Знайомство з основними поняттями і принципами гігієнічного нормування.

Результати досліджень фактичного вмісту хімічних домішок у повітрі є основою для гігієнічної оцінки ступеня забруднення повітряного середовища, характеристика його динаміки й обгрунтування заходів, спрямованих на оздоровлення повітряного басейну, а також для оцінки ефективності вжитих заходів.

У разі присутності у повітрі однієї домішки оцінка його забруднення проводиться за кратністю перевищення, визначеною з урахуванням часу усереднення фактичною максимально разовою або середньодобовою концентрацією речовини її відповідної гранично допустимої концентрації (додаток 4 –ДСП 201-97), або за відсутності такої, орієнтовного безпечного рівня дії (ОБРД).

З метою обмеження забруднення атмосферного повітря розроблені гігієнічні нормативи допустимого вмісту хімічних та біологічних речовин в атмосферному повітрі населених місць (ДСП – 201–97 «Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними і біологічними речовинами»), до яких відносяться: гранично допустимі концентрації (ГДК), орієнтовні безпечні рівні впливу (ОБРВ), коефіцієнти комбінованої дії (К_кд) та встановлені на їх основі показники гранично допустимого забруднення (ГДЗ) та гранично допустимих викидів (ГДВ) в атмосферу і її приземний шар.

Гранично допустима концентрація (ГДК) забруднюючої речовини в атмосферному повітрі населених місць – це максимальна концентрація, при дії якої протягом усього життя людини не виникає прямого або опосередкованого несприятливого впливу на теперішнє і майбутнє покоління, не знижується працездатність людини, не погіршується її самопочуття та санітарно-побутові умови життя.

Під час санітарної оцінки чистоти повітря розрізняють два гранично допустимих показники забрудненості: максимально разова і середньодобова концентрація. Приймається до уваги також поріг запаху різних забруднень. Для встановлення показників забрудненості повітря використовуються порівняльні дані про захворюваність в забрудненому і контрольному районах, експериментальні дослідження на тваринах.

Середньодобова концентрація – це середня з числа разових, виявлених протягом доби або одержана при безперервному 24-годинному відборі проби повітря. Середньомісячна концентрація є середньою з числа середньодобових, виявлених протягом місяця.

Орієнтовний безпечний рівень впливу (ОБРВ) – це максимальна концентрація забруднюючої речовини, яка визнається орієнтовно безпечною при впливі на людину та приймається як тимчасовий гігієнічний норматив допустимого вмісту речовини в атмосферному повітрі населених місць.

ОБРВ встановлюється на основі короткочасних досліджень за відповідною методикою та вводиться в дію після затвердження Головним державним санітарним лікарем України на обмежений термін.

Коефіцієнт комбінованої дії (К_кд) відображає характер спільної біологічної дії одночасно наявних в атмосферному повітрі забруднюючих речовин (сумація, посилення, послаблення або незалежна дія).

Показник гранично допустимого забруднення (ГДЗ) атмосферного повітря – це відносний інтегральний критерій оцінки забруднення атмосферного повітря населених місць, який характеризує інтенсивність та характер спільного впливу всієї сукупності наявних у ньому шкідливих домішок.

Σ ПЗ =(С₁/ ГДК₁ х К₁ + С₂ / ГДК₂ х К₂ +… Сn / ГДКn x K_n) х 100 %

де С₁, С₂, …С_n – фактичні концентрації речовин, що входять до складу суміші, мг/м³; ГДК₁, ГДК₂ … ГДК_n – відповідні значення ГДК (або ОБРД) речовин, що входять до складу суміші – за табл. у додатку 4.

К₁, К₂… К_n – коефіцієнти, які враховують клас небезпеки певної речовини (див. там. же). Всі речовини поділяються на 4 класи небезпечності:

І – надзвичайно небезпечні, К = 0,8;

ІІ – дуже небезпечні, К = 0,9;

ІІІ - помірно небезпечні, К = 1,0;

ІУ – малонебезпечні, К = 1,1.

Таблиця 1.

Кількісні показники оцінки забруднення атмосферного повітря

Рівень забруднення	Ступінь небезпеки	Кратність перевищення ГДК (ГДЗ)	Відсоток випадків перевищення ГДК (ГДЗ)
Допустимий	Безпечний	< 1
Недопустимий	Малонебезпечний	>1-2	> 0-4
Недопустимий	Помірно небезпечний	>2-4,4	>4-10
Недопустимий	Небезпечний	>4,4-8	>10-25
Недопустимий	Дуже небезпечний	>8	>25

При комбінації дії на організм сумішей шкідливих речовин може спостерігатися ефект сумації (адитивна дія), яка дорівнює сумі ефектів кожної речовини при ізольованому впливі, ефект посилення (синергізм або потенціювання), який перевищує суму ефектів ізольованої дії кожної речовини, ефект послаблення, (антагонізм), який є меншим від суми ефектів ізольованої дії кожної речовини та незалежна дія.

Ефект сумації мають:

- ацетон, фенол;

- ацетон, фурфурол, формальдегід, фенол;

- ацетальдегід та вінілацетат;

- бензол та ацетофенол;

- озон, двоокис азоту та формальдегід;

- сильні мінеральні кислоти (сірчана, соляна, азотна);

- фурфурол, метиловий та етиловий спирти;

- циклогексан та бензол.

Ефект потенціювання притаманний таким речовинам:

- бутилакрилат та метилакрилат;

- фтористий водень та фторсолі.

Для того, щоб визначити стан забруднення повітря декількома речовинами, що діють одночасно, часто використовують комплексний показник – індекс забруднення атмосфери (ІЗА).

 

218.Коливання середніх показників фізичного розвитку дітей та підлітків пов'язані з процесом акселерації (від лат. Acceleratio - прискорення). Цей термін, запропонований в 1935 році німецьким вченим Кохом, позначає прискорення ростових процесів, більш раннє дозрівання організму, досягнення до періоду зрілості великих розмірів.

В даний час термін "акселерація" вживається у двох значеннях: акселерація внутригрупповая і епохальна.

Під внутрішньогрупової акцелерацією розуміють прискорення фізичного розвитку окремих дітей і підлітків у певних вікових групах. У середньому такі діти складають до 20% загального числа дітей даного віку. Для них характерні більш високий зріст, велика м'язова сила, більший об'єм легенів. У них швидше відбувається статеве дозрівання, раніше закінчується ріст у довжину (зазвичай до 15-17 років). До епохальним (або довготривалим - long-term trend) відносять простежуються протягом тисячоліть і століть зміни розмірів головного мозку, форми черепа і масивності скелета. Сюди включаються також коливання довжини тіла, зміна тривалості життя та ін. Ці процеси носять, швидше, циклічний, хвилеподібний характер.

Для пояснення процесу акселерації було запропоновано безліч самих різних гіпотез і теорій. Основні теорії пояснюють причини акселерації впливом сонячної і космічної радіації, магнітного нуля Землі і створених людиною машин, підвищеної концентрації вуглекислого газу, пов'язаної із зростанням виробництва; харчових факторів, вмістом в їжі штучних стимуляторів росту, що використовуються в сільському господарстві; підвищеної інформації, змішання популяцій, урбаністичного впливу, а також комплексного впливу всіх перерахованих факторів. Найбільш вірогідною представляється гіпотеза комплексного впливу, де тісно переплетені циклічні біологічні зміни в популяції і впливу соціального порядку. Підтверджується це тим, що, на думку більшості антропологів, в економічно розвинених країнах процес акселерації завершується, в той час як в країнах Азії, Африки та Латинської Америки продовжує певною мірою зберігатися прискорене індивідуальний розвиток дітей. Матеріали антропологічних досліджень свідчать, що періоди уповільнення і прискорення розвитку спостерігалися і в колишні часи, проте їх інтенсивність була менша. На думку вчених, збільшення довжини тіла людини не перейде сталу протягом тисячоліть норму середнього зросту, сумісну з гармонійним розвитком частин тіла, не очікується і значного зниження віку статевого дозрівання.

Процеси акселерації можуть протікати як гармонійним, так і дисгармонійним чином. При дисгармонійному прискоренні росту і розвитку часто спостерігаються функціональні розлади серцево-судинної системи через відставання її розвитку від темпу збільшення розмірів тіла. У акселерірованних дітей в перед- і пубертатний періоди нерідко відзначаються збільшення щитовидної залози, підвищення адреналової і зниження глюкокортикоїдної функції надниркових залоз, що може призводити до адаптаційним проблемам. Значне збільшення маси тіла в ході акселерації підвищує ймовірність розвитку гіпертонічної хвороби. За даними статистики, частим супутником акселерації виявляється підвищення загальної захворюваності через недостатнє розвитку імунітету, особливо гострими респіраторними інфекціями, ангінами, тонзилітами.

Особливості розвитку, при яких показники росту і функціональної зрілості організму відстають від вікової норми, називають ретардацією. Як і акселерація, ретардация може бути гармонійною - рівномірний відставання всіх параметрів фізичного і нервово-психічного розвитку - і нерівномірною, дисгармонійною. Якщо темпи зростання різних систем організму сильно відрізняються один від одного (відхід від широкої групової норми), порушується узгодженість регуляції і виникає загроза дисгармоничности всього подальшого розвитку.

Число ретардірованних дітей всередині вікових груп також досягає 20%, і це особливо важливо враховувати при вирішенні проблем, пов'язаних з готовністю до шкільного навчання (див. Шкільна зрілість). Визначення шкільної зрілості дитини важливо для визначення оптимальних термінів надходження в школу, які можуть відрізнятися у дітей з різною швидкістю росту і розвитку.

Як зазначалося вище, для епохальних змін можна вважати встановленою циклічність, періодичну повторюваність певних рівнів розвитку. Деякі коливання обумовлені соціальною залежністю: періоди зменшення середніх показників збігаються з роками економічного неблагополуччя населення - військові та неврожайні роки; підвищення показників відбувається в роки соціально-економічного розквіту. Однак циклічність змін показників росту і розвитку може проступати досить чітко і в періоди соціально-економічного благополуччя.

Існує і статева схильність до темпів дозрівання організму. Як правило, дівчатка ростуть і розвиваються швидше, ніж хлопчики. У всі вікові періоди біологічні характеристики у дівчаток дещо старше, ніж у хлопчиків того ж віку. Так, новонароджені хлопчики відстають за скелетної зрілості приблизно на чотири тижні, а протягом усього періоду росту їх кістковий вік становить 80% такого у дівчаток того ж календарного віку. У дівчаток відзначається також більш раннє (на два роки) початок пубертатного періоду.

З цілої низки фізіологічних параметрів хлопчики менш стійкі до впливів зовнішнього середовища - вони більш схильні до стресів і хвороб, у них вище швидкість обмінних процесів, вони більш активні і менш посидющі, частіше страждають порушеннями обмінних процесів (гіпоглікемія, діабет, різні ферментонатіі). У зв'язку з високою рухливістю у хлопчиків частіше виникають травми мозку, що ведуть до несприятливих наслідків. Дрібні м'язи рук у хлопчиків розвиваються пізніше, ніж у дівчаток, тому їх руки швидше втомлюються при навчанні малювання та письма. У дівчаток раніше і швидше розвиваються пізнавальні здібності. Вони раніше починають говорити, у них багатше словниковий запас, вони вживають пропозиції більш складної конструкції. Як правило, дівчатка більш слухняні, акуратні, старанні, а хлопчики часто вимагають більшого терпіння і уваги. Проте все це не свідчить про більш високі потенційні можливості дівчаток - хлопчики часто "обганяють" дівчаток у подальшому навчанні, успішно реалізують свої можливості у професійній діяльності.

Акселерацію і ретардації можна розглядати як відміну біологічного віку, відповідно до якого протікають процеси розвитку, зростання і старіння організму, від календарного. Прискорення розвитку організму при акселерації може бути обумовлено як генетично (дитина народжується з потенціями активного росту і реалізує їх в період дитинства і юності), так і впливом екзогенних факторів, що підтверджує роль зовнішнього середовища в акселерації розвитку. Те ж саме справедливо і для явища ретардації. Тим самим підтверджується роль як екзогенних (середовищні впливу), так і ендогенних (спадковість) чинників в індивідуальної траєкторії розвитку індивіда.

В останні п'ять років відзначається зниження темпів акселерації.

Всі етапи, які проходять у своєму розвитку діти, підкоряються одним і тим же біологічним законам. Проте темпи розвитку і зростання часто не збігаються з середніми показниками. В результаті між календарним і біологічним віком дитини виникає невідповідність.

Акселерація (від лат. Acceleratio - прискорення) - це прискорення фізичного розвитку і дозрівання функціональних систем дитячого і підліткового організму.

Причини акселерації

· науково-технічний прогрес;

· сучасні темпи життя: урбанізація населення, велика кількість інформації, притаманне великим містам;

· міграція населення і збільшення кількості змішаних шлюбів (перше покоління зазвичай фізично сильніше);

· поліпшення санітарно-гігієнічних і матеріальних умов життя;

· підвищення якості харчування і медичного обслуговування;

· збільшення радиактивного фону в результаті військових, технічних і природних процесів.

Види акселерації

Епохальна, коли простежується відмінність у фізичному розвитку між поколіннями. Нащадки вище і крупніше своїх попередників, які жили на початку XX століття.

За останні 100 років середній зріст збільшився на 10 см, вага - на 3-7 кг. Швидше стали розвиватися і системи життєдіяльності організму: серцево-судинна, дихальна, психічна і т.д. Прискореним розвитком ендокринної системи пояснюється раннє статеве дозрівання (майже на два роки раніше, ніж на початку ХХ століття). Епохальна акселерація скоротила і тривалість росту. Якщо раніше рости можна було до 25 років, то тепер в середньому до 16-19 років.

Внутригрупповая (індивідуальна), коли пришвидшення простежується в певних вікових групах. Дітям такої категорії властиво раннє статеве дозрівання і психічний розвиток. Вони відрізняються великим зростанням (зазвичай припиняється до 15-18 років), розвиненою м'язової і дихальної системами.

Мінуси акселерації

Нерідко акселерати страждають від собственого розвитку. Все тому, що цьому явищу властиво невідповідність між рівнями фізичного і психічного розвитку.

Тому часто сучасні підлітки, незважаючи на видиму зрілість, психічно залишаються інфантильними. Їх поведінка і емоційні реакції нагадують дитячі прояви: вразливість, нестійкість, імпульсивність, довірливість, прагнення до наслідування дорослим і т.д.

Крім того, підлітки однієї вікової групи розрізняються за своїм інтелектуальним, соціальному і моральному розвитку. Один може бути розвинений фізично, а розумово і емоційно - ще ні. А інший може бути на півголови нижче однолітків, але перевершує їх в інтелектуальному відношенні.

Ретардація

Ретардація (від лат. Retardatio - уповільнення, затримка) - поняття, зворотне акселерації. Означає затримку фізичного розвитку та формування функціональних систем організму дітей і підлітків. У психології під ретардацією розуміється отстставаніе в інтелектуальному розвитку дитини.

Причини

Явище ретардації мало вивчено, але його існування свідчить на користь теорії циклічної зміни епох акселерації (вважається, що в останні 5 років її темпи сповільнилися) і ретардації розвитку.

Причини такої циклічності точно не встановлені, але, на думку вчених, це пов'язано з кількома факторами: збільшенням сонячної активності, зміною клімату на планеті, з якістю харчування і т. Д. В цілому причини можна розділити на ендогенні (вроджені та набуті) та екзогенні (шкідливий вплив середовища, низький соціальний рівень розвитку населення).

Поняття «ретардация» особливо важливо при визначенні готовності дитини до школи. Адже від психофізіологічного дозрівання залежить успішність і те, як складатимуться відносини з однолітками. Найчастіше діти із затримкою розвитку навчаються індивідуально.

Не варто забувати також, що ретардация, як і акселерація, може бути гармонійною і негармонійною. Кожній дитині притаманний індивідуальний темп розвитку.

фактори, що 222.Фактори здійснюють несприятливий вплив на здоров'я людини можна розділити їх на дві великі групи: фактори, безпосередньо пов'язані з освітнім процесом, освітніми закладами, та всі інші фактори, потенційно здійснюючі вплив на здоров'я студентів.

Перелік загально патогенних факторів, що наносять шкоду здоров'ю студентів:

1. Низький рівень мотивацій на збереження та укріплення індивідуального здоров'я.

2. Звуження поняття здоров'я. Не дивлячись на те, що більшість спеціалістів тримаються визначення здоров'я, даного ВООЗ, часто мають на увазі його фізичну складову, забуваючи про соціально-психологічну та духовно-моральну складову поняття. Психологічну складову здоров'я ми маємо можливість оцінити, але розрізнено. На сьогодні ще не розроблена комплексна система оцінки рівня здоров'я людини, що охоплює всі його складові.

3. Вплив несприятливих для здоров'я екологічних факторів. За даними екологів, більша частина нашої країни — зони екологічної неблагополуччя. А це зумовлює шкоду для здоров'я людей и питної води, і продуктів харчування, що зростають на цих територіях.

4. Вплив несприятливих для здоров'я антропогенних факторів. До них належить широкий спектр патогенних впливів — від впливу електромагнітних полів, в «павутині», де ми проводимо більшість життя, та частих поїздок у транспорті до соціально-психологічних впливів засобів масової інформації. Саме ці атрибути міського життя визначають походження значної частини неврозів, депресивних станів, психосоматичних захворювань, проявів агресії, зросту споживання алкоголю та наркотиків.

5. Відсутність цілісної та цілеспрямованої системи формування культури здоров'я населення.

- відсутність послідовної та безперервної системи навчання здоров'ю;

- низький рівень санітарно-гігієнічної роботи;

- відсутність моди на здоров'я;

6.Недосконалість законодавчої, нормативно-правової бази, що регламентує діяльність з охорони здоров'я населення,асаме дітейіпідлітків шкільного віку

7.Не сформованість культури здоров'я у викладачів, неблагополуччя їх стану здоров'я.

Разом з такими факторами, як генетична обумовленість, несприятливі соціальні, екологічні умови розвитку та їм подібні, несприятливий і суттєвий вплив на здоров'я студентської молоді здійснює інша група факторів - «внутрішньо вузова», що має безпосереднє відношення до проблеми здоров'я зберігаючих освітніх технологій. З негативним впливом саме цих факторів, до яких відносяться інтенсифікація та нераціональна організація учбового процесу, невідповідність методик навчання віковим можливостям студентів та ін., спеціалісти зв'язують до 40% підліткової патології. Слід відмітити, що стомливість у навчанні не є наслідком якоїсь однієї причини (складності матеріалу або психологічної напруженості), а певним поєднанням, сукупністю різноманітних факторів

Інтенсифікація освітнього процесу йде різноманітними шляхами. Перший — збільшення кількості учбових. Суттєве збільшення учбового навантаження в подібних закладах не проходить безслідно: у цих юнаків частіше відмічається більша поширеність і виразність нервово-психічних порушень, більша втомлюваність, що супроводжується імунними та гормональними дисфункціями, більш низька опірність хворобам та інші порушення.

Частий наслідок інтенсифікації — виникнення в студентів станів втоми, стомлення, перевтоми. Саме перевтома створює передумови розвитку гострих та хронічних порушень здоров'я, розвитку нервових, психосоматичних та інших захворювань.

Фізіологічна основа стомлення — пригнічення діяльності коркових центрів. В подальшому - гальмування поширюється на підкоркові центри, пригнічується судинна активність, затрудняється робота умовних рефлексів. З гострого стану стомлення, якщо його не компенсувати, може стати хронічним. Особливо часто хронізація стомлення виникає у студентів які захоплюються навчанням та погано його контролюють.

Стомлення не пояснюється якимось одним фактором - воно визначається комбінацією різноманітних причин, серед яких значне місце займають розумові та фізичні перевантаження, не адекватні можливостям даного організму, статичне положення тіла під час роботи, «моногонія». Фоном розвитку стомлення звичайно є байдужий чи пригнічений емоційний стан. Охорона здоров'я молоді потребує суворого нормування різноманітних видів їх діяльності та правильної організації режиму доби.

Зміна рівнів показників розумової працездатності залежить і від кількості занять. Наприклад, при шести і навіть п'яти заняттях рівень показників становить на 18-22% нижче, ніж при чотирьох. Швидкість роботи залишається відносно високою:. до кінця навчання при чотирьох заняттях і зменшується при шести.

Виділяють три групи психолого-педагогічних факторів, що впливають на об'єм та зміст учбового навантаження студентів. Перша з них визначає, що характеризують учбовий процес з даного предмету та включають програму, підручники, планування занять, діяльність викладача ту студента, які визначаються прийнятою методикою навчання. До другої відносяться фактори, що зумовлюють умови навчання у конкретному закладі (розклад занять, додаткові роботи). Третю групу складають фактори, що характеризують самого студента з точки зору сформованості учбових вмінь та навичок, а також рівня психічного розвитку і фізіологічного стану його організму. Авжеж, фактори, що відносяться до різних груп, взаємопов'язані між собою і цей зв'язок необхідно враховувати, якщо роздивлятися учбовий процес та супутні йому явища в динаміці.

238 АСПЕКТИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ІЗ СТАРШОКЛАСНИКАМИ

Проблема оптимального визначення особистістю свого професійного майбутнього є кардинально важливою як для кожної конкретної людини, так і для всього суспільства в цілому.
,Потреба професійного самовизначення учнівської молоді обґрунтована нормативними документами держави (Закон України «Про освіту»; Закон України «Про загальну середню освіту»; Державний стандарт базової і повної середньої освіти; Концепція профільного навчання в старшій школі; наказ МОН України «Про затвердження Типових навчальних планів для організації профільного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах»).

Нагальною потребою молодого покоління, яке виросло на теренах незалежної України, в умовах зародження ринкової економіки, яка диктує свої умови, став вибір професії не тільки за покликанням, а й за тими факторами, чи буде ця професія затребувана на ринку праці. І для того потрібно ще з раннього дитинства виявляти здібності, нахили дитини, та розвивати їх. Без профорієнтаційної роботи в навчальних закладах, без впливу батьків старшокласнику важко правильно зорієнтуватися на правильний вибір професії. І через те важливо знати сучасний стан професійного самовизначення старшокласників, щоб правильно розробити заходи профорієнтаційної роботи, скерувати так учнів, щоб обрана професія відповідала здібностям дитини та давала насолоду і матеріально забезпечувала.

За останні десятиріччя значно зріс інтерес дослідників до проблем професійного самовизначення та професійної орієнтації учнівської молоді. Зазначимо у вітчизняних дослідженнях є чимало напрацювань у галузі теорії і практики підготовки молоді до професійного самовизначення, в основі яких лежить особистісно-орієнтований підхід. Проведений аналіз досліджень Л. Йовайша, Є. Климова, В. Назімова, В. Рибалко, В. Сидоренко, В. Синявського – підготовки особистості до професійного самовизначення свідчать, що дану проблему вчені розглядають у контексті значно ширшого поняття «професійний розвиток особистості» [10, 128]. При цьому професійне самовизначення старшокласника, на думку Є. Климова, є важливим і обов’язковим етапом цілісного розвитку особистості. Крім того, в останні десятиліття поняття «професійний розвиток особистості» вчені В. Поляков, Н. Побірченко, М. Пряжніков, В. Рибалко, В. Сидоренко, С. Чистякова тлумачать як процес формування ставлення особистості до себе як суб’єкта майбутньої професійної діяльності, що передбачає готовність людини до ефективної професійної діяльності та самореалізації у ній, успішної адаптації до вимог ринку праці та за необхідності зміни професії [10, 128].

Професійне самовизначення старшокласника також тісно пов’язується з професійним розвитком особистості і в працях К. Платонова. Відомий вчений у галузі професійної орієнтації стверджує, що процес розвитку особистості як суб’єкта професійної праці тісно пов’язаний зі становленням професійного самовизначення. Останнє ж є критерієм успішності початкового етапу професійного розвитку людини.

Не зважаючи на вагомі досягнення в галузі науково обґрунтування проблем професійного самовизначення школярів, все-таки є значні труднощі в їхній практичній реалізації. Слід зазначити, що становлення національної школи супроводжувалося справжньою руйнацією системи профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю, рівноцінної заміни якій не створено й дотепер. Внаслідок згортання системи трудової підготовки в системі загальної середньої освіти України, професійну орієнтацію було поступово витіснено за межі навчально-виховного процесу у школі. Останніми осередками профорієнтаційної роботи з учнями залишилися міжшкільні навчально-виробничі комбінати [10, 128].

Для вирішення означеної проблеми існує ряд суспільних засобів, серед яких чільне місце займає система професійної орієнтації учнівської молоді. З поглибленням економічних реформ в Україні ринкові відносини все більше проникають у всі сфери життєдіяльності особистості. Поступово створюються основні елементи інфраструктури сучасного ринку праці. Головні з-поміж них: законодавство, яке регулює зайнятість у ринкових умовах; підприємці та наймані робітники як головні суб’єкти ринку праці; необхідні для особистості умови реалізації свободи вибору професії; достатня мережа інформаційно-консультативних послуг тощо. Але справа не лише в ринковій інфраструктурі. Названі нами суб’єкти ринкової економіки поступово утворили частково само регульоване поле руху працедавців та робітників.

На думку В.Васильєва, можна виділити ряд характерних ознак, які істотно вплинули на особливості професійного самовизначення сучасної молоді, а саме: динамічність ринкового середовища, яка не забезпечує сталості сформованих у особистості стратегій самореалізації в конкретній професії та в різних сферах життя; домінуюча активність особистості і свобода вибору напряму професійного зростання, та, водночас, повна відповідальність за власний вибір; розуміння особистістю соціальної справедливості не як рівності прибутків, а як рівності шансів на суворе дотримання правових та моральних правил ділової активності; повага до добробуту людини, підґрунтям якого є особистий талант, напружена праця та творча професійна самодіяльність; економічний зиск вчинків особистості у різних сферах життєдіяльності; індивідуалізм, самостійність, готовність до ризику, певна жорстокість і навіть агресивність при захисті та реалізації власних інтересів [1, 56].

В одному зі своїх знаменитих «законів» Паркінсон стверджує, що людина все життя професійно займається тією проблемою, якої вона неспроможна розв’язати. Логіка тут така: проблема, яка являє собою межу можливостей людини, для неї цікава; те ж, що їй легко вдається, швидко набридає. У прикладі Паркінсона позитивним моментом є спроба подивитись на професію з погляду особистості. Адже саме цей бік фахової діяльності тривалий час залишався або зовсім без теоретичної уваги, або розглядався як похідний від погляду суспільства. Те, що корисне суспільству, корисне людині. Цей по суті своїй соціалістичний ідеал давав оманливу ілюзію «розчинення» інтересів людини у загальному суспільному добробуті.

В своїй роботі «Про суспільний розподіл праці» Еміль Дюркгейм обґрунтував ідею взаємного доповнення у суспільстві. Особистість у цій теорії «виграє» від розподілу праці соціальні гарантії захисту, добробуту, навіть своєрідного щастя. [6, 48].

Видатний український філософ Григорій Сковорода цей талант називав «сродний труд» і вважав, що кожна людина талановита по своєму, кожна людина повинна працювати за своїм покликанням для того, щоб бути щасливою [ 10, 128]. Г.Сковорода не лише критикує, а й піддає висміюванню осіб, які працюють не за покликанням, а в гонитві за високим званням, тому й каже: «лучше быть натуральным котом, нежели с ослиною природою львом». І тому радить і закликає: «Не пялься тому, что не дано от природы» [5, 418].

На противагу цій позиції, Карл Маркс вважав, що кожна людина може реалізувати свою сутність (теж трудову) лише змінюючи різні види діяльності, випробовуючи себе. На думку Маркса, це відповідає самій природі людини. Цього переконання стосується і відомий вислів Маркса: «Найкращий відпочинок – це зміна видів діяльності». Проблема професійного самовизначення, таким чином, перетворюється на життєвий пошук людини, який не завершується ніколи.

Карл Поппер вважає, що особистість має всі можливості і права моделювати і впроваджувати ті норми соціального життя, які вважає більш доцільними і раціональними. Таку поведінку Поппер називав «соціальною інженерією». Отже, професійна діяльність може розглядатись як стратегічна і визначальна не лише для особистості, а й для суспільства [6, 48].

Заслуговують уваги погляди німецького психолога Гуго Мюнстенберга (1863-1916), який закликав вивчати психологічні особливості професій, виходячи з аналізу конкретної діяльності і вимог, які вона висуває людині. У зв’язку з цим, значення надавалося професійній придатності з врахуванням індивідуально-психологічних особливостей індивідів [8, 260].

Задоволення від праці, ставлення до неї – ті проблеми, які повсякчас привертали увагу філософів, соціологів і взагалі усіх людей. Проблемним є сьогодні гоніння молоді за здобуттям престижних професій, котрі досить часто не співпадають з природними уподобаннями, смаками, нахилами.

Грецький філософ Платон вчить, про те, що кожен повинен займатися тільки тією справою, до «якої він придатний за своїми природними талантами, цим він і буде займатися ціле життя, не відволікаючись ні на що інше, і досягне успіху» [11, 25].

Слід зазначити, що протягом тривалого часу профорієнтаційна діяльність розглядалась як суто шкільний аспект загальноосвітнього процесу. Зараз більшість спеціалістів констатують: системна діяльність можлива лише за умови розвитку партнерських відносин між загальноосвітніми установами та низкою інших суспільних інститутів, таких як бібліотека, служба зайнятості, громадські організації тощо.

Економічні реформи в Україні обумовили підвищення кількості молоді, що не працює. Одним із засобів запобігання цьому явищу є своєчасне професійне самовизначення випускників. У сучасних умовах професійне самовизначення передбачає вибір кар’єри, сфери діяльності та саморозвитку особистісних можливостей, а також формування усвідомленого ставлення особистості до професійно-виробничих умов. Тому під час профорієнтаційної роботи треба не тільки виявити індивідуальні психологічні якості особистості, а й виявити рівень сформованості ціннісно-моральних орієнтацій. Трудова діяльність – це найважливіша сфера самореалізації й самовираження особистості, вона забезпечує розкриття потенціальних можливостей і здібностей індивідуума.

Ставлення до професії, за визначенням Б.О. Федоришина, – це психологічний фактор, який, з одного боку, породжується засвоєнням інформаційного матеріалу, а з іншого, регулює процес цього засвоєння як своєрідний «психологічний фільтр». Він може пропускати інформацію і не пропускати її; він може наділити інформацію, яку пропускає, тим чи іншим сенсовим контекстом або зняти закладені в ній контекстові елементи; він, врешті-решт, може пофарбувати інформацію, яку пропускає, різними «емоційними фарбами» в дуже широкому спектральному діапазоні [ 11, 14 ].

Вибір професії базується на співвідношенні можливостей, здібностей та інтересів учнів та оцінки стану громадських потреб у працівниках технічних та інших спеціальностей. В основу професійного самовизначення покладено модель Є Климова «хочу – можу – треба» [17, 17]

Незважаючи на те, що підліток може бути досить повно орієнтований у світі професій і в нього відсутні суб'єктивні розбіжності між оцінками значущості і надійності інформації про сферу праці з її щирою цінністю, проте він може зробити помилку при виборі професії. Визначені складності тут пов'язані з труднощами самооцінки, самосприйняття підлітком власних особливостей.

Російський вчений Євгеній Олександрович Климов, котрий зробив великий внесок у дослідження світу професій та професійного самовизначення людей, пропонує вісім основних факторів, які впливають на вибір людиною професії:
Позиція батьків, старших членів сім'ї.

Дуже часто батьки надають дитині повну свободу вибору, вимагаючи тим самим від неї самостійності, відповідальності, ініціативи. Трапляється, що батьки не згодні з вибором дитини і пропонують переглянути свої плани й зробити інший вибір. Спостереження показують, що в більшості випадків діти погоджуються з вибором батьків, розраховуючи на їхню допомогу при вступі в який-небудь навчальний заклад.

Позиція друзів.

Дружні відносини старшокласників є досить міцними і вплив їх на вибір професії не виключено. Позиція мікрогрупи може навіть стати вирішальною у професійному самовизначенні. Особливо це актуально для людей зі стандартизованим мисленням, схильних до наслідування і стереотипів, не спроможних чітко сформулювати власну життєву позицію. Звісно, в рамках розумного, почуття групи, орієнтація на однолітків – позитивні особливості молоді. Вони потрібні для освоєння норм поводження в суспільстві, формування образу "Я" і самооцінки. Але оглядатися на інших слід щоб побачити спільне і відмінне, краще взнати свої індивідуальні особливості, а не сліпо повторювати, чи переносити захоплення якоюсь людиною на професію, котрою та володіє.

Позиція шкільних педагогів.

Кожен учитель, спостерігаючи за поводженням учня під час навчального процесу, аналізує його інтереси, схильності, напрямки мислення і звісно може дати дуже цінну пораду, до того ж, досвідчений педагог здатен запобігти такій розповсюдженій помилці при виборі професії, як ототожнення шкільного предмета і певної, спорідненої з ним професії. Він допоможе чітко розрізняти ці поняття.

4. Особисті професійні плани.

Плани формуються залежно від складу розуму й характеру людини. Якщо виникають ускладнення, розумно звернутися до спеціаліста, котрий допоможе побудувати професійний план.

Здібності.

Про своєрідність своїх здібностей треба судити не тільки по успіхах у навчанні, але й по досягненнях у найрізноманітніших видах діяльності. Об’єктивне уявлення про них формується також за допомогою спеціальних досліджень, тестувань, спрямованих на активізацію самопізнання. Це запобігає наклеюванню ярлика про те, яка людина.