Прихід до влади більшовиків.

Після поразки Німеччини в Першій світовій війні більшовики розірвали Брестську мирну угоду, укладену між РСФРР та державами Четверного союзу, і розпочали наступ в Україні. Почалася друга війна Радянської Росії проти Української Народної Республіки. 28 листопада 1918 року був створений Тимчасовий радянський уряд України. Його очолив Г. П'ятаков, а згодом — X. Раковський. З січня 1919 року більшовики зайняли Харків, куди й переїхав радянський український уряд. 6 січня 1919 року спеціальним декретом була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка (назва УСРР зберігалася до прийняття Конституції України 1937 року).

Християн Раковський (1873-1941) Український радянський державний діяч. Голова Раднаркому України (1919—1923 pp.). Дипломат. Відстоював ідею реальної автономії України. З кінця 20-х pp. перебував в антисталінській опозиції. У 1937 р. заарештований у справі так званого антирадянського правотроцькістського блоку й засуджений до 20 років ув'язнення. За вироком 1941 р. був визнаний винним в антирадянській агітації і розстріляний. Новий радянський уряд декларував об'єднання УСРР з РСФРР на засадах соціалістичної федерації. До червня 1919 року Червона армія захопила більшість територій України. На бік більшовиків перейшли отамани Н. Махно, М. Григор'єв, Д. Терпило (Зелений).

Другий прихід більшовиків в Україну супроводжувався, за висловом В. Леніна, «хрестовим походом по хліб, насадженням колективних господарств, репресіями проти класових ворогів».

З березня 1919 року в Україні ширилася політика воєнного комунізму, яку запроваджували В. Ленін і більшовики. Влада на місцях переходила до революційних комітетів (комнезамів), які були провідниками політики Комуністичної партії. Найважливішими заходами воєнного комунізму стали:

• введення продрозкладки (насильницької реквізиції продзагонами товарного хліба в селян);

• проведення повної націоналізації всіх підприємств, повний державний контроль над виробництвом;

• мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація);

• заборона приватної торгівлі;

• скасування товарно-грошових відносин;

• введення карткової системи розподілу товарів і продуктів;

• зрівняльна оплата праці продуктами і товарами тощо.

Політика більшовиків в Україні не відповідала місцевим інтересам. Протягом квітня - червня 1919 року тут відбулося понад 300 антибільшовицьких повстань. Отамани, які перейшли на бік більшовиків, розірвали союз, укладений з ними.

Перший зимовий похід військ Директорії УНР

Військам Директорії довелося вести боротьбу на багатьох фронтах. У зв'язку з тим, що сил не вистачало, головний отаман С. Петлюра вирішив відмовитися від фронтових операцій і перейти до партизанської боротьби, передусім проти більшовиків і білогвардійців. У грудні 1919 року 5-тис. загін Української армії на чолі з генералом М. Омеляновичем-Павленком і його помічником генералом Ю. Тютюнником почав рейд у тили Денікіна та Червоної армії.

Українські війська здійснили рейд на Правобережжя й вийшли на лівийй берег Дніпра. Похід ворожими тилами тривав 5 місяців (до травня 1920 року).

С. Петлюра з найближчим оточенням у грудні 1919 року виїхав до Барії:, -зи, де розпочав переговори з польським керівництвом про визнання У HP і спільну боротьбу з більшовиками. Війська УНР, які брали участь у; ~:"гді, підтримало місцеве населення, і це давало їм змогу тривалий час: г ти боротьбу в тилу ворога без допомоги з-за лінії фронту. Після зимового походу учасники рейду вийшли в райони, які контро-~>: зали поляки, і з'єдналися з основними силами військ УНР.

Політика більшовиків в Україні в 1920 році

На початку 1920 року після розгрому А. Денікіна й відступу військ Ди-; г:-:торії УНР Україна опинилася під владою більшовиків. Це було третім поверненням радянської влади в Україну (вперше більшовики здобули владу наприкінці 1917 - на початку 1918 pp., удруге — у 1919 році). Перші кроки нової влади були розраховані на те, щоб продемонструвати населенню України своє прагнення виправити помилки минулих років. На VIII Всеросійській партконференції в грудні 1919 року в резолюції «Про радянську владу в Україні» більшовики взяли на себе незвичне зобов'язання:

• стояти «за визнання самостійності України»;

• підтримувати прагнення українців учитися й розмовляти українською мовою;

• добровільно створювати колгоспи;

• передати землю тим, хто її обробляє;

• поліпшити життя робітників;

• перетворити робітничий клас на власників фабрик і заводів;

• зробити робітників керівною силою суспільства, установивши диктатуру пролетаріату.

Проте, як і в попередні роки, обіцянки нової влади виявилися здебільшого демагогією. Як у Росії, так і в Україні впроваджувалася політика воєнного комунізму:

• продрозкладка й далі була важким тягарем для селянських господарств;

• відбулася широка націоналізація промисловості, торгівлі, фінансів.

Російський радянський уряд контролював усі сфери економіки України. Голова Реввійськради республіки Лев Троцький говорив: «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а разом з нею і радянська влада, і ми з вами». За постановою Раднаркому Росії було прийняте рішення про загальну трудову повинність, яку повністю впровадили в Україні. Незважаючи на демагогічні обіцянки, політика більшовиків в Україні не змінилася. Атрибутом влади й далі залишався «червоний терор проти класових ворогів», тому місцеве населення, особливо сільських районів, чинило опір більшовикам. Антирадянські повстання тривали.