Етичні вимоги до побудови взаємин з акціонерами, дилерами, поставниками

У взаємовідносинах з акціонерами фірма повинна забезпечувати останніх необхідною інформацією та надавати чіткі і правдиві звіти про свою діяльність.

Розподіл прибутків компанії здійснюється з участю її менеджерів. Їх рішення щодо такого розподілу мають етичний підтекст, оскільки вони розпоряджаються грошима інших людей. Тому у процесі розподілу прибутків потрібно враховувати інтереси акціонерів та дотримуватися чіткої дивідендної політики – здійснювати контроль за фінансами фірми та за виконанням обов’язків менеджерами, котрі розпоряджаються цими фінансами. Отже, менеджери фірми несуть особисту відповідальність за розподілом прибутків фірми.

Моральна відповідальність акціонерів фірми розглядається у зв’язку з їхніми правами та реальною владою. Слід пам’ятати, що власники звичайних акцій мають право:

- на дивіденди (у випадку оголошення про їх виплату директорами фірми);

- на пропорційну частку майна ліквідованої фірми, яке залишається після усіх розрахунків з іншими зацікавленими сторонами;

- на винесення певних питань стосовно політики фірми на обговорення;

- на голосування пропорційно до своєї частки акцій.

Як бачимо, права акціонерів є обмеженими, і вони практично не впливають на політику фірми. Проте акціонери мають моральне зобов’язання щодо опротестування нечесної практики діяльності своєї компанії. Такий протест і коментар до нього може бути оприлюднений як у самій компанії, так і у засобах масової інформації. Такий протест може сприяти покращенню морального клімату компанії. З огляду на це акціонери повинні цікавитися діяльністю тих компаній, у які вони інвестують.

Як і акціонери, дилери також здебільшого не є членами фірми. Проте вони тісніше пов’язані з нею – адже виконують функцію представника від виробника продукції (послуг). Тому дилери повинні чітко дотримуватися всіх умов продажу.

 

Література:

1. Агеев А.И. Предпринимательство: Проблемы собственности и культуры. – М., 1991.

2. Герет Т., Клоноскі Р. Етика бізнесу. – К., 1999.

3. Данчева О.В., Швалб Ю.М. Практична психологія в економіці та бізнесі. – К., 1999.

4. Деловой этикет. – 2-е изд., перераб. и доп. – К., 2001.

5. Зомбарт В. Буржуа: Этюды по истории духовного развития современного экономического человека. – М., 1994.

6. Кубрак О.В. Етика ділового спілкування: навч. посібник з етикету. – Суми, 2001.

7. Мастенбрук У. Управление конфликтными ситуациями и развитие организации. – М., 1996.

8. Палеха Ю.І. Ділова етика. – К., 2000.

9. Психология и этика делового общения / Под ред. В.Н. Лавриненко. – М., 1997.

10. Роджерс Ф. ІВМ. Взгляд изнутри. Человек, фирма, маркетинг: Пер. с англ. – М., 1990.

11. Рютингер Р. Культура предпринимательства. – М., 1992.

12. Такаянаги Сатору. Японская система управления трудовыми ресурсами: как работают японские предприятия. – М., 1987.

13. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. – М., 1995.

14. Щекин Г.В. Практическая психология менеджмента. Как делать картеру. Как строить организацию. Науч.-практич. пособие – К., 1994.

15. Ягер Д. Деловой этикет: как выжить и преуспеть в мире бизнеса. – М., 1994.

Тема 7. Імідж професіонала і організації у контексті професійної етики

1. Поняття іміджу.

2. Створення іміджу професіонала.

3. Створення іміджу організації.

Поняття іміджу

У зростаючому інформаційному просторі сучасної цивілізації дедалі більшого значення набувають комунікативні методи міжособистісної та міжгрупової взаємодії, що зумовлює посилення інтересу наукового світу до проблеми комунікації. У зв’язку з розвитком ринкових тенденцій в економіці суспільства, посилення духу суперництва, непередбачуваності, конкуренції цей інтерес спрямовується на такі її форми як реклама і самореклама (імідж). Нині реклами потребує не тільки товар, але й фахівець, який створює цей товар. Реалії ринку праці такі, що від самопрезентації людини у великій мірі залежить її життєвий і професійний успіх. Слід визнати, що значення іміджу сьогодні різко зростає, він стає важливою і необхідною компонентою комунікативної культури соціальної спільноти і особистості. Як зазначає Г.Г. Почепцов: “Імідж в концентрованій формі задає сутність людини або організації. Відштовхуючись від іміджу, ми можемо будувати свої взаємовідносини з даною людиною… Звідси виходить проста істина: чим точніше ми виберемо і побудуємо свій імідж, тим ефективнішою буде комунікація”.

Якщо постановка проблеми іміджу є традиційною для зарубіжної науки, то для вітчизняних науковців - це відносно новий об’єкт дослідження. Хоча варто зауважити, що імідж в тому чи іншому контексті (необхідні риси характеру, деталі зовнішності, поведінки тощо) завжди був представлений в процесах комунікації, тому у певних своїх аспектах становив предмет аналізу.

Ідеї самопрезентації розглядались у зв’язку з загальнотеоретичними проблемами спілкування, конкретизувались у складі досліджень проблеми культури спілкування, етикетної регламентації поведінки тощо. У ряді цих праць вказується на помітну роль внутрішніх особистісних характеристик і зовнішніх візуальних ознак поведінки на побудову успішного спілкування, в основу якого покладено позитивне сприйняття партнера по спілкуванню, пропонуються для цього різноманітні стратегії і тактики спілкування, ефективні еталони поведінки.

Останнім часом наукові традиції щодо вивчення проблеми іміджу, закладені дослідженнями зарубіжних вчених, продовжують вітчизняні науковці. Їх аналіз дозволяє розглядати особистісний імідж як символічний образ людини, представлений іншим через складну систему репрезентаційних сигналів, що будується на основі прогнозування результатів репрезентації в залежності від поставлених задач, зіставлення особистісних потреб і вимог масової свідомості. З іншого боку, імідж представляє собою сукупність соціально сприйнятливих реакцій людини в конкретних умовах соціального оточення, сутність яких полягає в поєднанні її внутрішньої культури і зовнішньої поведінки, об’єднанні символічного і реального. Таким чином, особистісний імідж в сучасних умовах розвитку комунікаційних процесів становить необхідний інструмент спілкування, своєрідне символічне представлення, підґрунтям для якого слугують реалії життя. Виходячи з цього, ми можемо вважати імідж обов’язковим атрибутом людини, складовою культури спілкування у будь-якій галузі життєдіяльності, професійної діяльності зокрема.

Відправною точкою для визначення основних шляхів формування іміджу є розуміння особистісного іміджу як поєднання внутрішнього і зовнішнього, реального і символічного, як атрибуту водночас внутрішньої культури особистості і культури зовнішнього оточення. Водночас імідж розглядається з позиції його процесуального і функціонального значення. Так Г.Г. Почепцовим імідж є процесом інтенсивного введення інформації з прогнозованою реакцією на неї. Тоді провідна функція іміджу полягає у підборі й подачі необхідної в даній ситуації спілкування інформації з метою реалізації прогнозу.

Структурний компонент іміджу можливо встановити, виходячи з його типології. З огляду на існування декількох типологій особистісного іміджу важливо визначитись, які саме типи іміджу розроблятимуться в ході професійної підготовки. На основі раніше визначених Е. Семпсон та Ф. Девіс нами запропоновано модифіковану типологію, в якій особистісний імідж представлений такими типами:

- внутрішній рефлексивний імідж (самоімідж) або самосприйняття і самооцінка на основі минулого досвіду;

- зовнішній рефлексивний імідж або уявлення про те, як особистісний імідж сприймається іншими;

- реціпієнтальний імідж або той імідж, який реально сприймається оточуючими;

- ідеальний (необхідний) імідж або той набір якостей і характеристик, яких вимагає конкретна ситуація.

Імідж професіонала

Побудова іміджу має ґрунтуватися на:

- самопізнанні, створенні Я-образу, наближеного до його реального змісту;

- пізнанні інших людей, їхніх особливостей, оволодіння механізмами сприйняття у спілкуванні;

- ознайомленні з каналами комунікації, урізноманітненні і розвитку можливостей для передачі інформації;

- оволодінні інтерактивними уміннями, підвищення ефективності взаємодії з людьми;

- побудови своєї поведінки у відповідності з нормами моралі, приписами етикету та специфікою професійної діяльності;

- створенні сприятливого зовнішнього образу, адекватного внутрішній сутності та умовам зовнішньої ситуації.

Побудова персонального іміджу (самоіміджу) значною мірою залежить від рівня самооцінки, її адекватності. Факт зацікавленості у собі, своєму вдосконаленні вже означає досягнення певного рівня самоповаги і наявність потенціалів для особистісного зростання.

Нерідко успіх у самопрезентації пов’язують з низкою зовнішніх ознак (зовнішність, одяг, постава, рухи та ін.). Однак, за умови формування надто низької самооцінки покращення зовнішнього іміджу забезпечує обмежений ефект. Однак, рівень самоповаги можливо підняти за рахунок досягнення позитивних змін у зовнішності. Турбота про зовнішність слугує повідомленням про повагу до себе і до співрозмовника.

Проте, ефект самопрезентації (формування персонального іміджу) значною мірою залежить від того, як людина оцінює свої позитивні сторони і слабкі місця, на що спрямовує свої зусилля у саморозвитку. Таким чином, побудова персонального іміджу розпочинається з формування погляду на самого себе, порівняння свого “Я” з встановленими ідеалами і стандартами.

Протягом свого життя кожна людина численні ролі і представляє іншим різноманітні образи залежно від виконуваної ролі. Одні з цих ролей зумовлюються фактом народження людини (стать, місце у сім’ї, особливості зовнішності та ін.) інші створюються у процесі соціального розвитку (професія, місце у системі групових відносин – статус, дружба та ін.). кожна з ролей накладає відбиток на поведінку людини, вимагає тих чи інших її зразків (ярликів). Так, від студента очікують результатів у навчанні, науковій і громадській роботі, самостійності, інтелектуального розвитку, від спортсмена – хорошої фізичної форми, наполегливості, здатності до співпраці у команді.

Соціальні очікування накладають відбиток не лише на зовнішні прояви поведінки. Система ярликів починає діяти і на внутрішньому рівні – у формуванні самокритики, у створенні самооцінки. Це засвоєні з дитинства оцінки з боку інших людей – “ти приваблива”, “ти лінивий”, “ти розумний”, “ти нездара”, “ твої слова діють мені на нерви” та ін. або накази і правила типу “наколи не розмовляй з незнайомими людьми”, “ти повинен працювати наполегливо”, “життя – постійна боротьба” та ін. Деякі з них перетворюються на внутрішні установки і відбиваються на побудові іміджу. Наприклад, людина, яку переконали у її високих розумових здібностях, у спілкуванні з іншими буде висловлювати свою думку, не боятись при цьому виглядати смішною чи некомпетентною. Якщо дитині постійно “навішувати ярлик” надмірної повноти, надалі вона буде прагнути маскувати свій недолік за допомогою одягу та невербальних засобів. Отже, у формуванні своєї самооцінки слід спиратись ще й на інші канали отримання інформації про себе: порівняння себе з іншими, інтроспекцію та ін.

До основних запитань, які слід собі ставити у такому випадку відносять такі:

- Чи не надто я спираюсь на оцінку інших людей? Можливо, у мене немає власної думки про себе?

- Чи не надто часто я порівнюю себе з іншими? Це питання може відіграти позитивну роль у тому випадку, коли оцінка переваг інших людей слугуватиме критерієм оцінки власних досягнень, вибору шляхів саморозвитку.

- Чи не надто я нав’язую свою індивідуальність? Надмірне прагнення на підтвердження своєї неординарності може спричинити послаблення уваги до оточуючих, а також неприйняття з їхнього боку надто неординарного іміджу.

- Чи не наслідую я у своїй поведінці змодельовані у суспільстві (зокрема засобами масової інформації, певними групами) стереотипи? Іноді людина приймає готові іміджеві моделі зірок шоу-бізнесу, кіногероїв, лідерів групи, прагне ототожнити себе з ними, не враховуючи власні особливості, позитивні сторони і недоліки. Такий імідж, з одного боку, може надати оригінальності, з іншого – викликати неприйняття, подив, засудження. Іноді оточуючі сприймають таку людину також стереотипно, не помічаючи її індивідуальності.

- Що я маю у собі змінити? Адже деякі застарілі звички необхідно змінити, оскільки вони не “вписуються у новий імідж”. Наприклад, у процесі адаптації до професійної діяльності потребують зміни звички, пов’язані зі студентським образом життя; протягом життя відбуваються зміни у оформленні зовнішності та ін.

- Як я контролюю свій образ у цілому? Імідж – це комплексний образ, який пропонується оточуючим. Іноді спостерігається дисгармонія окремих компонентів іміджу. Наприклад, акцентуючи увагу на бездоганній зовнішності, людина забуває про необхідність розвиненого мовлення чи манери поведінки, що відбивається на загальному враженні.

До основних складових персонального іміджу Ф. Девіс відносить:

- тілесний імідж – комплекс манер, пов’язаних з володінням своїм тілом, що становить основу для формування фізичного образу людини (розташування тіла у просторі, постава, зріст, тілобудова, вираз обличчя, погляд, положення голови, шиї, рук та ін.);

- зовнішній вигляд;

- голос і мовлення;обізнаність і компетентність;

- оформлення оточуючого середовища (робочого місця, житла);

- використання адекватних особистісних ділових аксесуарів.

Складові іміджу професіонала:

- компетентність;

- позитивний фізичний образ;

- привабливий зовнішній вигляд;

- поведінка, що відповідає моральним нормам;

- робоче місце, оформлене відповідно вимог.

Імідж організації (образ) – враження, яке організація та її працівники справляють на людей і яке фіксується в їхній свідомості у формі певних емоційно забарвлених стереотипних уявлень (думок, суджень про них).

Основними складовими іміджу є зовнішній вигляд та внутрішній зміст. Імідж організації може бути позитивним (в основі – довіра, відповідна стереотипізація її сприймання) та негативним (в основі – недовіра до організації та її репутації)

Позитивний імідж залежить від таких чинників:

- якість, фінансова спроможність, конкурентоспроможність товарів (послуг);

- ефективність управління;

- організаційна культура;

- тиражування імені організації через засоби масової інформації.

Відчутно впливають на імідж організації та її персоналу символи, атрибути, назва, бренд, девіз тощо.

Відчутно на імідж організації впливає імідж керівника, який має такі складові:

- професіоналізм і компетентність;

- динамізм, швидка реакція на кожну ситуацію;

- моральна надійність;

- уміння впливати на людей (етика спілкування, етика одягу, приваблива манера поведінки);

- гуманітарна освіченість;

- психологічна культура.

Технологія створення іміджу:

- виокремлення себе від інших;

- вписування особистості у символічне уявлення про лідера;

- вписування особистості в модель поведінки актора;

- активне використання супутніх символів щодо створення візуальних характеристик;

- активне управління засобами масової інформації; боротьба з чутками, плітками тощо;

- символізація автономних сфер (зачіска, одяг, погляд тощо)

Формування іміджу відбувається за принципами: повторення, безперервного посилення впливу, “подвійного виклику” (впливу на розумову та емоційну сфери)

 

Література:

1.Баркеро Кабреро Х.Д. Связи с общественностью в мире финансов. – М., 1996.