Національна академія Служби безпеки України

Національна академія Служби безпеки України

Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки

Курсова робота на тему: «Характеристика спеціальних інформаційних операцій»

Виконала:

Студентка 3-го курсу

Групи І-093

Румак Ольга Олександрівна

Київ 2011р.

ПЛАН

Вступ

Розділ I.Аналіз спеціальних інформаційних операцій(СІО):теоретичний та практичний аспект.

Сутність, види та методи спеціальних інформаційних операцій

Об’єкти впливу і класифікація спеціальних інформаційних

Операцій

Методи дослідження спеціальних інформаційних операцій

Система захисту інформаційного простору від спеціальних

Інформаційних операцій

Схема здійснення спеціальних інформаційних операцій

Сценарії спеціальних інформаційних операцій

Використання ЗМІ в спеціальних інформаційних операціях

Розділ ІІ.Особливості підготовки та ведення спеціальних інформаційних операцій.

Інформаційно-психологічне забезпечення операцій у зоні Перської затоки(1990-1991рр.)

Висновок

Список використаних джерел та літератури

 

 

Вступ

Історія спеціальних інформаційних операцій налічує сторіччя. У дослідженні застосовується термінологія "спеціальні інформаційні операції", а не раніше прийнята "спеціальні психологічні операції" як така, що, більш чітко відповідає сутності об`єкта дослідження.Про їхнє успішне використання свідчить ще Старий Завіт (алегоричне сприйняття епізоду з Ієрехонськими трубами. Чимало прикладів здійснення спеціальних інформаційних операцій можна знайти у середньовічній історії. Класичними спеціальними інформаційними операціями можна вважати будь-які публічні страти, висилання новгородських дзвонів Іваном IV до Москви та їхнє наступне пошкодження через виривання язиків як покарання за заклики до бунту. Подібні дії були традиційними не тільки у Росії, а й в інших країнах Європи та світу взагалі (можна згадати піраміди з черепів ворогів великого Тамерлана); до них вдавалися у скрутну для влади годину.Класичним прикладом спеціальної інформаційної операції вважаються події навколо так званої Емської депеші, що відбулися у липні 1870 р. Канцлер Прусії О. Бісмарк, намагаючись створити привід для франко-пруської війни, викреслив кілька фраз з досить м`якого листа радника МЗС Прусії фон Абакена і передав цей текст до газет. Резонанс від публікації образливого для честі французького імператора Наполеона III документа змусив Францію розпочати воєнні дії у вигідний для Прусії час.Перше питання, що виникає під час дослідження спеціальних інформаційних операцій, стосується визначення цього поняття та його розмежування зі звичайними пропагандистськими кампаніями. Чітке та однозначне розв'язання цієї проблеми надасть можливість окреслити предмет і об`єкт дослідження.

."Пропаганда - це будь-яка інформація, ідеї, доктрини або спеціальні методи впливу на думки, емоції, настанови чи поведінку будь-якої спеціальної групи з метою отримання переваг, прямих чи не прямих".

"Інформаційні операції - це наперед сплановані психологічні дії у мирний і воєнний час на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на настанови та поведінку з метою досягнення політичних або воєнних переваг. Вони вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій". У вузькому розумінні спеціальні інформаційні операції застосовуються збройними силами для деморалізації та дезорієнтації противника.

За результатами аналізу наведених визначень можна стверджувати, що у технологіях спеціальних інформаційних операцій використовуються пропагандистські методи, але не вичерпуються ними. Суттєвим є те, що до арсеналу інформаційних операцій, зокрема спеціальних, входить не тільки застосування, а й створення подій як псевдо, так і, сказати б, реальних. Наприклад, у пропагандистській кампанії можна використати вже скоєний терористичний акт, а у межах спеціальної інформаційної операції він, терористичний акт, може бути здійснений у пропагандистських цілях.

Пропагандистські технології є важливим інструментом спеціальних інформаційних операцій. Питання теорії пропаганди викладені та проаналізовані у багатьох роботах.

Огляд літератури.

Перед тим, як розглядати сучасний стан проблеми спеціальних інформаційних операцій, звернемося до історії та коротко проаналізуємо розвиток цього поняття.

Історія спеціальних інформаційних операцій, а відповідно, і спроби осмислення набутого досвіду формування теорії налічує тисячі років. Найбільше уваги цьому напряму було, зрозуміло, приділено у воєнній та спеціальній науках.

Однією з перших робіт можна назвати класичний твір Сунь-цзи "Про війну". Він вважав, що єдність народу і правителів (Шлях - за його термінологією, переклад поняття Дао, що використовував Сунь-цзи, словом "шлях" належить академіку М. Конраду - прим. авт.) є першою з п`яти основ війни. Створивши першу з відомих теорій спеціальних операцій, Сунь-цзи не обминув і проблему інформаційно-психологічних аспектів впливу на масову та індивідуальну свідомість. Запропонована мислителем класифікація агентів розвідки включає "шпигуна, який не повернеться". Основним його завданням є дезінформування противника. Значну увагу Сунь-цзи приділяє гаданням і чаклунству, розглядаючи їх передусім як засіб впливу на свідомість війська.

Інші давні китайські автори (У, Правитель області Шан, автори "Стратегем" тощо) також приділяють цій темі величезну увагу. Під час аналізу їхньої спадщини перед дослідником спеціальних інформаційних операцій постає завдання виокремлення власної проблематики із загального розгляду морально-психологічної підготовки військ та населення до ведення війн. Проте у роботах тогочасних китайських авторів ще важко розрізнити ці питання.

Антична традиція цікава своєю увагою до особистості та її поведінки у екстремальних ситуаціях. У таких творах, як "Записки про Галльську війну" Юлія Цезаря та пізніших за часом працях відомого візантійського історика Прокопія Кесарійського можна знайти і конкретні приклади та поради стосовно здійснення психологічного впливу на окремих осіб та військо противника за воєнних та мирних умов.

"Життєпис" Плутарха та грецькі міфи певною мірою є енциклопедією людської поведінки у граничних ситуаціях. Вони репрезентують зразки найкращих, найвищих та найганебніших, ницих людських пристрастей.

Значну увагу морально-політичній проблематиці, інформаційним основам державної і військової діяльності приділяли практично всі основні філософські школи античності, починаючи від софістів, Платона, Аристотеля до епікурейців і стоїків. Містично-релігійні течії античності чимало зробили для створення методів впливу на свідомість людини, про що свідчить детально розроблений ритуал містерій та неперевершений діоклетіанівський та візантійський імперський церемоніал.

Дуже велику увагу до дій, що пізніше отримали назву пропагандистських (а у відомому сенсі й спеціальних інформаційних) звертав і один з батьків сучасної політології - італієць Н. Макіавеллі. Багато сторінок його творів, зокрема "Володаря", присвячені проблемам психологічного впливу на підданих та противників. Макіавеллі ретельно розглядає питання доцільності акцій залякування та демонстрації правителем різних чеснот, вважаючи цей бік політичної діяльності одним з найважливіших для володарів.

Можна вважати, що давні та середньовічні автори порушили проблему, проте тогочасний рівень розвитку суспільства, а, відповідно, і науки не надавав можливості далеко просунутися у її розв`язанні. Проте в їхніх творах можна знайти багато конкретних порад та прикладів, що придатні для використання і зараз. Йдеться, передусім, про методи дезінформування воєного та, за певним припущенням, політичного противника, правила поведінки політичного діяча тощо.

Дійсної політичної актуальності проблеми спеціальних інформаційних операцій набули тільки у XX ст. Досвід першої світової війни привернув увагу науковців до проблематики пропаганди. Результат їхніх розвідок створив грунтовну базу для дослідження спеціальних інформаційних операцій надалі

Питання СІО знайшло певне відображення у науковій літературі. Так, зокрема, дві монографії Литвиненка О.В. “Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії” та “Інформаційні впливи та операції” досить ґрунтовно розкривають теоретичні аспекти проведення СІО. Зроблено короткий екскурс в історію “м’яких” методів впливу на громадськість. Окреслено методи захисту від застосування СІО, розглянуті їхні недоліки та переваги. Проте, в цих працях відчувається великий вплив американської школи з проблем інформаційних технологій. Замість того, щоб виробити єдину схему дослідження СІО, автор багато уваги приділяє аналізу пропаганди і методам її дослідження. Окремої уваги заслуговує книга російського професора С.Расторгуєва “Философия информационной войны” в якій зроблена спроба дослідити феномен інформаційної війни, а разом з тим й СІО з точки зору фізичних процесів, які відбуваються у світі. Тут простежується технологічний підхід до вивчення даної проблематики. Дотичними до теми нашого дослідження є праці Г.Почепцова, які носять узагальнюючий характер з питань теорії комунікації. Привертає увагу, також, нова книга цього автора “Информационно-политические технологии”, в якій зроблена спроба узагальнити та класифікувати методи інформаційної боротьби, що використовуються в політиці. Наведено ряд прикладів використання політичних технологій з політичного життя новітньої історії Росії та України. В цій роботі описане явище медіа-кризи, що виникає у суспільстві внаслідок здійснення інформаційних впливів. При підготовці до написання дослідження були опрацьовані книга С.Кара-Мурзи “Манипуляция сознанием” та хрестоматія Д.Райгородського в яких досліджені психологічні впливи пропаганди на свідомість громадськості. Стисло викладені рекомендації щодо того як потрібно ефективно проводити пропаганду. Книга С.Кари-Мурзи дає детальний опис того, як здійснюється маніпуляція свідомістю. Проблематика інформаційних операцій та інформаційних впливів ґрунтовно розкрита в колективній роботі російських дослідників “Государственная информационная политика в условиях информационно-психологической войны”. Авторами був розроблений новий підхід представлення внутрішньої структури СІО, як комбінації основних її елементів – дезінформація, лобіювання, маніпуляція, шантаж.

Актуальність теми в галузі спеціальних інформаційних операцій (СІО), багатогранність форм і методів цієї роботи в науковому і практичному планах визначається тим, що сьогодні будь-яка країна світу потребує створення ефективної системи державної протидії спеціальним інформаційним операціям. Не секрет, що в наш час багато держав розглядають такі операції як ефективний інструмент реалізації зовнішньої політики.СІО дозволяє надавати інтенсивний вплив на різні процеси практично на всіх рівнях державного і суспільного устрою в будь-якій країні чи регіоні.

Сукупність проблем в цій галузі пояснюється невідповідністю між об'єктивною потребою у створенні такої системи і низьким ступенем готовності сучасного суспільства чинити активний опір будь-яким спробам маніпулювання суспільною свідомістю. Справа в тому, що в масовій свідомості громадян ще не зовсім сформувалося розуміння тієї загрози, яку можуть нести сучасні спеціальні операції при їх прихованому інформаційно-психологічний впливі. Особливо якщо використовувати їх у політичних цілях.

Ще одним невирішеним протиріччям СІО є те, що при інформаційному протиборстві використовуються ті ж новітні комунікаційні технології і базові елементи і способи комунікації, що і в інших соціальних процесах. Таким чином, цілеспрямоване інформаційно-психологічного вплив на людину є різновидом соціальних відносин, у чому, на мою думку, таїться особлива небезпека. СІО набуває все більш приховані форми.

Метою даної роботи є найбільш повне розкриття значення спеціальних інформаційних операцій при протистояннях і конфліктах в сучасному суспільстві з аналізом їх використання і застосування як зброї сучасних інформаційних воєн.

Об'єктом дослідження є комплексні інформаційні потоки, що представляють основу такого явища як спеціальні інформаційні операції.

Предметом вивчення є новітні спеціальні інформаційні операції які використовуються як засоби ведення інформаційних війн в сучасному суспільстві.

Для досягнення поставленої в роботі мети визначаються наступні завдання:

1. З’ясувати поняття, суть та значення поняття "Спеціальні інформаційні операції".

2. Дослідити алгоритм використання методів СІО

3. Виявити схеми здійснення спеціальних інформаційних операцій та сценарії

4.Вивчити особливості підготовки та ведення спеціальних інформаційних операцій.

 

Інформаційних операцій

Головна ідея системи захисту інформаційного простору.

Система наці-ональної безпеки країни гарантує захист лише від тих загроз, проти яких вонаспрямована. Подолати будь-яку систему безпеки, зокрема національну, можливо одним з трьох способів:

– посилити тиск за напрямками, проти яких спрямована система безпеки;

– знайти і створити такі загрози, проти яких система безпеки не спрацює;

– змінити систему інтересів, а відповідно і комплекс загроз, щоб нейтралізувати дії системи безпеки.

У сучасному світі надійний захист масової свідомості від сучасної пропаганди, а тим більше спеціальних інформаційних операцій, надійний захист національного інформаційного простору може забезпечити лише високорозвинене духовне виробництво, спроможність національної еліти генерувати справ-жні ідеї, здатні надихати людей.

Форми і напрямки контролю власного інформаційного простору.

Вирізняють дві основні форми жорсткого державного контролю (цензури):

– прямий контроль (цензура у вузькому розумінні), який, в свою чергу, поділяється на попередній і наступний контроль. Попередній контроль полягає утому, що відповідний урядовець (цензор) переглядає пресу до її виходу у світ ідозволяє або не дозволяє публікацію. Прямий наступний контроль з використанням засобів судового переслідування застосовується у багатьох сучаснихдержавах;

– опосередкований контроль передбачає застосування економічних важелів щодо ЗМI з метою коригування їхньої політичної лінії.

Відомо три основні напрямки розв'язання проблеми контролю національного інформаційного простору в нових умовах:

1). встановлення контролю над приймальними пристроями через неможливість встановити повний контроль над засобами передачі інформації, наприклад, у разі їхнього знаходження на території іншої держави;

2). використання методів глушіння радіосигналу, створення перешкод для поширення його інформаційної складової; до цієї групи методів належить і такий технічний прийом як зміна діапазону поширення радіосигналів (вітчизняний стандарт УКХ і західний FM не повністю збігаються);

3). ведення контрпропаганди, тобто створення модифікованого інформаційного потоку з метою послаблення, а в ідеалі – повної ліквідації ефекту від пропаганди противника.

Прийоми використання ЗМІ

По-різному можна класифікувати пропагандистські прийоми в ЗМІ. Зупинимося на класифікації, яка пов’язана із темою публікацій. При такому підходіприйоми зводяться до того, щоб:

– розкрутити мляву, але бажану тему;

– непомітно "задушити" небажану тему;

– м'яко "переламати" небажану тему;

– непомітно підмінити тему;

– замаскувати пропаганду (мікрорівневі технології).

Як розкрутити мляву, але бажану тему. Інформаційний шум щільноюстіною встає на шляху будь-якої новини, яку журналіст намагається "проштовхнути" через канали ЗМІ і "впровадити" у сферу актуальної суспільної свідомості. Важливо не лише "побороти" інформаційний шум і вивести свою новину на орбіту масової комунікації. Необхідно домогтися, щоб ця новина протрималася на цій орбіті максимально довго, тобто щоб тема "крутилася".

В умовах інформаційного шуму практично неможливо "запускати" на орбіту суспільної уваги "важкі" теми, навантажені пропагандистським змістом і насичені суб'єктивними журналістськими емоціями. Тому потрібно вибрати з маси елементів лише ті найбільш яскраві і "гострі" тематичні фрагменти пропагандистської інформації, яким можна надати видимість об'єктивного факту, суспільно-значущої новини або сенсаційності для привернення читацької уваги. В такий спосіб відбувається своєрідне трансформування теми в більш дешевий і "солодкий" інформаційний продукт. Це можна здійснити трьома способами:

1) тема вище особи – пропагуємо не персональний імідж, а пов'язані з ним теми;

2) факт вище думки – використовуємо лише ті тематичні фрагменти пропаганди, які за зовнішніми ознаками можуть подаватися як такі, що мають суспільну інформаційну цінність;

3) сенсація вище емоції – використовуємо лише ті тематичні фрагменти, які мають виражений потенціал "сенсаційності". Мова йде не про "сенсації" у кращому розумінні цього слова (ексклюзив, гарячі новини, викриття, великий скандал), а про так званий "дух сенсаційності".

Вказані трансформації здійснюються за допомогою таких прийомів:

1). Солодкий контекст. Публікуємо серію матеріалів на тему, яка заявлена "дружнім" кандидатом як ключова тема його передвиборної кампанії. При цьому принципово важливо жодного разу (!) не згадати даного кандидата.

2). Закладання шашок. Приклад: якщо "улюблений" кандидат N планує днями різко виступити проти возз'єднання України з Білорусією, необхідно до появи цієї заяви опублікувати серію матеріалів про жахи майбутньої інтеграції,бідність у Білорусії, засилля білоруських повій на Хрещатику, жахливу епідемію грипу в Мінську і загрозу її поширення на південь. При цьому не можна жодним словом обмовитися про кандидата N! І лише добре підготувавши суспільну думку, друкуємо статтю "Кандидат N Протестує Проти Жахів Інтеграції з Білорусією".

3). Завищення інформаційного приводу. Приклад: поважна газета (на відміну від рекламного проспекта) не може просто так, голослівно, затверджувати,що "кандидат А – високоморальна і віруюча людина". Потрібно цю ідею зробити актуальним об’єктом, знайшовши для цього придатний інфопривід: або програмний ("кандидат А хоче ввести обов'язкову молитву в школах"), або кампанійний ("кандидат А виступив на мітингу в недільній школі”), або особистісний("кандидат А заборонив своїй дочці робити аборт").

3.1). Кластеризація (деталізація). Замість того, щоб викладати всю програму кандидата, ми "подрібнюємо" її на тематичні фрагменти, кожен з яких можна логічно "прив'язати" до інтересів конкретного соціального, культурного,національного, релігійного, вікового, професійного зрізу населення. Американці називають ці "осередки" електорату "кластерами". Звідси і назва прийому:

"кластеризація" програми кандидата. Приклад: "План підкупу кожної категорії виборців. Що потрібно зробити для американців ірландського походження? –

Випити з ними пива. – Що для китайців? – Провести вечір у Чайна-тауні. – Для євреїв? – Вибрати правильний момент для поїздки в Єрусалим. – Які слова знайти для медиків, перукарів, а які – для жінок-вчених?"

3.2). Анімація (пожвавлення). Замість кампанійного інфоприводу використовуємо особистісний: спробуємо глянути на кандидата "як на особистість" навіть у той момент, коли він просто виконує рутинну роботу. Приклад: президенту потрібно "просунути" тему необхідності війни в Албанії тому його літак спеціально садять в місті, де йде дощ, щоб він міг, спустившись з трапу, зняти плащ і накинути його на плечі літньої "албанки", яка "випадково" опинилася в натовпі.

4). Канонізація соцопитування. Посилання на всілякі опитування допомагають журналістам вирішувати завдання позитивної пропаганди;

5). Канонізація фокус-групи. Примітивну "фокус-групку" можна створити прямо в редакції, кафе чи пивному барі. Приємно, що ніхто і ніколи не змуситьвас включити в кишенькову "фокус-групу" людину із "незручною" думкою;

6). Пластиковий експерт. Дозволяє маскувати пропаганду в строгих формах "авторитетної думки" якого-небудь експерта. Експерти з великим задоволенням відгукуються на будь-який дзвінок з редакції солідного видання.

7). Наша людина в натовпі. Під час показу маніфестацій загострюється пропагандистська насиченість "випадкових" деталей, "вдало помічених" окремих образів, вихоплених "з глибин народного моря".

8). Бокс попупи ("splendid generalities"). Замість того, щоб прямо і чесно висловити власну думку, журналіст прикривається загальними словами: "як свідчить загальна думка", "для всіх українців", "сьогодні Україна розуміє", "Воля", "Демократія", "Незалежність", "Цивілізація", "Західна культура", "Майбутнє", "Наші діти" тощо.

9). Штучний супутник. Це будь-яка знаменитість, яка погодилася трохи "покрутиться" на орбіті передвиборного іміджу нашого улюбленого політика тобто підтримати його і привселюдно похвалити в пресі.

10). Фальшивий витік. Посилання на горезвісні "добре поінформовані" анонімні джерела.

Як непомітно "задушити" небажану тему. Журналіст відмовляється від лобового зіткнення з небажаною проблематикою, він не висуває контраргументів, а просто... включає глушилку.

11). Глушилка. "Глушіння" небажаної теми можна здійснювати двома способами: паралельно і послідовно. При паралельному глушінні ми оточуємо невеликий матеріал з коротким звітом про небажану подію кількома об'ємними публікаціями на суміжну ("дисонуючу") тему. Послідовне глушіння здійснюється в рамках окремої статті – спочатку коротко заявляється небажана тема,потім різко звучить суміжна дисонуюча тема.

12). Заниження інфоприводу. Якщо інформаційний привід для публікації слабкий, краще відмовчатися. Однак E84{коли "противник" усе-таки розродився"гарячою" рекламною новиною, то нав'язуємо небажаній темі "незручний" інформаційний привід.

12.1). Програмування (замуровування). Немає нічого страшного за посушливий вітер колючих цифри. Чим більше цифр, тим краще.

12.2). Театралізація подвигу (шельмування). Якщо "недружелюбний" нам кандидат намагається організувати яскраву подію "як особистість" (знімає плащ і накриває ним жінок похилого віку, які стоять у натовпі під дощем), то потрібно впевнено і різко переводити тему в кампанійний інфопривід: "усе, що відбулося – лише частина передвиборного шоу!"

Як м'яко "переламати" небажану тему.

Ми не просто "перекриваємо"голос далекого ньюсмейкера, "викрикуючи" будь-яку іншу інформацію із суміжної теми. Силове "переламування" теми припускає, що журналіст відгукується на небажану тему конкретними контраргументами.

13). Ложка меду. Найпоширеніший вид "ложки меду" – це так зване "роз-

крити очі". Спочатку автор статті вдає, що підтримує небажану ідею, заявлену в першому абзаці – і лише в процесі заглиблення в тему починає сумніватися в її правильності, а на кінець статті, зрозуміло, приходить до остаточного засудження "ворожої" тези.

14). Шекспірівський сонет. Журналіст спочатку довго і завзято розвиває тему в невигідному для себе ключі (наприклад, критикує). Однак він береже "на потім" деякий найсильніший (єдиний!) контраргумент, який "закладається" у останню фразу статті – і це вмить "перевертає" зміст усього сказаного раніше зніг на голову!

15). Фонтан бруду (заборонений).

16). Групове зґвалтування. Фокус-групу краще застосовувати не для "розкручування" тем, а саме для їх "переламування".

18). Ворог народу. Прийом має два різновиди. В першому випадку автор статті посилається на думку конкретної більшості. Другий варіант – ототожнення позиції журналіста з позицією абстрактної більшості (народів, нації в цілому, "всіх розумних людей").

19). Сонячне затемнення. Запрошена зірка може мимоволі "перехопити" в кандидата увага глядачів і преси.

Перед 8-ю оперативною групою (ОГ) ПсО на ТВД були поставлені такі завдання.

На першому етапі – продемонструвати рішучість США, консолідацію країн коаліції у їх підтримці дій США, звести нанівець регіональну підтримку воєнних дій та забезпечити тісну взаємодію багатонаціональних сил (БНС).

На другом етапі – консолідувати оборонні зусилля США та їх союзників, а також переконати Ірак не продовжувати бойові дії.

На третьому етапі – забезпечити наступальні дії коаліційних військ, а також підтримку і розуміння дій БНС на місцевому, регіональному та міжнародному рівні

Психологічні операції у Перській затоці проводилися за двома напрямками. Перший належав до зовнішньополітичної сфери і мав за мету забезпечити підтримку заходів, які здійснювалися стосовно Іраку, а також закріпити позиції антиіракської коаліції. Другий напрямок стосувався безпосередньо військової сфери. Заходи, які проводилися, були спрямовані на зниження МПС населення та особового складу збройних сил Іраку, що врешті-решт знижувало їхню боєздатність

Оперативна група ПсО підготувала відеофільм під назвою “Нації світу сприймають виклик”.Він був розповсюджений в країнах Близького Сходу та Південно-Західної Азії як продукт Інформаційного агентства США. У відеоматеріалі багатонаціональна коаліція була висвітлена як впливова сила, яка об’єдналася заради загальної справедливої справи.

Потім був розпочатий процес планомірного випуску пропагандистських листівок, у яких послідовно використовувалася низка тем із поступовим їх підсиленням. У кінці грудня 1990 р.пролунали заклики “Мир, а не війна”, “Арабське братерство”, “Час плине”, “Світ об’єднується після агресії” та “Саддам зрадив вас”. У міру закінчення терміну, який відводився Іраку ООН,основною темою стала “технічна перевага військ коаліції та неминуча поразка Іраку”.Для розповсюдження листівок широко застосовувалися ВПС США та Великої Британії.Наприклад, тільки 31 січня 1991 р. було розповсюджено 5 млн. листівок, які скидали 50 літаків та вертольотів. У подальшому до розповсюдження листівок були залучені артилерійські частини морської піхоти ВМС США З початком бойових дій 17 січня 1991 р. інтенсивність та ефективність ІПВ неймовірно зросла. Пізніше коаліція відкрила “другий фронт” у проведенні психологічної боротьби з метою здійснення психологічного впливу на міста та військові об’єкти північного Іраку. У цьому випадку радіопропаганда та операції щодо розповсюдження листівок проводилися із Південної Туреччини об’єднаною оперативною групою “Прувен Форс”.

ІПВ здійснювався шляхом проведення таких заходів:

– регіонального радіомовлення із Єгипту та Туреччини, яке мало за мету зміцнення зв’язків між США та їх партнерами по коаліції і в той самий час надавати противнику поточну фактичну інформацію про хід війни;

– стратегічної кампанії з розповсюдження листівок на Багдад, бази ВПС Іраку у віддалених районах країни і на частини Республіканської гвардії у Північному Кувейті та Південному Іраку з метою показу зусиль коаліції, хибності політичної позиції Саддама Хусейна та того, що протистояння коаліційним військам призведе до загибелі.

Командування БНС з допомогою кочівників та авіації розповсюдило серед іракських військовослужбовців та населення близько 150 тис. дешевих транзисторних радіоприймачів із фіксованими частотами. Згідно із опитуванням, 4 із 5 військовополонених слухали радіопередачі противника. З початком операції “Буря в пустелі” радіопропаганда проводилася у тісній взаємодії із підрозділами радіоелектронної боротьби (РЕБ), на які було покладено завдання щодо подавлення “Радіо Багдада”. Передачі державних радіостанцій ретранслювалися через військові пересувні та стаціонарні ретранслятори. Поєднання могутніх ударів із повітря із веденням друкованої та усної пропаганди створило особливу психологічну обстановку, за якої ще до початку наземної операції став реальністю потік перебіжчиків, дезертирів та військовополонених, включаючи капітуляцію цілих підрозділів. Оперативна група ПсО приділила значну увагу роботі із військовополоненими. Спеціалісти ПсО на ТВД готували до використання військовополонених у двох розгорнутих центральним командуванням СВ США таборах. Мета програми щодо використання військовополонених полягала в отриманні спеціальних відомостей від іракців та обробці цієї інформації для застосування у радіо- і звукомовних передачах на іракських військовослужбовців, які продовжували бойові дії. Робота із військовополоненими була окремим напрямком діяльності підрозділів психологічних операцій. Пізніше із повідомлень у пресі ставало відомо, що частина іракських військовослужбовців після визволення влилась у ряди учасників народних антисаддамівських виступів. З початком наземної операції і в ході бойових дій широко використовувалося усне мовлення через мобільні звукомовні станції (ЗС), які встановлювалися на автомобілі із високою прохідністю або на вертольоти. З метою надання тактичної підтримки та схиляння іракських солдат до здачі у полон в інтересах командирів частин і підрозділів коаліційних сил на усьому фронті діяло 66 груп звукомовлення.На початку наземної операції повністю припинилося розповсюдження офіційної інформації із району бойових дій. Командування ввело 48-годинний мораторій на повідомлення ЗМІ та особливо жорсткі обмеження на будь-яку інформацію, що стосувалася змісту оперативних планів та місцезнаходження угруповань військ.

Координацію діяльності 8-ї оперативної групи ПсО здійснювали:

– на стратегічному рівні

– представники вашингтонської адміністрації в особі заступника міністра оборони з політичних питань, Ради національної безпеки, а також міжвідомчого координаційного комітету суспільної дипломатії;

– на оперативному рівні

– вище командування американськими військами в особі генерала Шварцкопфа;

– на тактичному рівні

– командири частин та підрозділів.

Основними каналами, якими проводилися заходи ІПЗ операції під час конфлікту, були:національні та світові ЗМІ; федеральні відомства (ЦРУ, науково-дослідні інститути тощо); збройні сили (розвідувальне управління Міністерства оборони ЗС США, формування ПсО тощо).

Спираючись на цей апарат, офіційній дипломатії США вдалося підготувати підґрунття для протидії Іраку: налаштувати проти нього світову суспільну думку, сприяти створенню антиіракської коаліції, поглибити істотний розкол в арабському світі, стимулювати патріотичні настрої у

самих США.

Серед основних підсумків діяльності оперативної групи ПсО під час проведення операцій“Щит пустелі”, “Буря в пустелі” та “Визволення міста”, на думку автора, можна відмітити таке:

1. Засобами друкованої пропаганди було виготовлено та розповсюджено 22342 тис. листівок,із них: 342 тис. прим. – на морі, спеціальними агентами і за допомогою повітряних куль; 18,7 млн. прим. – висотними літаками МС-130; 3,3 млн. прим. – за допомогою авіабомб М 129А1 із винищувачів-бомбардувальників F-16. Під час ведення усної пропаганди із використанням засобів звукомовлення тисячі іракських військовослужбовців здалися у полон ще до початку вогневого впливу з боку військ коаліції.

2. У столицях багатьох країн Близького Сходу та Середньої Азії був розповсюджений відеоматеріал “Нації світу приймають виклик” (200 копій відеоплівки були нелегально доставлені у Багдад).

3. Радіопрограма “Зраджений Ірак”, спрямована на підрив авторитету С. Хусейна, транслювалася на радіо із літаків ЕС-130, а кілька копій на аудіокасетах вдалося розповсюдити навіть у Багдаді.

4. Програми радіостанції “Голос Затоки” транслювалися 18 год на добу упродовж 40 днів двома наземними і одним передавачем із літака на території Туреччини. Матеріали для передач готувалися в об’єднаній редакції розроблення пропагандистських матеріалів, до складу якої входили саудівські, американські, єгипетські, кувейтські та британські спеціалісти ПсО. За час роботи було підготовлено 3250 випусків новин, 13 інтерв’ю із іракськими військовополоненими, 40 прес-релізів та інтерв’ю, 189 пропагандистських матеріалів.

5. Військовослужбовці підрозділів ПсО надавали допомогу в роботі із полоненими у двох таборах військовополонених, а також на трьох корпусних та багаточисленних дивізійних пунктах збору полонених.Отже, аналіз подій дає можливість, по-перше, визначити основні форми та методи ІПЗ ОГ ПсО: забезпечення цілодобового мовлення у регіоні проведення військових операцій через встановлення ретрансляторів; формування міжнародної думки до підтримки дій США; залякування іракських військ; сприяння виникненню серед іракців розбіжностей, масового психозу та симуляції, дезертирства та переходу на бік противника; втрати впевненості та здатності до опору, дезертирства та переходу на бік противника; підсилення рішучості дружніх країн у протистоянні агресії;

формування образу США як надійного захисника, який здібний упоратися із цією ситуацією.

По-друге, вказати рівні, на яких проводиться психологічна війна у регіоні:

– на стратегічному рівні заходи проводяться в інтересах досягнення довготривалих цілей, які повинні створити сприятливі обставини для ведення бойових дій. Об’єктом ІПВ на цьому рівні є уся світова громадськість;

– на оперативному рівні виконуються завдання найближчої перспективи, забезпечуючи проведення великих воєнних операцій. Об’єктом впливу у цьому випадку є особовий склад збройних сил та населення регіону;

– на тактичному рівні робота проводилася в інтересах командирів тактичної ланки, де об’єктом впливу виступає угруповання противника, що протистоїть їм.

По-третє, визначити критерії інформаційно-психологічного забезпечення операцій сучаснихвійн та збройних конфліктів:

– контроль до 70 % міжнародної інформації;

– 100 % контроль інформації в регіоні ведення операції;

– формування суспільної думки власного населення щодо підтримки бойових дій на рівні80 %;

– 100 % припинення розповсюдження офіційної інформації із району бойових дій за 48 год до початку наземної операції.Загалом аналіз практичної реалізації планів дезінформації під час операції “Буря в пустелі”дає змогу зробити висновок про те, що дезінформація противника є найважливішим видом бойового забезпечення, який здатний значною мірою вплинути на хід та наслідок кампанії, а ЗМІ є одним із основних інструментів забезпечення ефективної реалізації плану стратегічної дезінформації.Надзвичайно важливим є створення системи теоретичних положень та практичних рекомендацій, реалізація яких дасть змогу успішно протистояти інформаційним та психологічнимопераціям проти нашої держави.