Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Фінансування галузі охорони здоров'я
5.1. Загальна характеристика джерел фінансування галузі охорони здоров'я У цьому розділі розглядається фінансування охорони здоров'я у вузькому розумінні як механізм державного управління, з допомогою якого здійснюється мобілізація грошових ресурсів з різних джерел для забезпечення діяльності галузі відповідно до суспільних потреб та очікувань. Джерела фінансування сфери охорони здоров'я в економічно розвинених країнах поділяються на дві категорії: пряму оплату і передоплату третьої сторони. Пряма оплата здійснюється у формі або офіційної плати за послугу, або неофіційної винагороди надавачеві медичних послуг у момент її надання. Передоплата третьої сторони здійснюється через податки, відрахування від фонду заробітної плати і цільові страхові внески в охорону здоров'я, які окремі громадяни, сім'ї і роботодавці платять посередникам (такими виступають державний бюджет, фонди соціального страхування або приватні компанії медичного страхування), перш ніж послуга буде надана її виробником (лікарнями, поліклініками, лікарями). В економічно розвинених країнах більшість схем попередньої оплати здійснюються безпосередньо через цільові виплати, що дає змогу охопити медичним обслуговуванням частину населення, неспроможну платити (бідних, осіб з низькими доходами і людей похилого віку), або непрямо, через податкові пільги. Більшість країн світу фінансують охорону здоров'я, поєднуючи такі основні джерела, як загальні податкові надходження (податок із заробітної плати), внески соціального страхування, премії приватного страхування, пряма оплата медичного забезпечення користувачем, а також так зване общинне фінансування (кошти територіальної громади), спрямоване на забезпечення справедливого та рівного доступу всіх громадян до послуг з охорони здоров'я та їх захисту від надмірних фінансових втрат через хворобу. Знайти правильне співвідношення між приватними і суспільними (державними) джерелами фінансування дуже складно. Суспільні джерела фінансування включають державні асигнування на загаль ** Розділ 9 -і * Регулювання як механізм державного управління охороною здоров'я 9.1. Сутність державного регулювання охорони здоров'я
Важливість державного регулювання охорони здоров'я зумовлена трьома економічними аргументами. По-перше, соціально незахи-щені верстви населення не завжди можуть отримати адекватну медичну допомогу, а отже, державні фінансові інвестиції у їх здоров'я можуть знизити рівень бідності та послабити її наслідки. По-друге, деякі заходи, що сприяють здоров'ю, належать до суто суспільних благ чи створюють значні позитивні зовнішні ефекти, а отже, приватний ринок неспроможний виробляти їх або може виробляти в обмеженому обсязі. По-третє, ринкова неспроможність охорони здоров'я і приватного страхування здоров'я означає, що урядове втручання може підвищити добробут через поліпшення функціонування ринку. Для посилення державного впливу на приватні рішення з охорони здоров'я використовуються такі інструменти державного втручання в цей сектор, а саме: надання інформації для населення, постачальників, страховиків, покупців тощо; регулювання з допомогою фінансових стимулів певних видів діяльності; делегування (передача) певних видів діяльності приватним організаціям чи особам; різні види фінансування охорони здоров'я; надання медичних послуг переважно у державному секторі. Регулювання ринку - зворотний бік процесу його створення. Ринкові сили, очевидною перевагою яких є більша ефективність, необхідно контролювати через можливу недосконалість ринку, а також для забезпечення відповідного рівня соціальної справедливості. Державне регулювання має принципове значення для ефективного функціонування ринкової системи. Базовим елементом цієї регулятивної структури є законодавчі акти, які визначають повноваження об'єктів власності, порядок функціонування приватних організацій і роботу таких інститутів, як банки і фінансові ринки, без яких неможлива сучасна ринкова економіка. Таким чином, державне регулювання сьогодні сприяє ефективному функціонуванню ринку, замінюючи або доповнюючи його діяльність в тих випадках, коли приватні ринки не спроможні ефективно функціонувати або їх просто не існує. Регулювання включає різноманітність механізмів і стратегій, запозичених з таких галузей, як економіка, право, управління і політика.
Державне регулювання галузі охорони здоров'я - система типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, що здійснюються правочинними державними установами і громадськими організаціями з метою збереження та зміцнення здоров'я нації. Основною метою державного регулювання є створення такої системи охорони здоров'я, яка б орієнтувалася на вибір найефективніших варіантів використання ресурсів і забезпечення потреб населення в послугах з охорони здоров'я та медичній допомозі. Методи державного регулювання охорони здоров'я - це способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи влади на галузь охорони здоров'я шляхом створення або забезпечення умов для збереження, зміцнення та відновлення громадського здоров'я. Згадані методи поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу. До методів прямого державного регулювання належать: визначення стратегічних цілей розвитку галузі та їх відображення в індикативних та інших планах, цільових програмах; державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг; державна підтримка програм, замовлень і контрактів; дотримання нормативних вимог до якості та сертифікації технології і продукції; правові і адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції; ліцензування. Прямі методи не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спираються на силу державної влади. Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях. У міру розвитку ринкової економіки сфера їх застосування розширюється і одночасно зменшуються можливості прямого втручання держави. До цих методів належать: оподаткування, рівень оподаткування та система ринкових цін; регулювання цін, їх рівні та співвідношення; плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги; митне регулювання. Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють такі методи державного регулювання, як правові, адміністративні та економічні. Державне регулювання спрямоване на вибір, який виробники і споживачі зробили б на ринках за інших обставин. Регулювання звичайно здійснюють через "наказ і контроль"; даються розпорядження, контролюється їх виконання, а винні у недотриманні норм караються. Для того щоб вплинути на поведінку окремих людей і організацій, держава може використовувати правові норми, економічні стимули і освіту / ідеологію. У вузькому і очевидному розумінні регулювання має на увазі використання права уряду на примус з метою введення обмежень для організацій і окремих осіб. Якщо уряд застосовує стимулювання чи переконання (наприклад ідеологію) з метою впливу на поведінку організацій чи окремих осіб, це не розглядається як регулювання. З погляду цього критерію регулювання включає весь діапазон правових інструментів, з допомогою яких уряд на всіх рівнях вводить обмеження для окремих людей і організацій. До регулюючих інструментів належать: конституція, закони, постанови, укази, кодекси, адміністративні правила і керівництва, видані урядом чи неурядовими органами, такими як саморегулюючі організації, яким уряд делегує регулятивні повноваження (ОЄСР, 1996).
З'ясуємо, коли застосування урядом права на примус з метою обмеження свобод окремих громадян чи організацій є виправданим, тобто визначимо логіку використання регулювання. Найчастіше виправданням застосування державної влади є забезпечення економічного і соціального благополуччя нації. Ще однією поширеною причиною є виправлення помилок ринку. У галузі охорони здоров'я регулювання застосовується з метою: захисту населення загалом; подальшого забезпечення соціальної рівності за рахунок забезпечення доступу до базового медичного обслуговування для кожного; корекції недосконалості ринку. Намагаючись захистити населення від шкідливих факторів, всі держави регулюють такі параметри, як безпечність продуктів харчування, якість лікарських засобів, а також встановлюють правила безпеки дорожнього руху, стандарти з техніки безпеки на виробництві і гігієнічні нормативи. Для забезпечення рівного доступу до послуг охорони здоров'я багато країн застосовують практику направлення випускників медичних шкіл у систему державної охорони здоров'я, де вони працюють протягом 2-3 років. Щоб виправити помилки ринку, державам необхідно регулювати ринки охорони здоров'я. Уряд регулює зобов'язання і обов'язки покупців (пацієнтів і клієнтів) і продавців (лікарів, аптек, лікарень, страховиків) з метою забезпечення справедливого і повного обміну. Якщо в питаннях, що стосуються виробництва і розподілу медичних послуг, система охорони здоров'я переважно покладається на ринкову конкуренцію, їй необхідний комплекс правових норм. Норми мають визначати правові обов'язки різних учасників будь-яких угод, встановлювати межі їх повноважень, ступінь відповідальності і звітності. Правові норми необхідні для захисту інтересів споживачів, коли вони не можуть здійснювати інформовану покупку товарів чи послуг, не маючи достатньої інформації. Щоб мати можливість застосовувати регулювання, уряду необхідно встановити відповідні стандарти. 9.2. Потреба в державному регулюванні та його проблеми Приймаючи рішення про введення тих чи інших регулятивних норм, уряду потрібно враховувати кілька умов, необхідних для ефективного регулювання, а саме: вагоме обгрунтування; інституціональна компетентність при розробці і введенні вдію відповідних норм регулювання; здатність забезпечити виконання і контролювати дотримання норм регулювання; наявність правових процедур і судів, які дадуть змогу застосовувати закони і вирішувати спори; вигода від застосування регулювання має перевищувати витрати. Якщо такі умови не забезпечуються, то малоймовірно, що ці норми принесуть користь суспільству.
Багато економістів скептично ставиться до можливості успішного регулювання на такому складному ринку, як ринок медичних послуг. Багато хто вважає, що зміна методів пропозиції медичних послуг, зокрема екстенсивніше використання можливостей системи профілактики, є найоптимальнішим способом зменшення витрат на медицину. Регулювання пов'язано з адміністративними витратами. В той час як уряд несе витрати в зв'язку з адмініструванням і застосуванням норм регулювання, суб'єкти регулювання також несуть витрати, пов'язані з дотриманням цих норм чи ухилянням від них. Такі витрати в зв'язку з регулюванням можуть бути дуже високими і їх необхідно враховувати, розробляючи політику регулювання. Незважаючи на те, що необхідною умовою введення регулювання є його серйозне обгрунтування, лише цього недостатньо. Для ефективного регулювання необхідні продумана структура і формулювання адміністративних норм, а також здатність уряду ввести регулювання і забезпечити виконання його вимог. Запровадження і застосування державних регулятивних вимог може супроводжуватися багатьма невдачами. Однією з найбільш серйозних з них є ситуація, коли регулююча організація виявляється "під тиском суб'єктів регулювання". Впроваджуючи ті чи інші регулятивні заходи, регулююча організація має бути спроможною здійснювати регулювання і забезпечувати виконання його вимог. Суб'єкти регулювання серйозно зацікавлені у впливі на регулюючі організації з метою прийняття вигідних для себе управлінських рішень, включаючи структуру і формулювання адміністративних норм. Державні службовці регулюючої організації піддаються спробам тиску, домовленостей і підкупу з боку суб'єктів регулювання, і сила їхніх переконань залежить від їх політичної волі та професіоналізму. Найбільш небажаною є ситуація, коли суб'єкт регулювання може повністю підкорити собі регулюючу організацію, керівниками якої є чиновники, які захищатимуть її інтереси, а не державні. Крім того, поширеною помилкою в державному регулюванні є сподівання на саморегулювання. Коли уряд не бажає чи не здатний регулювати професійну діяльність, він нерідко делегує юридичні повноваження на саморегулювання професійній групі (наприклад, медичним працівникам). Ще однією істотною причиною невдалого регулювання є некомпетентність. Урядовцям часто не вистачає знань, вмінь та навичок для вироблення змістовних регулюючих положень. Сутність положень має бути ретельно продумана, а санкції і стимули розроблені так, щоб сприяти дотриманню вимог, у противному разі регулювання навряд чи буде ефективним. Вирішення цих завдань вимагає участі спеціалістів багатьох галузей. Наприклад, розробка стандартів якості для продуктів харчування вимагає залучення спеціалістів з питань права, суспільної охорони здоров'я, медицини, біології, хімії, економіки. Введення ефективного регулювання з метою виправлення помилок ринку вимагає ґрунтовних знань самого ринку і можливої реакції суб'єктів регулювання на саме регулювання. Для цього потрібні кваліфіковані експерти з кількох галузей. Неправильне регулювання може лише посилити помилки ринку.
Іншим засобом усунення неефективності державного регулювання є забезпечення виконання і контроль дотримання регулятивних вимог Навіть в економічно розвинених країнах застосування норм регулювання і моніторинг їх дотримання виявляється складним. 9.3. Основні види регулювання в охороні здоров'я У сфері медичних послуг регулюючі норми звичайно зосереджені на регулюванні ресурсів, забезпеченні адекватної підготовки медичних працівників та постачанні капіталовкладень для лікарень. Ще одна серйозна проблема- забезпечення прийнятної якості та безпеки медичних послуг, регулювання якості води і продуктів харчування, безпечності та ефективності лікувальних засобів і виробів медичного призначення, а також контроль за монопольним ціноутво- ренням, які здійснюють постачальники цих послуг та фармацевтичні компанії. Крім того, регулюючі норми застосовуються для стримування інфляції витрат на охорону здоров'я за рахунок зниження ймовірності виникнення попиту, спровокованого постачальником. Вказана мета досягається шляхом контролю загальної кількості лікарів та різних спеціалістів і розповсюдження нових технологій і лікувальних засобів. При введенні в Україні обов'язкового медичного страхування потрібні будуть регулюючі норми для забезпечення платоспроможності страхових компаній, обмеження вибірковості страховиків щодо ризиків, а також монополії. У табл. 9.1 наводиться узагальнення основних видів регулювання, які застосовуються в секторі охорони здоров'я, регулятивні інструменти і механізми застосування. Основною причиною застосування регулюючих норм стосовно лікувальних засобів є гарантування їх безпечності і ефективності. Таблиця 9 1
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 483; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.176.63 (0.069 с.) |