Конституція України від 28 червня 1996 р. із змінами та доповненнями. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Конституція України від 28 червня 1996 р. із змінами та доповненнями.



Основним законом, що гарантує право громадян на належні, безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У ній проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають або на яку погоджуються.

Роботодавець (власник підприємства) зобов’язаний забезпечити працівникам безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, однакові можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, запроваджує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці., а саме:

- Кодексі законів України про працю;

- Законі України «Про охорону праці»;

- Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності»;

- Законі України «Про пожежну безпеку»;

- Основах Законодавства України про охорону здоров’я;

- Законі України «про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»;

- Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища»;

- Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

- Законі України «Про поводження з радіоактивними відходами»;

- Законі України «Про дорожній рух»;

- Законі України «Про колективні договори і угоди» тощо.

Закон України «Про охорону праці» № 2694 - ХІІ від 14 жовтня 1992р., має велике соціально - економічне значення, оскільки стосується життєвих інтересів громадян України.

У новій редакції закону України «Про охорону праці» повно та адекватно визначено:

- потребу в посиленні профілактичної роботи щодо збереження життя і здоров’я людей у ході здійснення трудової діяльності;

- єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Так, у розділі І «Загальні положення» чітко визначенні такі поняття, як роботодавець і працівник (ст. 1). Роботодавець - це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує найману працю. Водночас працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працівників (ст. 2).

У ст.. 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони праці, а саме принципи щодо:

- пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції;

Розглядаючи основні положення розділу ІІ «Гарантія прав на охорону праці», слід зазначити, що умови трудового договору не можуть містити положень, які суперечать законам та іншим нормативно - правовим актам з охорони праці (ст. 5). Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного відбору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя, для людей, які його оточують, для виробничого середовища тощо. Факт наявності подібної ситуації, за необхідності, підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участі працівника профспілки, членом якої є працівник, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони.

У ст. 7 визначені права працівника на пільги і компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці. Зокрема, визначено, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально - профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно - оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку.

Відповідні виплати, спрямовані на відшкодування збитків у разі погіршення здоров’я працівників або у разі їх смерті, має здійснювати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (ст. 9).

Стаття 10, 11 та 12 закону передбачені вимоги щодо охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів, які передбачають:

- заборону застосування праці жінок на важких роботах, роботах зі шкідливими небезпечними умовами праці та підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми;

- не допуск неповнолітніх до праці на важких роботах і роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці;

- створення належних умов праці для інвалідів з урахуванням рекомендацій медико - соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації;

Працівник у ході виконання трудових та професійних робіт зобов’язаний (ст. 14)):

- дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я людей, що оточують.

- знати і виконувати вимоги нормативно - правових актів з охорони праці;

- проходити попередні та періодичні медичні огляди.

Наступна стаття закону (ст. 15) визначає той факт, що на підприємстві з кількістю працівників понад 50 осіб роботодавець має створити службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працівників до 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі у посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний термін пройти повторне навчання і перевірку знань.

Розділ V «Нормативно - правові акти з охорони праці» цілком присвячений проблемам ґрунтовного тлумачення порядку опрацювання, прийняття та використання нормативно - правових актів. Зокрема, визначено, що нормативно - правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання (ст. 27).

У статті 28, 29 і 30 викладено порядок опрацювання, прийняття і скасування, а також тимчасового припинення чинності дії нормативно - правових актів з охорони праці.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування діючих нормативно - правових актів з охорони праці проводяться уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю профспілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і за погодженням з органами Державного комітету з нагляду за охороною праці.

У розділі VІ «Державне управління охороною праці» передбачено, що до числа головних органів управління охороною праці слід відносити (ст. 31):

- Кабінет Міністрів України;

- уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

- місцеві державні адміністрації;

- органи місцевого самоврядування.

Розділ VІІ «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці» визначає структуру і особливості діючих органів, до сфери яких входить здійснення нагляду за створенням безпечних та нешкідливих умов праці.

Так, державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно - правових актів про охорону праці здійснюють (ст. 38):

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

- спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

- спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

- спеціально уповноважений орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь - яких господарських органів.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 174; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.161.165 (0.072 с.)