Концепція сталого розвитку лісів.

 

Визначальна роль лісів у стабільності біосфери завдяки збереженню біорізноманіття та глобальному впливу на клімат планети є нині загальновизнаною. Ліси, як ключові елементи ландшафтів, забезпечують їхню стабільність на регіональному та місцевому рівнях. Тому роль лісів сьогодні визнана міжнародною спільнотою.

Вироблення міжнародної політики щодо сталого лісокористування відбувається шляхом міжнародних та регіональних актів, процесів та ініціатив (Страсбург, 1990; Ріо-де-Жанейро, 1992; Гельсінкі, 1993; Монреаль, 1993; Лісабон, 1998; Відень, 2003; Женева, 2003; Київ, 2003 та ін.). Підписавши резолюції цих міжнародних конференцій, Україна зобов’язалась впроваджувати принципи сталого розвитку в лісову галузь в рамках Гельсінсько-Лісабонського процесу.

Концепція – це документ загальнодержавного значення в якому розкрито суть ідей сталого розвитку, виключно систему поглядів, розуміння і трактування процесу сталого розвитку в Україні, головні засади реалізації цього процесу.

Стратегія – це сукупність науково обгрунтованих, визначених екологічною і соціально екологічною специфікою регіонів заходів, для досягнення передбаченої Концепцією мети на всіх адміністративно-територіальних рівнях. В лісовому господарстві, сукупність науково обгрунтованих лісогосподарських, організаційно-технічних та екологічних заходів, узгоджених із загально-типологічними та екологічними умовами, називають регіональними системами. В основу назви системи ведення господарства для конкретного регіону чи району покладено поділ лісів за екологічним і соціально-економічним значенням. Від основних виконуваних лісовими насадженнями функцій, системи ведення лісового господарства можуть мати різну назву. Так, наприклад для лісів Західного – та Центральнополіського лісогосподарського округу опрацьована захисно-експлуатаційна система ведення господарства, для Гірськокримського захисно-рекреаційна, для Південнобережного округу Гірського Криму – екологозахисна.

Концепцію сталого розвитку лісової галузі у загальних рисах, базуючись на „Лісових принципах” (Ріо, 1992), можна сформулювати як управління лісами та використання лісових угідь такими способами і з такою інтенсивністю, при яких забезпечувалися б формування та функціонування механізму підтримки стабільного розвитку лісових екосистем та ландшафту загалом, їхнього біологічного різноманіття, продуктивності і здатності до відновлення, життєздатності та спроможності виконання ними екологічних, економічних, соціальних та інших функцій на місцевому, національному і глобальному рівнях. Цієї мети можна досягти лише за умови запровадження збалансованого лісокористування на екосистемних принципах.

Перехід до сталого лісокористування в Україні є неможливий без переорієнтації розвитку лісової галузі з ресурсного на біосферний напрям, в основі якого лежить екосистемно збалансований підхід до природокористування. У цьому контексті лісове насадження розглядають як екосистему в ієрархії екосистеми вищого та нижчого порядків. Найбільшого визнання в Україні набув нині близький по суті до екосистемного підходу ландшафтно-водозбірний принцип ведення лісового господарства.

У Стратегії лісового господарства ЄС (Брюссель, 1998) виділяються такі проблеми розвитку лісового господарства, які є актуальними для України:

- розширення розвитку лісового сектору економіки;

- захист навколишнього природного середовища, природорегулюючих, природозахисних функцій лісів і відновлення ушкоджених лісів;

- підтримка соціальних та рекреаційних функцій лісів;

- розширення функцій лісів як механізму поглинання вуглецю (згідно з Кіотським протоколом);

- збільшення інтересу щодо деревини та інших продуктів лісу;

- необхідність забезпечення конкурентноздатності лісового сектору економіки ЄС.

Базовими документами, які визначають принципи, мету і завдання сталого розвитку є Концепція, Стратегія і Програми сталого розвитку. Основна суть „Концепція переходу України до сталого розвитку” полягає в тому, що його метою в Україні ”є забезпечення високої якості життя нинішнього і майбутніх поколінь шляхом збалансованого соціально-економічного та екологічного розвитку, можливості відтворення навколишнього природного середовища, раціонального використання природно-ресурсного потенціалу країни, забезпечення здоров’я людини, її екологічної і соціальної захищеності„ (На меті….., 2007). Загальними принципами сталого розвитку є такі:

- природні ресурси, які належать народові і становлять матеріальну основу його існування, незалежно від форм власності, є обмеженнями і мають використовуватися з урахуванням потреб нинішнього і майбутніх поколінь;

- використання природних ресурсів повинно базуватися на ощадливому та підходах;

- будь яка антропогенна діяльність має бути узгоджена із законами природи та обмеженнями, які з цих законів випливають;

- екологічно орієнтоване виробництво має бути екологічно ефективним;

- одержаний від господарської діяльності результат не може бути меншим від шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу;

- усі соціально-економічні перетворення повинні бути спрямовані на утворення засад гуманізму, демократії і цінностей громадського суспільства.

Основні напрямки та джерела забезпечення збалансованого розвитку лісового господарства України визначено в Державній програмі „Ліси України” на 2002-2015 роки.