Прихід до влади Директорії унр

18 грудня 1918 року до Києва вступили війська Директорії УНР. Директорія була створена 13-14 листопада на засіданні Українського національного союзу (УНС засновано в серпні 1918 року з діячів Центральної Ради в підпіллі). До складу Директорії входили представники різних політичних партій: тут були представники від українських соціал-демократів — В. Винниченко (голова Директорії), С. Петлюра, А. Макаренко; від українських есерів — Ф. Швець; від соціалістів-самостійників — П. Андрієвський. У своєму зверненні до українського народу вона закликала до повстання проти гетьмана. Після повалення П. Скоропадського Директорія переїхала з Вінниці до Києва, де проголосила відновлення Української Народної Республіки. Головою першого уряду Директорії УНР — Ради народних міністрів — став В. Чеховський. 26 грудня 1918 року відновлено закони УНР. На відміну від гетьманського уряду, Директорія вдалася до здійснення соціально-економічних заходів соціалістичного спрямування, як-от:

• у сфері державного управління передбачала передати владу Трудовим адам селян, робітників та інтелігенції;

• найвища законодавча влада передавалася Трудовому конгресові — своєрідному парламентові, сформованому з депутатів від селян, робітників, інтелігенції, працівників залізниці і пошти, без участі «поміщиків і капіталістів»;

• планувалося скасувати всі антинародні рішення гетьманського уряду, відновити 8-годинний робочий день, робітничий контроль.

Уряд Директорії проголосив широку програму аграрних перетворень.
Аграрна політика передбачала конфіскацію поміщицьких земель. Не підлягали конфіскації наділи площею до 15 десятин.
Ситуація, у якій Директорія прийшла до влади, була досить складною. Українські території опинилися в руках різних отаманів, тому уряд не міг навести належний лад і налагодити ефективне державне управління. По всій Україні ширилися єврейські погроми, які нищили не тільки єврейське населення, а й руйнували українську державність. У країні панувала анархія.
З півночі просувалися війська Червоної армії, із заходу — поляки, на півдні готувалася до походу армія генерала Денікіна. Щоб уникнути цього смертельного трикутника, Директорія активізувала свою дипломатичну діяльність. До більшовиків і до представників Антанти рушили одразу дві делегації. Одну з них, за дорученням В. Винниченка, очолював соціал-демократ Семен Мазуренко. У плани його місії входило:

• підписання мирних угод з Радянською Росією на умовах цілковитої самостійності Української Народної Трудової Республіки;

• припинення воєнних дій;

• виведення всіх військових частин Росії з території України;

• забезпечення допомоги військовими засобами українській армії.

За це УНР зобов'язувалася підписати з Москвою тимчасовий військовий союз проти білогвардійців і Антанти. Можливості укладання такого союзу викликали серйозні суперечки серед лідерів більшовиків. Чимало з них не визнавали ідеї незалежної Української держави. Успішний наступ Червоної армії, яка вже доходила до Києва, робив позиції більшовиків досить сильними. Після довгих і гарячих дебатів у ЦК і Політбюро В. Леніну вдалося перемогти противників миру з Україною. Ухвалена спеціальна постанова Центрального комітету й Політбюро Російської комуністичної партії офіційно підтвердила, що Радянська Росія визнає незалежність Української держави. Проте ратифікувати цю постанову, або хоч би довести її до відома широких мас України, стало неможливим через наступ Червоної армії в Україні. Крім того, розв'язання цього питання заблокували дії С. Петлюри та його прихильників. За пропозицією головного отамана на Південь України, де перебували війська Антанти, була направлена делегація. Як згадував В. Винниченко, французький полковник Фрейденберг прийняв їх як жалюгідних прохачів і в грубій формі висловив свою вимогу: «Вигнати, як собак, Винниченка й Петлюру. Винниченка як більшовика, а Петлюру — як бандита». Французьке командування рішуче вимагало від української делегації:

• усунути з уряду УНР і Директорії представників соціалістичних партій;

• відмовитися від більшовицької соціально-економічної політики;
• підпорядкувати українську армію командуванню Антанти

Унаслідок невдач на українсько-російському фронті, через категоричні вимоги Антанти та посилення внутрішньої боротьби між лідерами УНР, М. Грушевський і В. Винниченко відійшли від політичної діяльності. Директорія функціонувала й надалі, але її одноособовим лідером став С. Петлюра.
Сподівання на допомогу з боку Антанти не виправдалися. Англо-французькі уряди щедро підтримували російський «білий рух», на чолі якого став генерал А. Денікін. Захід активно готував Добровольчу армію для розгрому більшовиків і відновлення єдиної Російської держави. Для України в тому плані місця не було.

У складних для УНР умовах відбувалася знаменна подія — проголошення Української соборної держави. 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві відбувся Акт урочистої злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.