Розділ: Країни Західної Європи (1945 р. – початок ХХІ ст.)

Тема: Велика Британія, Франція (1945 – початок XXI століття).

Основні поняття: «грошова реформа», «центризм», «лейборизм», «неолібералізм», «середній клас», «тетчеризм», «третій шлях», «тероризм».

План:

1. Велика Британія у 1945 – на початоку XXI століття.

2. Франція у 1945 – на початоку XXI століття.

 

1. Після Другої світової війни Англія втратила провідну роль у світі. Людські втрати у війні становили 245 тис. вбитих, 275 тис. поранених, 53 тис. безвісти зниклих, зменшились золотовалютні запаси, збитки від бомбардувань, втрати суден; розвиток гальмували застаріле обладнання, втрати капіталовкладень за кордоном, державний борг зріс у 4 рази.

Під час виборів 26 липня 1945 р. англійці проголосували за лейбористів (Клемент Етлі), мета — перетворити Англію у квітучу державу: націоналізовано вугільну, газову, металургійну промисловості, електроенергетику, зв'язок, транспорт, Англійський банк. Лейбористський кабінет приділяв велику увагу питанням програмування економіки, регулювання зайнятості, експорту-імпорту. Програма соціальних реформ: розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та зростання житлового будівництва. У галузі зовнішньої політики лейбористи запишались на позиції союзу зі США. Згідно з «планом Маршалла» отримала 2,8 млрд. дол. У 1949 р. стала членом НАТО. Реформи призвели до зростання державних витрат. Фінансові труднощі сприяли перемозі у 1951 р. консерваторів на чолі з В. Черчіллем. Вони провели часткову денаціоналізацію, скоротили соціальні програми. У 1952 р. Великобританія завершила створення ядерної зброї. З загостренням національних рухів у колоніях у 1948 р. Британська імперія перетворилась на нову форму об`єднання – Британську співдружність. З розвитком науки ставка робиться на нові технології, а не на експлуатацію колоній.

Спроби вступити в ЄЕС були безуспішними. Шарль де Голль двічі накладав вето на прийняття в ЄЕС, аргументуючи це тісними відносинами з США. У 1973 р.- прийнято.

Наприкінці 60-х років загострилась ірландська проблема. Після надання Ірландії незалежності у складі Великобританії залишилось шість графств Північної Ірландії переважно з протестантським населенням. Католицька меншість Ольстеру в 1968 р. почала боротьбу за громадянські права. У 1969 р. в Ольстер було введено англійські війська. У відповідь на це на території Північної Ірландії ІРА розв'язала терор.

4 червня 1979 р. було сформовано уряд на чолі з Маргарет Тетчер, що енергійно вдався до заходів, які мали оздоровити англійську економіку та фінанси «тетчеризм»:

- Боротьба з інфляцією — скорочення державних витрат, апарату та соціальних програм.

- Підтримка приватного підприємництва, ініціативи.

- Приватизація нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей.

- Запровадження антипрофспілкових заходів.

Політичний курс кабінету М. Тетчер забезпечив зниження рівня інфляції, скорочення безробіття, підвищення темпів розвитку британської промисловості. Зріс добробут населення. Позитивно впливав на економічний розвиток зростаючий видобуток нафти у Північному морі.

15 листопада 1985 р. було укладено англо-ірландську угоду про Ольстер, згідно з якою Ірландія отримувала право брати участь в управлінні Північчю. Однак ІРА продовжувала свою діяльність. У 1994 р. - перемир'я, але на початку 1996 р. знову пролунали вибухи.

У зовнішній політиці консерватори займали однозначну позицію атлантичної солідарності. М. Тетчер твердо і рішуче відстоювала інтереси Великобританії в ЄЕС. Наприкінці 80-х років уряд Тетчер зіткнувся з низкою проблем - європейською економічною інтеграцією, протестами проти введення нового податку.

У листопаді 1990 р. М. Тетчер пішла у відставку. Новим прем'єр-міністром став Джон Мейджер, який прагнув зберегти досягнення «тетчеризму». На виборах 1 травня 1997 р. лейбористи здобули перемогу. Новим прем'єр-міністром став Єнтоні Блер.

Він відразу взявся за реформи. Було сформовано регіональні парламенти в Шотландії та Вельсі. Поступове реформування палати лордів з метою перетворення її в орган, до якого обирають, а не призначають.Започатковано реформи в системі освіти та охорони здоров'я. Важливим здобутком Т. Блера стало підписання Угоди про врегулювання ольстерської проблеми - Ірландія відмовляється від возз'єднання з Північною Ірландією, а Великобританія надає право Північній Ірландії на самовизначення. Угода передбачає припинення насилля, введення самоуправління (Північно-ірландська асамблея), здачу зброї та проведення референдуму про статус Північної Ірландії.

У 2007 році почався скандал з невиправданим введенням англійських військ до Іраку і Є. Блер іде у відставка, прєм`ер – міністром стае Гордон Браун 2007 – 2010 рр.

На виборах 2010 року перемагають консерватори на чолі з Дєвідом Кємероном.

У зовнішній політиці як консерватори, так і лейбористи чітко координують свою політику зі США, беруть участь майже в усіх зовнішньополітичних акціях американців, у рамках Європейського Союзу часто займають особливу позицію.

 

2. Друга світова війна та окупація завдали значної шкоди французькій економіці. Провідну роль у політичному житті почали відігравати комуністична, соціалістична партії, Народно-республіканський рух. Післявоєнний коаліційний уряд очолив Шарль де Голль. Усі три політичні партії виступали за створення у Франції парламентської республіки. Де Голль виступив за створення президентської республіки. Ці протиріччя змусили його піти у відставку. В країні відновлювалося соціальне трудове законодавство, проведено часткову націоналізацію промисловості (заводи Рено, п'ять банків, електростанції). Встановлювався робітничий контроль на підприємствах.

У 1946 р. прийнято конституцію IV республіки яка: розширяла демократичні та соціальні права трудящих, проголосила загальне виборче право з 21 року, двопалатний парламент, право громадян на працю, відпочинок, організацію страйків, безкоштовну освіту, жінки отримали рівні права з чоловіками. Це була. Конституція парламентської республіки з президентом, позбавленим повноважень і урядом підзвітним парламенту..

Режим Четвертої республіки виявився нестабільним. На розвиток внутрішньополітичних процесів впливала «холодна війна». З 1946 р. по 1958 р. змінилось 14 урядів. В обмін на фінансову допомогу за планом Маршалла США зажадали виведення комуністів з уряду Франції, що було зроблено у травні 1947 р.

Одночасно, виник рух прихильників де Голля (Об'єднання французького народу). Основними ідеями голлізму стали ідеї нації, сильної влади і соціальних реформ та створення керованої економіки на основі співпраці різних прошарків суспільства.

Напругу посилювали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954), Алжирі (1954-1962). Франція змушена залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу. Питання Алжиру стало причиною кризи. Алжирські французи (1 млн.) були проти незалежності країни. Визвольна війна змусила Францію втягнутися у тривалий конфлікт, внесла розкол у суспільство: одна частина населення виступала за припинення війни, інша - за її продовження. В Алжирі ультра та армійська верхівка готувалися до державного перевороту.

У таких умовах глава уряду Коті звернувся до де Голля з проханням очолити уряд. 1 червня 1958 р. де Голль отримав надзвичайні повноваження і розпустив парламент. У вересні на референдумі французи схвалили нову конституцію. За якою було розширено права президента, він обирався на 7 років, одержав право видавати закони, призначати прем'єр-міністра та інших посадових осіб, розпускати національні збори, ставав головнокомандувачем. Найбільшою партією став деголлівський «Союз за нову республіку». У грудні 1958 р. де Голля було обрано президентом.

У 1960 р. було надано незалежність 14 африканським колоніям Франції. 16 вересня 1959 р. де Голль визнав за алжирським народом право на самовизначення. У відповідь в Алжирі 24 січня 1960 р. французькі офіцери вчинили заколот. Заколот було придушено. 22 квітня 1961 р. там же вибухнув ще один заколот, який очолив генерал Шаль. У березні 1962 р. Алжир став незалежною державою.

Стабілізації в країні сприяло завершення у 60-х роках модернізації французької економіки. Франція стала сучасною індустріальною державою з передовою багатогалузевою промисловістю. Домігшись значного збільшення експорту, до середини 60-х років вона розрахувалася зі всіма своїми боргами і знову стала державою-кредитором. Економічна політика де Ґолля характеризувалася активним втручанням держави в управління промисловістю. За допомогою державних замовлень та кредитів швидко розвивалися атомна та ракетна галузі, виробництво ЕОМ, пластмас. За 10 років (1958-1968 pp.) обсяг промислового виробництва збільшився на 60%. Франція стала найбільшим експортером зерна, молочної продукції та вин. Вийшла з НАТО.

На кінець 60-х профспілки, підприємці та робітники були незадоволені надмірним контролем за трудовими відносинами з боку державних структур і авторитарною владою президента. Це спричинило кризу П'ятої республіки. У березні 1968 р. розпочалися студентські заворушення, до них приєднались робітники. Уряд пішов на поступки робітникам. У квітні 1969 р. він пішов у відставку. На референдумі про місцеве самоврядування французи виступили проти позицій де Голля. Наступним президентом став Жорж Помпіду. Він послабив державну регламентацію соціально-економічного життя, розширив соціальне законодавство.

Наприкінці 70-х років у Франції різко змінилась економічна ситуація, що призвело до загострення соціальних проблем. Це дало змогу лівим силам здобути перемогу на президентських і парламентських виборах 1981 р. Президентом став соціаліст Ф. Міттеран. Уряд спробував вийти з кризи шляхом розширення державного втручання. У Франції відбулася третя хвиля націоналізації. Проте це не дало бажаних результатів.

На президентських виборах 1995 р. переміг Жак Ширак. Він відразу оголосив про відновлення Францією ядерних випробувань. У січні 1998 р. стався новий соціальний вибух, який вдалося погасити з великими труднощами. Великі сподівання уряд покладав на продовження інтеграційних процесів в рамках ЄС, приватизацію державного сектора, скорочення військових витрат за рахунок докорінного реформування армії.

У зовнішній політиці: Франція є одним з ініціаторівєвропейської інтеграції, виступає за розширення НАТО і продовжує відігравати вирішальну роль у регіонах традиційного впливу (Африці), бере активну участь у миротворчих операціях ООН. Позиція країни часто розходиться з позицією США - не підтримала втручання в Ірак.

У 2002 році термін президентства скоротився до 5 років. Президентом переобрано Ж. Ширака, та в країні загострились економічні та соціальні проблеми (емігранти). У 2007 році президентом стає Ніколя Саркозі («Союз за народний рух»), який всю діяльність спрямовує на їх розв’язання. У зовнішній політиці виступає за зміцнення та оновлення ЄС. Підтримує США.