Політика «воєнного комунізму».

Термін «воєнний комунізм» вперше був використаний Леніним як сукупність соціальних і економічних заходів періоду громадянської війни. Приводом до надзвичайних заходів було те, що в результаті виступу чехословацького корпусу, конфлікту між Раднаркомом та українською Центральною Радою до Росії перестав надходити хліб.

Методи впровадження

-Червоний терор.

-Жорстка централізація.

-Утворення продзагонів.

-Реквізиції, конфіскації.

-Кругова порука.

Основні заходи (сільське господарство)

-Введення продрозкладки – вилучення «надлишків» продовольства у селян.

-Державна монополія на продаж та заготівлю хліба.

-Створення продзагонів, що силою збирали продрозкладку.

Основні заходи (промисловість)

-Прискорена націоналізація підприємств важкої, середньої та дрібної промисловості.

-Введення загальної трудової повинності.

-Мілітаризація праці: створення «трудової армії», таборів примусової праці.

-Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працюючих.

Основні заходи (торгівля і фінанси)

-Заборона приватної торгівлі.

-Перехід до прямого товарообігу.

-Встановлення твердих цін на товари.

-Карткова система постачання міського населення.

-Скасування платні за житло, комунальні послуги, транспорт.

Наслідки політики «воєнного комунізму»

-Катастрофічне скорочення виробництва.

-Формування адміністративних методів управління.

-Різке падіння життєвого рівня людей.

-Зростання соціального напруження.

-Голод 1921 – 1923 рр., загибель понад 5 млн. чоловік.

-Розгортання повстанського руху проти політики більшовиків («антоновщина» - масове селянське повстання Воронезької і Тамбовської губерній, Кронштадтське повстання військових моряків тощо).

 

Далі необхідно розглянути білий рух, бої на Східному фронті в 1918 – 1919рр, та на Південному фронті в 1918 – 1919рр.

При всій різнорідності білого руху його прибічників об’єднувала ненависть до комуністів, які хотіли на їхню думку, зpуйнувати Росію, її державність та культуру. Програма білого руху була складена в штабі Добровольчої армії Денікіна. Вона містила такі положення:

- знищення більшовицької анархії і наведення в країні правового порядку;

- встановлення могутньої і неподільної Росії;

- скликання народних зборів на основі загального виборчого права;

- проведення децентралізації влади шляхом встановлення обласної автономії і широкого місцевого самоврядування;

- гарантія громадянських свобод і свободи віросповідання;

- здійснення земельної реформи;

- введення робітничого законодавства, захист робітників від експлуатації державою і капіталом.

Значну частину білого руху складали люди, особисто не зв’язані з інтересами власників. Трагедія цих людей полягала в тому, що їх інтереси об’єктивно збігалися з інтересами експлуататорських верств, з намаганням повернути стару Росію з звичним для них устроєм життя, який заперечувався народними масами. Головна хибність білих полягала не в військовій, а в політичній галузі.

Один з авторів програми білого руху В. Шульгін писав про білий рух, що початий «майже святами» він потрапив до рук «майже бандитів».

Бої на Східному фронті у 1918 – 1919рр. Влітку 1918 р. радянський уряд вважав серйозною загрозою для долі революції заколот чеського корпусу. Ще в березні 1918р. уряд дав дозвіл на переміщення 60-тисячного чеського корпусу, що складався з військовополонених австро – угорської армії, через Далекий Схід у Францію. Корпус був озброєний. Командування Антанти планувало використати ці війська на Західному фронті проти німців.

Корпус розтягнувся по залізниці від Пензи до Владивостоку. Приводом до заколоту корпусу проти радянського уряду були чутки, що після укладення Брестського миру всіх збираються ув’язнити в концтаборах. Чехи вирішили пробиватись до Владивостоку. На шляху пересування корпусу в Пензі, Самарі, Сизрані, Златоусті, Челябінську, Омську, Новомиколаївську, Владивостоці була скинута радянська влада. Він розпочав наступ на Захід до Волги, тим самим відрізавши Сибір від центральної Росії. В таких умовах з різних антибільшовицьких сил на звільненій території утворюються уряди, які претендують стати всеросійськими. Так, делегати розігнаних Установчих зборів утворили в Самарі уряд(КОМУЧ). У липні 1918 р. був створений Сибірський уряд.

У вересні 1918 р. ці уряди разом з Казахським, Тюрко – Татарським, Башкирським та іншими утворили Всеросійський Тимчасовий уряд – Директорію. Місцем її перебування став Омськ. Але Директорія не мала достатньої підтримки і адмірал Корчак здійснив переворот. Тим часом антибільшовицькі сили терпіли поразку на Сході. Вони були відкинути за Урал.

Колчак зумів реорганізувати війська, створив 130-тисячну армію і влітку 1919 р. перейшов у наступ проти більшовиків. У цей час він був визнаний лідером білого руху і країнами Антанти правителем Росії. Восени його війська на фронті потерпіли поразку, в той же час в його тилу розгорнувся масовий партизанський рух. У жовтні Червона армія стрімким наступом рушила на Схід. У січні 1920 р. вона досягла Іркутська. Колчак був заарештований і розстріляний.

Бої на Південному фронті. Весною 1918 р. з Кубані розпочала наступ Добровольча армія, яку очолив Денікін. Вона оволоділа всім Північним Кавказом.

Влітку 1918р. проти більшовиків повстали донські козаки, які розпочали наступ на Царицин, але не вдало.

Весною 1919р. бої на Південному фронті розгорілися з новою силою. Денікін, який зумів об’єднати під своєю владою Північний Кавказ, Кубань, Дон, розпочинає могутній наступ на Україну і Москву. На початок осені 1919р. Добровольча армія оволоділа значною частиною України. У вересні захопила Курськ, Орел, підійшла до Тули. В жовтні 1919р. Червона армія перейшла в наступ і завдала поразки Добровольчій армії. На початку 1920р. її рештки відступили в Крим.

Боротьба з Юденичем. В той час, коли Червона армія вела тяжкі бої з Денікіним (травень 1919р.), з Естонії на Петроград розпочала наступ озброєна англійцями біла армія генерала Юденича. Запеклі бої на підступах до міста точились аж до жовтня 1919р. Армія Юденича була розбита, а її залишки опинились оточеними Червоною армією і естонською, яка не підпускала її на свою територію. Після тривалих переговорів залишки армії Юденича були роззброєні і інтерновані естонськими властями. В Естонії солдати цієї армії використовувались на примусових роботах.

Створення національних радянських держав. Поразка Німеччини й Австро-Угорщини сприяла встановленню радянської влади в Прибалтиці, Білорусії та Україні.

У січні 1919р., після вигнання німецьких військ, радянська влада була відновлена майже на всій території Латвії. Було ліквідовано безробіття, вигнано німецьке дворянство. В Латвії створювались державні господарства (радгоспи). На початку 1920р. радянська влада в Латвії була повалена, і до 1940 р. вона розвивалась як самостійна держава.

29 листопада 1918р. була проголошена радянською республікою Естонія під назвою Естляндська трудова комуна. Радянська влада проіснувала тут не більше двох місяців. 1січня 1919р. була проголошена Білоруська Радянська Соціалістична Республіка. 27 лютого 1919р. дві незалежні республіки – Білоруська та Литовська утворили єдину Соціалістичну Радянську Республіку Литви і Білорусії з метою об’єднання зусиль у боротьбі з інтервенцією та внутрішньою контрреволюцією. Це утворення проіснувало недовго. На території Литви встановилась влада національного уряду, а в Білорусії залишилась радянська.

Незалежність України була проголошена ІV Універсалом Центральної Ради 9 січня 1918р. Більшовицький Раднарком Росії визнав лише радянський уряд України і зробив усе для ліквідації самостійної Української держави. Цим задумом відповідало проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки, влада якої остаточно утвердилась в 1920 р. (1919 – 1937 рр. – УСРР, відповідно до конституції 1937р. – УРСР).

1 червня 1919р. ВЦВК прийняв декрет «Про об’єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби з світовим імперіалізмом». Республіки об’єднували свої збройні сили, ресурси, транспорт, фінанси, органи господарського управління.

Сам факт, що рішення про об’єднання держав було прийнято Всеросійським ЦВК і закріплено в його декреті, а не народами цих держав, свідчить про імперську політику більшовиків і маріонетковий характер урядів радянських республік.

Радянсько – польська війна. Багато поколінь польських борців поклали свої голови в боротьбі за єдність і незалежність рідної батьківщини. На рубежі 1917 – 1918рр. у всіх частинах Польщі розвивається могутній революційний рух. Під впливом російської революції в Польщі створювались Червона гвардія, ради робітничих депутатів, народна міліція, формувались органи влади. 29 серпня 1918р. Ленін підписав Декрет РНК, який анулював усі договори і акти, що були укладені урядом колишньої царської Росії з Пруссією і Австрією щодо розподілу Польщі. Країни Антанти погодились з фактом незалежності Польщі і активно підтримали її. Вони вбачали в ній союзника в боротьбі з радянською Росією і противагу Німеччині на Сході. Правлячі кола відновленої Польської держави на чолі з Ю.Пілсудським прагнули відродити країну у кордонах 1772р.

У квітні 1920р. після укладення Варшавської угоди між УНР і Польщею почався наступ польських і українських військ на РРФСР і УСРР. Пілсудський заявив, що його армія залишиться в Україні лише до тих пір, поки не сформується постійний український уряд.

Країни Антанти забезпечували польські війська зброєю, танками, броневиками, літаками. Полякам вдалося захопити Київ і відтіснити радянські війська на лівий берег Дніпра.

Радянське керівництво негайно створило Польський фронт. В його розпорядження було перекинуто кращі частини, проведено мобілізацію на фронт комуністів і комсомольців. До 14 тис. колишніх офіцерів російської армії відгукнулись на заклик генерала О.Брусилова стати на захист Росії.

У травні 1920р. радянські війська Південно – Західного фронту під командування О.Єгорова перейшли в наступ. Вони відкинули польську армію за межі України. Операції Червоної армії ускладнилися тим, що в півдні почалися бої з Врангелем.

Наступ здійснювався силами двох розрізнених фронтів: Південно – Західного на Львів і Західного на Варшаву під командуванням М.Тухачевського. Це був серйозний стратегічний прорахунок. Війська, пройшовши 500км, відірвались від своїх резервів і тилів.

Трапилось непередбачене – польські робітники і селяни не тільки не підтримали Червону армію, але вчинили їй жорстокий опір. На це розраховував і Пілсудський, який вважав, що «ставка на спалах польської революції могла серйозно братися в розрахунок тільки в політичних канцеляріях, та і то досить віддалених від фронту…. Ми є дуже близькими сусідами Росії, щоб легко могли зважитись на наслідування.».

На підступах до Варшави радянські війська зупинились. Під загрозою оточення вони змушені були з великими втратами відступити з території не тільки Польщі, але й Західної України та Західної Білорусії. Польський уряд погодився підписати мирний договір, згідно з яким до Польщі відходила територія з населення 15млн осіб; західний кордон радянської Росії проліг в 30км від Мінська. Польща закріпила за собою Західну Україну.

Поразка Врангеля. У квітні 1929р. А.Денікін передав владу генералу П.Врангелю, який до початку червня зумів реорганізувати залишки Добровольчої армії і перейшов у наступ у Північному Причорномор’ї. проти нього був утворений Південний фронт (командуючий М.Фрунзе). Всі спроби Врангеля розвинути успіх і вийти на Дон, Кубань, Правобережну Україну не мали успіху. Наступ його було зупинено і Червона армія перейшла у контрнаступ. Залишки військ Врангеля відступили в Крим, за перекопські укріплення («турецький вал»: висота 8 метрів, ширина -15, перед ним рів глибиною 10 метрів і шириною – 30; перед укріпленнями була рівна місцевість).

Командування Червоної армії розробила план взяття цих укріплень: частина військ наступала в лоб, а інша здійснювала обхідний маневр через затоку Сиваш. Вирішальні бої розгорнулися 11 листопада. Укріплення були взяті. Червона армія розгорнула наступ на Керч і Севастополь. Залишки армії Врангеля (145тис чоловік) і Чорноморський флот були евакуйовані в Туреччину. 15 тис офіцерів, які потрапили в полон були розстріляні більшовиками.

Війна Далекому Сході.

До весни 1920р. з інтервенціоністських військ на Далекому Сході залишились тільки японці з метою віддалити війну з Японією було прийнято рішення про утворення Далекосхідної республіки (ДСР).

Тим часом у тилу японських військ ішла справжня партизанська війна. Нею керував комуніст Сергій Лазо, однак він був схоплений і страчений японцями. У травні 1921 р. у Примор’ї при підтримці японських військ до влади прийшов новий уряд. У відповідь комуністами створюється військова рада ДСР. Головнокомандуючим військами був призначений В.Блюхер. Розпочались запеклі бої наприкінці 1921р. білогвардійці і японці захопили Хабаровськ. Тоді ДСР спільно з РРФСР почали боротьбу проти японських інтервентів і білогвардійців. Вирішальні бої розгорнулись у лютому 1922р. під Волочаєвкою. Червона Армія заволоділа Хабаровськом і згодом вступила у Владивосток. Японія змушена була вивести свої війська з ДСР. Білогвардійці відступили в Маньчжурію. У жовтні 1922р. ДСР об’єдналась з РРФСР. Громадянська війна закінчилась. Ведучи боротьбу з японцями і залишками білогвардійців Червона армія вступила в Зовнішню Монголію яка знаходилась під зверхністю Китаю, але користувались автономними правами після російсько – китайської угоди 1912р. Тут, на території Зовнішньої Монголії, було проголошено Монгольську Народну Республіку.

Агресія радянської Росії в Закавказзі. В умовах початку громадянської війни влада в Закавказзі перейшла до рук Азейбарджанської націоналістичної партії «Мусават» (рівність), вірменського революційного «Дашнакцутюна» і Грузинської соціал-демократичної партії меншовиків.

Партія «Мусават» намагалась перетворити Азербайджан на велику мусульманську незалежну державу, або об’єднатися з Туреччиною.

Вірменська партія «Дашнакцутюна» будувала свою політику на національних гаслах. Вірменській державі весь час доводилось вести запеклу боротьбу з Туреччиною. За період 1915-1918 рр. загинуло 2 млн. вірмен.

 

Меншовики Грузії, прийшовши до влади у листопаді 1917 р., опинились у складному становищі. У внутрішні справи цієї країни постійно втручались Туреччина, Німеччина і згодом держави Антанти. Умови, які вони ставили за «допомогу»грузинському уряду, були надзвичайно тяжкими. У 1918 р. в Грузію ввійшли німецькі, турецькі й англійські війська. З цього приводу один з грузинських меншовиків говорив: «Як бачите, шляхи Грузії і Росії розійшлись. Наш шлях веде в Європу, шлях Росії в Азію…»Після розгрому основних сил білогвардійців радянська Росія приступила до реалізації планів світової революції. Жертвами цієї політики стали новоутворені держави Закавказзя.

У квітні 1920 р. більшовики підняли повстання робітників і матросів в Баку. Слідом за цим в державу вдерлась Червона армія. В результаті була проголошена Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка. В листопаді 1920 р. місцеві більшовики при підтримці Червоної армії скинули владу дашнаків і проголосили Вірменську Радянську Соціалістичну Республіку. В лютому 1921 р. більшовики Тбілісі, скинувши при активній участі Червоної армії меншовицьке керівництво, проголосили Грузинську Радянську Соціалістичну Республіку. Закавказькі Республіки уклали воєнно-політичний союз з Росією. У березні 1922 р. Азербайджан, Вірменія і Грузія об’єднались у Закавказьку Федерацію, яка існувала до кінця 1936 р.

Драматичні події 1919 р. пов’язані з червоним терором. Більшовики стверджували що це була відповідь на білий терор, але насправді це був терор проти всіх потенційних ворогів радянської влади, а не лише проти білих. Лише восени 1918 р. більшовики розстріляли близько 15 тис. аристократів, офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.

Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918-у 1919 рр. У Сибіру владу захопив Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі-Антон Денікін, у Прибалтиці – Микола Юденич готувався до наступу на Петроград.

Англійці, захопивши Баку, висадились в Батумі й Новоросійську, французи-в Одесі й Севастополі.

Характерно, що білий рух знайшов підтримку різних верств населення. Так, червоний терор на Дону і Кубані сколихнув усе козацтво. До армії Денікіна влітку 1919 р. приєдналось 30 тис. козаків. І якщо Денікін влітку 1919 р. легко зайняв Царицин, Воронеж, Харків, значну частину України, то причиною цього успіху полягали в більшовицькому терорі на Дону і Кубані, в Україні, повстання козаків і селян. Становище більшовиків влітку 1919 р. було критичним. Проте в наступні місяці вони здобули ряд значних перемог над білими. Причини цього полягали не лише у чисельній перевазі більшовиків, а й у помилках білих.

Насамперед білий рух не став національним, залишаючи замкнутим, майже виключно офіцерським. На звільнених від більшовиків територіях вони не дбали про відновлення економіки, а встановлювали режим жорсткого терору, намагаючись відібрати якомога більше продовольства, тому до цього негативно ставилося населення.

Завершальний етап.

Наприкінці 1919р. – на початку 1920р. радянська влада була відновлена на Півдні Росії, частково в Україні, на Північному Кавказі.

На завершальному етапі (1920-1922рр) громадянська війна була найбільш кровопролитною. 1920р. зріз опір селян політиці продрозкладки. На Тамбовщині, в Україні, в Сибіру і на Нижній Волзі, в багатьох губерніях Центральної Росії палала селянська війна.

Найтрагічнішою сторінкою боротьби на внутрішньому фронті в цей період стали події на Дону і Кубані, де після виступу білих військ більшовики встановили режим жорсткого контролю і виявлення всіх контрреволюційних елементів. У Криму тривала боротьба білих і червоних, Врангель сформував Російську армію і розпочав наступ на Донбас. У листопаді 1920р. його армія зазнала поразки від частин Червоної армії. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни.

За офіційно громадянською версією Громадянська війна завершилась перемогою більшовиків та створенням Радянського Союзу в 1922р. Але як соціальний конфлікт загально - національного масштабу, в якому політична партія, що захопила владу, придушувала інші соціальні класи і верстви населення силою, а іноді і зброєю, конфлікт проіснував у різних прихованих формах по різним оцінкам до другої половини 20-го ст.