Правила оформлення використаних джерел

Оформлення посилань. Оформлюючи текст наукової роботи, особливо уважним потрібно бути до оформлення посилань, які вказують на джерело цитат, ідей, матеріалів, використаних автором. Посилання подають у квадратних дужках (крім газетних статей і випадків, коли посилаються на джерело в цілому), вказуючи прізвище автора, рік видання та номер сторінки, наприклад: [Арутюнова 1999, с. 342; Austin 1994, p. 89].

Посилання потрібно робити виключно на першоджерело. В окремих випадках, наприклад, якщо цитують думки вченого, чия наукова праця відсутня в доступних бібліотечних фондах, допустимим є і непряме посилання на підручник або роботу іншого автора, де ця цитата наведена. У такому випадку посилання потрібно оформити так: (цит. за: [29, с. 76]).

Оформлення цитат. Працюючи з різними джерелами (наукова та навчальна література, періодичні видання), студент виписує цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення може спотворити зміст, викладений автором. У теоретичній частині на одній сторінці можна наводити 2–3 цитати різних авторів.

Загальні вимоги до цитування такі:

1) цитату відкривають і закривають лапками. Текст потрібно наводити в тій граматичній формі, у якій його подано у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовують вираз «так званий»;

2) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців у цитаті позначають трьома крапками, які можуть ставитися на початку, всередині та в кінці цитати;

3) кожна цитата повинна обов’язково супроводжуватися посиланням на джерело;

4) за непрямого цитування, переказуючи думки інших авторів своїми словами, потрібно бути максимально точним у їх подачі, коректним в оцінюванні чужих результатів і дбати про відповідні посилання на джерела;

5) цитування повинно бути доцільним, адже надмірне цитування створює враження компілятивності, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу.

 

Ілюстративний матеріал – уривки текстів, що аналізують – виділяють курсивом і беруть у лапки, наприклад: «… уривок тексту…» (цит. за: [29, с. 76]).

 

Посилання рекомендується робити на останні видання наукових праць, художніх творів. На більш ранні можна посилатися лише в тих випадках, коли праці, у яких є необхідний матеріал, не перевидавалися.

Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел, що мають велику кількість сторінок, у посиланні вказують номер конкретної сторінки, на якій розташована ілюстрація, таблиця, тощо

 

Перед крапками, комами, двокрапками, крапками з комами, знаками питання та оклику, а також після дужок і лапок пробіли не ставлять. Лапки у всій роботі мають бути уніфікованими.

Оформлення списку використаних джерел. Дипломна (курсова) робота завершується списком використаних джерел.До нього включають усі публікації вітчизняних і зарубіжних авторів, на які є посилання в тексті. У списку джерела подають тією мовою, якою вони видані.

Кількісно список використаних джерел має містити для

- курсової роботи за ОКР бакалавра – 30 і більше позицій,

- курсової роботи за ОКР магістра – 50 і більше позицій,

- дипломної роботи за ОКР бакалавра – 40 і більше позицій,

- дипломної роботи за ОКР спеціаліста – 50 і більше позицій,

- дипломної роботи за ОКР магістра – 70 і більше позицій.

Укладаючи список використаних джерел,необхідно дотримуватися вимог національного стан­дарту ДСТУ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання». Він прийнятий для уніфікації складання бібліографічного опису на міжнародному рівні, для забезпечення можливості обміну результатами каталогізації.

Основними елементами бібліографічного опису є інформація про автора (-ів); назву твору; вид видання (за потреби – про пере­видання чи переклад); місце видання; видавництво; рік видання; обсяг публікації. Список формують або за прізвищами авторів в алфавітному порядку (за першою літерою назви твору), або за порядком посилання на джерела в тексті роботи (література іноземними мовами наводиться в кінці списку).

Праці авторів з однаковими прізвищами подають у списку за їх ініціалами в алфавітному порядку, одного автора – за першою літерою назви його праці. Якщо праця має кількох авторів, то їхні прізвища наводять у послідовності, поданій у виданні, розділяючи комами. Праці чотирьох і більше авторів подають за прізвищем першого з них, додаючи «та ін.».

Бібліографічний опис праць, які розповсю­джують на правах рукопису (кандидатські, докторські дисертації, автореферати дисертацій тощо), у дипломній (курсовій) роботі подають з інформацією, зазначеною на титульному аркуші.

Журнальні статті описують за схемою: прізвище автора (-ів) (якщо їх декілька – див. приклад у Додатку Д), назва статті, назва журналу, рік видання, номер журналу, сторінки, на яких надрукована стаття.

Газетні статті описуються за схемою: прізвище автора (-ів) (якщо їх декілька – див. приклад у Додатку Д), назва статті, назва газети, рік видання, число і місяць, сторінки, на яких надрукована стаття.

Статті, опубліковані в наукових збірниках, описують за схемою: автор, назва статті, назва збірника, дані про наукового редактора, місце видання, видавництво, рік видання, сторінки, на яких надрукована стаття.

У списку використаних джерел можуть бути посилання на публікації в мережі Інтернет. Відповідно до стандарту ISO 690-2 бібліографічний опис таких джерел складається із відомостей про джерело (запис здійснюють відповідно до вимог бібліографічного опису книг, статей періодичних видань), після якого зазначають: Режим доступу: і в < > URL адресу сторінки.

У списку використаних джерел спочатку подають вітчизняні джерела (українськомовні, російськомовні), потім через «пустий» рядок закордонні, далі друкують довідкову літературу (вітчизняну, потім закордонну), а в кінці подають список джерел фактичного матеріалу (ілюстративний матеріал, періодичні видання). Нумерація усіх джерел – наскрізна. Наприклад:

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. С. Категории поэтики в смене литературных эпох / С. С. Аверинцев, М. Л. Андреев // Историческая поэтика. – М., 1994. – С. 3–38.

2. Галич О. Теорія літератури: підруч. / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв [за наук. ред. О. Галича]. – К.: Либідь, 2001. – 488 с.

…

18. Ястребова Н. А. Формирование эстетического идеала и искусства / Н. А. Ястребова. – М.: Наука, 1976. – С. 77.

19. Artz F. From the Renaissance to Romanticism / F. Artz. – Chicago: University of Chicago Press, 1962. – Р. 202.

20. Keaton R. Redefining the cavalier love lyric: the debate with Petrarchanism [Електронний ресурс] / R. Keaton. – Режим доступу: http://www.geocities.com/rekeaton.

…