Роль В.І. Вернадського у вивченні біосфери та ноосфери

Наш геніальний співвітчизник — перший президент Ака­демії наук України Володимир Іванович Вернадський був у числі перших, хто сприймав Землю як єдиний живий орга­нізм, в якому зовсім різні, на перший погляд, процеси у трьох зовнішніх сферах Землі — літосфері, гідросфері й атмосфе­рі — тісно пов’язані між собою.

Володимир Вернадський — великий український нату­раліст і філософ XX сторіччя. Народився 12 березня 1863 року у Петербурзі в сім’ї українського економіста професора Івана Вернадського, помер 6 січня 1945 року (82 роки). І за походженням, і за національною самовідданістю Вернадський був українцем, багато зробив для відродження України, її культури і науки. Зокрема, він був організатором і першим президентом Всеукраїнської Академії Наук, Національної книгозбірні Украї­ни, Комісії з вивчення продуктивних сил України тощо. Все­світню славу вченому принесли створені ним вчення про біо­сферу та ноосферу.

В.І. Вернадський одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на усі три зовнішні оболонки Землі в планетарному масштабі, тісну взаємодію і взаємозалежність усіх форм життя. Це дало йому поштовх до створення всеохоплюючої теорії біосфери, тобто тієї частини зовнішніх оболонок нашої планети, яка безпосередньо пов’яза­на з існуванням життя на Землі. В.І. Вернадський (1934) дав таке визначення біосфери: “Біосфера являє собою оболонку життя — область існування живої речовини”.

Основні компоненти біосфери (за Вернадським):

1. жива речовина – рослини, тварини, мікроорганізми,

2. біогенна речовина – речовина, створена організмами. Наприклад, торф, кам’яне вугілля,

3. косна речовина (нежива) – в її утворенні живі організми участі не беруть. Наприклад, гірські породи неорганічного походження, мінерали, вода,

4. біокосна речовина – результат синтезу живої та неживої природи. Наприклад, грунт,

5. радіоактивне, електромагнітне та інші види випромінювання,

6. космічна речовина – наприклад, метеорити.

Вернадський особливо виділяє перетворюючий вплив на Землю людини — через її розумну діяльність і передбачає швидке зростання глибини і масштабів цього впливу. Природні об’єкти, які вже зазнали впливу люд­ської діяльності, він відносить до “ноосфери” тобто до “сфери розуму” і передбачає, що ноосфера буде швидко розширюватись, охоплюючи все більшу частину Землі — від глибоких її надр до найвищих шарів атмосфери.

У золотий фонд світової науки увійшла робота В.І. Вер­надського “Декілька слів про ноосферу”, яка з’явилася у 1944 ро­ці. Тут у концентрованому вигляді викладено його бачення еволюційно-історичного процесу, перспектив майбутнього люд­ства. Стверджується, що під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тоб­то цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії.

Він писав: “Людство, взяте в цілому, стає могутньою гео­логічною силою. Й перед ним, перед його думкою та працею, постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого”.

В.І. Вернадський вважав, що ноосфера — це такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила.

Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекри­вається з біосферою, але не тотожна їй. Темпи розвитку ноо­сфери незрівнянно вищі від темпів змін біосфери.

Вчення Вернадського про ноосферу:

1. ноосфера – історично останній стан оболонки біосфер, що перетворюється діяльністю людини.

2. ноосфера – сфера розуму і праці.

3. зміни біосфери обумовлені як свідомою, так і підсвідомою діяльністю людини.

4. розвиток ноосфери пов’язаний з розвитком соціально-економічних факторів.

Структурний склад ноосфери:

– антропосферу,

– техносферу – сукупність технічних об’єктів антропогенної діяльності і сукупність природних об’єктів змінених антропогенною діяльністю,

– соціосферу – сукупність суспільної виробничої діяльності.