ТОП 10:

Розділ: Повоєнне облаштування світу.



Тема: Паризька мирна конференція. Вашингтонські договори 1921—1922 рр.

Основні поняття:репарація, анексія, демілітаризована зона, деколонізація.

План:

1. Паризька мирна конференція:

а) час проведення;

б) учасники , лідери та їх мета;

в) необхідність та мета конференції;

г) основні рішення.

2. Вашингтонська конференція:

а) час проведення;

б) учасники , лідери та їх мета;

в) необхідність та мета конференції;

г) основні рішення.

3. Наслідки та недоліки Версальсько-Вашингтонської системи мирних угод.

4. Спроби перегляду мирних угод в 20-30-х роках.

1.18 січня 1919 р. відкрилась Паризька мирна конференція. Всі важливі питання вирішувались представниками США, Франції, Великої Британії, Японії та Італії. По два пред­ставники цих країн склали Раду десятьох. Головою обрано французького прем'єра Жоржа Клемансо. Учасники - країни Антанти. Завдання конференції – вирішення матеріальних, територіальних фінансових претензій переможців до переможених; уникнення початку нової війни в майбутньому.

Президент В. Вільсон США у «14 пунктах» (8 січня 1918 р.) висловив бачення майбутнього устрою, вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободу торгівлі та мореплав­ства, визнання прав народів на самовизначення, стверджу­вали необхідність роззброєння. Велика Британія встигла захопити німецькі ко­лонії в Африці та турецькі на Близькому Сході, була зацікавлена у збереженні німецької держави.

Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на низку дрібних держав, повернення Ельзасу та Лотарингії, отримати понад 50% репарацій від Німеччини.

Італійські представники домагалися територій на Балканах, що входили до складу Австро-Угорщини. Японія вимагала передати їй Шаньдун та німецькі колонії в Тихому океані.

Створення Ліги Націй. Головними цілями - розвиток співробітництва між народами та га­рантія миру й безпеки. Провідну роль в її діяльності відіграли Вели­ка Британія та Франція. Овона не змогла стати гарантом миру й захистити народи від агресорів, хоча стаття 16 Статуту перед­бачала можливість застосування економічних і військових санкцій проти них.

Версальський договір підписано 28 червня 1919 р. Американський сенат відмовився від ратифікації Версальського договору, оскільки США не бажали зв'язувати себе участю в Лізі Націй. Ельзас і Лота­рингів передавалися Фран­ції. До неї також перейшли копальні у Саарській області. Союзники окуповували ліве узбережжя Рейну на 15 років. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній деміліта­ризації. Бельгії дісталися округи Ейпен і Мальмеді. До Данії переходила північна частина Шлезвігу. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної та Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії. Німецькі колонії перейшли до Великої Британії та Франції, Бельгії, Японіії. За договором на Німеччину та її союзників покла­дено виплату репарацій. Сума репарацій була узгоджена 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд. золотих марок. Франція одержувала 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми. Версальський договір забороняв загальну військову по­винність у Німеччині, не дозволяв їй тримати підводний флот, військову та морську авіацію. Чисельність армії, що скликалась на добровільних засадах, не повинна була пере­вищувати 100 тис. чол.

За Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 верес­ня 1919 р. колишня Австро-Угорська монархія припинила існування. Частина Південного Тиролю переходила до Італії; Чехія та Моравія ставали частинами нової держави — Чехословаччини; Буковина передавалася Румунії. Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників. Забо­ронялося об'єднання Австрії та Німеччини.

За мирним договором з Болгарією, складеним 27 лис­топада 1919 р. у Нейї, частина її території відійшла до Югославії та Румунії. Чисельність армії - 20 тис. чол.

4 липня 1920 р. Тріанонський мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка та західна частина Баната передава­лися Югославії; Трансільванія та східна частина Баната — Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна — Чехословаччині. Угорщині дозволялося мати армію не більше 33 тис. чол.

Севрський договір з Туреччиною 10 серпня 1920 р., оформлював розподіл Турецької імперії. За чорноморськими протоками було встановлено міжнародний контроль країнами Ан­танти, будь-які нечорноморські держави ді­ставали право безборонного проходу крізь них своїх військових кораблів. Туреччину, яку обмежували части на півострова Мала Азія та смужка європейської території з містом Константинополем.

Загалом договори країн Антанти з союзниками Німеч­чини мали суперечливий характер і містили умови та причини майбутніх конфліктів.

Для розгляду далекосхідних питань у листопаді 1921 - лютому 1922 рр. була скликана Вашингтонська конференція 9-ти держав - США, Великобританії, Японії, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії, Китаю

США намагалися встановити контроль над Азійсько-Тихоокеанським регіоном. Офіційна мета конференції - обмеження морських озброєнь і вирішення проблеми Далекого Сходу й Тихоокеанського регіону.

13 грудня 1921 р. підписано договір «чотирьох держав» - США, Британії, Франції та Японії, який був договором про ненапад у зоні Тихого океану. Країни домовилися «поважати всі права стосовно їх острівних володінь у зоні Тихого океану». США надавалася можливість «придбання» островів у регіоні.

6 лютого 1922 р. підписано договір про обмеження морських озброєнь (договір «п'яти держав») між США, Британією, Францією, Японією та Італією строком на 15 років. У ньому визначалася кількість лінкорів, що їх могли мати держави-учасниці, у такій пропорції: по 5 для США і Англії, 3 - для Японії, по 1,75 - для Франції та Італії.

6 лютого 1922 р. підписано договір «дев'яти держав», у якому йшлося про дотримання суверенітету, незалежності та територіальної цілісності Китаю і дотримання принципу «відкритих дверей», тобто «рівних можливостей, що відкриваються у Китаї для торгівлі і промисловості всіх націй». Це давало перевагу США в Китаї. Держави-учасниці обіцяли не використовувати ситуацію, що склалася в Китаї, з метою здобуття переваг для себе Іноземні громадяни мали право екстериторіальності - тобто у разі порушення ними китайських законів вони не підлягали юрисдикції Китаю.

Вашингтонська конференція зафіксувала нове співвідношення сил на Далекому Сході на користь США, Британії і Франції.

 

3. Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи - забезпечило вихід із війни, дало можливість розрядити післявоєнну напругу і заклало основу для відносної стабільності у міжнародних відносинах у'двадцяті роки.

Недоліки Версальсько-Вашингтонської системи. Поза Версальською системою залишилась Росія. «Приниження» Італії, Японії та Німеччини (перекрити шляхи для швидкого економічного зростання) викликало зростання реваншизму та привело до встановлення диктатур.

Кордони в Європі було визначено довільно, з ураху­ванням інтересів Антанти, принципи самовизначення на­родів було грубо знехтувано. Внаслідок такого перерозподілу кордонів виникли райони з компактним проживанням національних меншин — угорців у Румунії (Трансільванії), Словаччині, Югославії; німців у Польщі та Чехословаччині; австрійців у Італії; українців та білорусів у Польщі. Всі ці недоліки в майбутньому приведуть до нової війни.

 

4. У 20-тих роках було зроблено ряд кроків для подолання найвразливіших місць Версальсько-Вашингтонської системи. Спроба ізолювати Росію через прихильність її лідерів до ідеї світової революції виявилася безуспішною. У 1922 р. делегацію Росії було запрошено на Генуезьку конференцію. На ній було зроблено спробу сформувати спільні умови для нормалізації відносин з радянською Росією. Країни Антанти виставили рахунок - 18 млрд крб. У відповідь радянська Росія - рахунок на 39 млрд крб. за збитки від інтервенції країн Антанти. Росія і Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин, що поклав початок співробітництву між Росією та Німеччиною у 20-х роках в економічній, політичній і військовій сферах. З 1924 р. починається хвиля дипломатичних визнань іншими країнами Заходу.

Встановлений у 1921 р. обсяг (132 млрд марок) був не під силу Німеччині. Франція вимагала платити, у 1923 р. окупувала разом з Бельгією Рурську область. Англія і США не підтримали дій Франції. У жовтні 1925 р. відбулася Локарнська конференція, її основою став рейнський гарантійний пакт, згідно з яким Франція, Німеччина і Бельгія брали на себе зобов'язання поважати чинні кордони і не нападати один на одного. У 1926 р. Німеччину було прийнято до Ліги націй постійним членом Ради..Для врегулювання ситуації, що склалася, у Лондоні було скликано міжнародну конференцію, на якій прийняли план Чарльза Дауеса - виведення франко-бельгійських військ з окупованих територій, Німеччина ж зобов'язувалась у найближчі чотири роки сплачувати 1-1,75 млрд марок на рік, а в наступні роки — по 2,5 млрд. Загальної суми репарацій так і не було встановлено.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.208.153 (0.005 с.)