у результаті і дозволяє виділяти ПВК, відповідні даним завданням.

Психологічно орієнтована професіограма (по Е.Гарлеру), де виділяються:

1) опис зовнішньої картини праці, трудова поведінка: фотографія робочого дня, хронометраж робочого часу при виконанні конкретних завдань, тимчасова динаміка виробничої активності, типові помилки та ін.;

2) внутрішня картина праці: типові реакції особи на певні професійні ситуації, інтегральні утворення особи працівника (здібності, структури навчання і досвід), психічні стани (інтелектуальні і емоційні процеси, емоції, воля, увага, пам'ять, психомоторика).

«Модульний підхід» в професіографуванні (по В.Гаврилову). Сам психологічний модуль – це «типовий елемент професійної діяльності, властивий ряду професій і виділяється на основі спільності вимог до людини». Структура модуля [Цит. за 130]:

1) об'єктивні характеристики типового елементу (наприклад, для робітника – вимір об'єктів без допомоги інструментів та приладів – це перша, ліва, частина модуля);

2) психологічні характеристики вимог до людини, що пред'являються цим елементом (наприклад, для робітника – об'ємний і лінійний окомір, точність – інша, права, частина модуля). Кожна професія складається з декількох модулів. Число можливих модулів менше, ніж число всіх професій, тому доцільніше (і економніше) вивчати ці модулі і вже з них складати опис самих професій;

«Задачно–особистісний модульний підхід» до професіографування [85]. Загальна схема задачно-особистісне професіографування передбачає аналіз професії (на основі виділення професійних завдань). Сам «модуль професії» розуміється в даному випадку як «сукупність одиниць об'єкта і суб'єкта трудової діяльності». До складу модуля входить, таким чином, «об'єднання не просто окремої нормативної трудової дії і бажаної психологічної якості, а поєднання певного завдання праці та пов'язаних з нею предмета, умов, дій, результатів (ліва частина модуля) з рядом психологічних якостей (права частина модуля)» При цьому доцільно виділяти: 1) пріоритетні, ядерні, стрижневі професійні завдання та 2) похідні, допоміжні завдання.

А.Маркова перераховує основні вимоги до професіограми [85]:

1) чітке виділення предмета і результату праці (на що спрямовані головні зусилля людини);

2) виділення не окремих компонентів і сторін праці, а опис цілісної професійної діяльності;

3) демонстрація можливих ліній розвитку людини в даній професії;

4) показ можливих перспектив зміни в самій професії;

5) спрямованість професіограми на рішення практичних задач (професіограма як основа профвідбору, професійного навчання, раціоналізації праці тощо).

6) виділення й опис різних не компенсуючи професійних психологічних якостей (ПВЯ), а також тих якостей, які можуть бути компенсовані.

Отже, професіограма – це узагальнена модель успішного фахівця в певній галузі; це науково обґрунтовані норми і вимоги професії до якостей особистості фахівця, що дозволяють йому ефективно їх виконувати.

МЕТОДИКА КОНТРОЛЮ ПРОТИРАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛУ ТА РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ У ВИРОБНИЦТВІ, НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ, ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ. РОЗРАХУНКОВІ МЕТОДИ ОЦІНКИ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ПАРАМЕТРІВ ЗАХИСТУ ВІД ЗОВНІШНЬОГО ОПРОМІНЕННЯ.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-06; просмотров: 245; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.145.114 (0.089 с.)