Фінансування галузі охорони здоров'я 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Фінансування галузі охорони здоров'я



5.1. Загальна характеристика джерел фінансування галузі охорони здоров'я

У цьому розділі розглядається фінансування охорони здоров'я у вузькому розумінні як механізм державного управління, з допомогою якого здійснюється мобілізація грошових ресурсів з різних джерел для забезпечення діяльності галузі відповідно до суспільних потреб та очікувань.

Джерела фінансування сфери охорони здоров'я в економічно розвинених країнах поділяються на дві категорії: пряму оплату і перед­оплату третьої сторони. Пряма оплата здійснюється у формі або офі­ційної плати за послугу, або неофіційної винагороди надавачеві ме­дичних послуг у момент її надання. Передоплата третьої сторони здійснюється через податки, відрахування від фонду заробітної пла­ти і цільові страхові внески в охорону здоров'я, які окремі громадя­ни, сім'ї і роботодавці платять посередникам (такими виступають державний бюджет, фонди соціального страхування або приватні ком­панії медичного страхування), перш ніж послуга буде надана її ви­робником (лікарнями, поліклініками, лікарями). В економічно роз­винених країнах більшість схем попередньої оплати здійснюються безпосередньо через цільові виплати, що дає змогу охопити медич­ним обслуговуванням частину населення, неспроможну платити (бідних, осіб з низькими доходами і людей похилого віку), або не­прямо, через податкові пільги.

Більшість країн світу фінансують охорону здоров'я, поєдную­чи такі основні джерела, як загальні податкові надходження (податок із заробітної плати), внески соціального страхування, премії приват­ного страхування, пряма оплата медичного забезпечення користува­чем, а також так зване общинне фінансування (кошти територіальної громади), спрямоване на забезпечення справедливого та рівного до­ступу всіх громадян до послуг з охорони здоров'я та їх захисту від надмірних фінансових втрат через хворобу.

Знайти правильне співвідношення між приватними і суспіль­ними (державними) джерелами фінансування дуже складно. Суспільні джерела фінансування включають державні асигнування на загаль

** Розділ 9

* Регулювання як механізм державного управління охороною здоров'я

9.1. Сутність державного регулювання охорони здоров'я

Важливість державного регулювання охорони здоров'я зумовле­на трьома економічними аргументами. По-перше, соціально незахи-щені верстви населення не завжди можуть отримати адекватну ме­дичну допомогу, а отже, державні фінансові інвестиції у їх здоров'я можуть знизити рівень бідності та послабити її наслідки. По-друге, деякі заходи, що сприяють здоров'ю, належать до суто суспільних благ чи створюють значні позитивні зовнішні ефекти, а отже, при­ватний ринок неспроможний виробляти їх або може виробляти в обме­женому обсязі. По-третє, ринкова неспроможність охорони здоров'я і приватного страхування здоров'я означає, що урядове втручання може підвищити добробут через поліпшення функціонування ринку.

Для посилення державного впливу на приватні рішення з охо­рони здоров'я використовуються такі інструменти державного втру­чання в цей сектор, а саме: надання інформації для населення, поста­чальників, страховиків, покупців тощо; регулювання з допомогою фінансових стимулів певних видів діяльності; делегування (переда­ча) певних видів діяльності приватним організаціям чи особам; різні види фінансування охорони здоров'я; надання медичних послуг пе­реважно у державному секторі.

Регулювання ринку - зворотний бік процесу його створення. Ринкові сили, очевидною перевагою яких є більша ефективність, не­обхідно контролювати через можливу недосконалість ринку, а також для забезпечення відповідного рівня соціальної справедливості. Дер­жавне регулювання має принципове значення для ефективного функ­ціонування ринкової системи. Базовим елементом цієї регулятивної структури є законодавчі акти, які визначають повноваження об'єктів власності, порядок функціонування приватних організацій і роботу таких інститутів, як банки і фінансові ринки, без яких неможлива сучасна ринкова економіка.

Таким чином, державне регулювання сьогодні сприяє ефектив­ному функціонуванню ринку, замінюючи або доповнюючи його

діяльність в тих випадках, коли приватні ринки не спроможні ефек­тивно функціонувати або їх просто не існує.

Регулювання включає різноманітність механізмів і стратегій, запозичених з таких галузей, як економіка, право, управління і по­літика.

Державне регулювання галузі охорони здоров'я - система типо­вих заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, що здійснюються правочинними державними установами і громадсь­кими організаціями з метою збереження та зміцнення здоров'я нації.

Основною метою державного регулювання є створення такої системи охорони здоров'я, яка б орієнтувалася на вибір найефектив­ніших варіантів використання ресурсів і забезпечення потреб насе­лення в послугах з охорони здоров'я та медичній допомозі.

Методи державного регулювання охорони здоров'я - це спосо­би впливу держави через законодавчі і виконавчі органи влади на галузь охорони здоров'я шляхом створення або забезпечення умов для збереження, зміцнення та відновлення громадського здоров'я.

Згадані методи поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.

До методів прямого державного регулювання належать: ви­значення стратегічних цілей розвитку галузі та їх відображення в інди­кативних та інших планах, цільових програмах; державні замовлен­ня і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг; державна підтримка програм, замовлень і контрактів; дотримання нормативних вимог до якості та сертифікації технології і продукції; правові і адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції; ліцензування.

Прямі методи не передбачають створення додаткового матеріаль­ного стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спираються на силу державної влади.

Методи непрямого (опосередкованого) державного регулюван­ня ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях. У міру роз­витку ринкової економіки сфера їх застосування розширюється і одночасно зменшуються можливості прямого втручання держави. До цих методів належать: оподаткування, рівень оподаткування та сис­тема ринкових цін; регулювання цін, їх рівні та співвідношення; пла­та за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги; митне регулювання.

Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють такі методи державного регулювання, як правові, адміністративні та економічні.

Державне регулювання спрямоване на вибір, який виробники і споживачі зробили б на ринках за інших обставин. Регулювання звичайно здійснюють через "наказ і контроль"; даються розпоряд­ження, контролюється їх виконання, а винні у недотриманні норм караються. Для того щоб вплинути на поведінку окремих людей і організацій, держава може використовувати правові норми, еко­номічні стимули і освіту / ідеологію. У вузькому і очевидному розумін­ні регулювання має на увазі використання права уряду на примус з метою введення обмежень для організацій і окремих осіб. Якщо уряд застосовує стимулювання чи переконання (наприклад ідеологію) з метою впливу на поведінку організацій чи окремих осіб, це не розгля­дається як регулювання. З погляду цього критерію регулювання вклю­чає весь діапазон правових інструментів, з допомогою яких уряд на всіх рівнях вводить обмеження для окремих людей і організацій. До регулюючих інструментів належать: конституція, закони, постанови, укази, кодекси, адміністративні правила і керівництва, видані урядом чи неурядовими органами, такими як саморегулюючі організації, яким уряд делегує регулятивні повноваження (ОЄСР, 1996).

З'ясуємо, коли застосування урядом права на примус з метою обмеження свобод окремих громадян чи організацій є виправданим, тобто визначимо логіку використання регулювання. Найчастіше ви­правданням застосування державної влади є забезпечення економіч­ного і соціального благополуччя нації. Ще однією поширеною при­чиною є виправлення помилок ринку.

У галузі охорони здоров'я регулювання застосовується з ме­тою: захисту населення загалом; подальшого забезпечення соціаль­ної рівності за рахунок забезпечення доступу до базового медичного обслуговування для кожного; корекції недосконалості ринку.

Намагаючись захистити населення від шкідливих факторів, всі держави регулюють такі параметри, як безпечність продуктів харчу­вання, якість лікарських засобів, а також встановлюють правила без­пеки дорожнього руху, стандарти з техніки безпеки на виробництві і гігієнічні нормативи. Для забезпечення рівного доступу до послуг охорони здоров'я багато країн застосовують практику направлення випускників медичних шкіл у систему державної охорони здоров'я, де вони працюють протягом 2-3 років. Щоб виправити помилки рин­ку, державам необхідно регулювати ринки охорони здоров'я. Уряд регулює зобов'язання і обов'язки покупців (пацієнтів і клієнтів) і про­давців (лікарів, аптек, лікарень, страховиків) з метою забезпечення справедливого і повного обміну.

Якщо в питаннях, що стосуються виробництва і розподілу ме­дичних послуг, система охорони здоров'я переважно покладається на ринкову конкуренцію, їй необхідний комплекс правових норм. Норми мають визначати правові обов'язки різних учасників будь-яких

угод, встановлювати межі їх повноважень, ступінь відповідальності і звітності. Правові норми необхідні для захисту інтересів спожи­вачів, коли вони не можуть здійснювати інформовану покупку то­варів чи послуг, не маючи достатньої інформації. Щоб мати мож­ливість застосовувати регулювання, уряду необхідно встановити відповідні стандарти.

9.2. Потреба в державному регулюванні та його проблеми

Приймаючи рішення про введення тих чи інших регулятивних норм, уряду потрібно враховувати кілька умов, необхідних для ефек­тивного регулювання, а саме: вагоме обгрунтування; інституціональна компетентність при розробці і введенні вдію відповідних норм регу­лювання; здатність забезпечити виконання і контролювати дотриман­ня норм регулювання; наявність правових процедур і судів, які да­дуть змогу застосовувати закони і вирішувати спори; вигода від за­стосування регулювання має перевищувати витрати. Якщо такі умо­ви не забезпечуються, то малоймовірно, що ці норми принесуть ко­ристь суспільству.

Багато економістів скептично ставиться до можливості успіш­ного регулювання на такому складному ринку, як ринок медичних по­слуг. Багато хто вважає, що зміна методів пропозиції медичних послуг, зокрема екстенсивніше використання можливостей системи профілак­тики, є найоптимальнішим способом зменшення витрат на медицину.

Регулювання пов'язано з адміністративними витратами. В той час як уряд несе витрати в зв'язку з адмініструванням і застосуван­ням норм регулювання, суб'єкти регулювання також несуть витрати, пов'язані з дотриманням цих норм чи ухилянням від них. Такі витра­ти в зв'язку з регулюванням можуть бути дуже високими і їх необхід­но враховувати, розробляючи політику регулювання.

Незважаючи на те, що необхідною умовою введення регулю­вання є його серйозне обгрунтування, лише цього недостатньо. Для ефективного регулювання необхідні продумана структура і форму­лювання адміністративних норм, а також здатність уряду ввести ре­гулювання і забезпечити виконання його вимог.

Запровадження і застосування державних регулятивних ви­мог може супроводжуватися багатьма невдачами. Однією з найбільш серйозних з них є ситуація, коли регулююча організація виявляється "під тиском суб'єктів регулювання". Впроваджуючи ті чи інші регу­лятивні заходи, регулююча організація має бути спроможною здійсню­вати регулювання і забезпечувати виконання його вимог. Суб'єкти

регулювання серйозно зацікавлені у впливі на регулюючі організації з метою прийняття вигідних для себе управлінських рішень, включа­ючи структуру і формулювання адміністративних норм. Державні службовці регулюючої організації піддаються спробам тиску, домо­вленостей і підкупу з боку суб'єктів регулювання, і сила їхніх пере­конань залежить від їх політичної волі та професіоналізму. Найбільш небажаною є ситуація, коли суб'єкт регулювання може повністю підкорити собі регулюючу організацію, керівниками якої є чиновни­ки, які захищатимуть її інтереси, а не державні. Крім того, пошире­ною помилкою в державному регулюванні є сподівання на саморегу­лювання. Коли уряд не бажає чи не здатний регулювати професійну діяльність, він нерідко делегує юридичні повноваження на саморе­гулювання професійній групі (наприклад, медичним працівникам).

Ще однією істотною причиною невдалого регулювання є не­компетентність. Урядовцям часто не вистачає знань, вмінь та нави­чок для вироблення змістовних регулюючих положень. Сутність по­ложень має бути ретельно продумана, а санкції і стимули розроблені так, щоб сприяти дотриманню вимог, у противному разі регулюван­ня навряд чи буде ефективним. Вирішення цих завдань вимагає участі спеціалістів багатьох галузей. Наприклад, розробка стандартів якості для продуктів харчування вимагає залучення спеціалістів з питань права, суспільної охорони здоров'я, медицини, біології, хімії, еконо­міки. Введення ефективного регулювання з метою виправлення по­милок ринку вимагає ґрунтовних знань самого ринку і можливої ре­акції суб'єктів регулювання на саме регулювання. Для цього потрібні кваліфіковані експерти з кількох галузей. Неправильне регулювання може лише посилити помилки ринку.

Іншим засобом усунення неефективності державного регулю­вання є забезпечення виконання і контроль дотримання регулятив­них вимог Навіть в економічно розвинених країнах застосування норм регулювання і моніторинг їх дотримання виявляється складним.

9.3. Основні види регулювання в охороні здоров'я

У сфері медичних послуг регулюючі норми звичайно зосеред­жені на регулюванні ресурсів, забезпеченні адекватної підготовки медичних працівників та постачанні капіталовкладень для лікарень. Ще одна серйозна проблема- забезпечення прийнятної якості та без­пеки медичних послуг, регулювання якості води і продуктів харчу­вання, безпечності та ефективності лікувальних засобів і виробів медичного призначення, а також контроль за монопольним ціноутво-

ренням, які здійснюють постачальники цих послуг та фармацевтичні компанії. Крім того, регулюючі норми застосовуються для стримуван­ня інфляції витрат на охорону здоров'я за рахунок зниження ймовір­ності виникнення попиту, спровокованого постачальником. Вказана мета досягається шляхом контролю загальної кількості лікарів та різних спеціалістів і розповсюдження нових технологій і лікувальних засобів. При введенні в Україні обов'язкового медичного страхування потрібні будуть регулюючі норми для забезпечення платоспроможності стра­хових компаній, обмеження вибірковості страховиків щодо ризиків, а також монополії.

У табл. 9.1 наводиться узагальнення основних видів регулюван­ня, які застосовуються в секторі охорони здоров'я, регулятивні інстру­менти і механізми застосування. Основною причиною застосування регулюючих норм стосовно лікувальних засобів є гарантування їх безпечності і ефективності.

Таблиця 9 1



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 483; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.176.63 (0.069 с.)