ТОП 10:

Розділ: Країни Азії та Африки в другій половині XX – на початку XXI ст.



Тема: Розпад світової колоніальної системи.

Основні поняття:деколонізація, митрополія.

 

План:

1. Причини та процес деколонізації.

2. Шляхи розвитку нових держав.

 

1. У XX ст. колоніалізм вичерпав себе. По-перше, економічно - європейським державам стало зрозуміло, що набагато вигідніше вивозити капітали до країн Азії та Африки оскільки тут велика кількість дешевої робочої сили, джерел сировини та енергоносії, а також не існує необхідності витрачати великі кошти на охорону навколишнього середовища, як у країнах Європи

Друга причина була політичною - рух до демократії виявився несумісними з існуванням колоній. Водночас у самих країнах Азії та Африки виникли умови для посилення національно-визвольного руху: прагнення національної буржуазії посісти панівне становище у своїх країнах, зростання ролі інтелігенції та робітничого класу, створення нових політичних партій та організацій.

Процес деколонізації - ліквідації колоніального володарювання й надання політичної незалежності народам, можна переділити на три етапи.

1-й етап (1945—1955 рр.) розпочався революціями у Індокитаї та Індонезії. У 1947 р. було створено незалежні уряди в Індії та Пакистані, 1946 р. — в Бірмі, Ізраїлі, Шрі-Ланці.

2-й етап (середина 50 — кінець 60-х рр.) був більш організованим і планомірним. Велика Британія подбала про додаткову підготовку управлінських, військових кадрів, лікарів, аби не допустити хаосу в нових державах і зберегти свій вплив. Незалежність дістали 7 країн Азії, 37 — Північної та Екваторіальної Африки. 1960 р. ООН прийняла Декларацію про надання незалежності колишнім колоніальним країнам.

На 3-му етапі, що розпочався в першій половині 70-х рр., було ліквідовано залишки колоніальних імперій. У 1975 р. остання з них — португальська, надала незалежність Анголі, Мозамбіку, Сан-Томе і Принсіпі. До середини 90-х рр. 11 країн Південної Африки набули державного статусу. Зазначимо, що більшість африканських країн зберегла тісні зв'язки з метрополіями. Багато з них входять до Британської та Французької співдружності націй. 1990 р. незалежності Намібії.

 

2. Перед країнами, що звільнилися, постали завдання становлення і зміцнення політичної незалежності, завоювання економічної самостійності, проведення соціальних реформ, розвитку освіти і культури.

Низка країн Азії та Африки, зазнаючи тиску з боку СРСР обрали «соціалістичну орієнтацію» — Ангола, Алжир, Гвінея-Бісау, Ефіопія, Мозамбік, Народно-Демократична Республіка Ємен та ін. На зламі 80— 90-х рр. вони ступили на шлях економічної та політичної лібералізації, відмовилися від ідеології марксизму-ленінізму.

В перші роки незалежності більшість країн Сходу переживали економічні труднощі, пов'язані як із слабкістю національних економік, зорієнтованих на видобуток сировини та виробництво напівфабрикатів, демографічним бумом, нерозвиненістю інфраструктури, так і з нерівноправним міжнародним розподілом праці. Попри ці проблеми, більшість країн Азії та деякі країни Африки у другій половині XX ст. перетворилися з переважно аграрних на аграрно-індустріальні, а деякі навіть стали передовими індустріальними державами.

Вихід на передові позиції у світовій економіці нових індустріальних країн Сходу — Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Індонезія, Філіппіни. Основу їх успіху складали ринкові реформи і відкрита економіка, пріоритет інформатики, освіти, наукомістких галузей виробництва, певний протекціонізм США та Японії, велика частка державного регулювання, орієнтація на кон'юнктуру світового ринку, пошук нових ринків збуту. Швидким темпам розвитку сприяли інвестиції капіталу, а також працьовитість, дисциплінованість, ощадливість населення.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.208.153 (0.004 с.)