Лекція 1. Принципи, напрями та механізми запровадження сталого природокористування в україні. Комплексне лісогосподарське районування території України

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

1. ПРИНЦИПИ, НАПРЯМИ ТА МЕХАНІЗМИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАЛОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ. КОМПЛЕКСНЕ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ.

1.1. Методологічні та нормативно-правові основи природокористування

1.2. Концепція сталого розвитку лісів

1.3. Основні напрямки та принципи природокористування

1.4. Лісорослинні умови

1.5. Комплексне лісогосподарське районування території України

 

2. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА В ЛІСАХ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

2.1. Проблеми лісового господарства та системи господарювання

2.2. Особливості ведення лісового господарства у лісах Полісся

2.2.1. Рубки поліпшення якісного складу лісів

2.2.2. Головні рубання лісу

 

3. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА У ЛІСАХ ЛІСОСТЕПУ

3.1. Ліси Лісостепу

3.2. Основні завдання та системи ведення господарства

3.3. Особливості рубок поліпшення якісного складу лісів

3.4.1. Рубки догляду у лісах Лісостепу

3.4.2. Реконструктивні та санітарні рубання

3.4.3.1. Способи реконструктивних рубок

3.4.3.2. Реконструкція малоцінних насаджень хвойних порід

3.4.3.3. Реконструкція малоцінних насаджень м’яколистяних і швидкоростучих порід

3.4.3.4. Санітарні рубання

 

4. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЗАПЛАВНОГО ЛІСІВНИЦТВА

4.1. Поняття про заплави рік

4.2. Роль заплавних лісів та їх антропогенна трансформація

4.3. Лісорослинні умови заплавних лісів та особливості їх поширення

4.4. Оптимізація структури заплавних ландшафтів

4.5. Сучасний стан заплавних лісів України

 

5. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗАПЛАВНИХ ТИПІВ ЛІСУ

5.1. Загальні особливості

5.2. Типи заплавних лісів Полісся

5.3 Типи заплавних лісів Лісостепу

5.4 Типи заплавних лісів Степу

 

6. ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА В ЗАПЛАВНИХ ЛІСАХ

6.1 Особливості ведення лісового господарства з врахуванням структури ландшафтів та водозборів рік

6.2 Рубки та відновлення заплавних насаджень

6.2.1 Особливості формування тополевих та вербових насаджень

6.2.2 Формування дубових насаджень

6.2.3 Формування вільхових насаджень

6.3 Лісовідновні рубки

 

7. КОНЦЕПЦІЯ СТЕПОВОГО ЛІСІВНИЦТВА ТА ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЛІСОКОРИСТУВАННЯ У СТЕПУ, ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

7.1 Степове лісівництво та проблеми природокористування у Степу

7.2 Екосистемно-ландшафтний підхід як основа природокористування

7.3 Перспективні напрямки розвитку лісового господарства у Степу України

7.4 Просторово – цільові форми степових лісонасаджень

 

8. ПРИРОДНІ УМОВИ СТЕПОВОЇ ЗОНИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ТИПІВ ЛІСУ

8.1. Природно-кліматичні умови степової зони

8.2. Лісорослинні умови та типи лісу Степу

 

9. ПРИНЦИПИ ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА У ЗАХИСНИХ ЛІСОНАСАДЖЕННЯХ СТЕПУ

9.1. Класифікація захисних лісонасаджень та напрямки ведення лісового господарства

9.2. Системи і принципи лісогосподарських заходів у захисних лісонасадженнях

9.3. Особливості розвитку насаджень, їх усихання та природне відмирання

9.3.1. Особливості розвитку насаджень

9.3.2. Усихання та природне відмирання насаджень

 

10. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА В ЛІСАХ СТЕПУ

10.1. Рубки догляду

10.1.1. Рубки догляду в дубових насадженнях

10.1.2. Рубки догляду у робінієвих насадженнях

10.2. Заходи щодо виправлення і реконструкції малоцінних насаджень

10.3. Лісогосподарські заходи в соснових лісах сухого Степу

(Нижньодніпровські піски)

10.3.1. Рубки догляду

10.3.2. Лісогосподарські заходи в ослаблених та всихаючих сосняках

10.3.3. Системи профілактики та захисту сосняків від шкідників

10.3.4. Підвищення пожежної стійкості сосняків

10.4. Лісовідновні рубки

 

11. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ГІРСЬКОГО ЛІСІВНИЦТВА ТА ОСНОВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ЛІСОРОСЛИННИХ УМОВ ГІРСЬКИХ ЛІСІВ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

11.1. Проблеми сталого лісокористування та збереження біорізноманіття гірських лісів

11.2. Основні чинники формування лісорослинних умов Українських Карпат

11.3. Ліси Українських Карпат і переважаючі типи лісу

11.3.1. Ліси і типи лісу Передкарпатського округу

11.3.2. Ліси і типи лісу Гірськокарпатського округу

11.3.3. Ліси і типи лісу Закарпатських рівнин та передгір’їв

11.4. Проблеми та регіональні системи ведення лісового господарства у гірських лісах Карпат

 

12. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА У ГІРСЬКИХ ЛІСАХ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

12.1. Рубки догляду

12.1.1. Рубки догляду у передгірському поясі широколистяних лісів

12.1.2. Рубки догляду у лісах гірськокарпатського кругу

12.1.3. Рубки догляду у високогірних смеречниках

12.2. Реконструктивні та санітарні рубки

12.3. Головні рубки лісу

12.4. Заходи з наближеного до природи лісництва

 

 

13. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА У ГІРСЬКИХ ЛІСАХ КРИМУ

13.1. Ліси гірського Криму та їх типологічна характеристика

13.2. Основні принципи та системи лісового господарства

13.3. Особливості ведення лісового господарства у лісах Криму

13.3.1. Рубки догляду за лісом

13.3.2. Рубки догляду в лісах зелених зон

13.3.3. Реконструктивні та санітарні рубки

 

 

14. ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЛІСОСТАНІВ ЗА УМОВ АЕРОТЕХНОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ

14.1. Вплив аеротехногенного забруднення на лісові насадження

14.2. Оцінка стану насаджень ушкоджених техногенним впливом

14.3. Особливості ведення лісового господарства в лісах, що піддаються інтенсивному техногенному впливу

15. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА ЗА УМОВ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ

15.1. Діагностика радіаційного стану лісів та їх зонування за рівнем радіоактивного забруднення

15.2. Особливості лісокористування в забруднених радіонуклідами районах

15.2.1. Відведення лісосік

15.2.2.Головні рубки лісу

15.2.3. Рубки поліпшення якісного складу лісів

15.3. Лісовідновлення та лісорозведення

15.4. Охорона та захист лісу

15.5. Охорона праці та організація радіаційної безпеки

 

16. СПЕЦИФІКА ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА У ЛІСАХ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

16.1. Класифікація території природно-заповідного фонду України

16.2. Режим території та об’єктів природно-заповідного фонду

16.3. Специфіка ведення господарства в заповідних лісах України

16.4. Можливості розширення природоохоронних територій

 

ПЕРЕДМОВА

 

У вирішенні регіональних проблем природокористування України вагомого значення набуває регіональне лісівництво, яке базується на глибокому вивченні та, врахуванні всіх природних соціально – економічних умов та чинників. Функціональна специфіка лісів України, зокрема виконання ними захисних, водоохоронних, водорегулюючих, санітарно – гігієнічних, експлуатаційних та інших корисних функцій у конкретних соціально – економічних умовах та переведення лісового господарства України на модель сталого розвитку, вимагає розробки регіональних систем ведення лісового господарства, а також розробки локальних систем господарювання та цільових програм лісовирощування на типологічній основі.

Регіональне лісівництво є базовою дисципліною, яка закладає наукові основи для ведення лісового господарства в лісах різних категорій та цільового призначення. Предмет “Регіональне лісівництво” є одним з профілюючих при підготовці фахівців на лісогосподарському факультеті. Метою викладання дисципліни є вивчення регіональних особливостей ведення лісового господарства в лісах України виходячи з природно – територіальної специфіки формування типів лісу та впливу на лісокористування чинників природного та антропогенного характеру.

В посібнику відображено концептуальні засади сталого лісокористування в Україні, зокрема розкрито проблеми та шляхи їх розв’язання для гірського, степового та заплавного лісівництва, а також лісах, що зазнають антропогенного впливу. Акцентується увага на тісному зв’язку напрямів еволюції з умовами довкілля, запроваджені екологічно-орієнтованого ведення лісового господарства, розробленні та впровадженні диференційованих систем ведення господарства на засадах, наближених до природного лісівництва.

Проблема у виданні навчального посібника з регіонального лісівництва зумовлена браком україномовної літератури та видань, необхідних для самостійної роботи студентів над вивченням курсу. Навчальний посібник з дисципліни “Регіональне лісівництво” підготовлений відповідно з робочою навчальною програмою даної дисципліни і може використовуватись у всіх видах навчальних занять студентів стаціонарної і заочної форми навчання зі спеціальності 7.1304.01 “Лісове господарство”.

Лісорослинні умови

 

На формування лісових ресурсів України найістотніший вплив спричиняють природні умови, зокрема геологічна будова, рельєф, ґрунти, клімат та інші. На ріст і розвиток лісу, його поширення та розміщення найістотніше впливає один із провідних і визначальних компонентів природи – рельєф. Г.Ф.Морозов (1924) підкреслював, що рельєф впливає на життя лісу всіма своїми складовими, як – от: висота над рівнем моря, крутість схилів, форми поверхні. Рельєф зумовлює розподіл сонячної енергії, визначає кількість опадів, інтенсивність випаровування, напрям і силу вітру, поверхневий стік та ерозійні процеси ґрунту. Таким чином, рельєф створює місцевий мікроклімат і впливає на ґрунтоутворюючі процеси, які в певній мірі, як вказував Г.Ф.Морозов, впливають на лісову рослинність, зокрема на поширення деревних порід, їх ріст і форму, утворення рас (гірська і долинна смерека). Залежно від рельєфу трансформується вплив екологічних факторів на ріст лісу.

Особливості природи та угруповань зумовлені геологічним минулим. Український кристалічний щит представлений переважно докембрійськими кристалічними породами (магматичні та метаморфічні – граніти, гнейси, кварцити, кристалічні вапняки).

На захід від Українського кристалічного щита розміщується Волино-Подільська плита, яка переходить у Галицько-Волинську западину. Для якої є характерними докембрійські породи. На півдні України знаходиться Причорноморська западина, в межах якої розміщені степові частини Криму та Причорноморської низовини, Азовське море. На Лівобережній Україні знаходиться Дніпровсько-Донецька западина, заповнена, переважно, відкладами девону, карбону, пермі, юри, крейди, палеогену, неогену.

На території України знаходиться частина Альпійської складчастої зони – Кримська і Карпатська складчасті області. Українські Карпати – частина Карпатської гірської системи.

Під четвертинними відкладами Полісся залягає крейда, граніти, третинні піски, супіски і глини, які подекуди виходять на донну поверхню і служать материнськими ґрунтоутворюючими породами. Більша частина Полісся вкрита пісками і супісками. На Мізоцькому і Овруцькому кряжах поверхневі відклади представлено лесами і лесовидними суглинками. У Західному Поліссі зустрічаються сучасні торфи.

Лісостепова зона України має досить складний рельєф, представлений і розчленований височинами і терасовими низинами, і рівнинами. Західну частину Лісостепу займає Волино-Подільська височина. Лівобережна частина Лісостепу переважно рівнинна. Придніпровська низовина утворена надзаплавними терасами дніпровської долини (100-120 м н.р.м.).

Між Сіверським Дінцем і нижньою течією Дніпра розміщені Донецький кряж і Приазовська височина. На півдні України знаходиться Причорноморська низовина з нахилом до моря.

В Українських Карпатах розрізняють три морфочастини гірської області – Прикарпаття (300-500 м н.р.м.), гірська частина Карпат та Закарпатська низовина (100-120 м н.р.м). кримські гори складаються з трьох пасм у широтному напрямку, розчленовані глибокими долинами рік.

У розміщені і продуктивності лісів на території України важливу роль відіграють ґрунти. У Поліссі переважають дерново-підзолисті ґрунти різного механічного складу, глеєві, глинисто-піщані, піщані, борові піски. Лісостепові території займають чорноземи, сірі лісові ґрунти. Ґрунтовий покрив степової зони представлений південними чорноземами, темно-каштановими й каштановими солонцюватими ґрунтами. Вздовж берегів Дніпра поширені дернові й лучні ґрунти, часто оглеєні супіщані, на терасах – піщані. У вузькій прибережній зоні формуються хлорно-сульфатні солончаки і солонці.

Район Прикарпаття представлений дерново-підзолисто-глеєвими ґрунтами. У гірських Карпатах в межах лісового поясу (1200-1500 м) поширені бурі гірські лісові ґрунти (буроземи), у Полонинському поясі – гірсько-лучно-буроземні ґрунти, в Закарпатському передгір’ї – буроземно-глеюваті ґрунти, а в самій низовині – дерново-глейові.

Поширення природних лісів, їх склад, запаси деревини, технічні властивості значною мірою залежать від особливостей клімату. Кліматичні умови України визначаються її географічним положенням і формуються під впливом сонячної радіації, циркуляційних процесів в атмосфері, земної поверхні. Майже вся територія України розташована у помірному поясі з помірно-континентальним кліматом, на південному березі Криму – субтропічним. Континентальність клімату зростає зі заходу на схід. Свої особливості має гірський клімат та клімат морського узбережжя.

У гірських умовах формування клімату залежить від форми рельєфу, експозиції й крутизни схилу. Гори впливають на повітряні течії й фронти, розчленування циклонів, у них випадає більше опадів.

Загалом кліматичні умови України є дуже різноманітні, що позначається на розміщені, видовому складі й продуктивності лісових насаджень. Клімат цілком сприятливий для росту листяних і хвойних порід дерев.

 

Рис.1. Комплексне лісогосподарське районування України (за С.А.Генсіруком)

Лісогосподарські області: А – Полісся; Б - Лісостеп; В – Північний степ; Г – Південний степ; Д - Гірський Крим; Е – Українські Карпати

Лісогосподарські округи: І- Західно- і Центральнополіський; ІІ – Києво-Чернігівський поліський; ІІІ – Західноукраїнський лісостеповий; IV – Дністровсько-Дніпровський лісостеповий; V – Лівобережно-Дніпровський лісостеповий; VІ – Середньоруський лісостеповий; VІІ – Правобережно-Дніпровський північностеповий; VІІІ – Лівобрежно-Дніпровський північностеповий; ІХ- Донецько-Донський північностеповий; Х – Причорноморсько-Приазовський південностеповий; ХІ – Гірськокримський; ХІІ – Південнобережний; ХІІІ – Прикарпатський; ХІV – Гірськокарпатський; ХV - Закарпатських рівнин і передгір’їв.

та відтворення. Районування лісових територій України повинно відображати господарську спеціалізацію регіонів, а тому базується на існуючих системах районування (лісорослинному і лісоекономічному).

Завдання комплексного районування полягає у визначені основних напрямів використання лісів у територіальному підрозділі, у науковому обґрунтуванні господарювання (розробка регіональних систем ведення господарства), у комплексній оцінці лісосировинних ресурсів.

Теоретичною основою КЛР є праці видатних російських та українських вчених В.Докучаєва, О.Воєйкова, Л.Берга, В.Вернадського, Г.Морозова, Г.Висоцького та ін. про зональність природи, генетичний зв’язок між явищами живої і неживої природи, залежність природних зон від клімату, як основні положення районування лісових територій.

На основі врахування природно-історичних та економічних умов України (лісистість, особливості лісів та лісовідновних процесів, густоти населення, тощо), ролі лісового господарства в економіці України, науково-обгрунтованих прогнозів лісових ресурсів і лісокористування, збереження та посилення водоохоронно-захисних і соціальних функцій лісу, розроблена схема комплексного лісогосподарського районування України (С.А.Генсірук, 1975) (Рис.1.)

За схемою КЛР територія України поділяється на лісогосподарські області (зони), округи і райони, однорідні за системами ведення в них лісового господарства.

Лісогосподарська область (ЛГО) – найбільша територіальна одиниця, яка характеризується спільністю природних умов (клімат і рельєф), лісового фонду, економічних умов і типів лісівництва. При розчленуванні території України на ЛГО враховано комплекс еколого-економічних факторів: коефіцієнт зволоження, вологість клімату, середньорічну температуру, лісистість території, площу лісів і запас деревини, обсяг лісозаготівель, затрати на ведення лісового господарства тощо (Табл. 1.)

Усі ЛГО поділяються на лісогосподарські округи (ЛГОК), які є основною одиницею районування та мають свої зонально-географічні системи ведення лісового господарства (всього виділено 15 ЛГОК).

ЛГОК є частиною ЛГО і знаходиться в межах відповідної рослинності та лісівничо-типологічної області, яка охоплює близькі за історією розвитку природні ландшафти та лісові формації в однакових грунтово-кліматичних умовах. При виділені округів враховуються геоморфологічні особливості, характер переважаючих рослинних формацій, цільове призначення лісів, показники лісистості, переважання основних лісоутворюючих порід та їх продуктивність, обсяг користування лісом та інші показники лісогосподарського виробництва. Всі округи відрізняються між собою континентальністю клімату в межах однієї лісогосподарської області, а в суміжних областях – вологістю клімату та кількістю тепла (Табл. 2.)

Найменшою одиницею районування є лісогосподарський район (ЛГР) – частина округу, однорідна за природними ландшафтами, комплексом фітоценозів, складом флори та особливостями лісового господарства. Він характеризується найбільшою однорідністю за геоморфологічними умовами території, складом і структурою лісів, використанням та відтворенням лісових ресурсів, рівнем розвитку та специфікою лісового господарства. На території України виділено 41 лісогосподарський район.

Комплексне лісогосподарське районування є науковою основою ведення лісового господарства на сучасному етапі.

У системі лісогосподарських заходів головна увага приділяється спеціальним рубанням лісу, рубанням пов’язаним з веденням лісового господарства, та лісовим культурам, які необхідно розглядати у зональному аспекті.

 

Таблиця 1

Характеристика лісогосподарських областей за природними та економічними показниками (за С.А.Генсіруком, 1992)

 

Показник	Українське Полісся	Лісостеп	Північний (Байрачний Степ)	Південний сухий (безлісий Степ)	Гірський Крим	Українські Карпати
Середньорічна температура повітря ^оС	6,9	7,2	7,8	9,2	6,0	4,7
Річний радіаційний баланс, ккал/см^2
Вологість клімату за Д.С.Воробйовим	1,9	1,4	0,2	-1,1	2,0	5,8
Коефіцієнт зволоження за І.Є.Бучинським (за відношенням опадів до випаровуваності)	1,0-1,2	0,76-1,0	0,5-0,75	0,5	1,2	1,2
Кількість опадів, мм	600-650	550-600	420-450	350-400	500-600	1200-1600
Лісистість, %	32,1	11,4	3,6	1,8	32,0	40,2
Площа лісів на душу населення, га/чол	0,41	0,15	0,04	0,03	0,45	0,47
Запас деревини на душу населення, м^3	45,2	31,1	2,3	1,6	40,2	90,0
Операційні затрати на ведення лісового господарства, крб/га	14,0	19,7	48,9		18,0	16,5
Вибирання деревини з 1 га лісопокритої площі, м^3	0,8	0,9	-	-	-	2,2
Обсяг лісокористування, м^3/га	1,9	2,2	0,7	0,5	0,8	3,9
Обсяг лісогосподарських робіт (в умовних цінах), крб/га
Кількість працюючих у лісовому господарстві, чол./1000 га						-

 

Таблиця 2

Середні величини природних та економічних показників лісогосподарських округів (за С.А.Генсіруком, 1992)

Лісогосподарський округ	Вологість клімату за Д.В.Воробйовим	Континентальність, ^оС	Лісистість, %	Питома вага лісів І групи, %	Площа зелених зон на 1 тис. чол., га	Операційні затрати на ведення лісового господарства, кбр/га
І.Західно- та Центральнополіський	2,1	23,8	37,3
ІІ.Києво-Чернігівський поліський	1,6	25,2	25,1
ІІІ.Західноукраїнський лісостеповий	2,9	22,4	14,1
IV.Дністровсько-Дніпровський лісостеповий	1,8	24,9	11,0
V.Лівобережно-Дніпровський лісостеповий	1,0	27,5	9,1
VІ.Середньоруський лісостеповий	1,2	27,5	15,0
VІІ.Правобережно-Дніпровський північно-степовий	0,6	26,4	1,8
VІІІ.Лівобережно-Дніпровський північно-степовий	0,3	27,9	3,5
ІХ.Донецько-Донський північностеповий	-0,3	28,8	8,5
Х.Причорноморсько-Приазовський південно-степовий	-1,1	26,5	1,8
ХІ.Гірськокримський	2,0	21,3	36,0
ХІІ.Південнобережний	-0,9	20,4	25,0
ХІІІ.Прикарпатський	2,3	24,0	21,2
ХІV.Гірськокарпатський	13,5	21,7	62,5
ХV.Закарпатських рівнин та передгір’їв	1,8	22,8	28,0

 

 

Головні рубання лісу

У лісах Полісся найпоширенішими є суцільно лісосічні рубки (близько 90 % обсягу лісокористування). Вони здійснюються: в стиглих деревостанах, які не забезпечують з певних причин достатньої кількості життєздатного підросту головних порід і вимагають штучного відновлення; у насадженнях пошкоджених пожежами, хворобами та шкідниками; при проведенні реконструкції малоцінних лісостанів із заміною їх більш цінними породами. Суцільнолісосічні рубки раціональні для одновікових деревостанів зі світлолюбних порід, які успішно відновлюються природним шляхом.

У лісах Полісся доцільно ширше застосовувати поступові та вибіркові рубки. У свіжих і вологих суборах Полісся важливе застосування поступових і групово-вибіркових рубань у зв’язку з рясним самосівом і підростом сосни під наметом лісостанів. Ці рубки, як основні, передбачені для лісів І групи. Проте широкого застосування в рівнинних лісах Полісся ще не набули.

В.К.Алексеев (1927) лісосічну систему господарства вважав причиною засихання дуба, а тому в чистих та мішаних дубняках рекомендував застосовувати вибіркову систему.

У насадженнях сосни свіжих типів лісу доцільно застосовувати насіннєво-лісосічні та групово-поступові рубки (за наявності групового самосіву). У різно вікових лісостанах з рівномірним груповим розміщенням дерев, можна застосовувати поступові рубки у 2-3 прийоми.

 

Реконструкція грабняків

 

Низькоповнотні грабняки (Лісостепу) підлягають реконструкції шляхом створення часткових лісових культур. У паросткових грабняках висотою до 2-3 м вирубують коридори шириною 2-3 м через 4-6 м. Підготовку ґрунту – полосами 0,8-1,0 м ширини. Посадка культур дуба в полоси по схемі: 3-4 ряди дуба, 1 ряд ясена, модрини або смереки.

Грабняки висотою більше 3 м повністю вирубують. Ґрунти підготовляють полосами шириною 80, 100 см. Посадка культур як сказано вище.

 

Санітарні рубки

Санітарні рубки у насадженнях Лісостепу проводять на основі відповідних планів у лісах усіх груп і категорій захисності. Рубки проводять в максимально стислі терміни з урахуванням стану насаджень, особливостей розвитку шкідників та внаслідок стихійних природних явищ і техногенних впливів. Вибіркові, суцільні санітарні рубки та ліквідацію захаращеності в лісах Лісостепу проводять відповідно до “Санітарних правил в лісах України” (1995).

 

Загальні особливості

 

Формування лісової рослинності в заплавах обумовлюється такими основними взаємопов’язаними процесами, як заплавність, алювіальність і меандрування річки.

Спрямованість та інтенсивність прояву заплавних і алювіальних процесів залежить від режиму паводків і повеней, які на різних ріках з різними типами руслових процесів відбуваються по різному, а в долині окремої ріки, залежать також від характеру поверхні заплави та віддаленості її окремих частин від русла. Від типу річкового русла залежить і характер меандрування річки. Залежно від типів річкових русел виділяють ріки або ділянки рік: меандруючі, з обмеженим меандруванням і немеандруючі.

Русла меандруючих рік характеризуються добре розвиненою заплавою з повним неспівпаданням вигинів долини і русла. Заплава таких рік містить потужні перемиті потоки алювіальних відкладень, зі складним рельєфом. Ріки з обмеженим меандруванням мають слаборозвинуте русло, заплава на них вузька, переважно одностороння. На немеандруючих ріках вигини русла і долини повністю співпадають, а заплава відсутня або дуже слабо розвинена.

До меандруючих рік які мають добре розвинену заплаву, як зазначалось вище, належать усі ріки Лівобережної України (Десна, Сейм, Псел, Ворска, Сіверський Донець та її притоки). У Правобережній Україні багато рік мають немеандруючі русла: нижня частина Південного Бугу, верхня і середня течія Дністра і його протоки – Серет, Збруч та ін. У Поліссі України та Правобережжі переважають меандруючі ріки (Стир, Случ, Горинь, Стоход, Тур’я, Прип’ять), проте вони мають низьку лісистість заплав (2-5%).

Найвища інтенсивність алювіальних процесів на меандруючих ріках створює основу, на якій формуються верхні шари алювію заплави. Найбільша кількість крупних наносів відкладається на берегах русла в період повені. Кількість і крупність цих наносів зменшується від берега русла до межі заплави. Це спричиняє нахил поверхні заплави від русла до схилів долини. При такій будові виділяється три основні частини заплави: прируслова – найбільш підвищена, центральна і притерасна – найбільш понижена. Відповідно до цих частин відносно рівня річки іноді виділяють заплави високого, середнього і низького рівнів.

Формування типів лісорослинних умов і відповідних типів лісу обумовлено певними закономірностями акумуляції алювію на поверхні заплави. Так, у прирусловій заплаві, грунти переважно більш легкі і, як правило шаруваті, а нижні їх горизонти часто межують з похованими грунтами. Тут активно протікають процеси рельєфоутворення, тому домінують біоценози з перевагою швидкорослих деревних порід (верба, тополя). На добре дренованих ділянках в усіх природних зонах формуються переважно тополеві сугрудки, рідше груди, а в менш дренованих – вербові сугрудки і груди.

У центральній, добре сформованій частині заплави, яка є найбільшою за площею, спостерігається повільне відкладання відносно дрібних і багатих

елементами живлення мулистих наносів. Тому тут переважають найбільш родючі і добре оструктурені грунти з сприятливими водно-фізичними і хімічними властивостями. Домінуючими типами лісу центральної заплави є діброви з відповідними кліматичними варіантами в різних природних зонах.

Дренуючого впливу річки найменше зазнає притерасна заплава, де грунти формуються під впливом сукупної дії алювіальних вод розливу рік і делювіальних вод, що стікають з високих корінних берегів терас. Річкові води приносять у притерасну заплаву добре відсортований мул, а делювіальні води також і грубі частини невідсортованого матеріалу піщаних борових надзаплавних терас. Характерним є вихід ґрунтових вод на поверхню. У зв’язку з цим притерасна заплава найбільш тривалий проміжок часу затоплена водою, що обумовлює превалювання в ній сирих і мокрих сугрудків і грудів.

Наведена схема формування заплав часто змінюється внаслідок руслових процесів. Інколи прируслова заплава випадає або ж формується на місці центральної заплави, що зумовлює строкатість лісорослинних умов на невеликих площах заплави та безперервну їх динаміку.

Лімітуючим фактором росту і розвитку лісостанів в заплавах є режим затоплення, який визначається терміном та інтенсивністю заплавних і руслових процесів. Останні обумовлюють різну ступінь витривалості лісових порід до затоплення.

На формування рослинного покриву і спрямованість сукцесійних процесів у заплавах впливає не тільки тривалість затоплення грунтів, а й ступінь їх дренованості. Так, на подібних за тривалістю затоплення грунтах в межах одного трофотопу, але різних за ступенем їх дренованості, ріст і стійкість деревних порід суттєво різняться. Ступінь дренованості здебільшого визначається формою мезорельєфу і механічним складом грунту. Так, підвищені пологі ділянки заплави з вмістом (до 20-30%) піску в грунтах характеризуються доброю дренованістю. Грунти на понижених елементах рельєфу, що містять високу частку закисних форм заліза, характеризуються незадовільною дренованістю. Тому для заплавних умов доцільно виділяти варіанти едафетолу за ступенем дренованості та термінами затоплення, про це йшлося у попередній лекції.

При наявності в грунтах і ґрунтових водах солей виділяються також варіанти засолення місцевиростань – слабо-, середньо-, і сильно засолені.

Таким чином, лісорослинні умови в заплавах рік формуються під впливом алювіальних та руслових процесів, тому більшість дослідників відносять алювіальні грунти до азональних. Їх властивості обумовлені хімічним та мінералогічним складом ґрунтоутворюючих порід, а також характером водного режиму, з якими тісно пов’язані породний склад та особливості зростання лісостанів.

 

Типи заплавних лісів Степу

 

Степова зона України характеризується найменшою кількістю опадів та найнижчою зволоженістю повітря. Коефіцієнт зволоження за Д.В. Воробйовим коливається в межах від – 0,4 до +0,6 в байрачно-степовій зоні і від – 1,6 до -0,8 – в південно степовій зоні. У надзаплавних терасах водозборів переважають звичайні чорноземи, чорноземи південні, темно-каштанові, каштанові солонцюваті грунти. На значних площах формуються також дернові і темно-сірі грунти.

Найбільш поширеними типами лісу в нагірних умовах Степу є сухі і свіжі берестово-пакленеві діброви, степові судіброви і дубово-соснові субори.

Характерною відмінністю заплавних лісових земель Степу є відсутність опідзолених грунтів. У притерасних зонах заплав рік Степу, як і в інших природних зонах України, типовими є лучно-болотні і болотні ґрунти, які характеризуються дуже високими параметрами родючості. Проте, видове різноманіття рослинності у Степу менше, а продуктивність деревостанів є нижчою, порівняно з Лісостепом. Це пояснюється такими лімітуючими факторами, як низька зволоженість території та значна кількість токсичних солей в ґрунтах. Так у Луганській області в заплавах рік більше половини лісових грунтів є в тій чи іншій мірі засоленими (Ткач В.П., 1999).

У заплавах рік Лівобережного Степу формуються такі основні типи лісу:

1. Свіжий сосновий бір, А₂-С₁, З^І, З^ІІ;

2. Свіжий осокоровий субір, В₂-Тч, З^І, З^ІІ;

3. Вологий осокоровий субір,, В₃-Т, З^І, З^ІІ;

4. Свіжий тополевий сугрудок, С₂-Т, З^І, З^ІІ;

5. Свіжа берестова судіброва та її галогенний варіант, С₂-БД, З^І, З^ІІ, h^I;

6. Вологий вербово-тополевий сугрудок, С₃-ВбТ, З^ІІІ, З^IV;

7. Свіжа берестово-пакленова діброва та її галогенні варіанти, D₂-БКпД, З^І, З^ІІ,h^І, h^IІ;

8. Волога берестово-пакленова діброва та її галогенні варіанти, D₃-БКпД, З^І, З^ІІ,h^І, h^IІ;

9. Свіжа берестово-ясенева діброва D₂-БЯД, З^І, З^ІІ;

10. Волога берестово-ясенева діброва D₃-БЯД, З^І, З^ІІ;

11. Сирий вербовий груд, D₄-Вб, З^ІІІ, З^ІV;

12. Сирий чорновільховий груд, D₄-Вл, З^ІІІ, З^ІV;

13. Мокрий чорновільховий груд, D₅-Вл, З^ІІІ, З^ІV, З^V.

Переважаючими типами лісу в заплавах Степу є свіжа та волога берестово-пакленова діброва.

У складі корінного деревостану переважає дуб переважно паросткового походження ІІ-ІV бонітетів (у галогенних варіантах – ІІІ- ІV бонітетів). У першому ярусі бере участь також берест, в’яз, клен польовий, липа дрібнолиста, осика, ясен звичайний, у підліску – клен татарський, свидина криваво-червона, бруслина, бузина чорна та інші пороли.

У прируслові заплаві часто домінуючими є свіжі та вологі тополеві та вербово-тополеві сугрудки та груди. У притерасній частині заплав Сіверського Дінця, Самари, Айдара, Деркула та інших рік ці типи лісу часто замінюються іншими, в яких переважають верба біла, тополі чорна та біла і навіть дуб.

 

Лісовідновні рубки

 

У стиглих насадженнях експлуатаційного цільового призначення основним способом рубки залишається суцільний вузьколісосічний. Ширина лісосіки у вербових та вільхових насадженнях у всіх природних зонах не повинна перевищувати 50 м; у насадженнях інших порід (заплавних ландшафтів) – Степу – 50 м, Лісостепу і Поліссі – 100 м. Напрямок лісосіки – під прямим кутом до русла, сезон рубки – зимовий.

Важливим елементом головних рубок є їх вік, який доцільно диференціювати за класами бонітету або за групами типів лісу і узгоджувати зі створенням госпсекцій. Для заплавних насаджень оптимальні віки рубок наведені в таблиці 6.1.

 

Таблиця 6.1

Оптимальні віки рубок заплавних насаджень (за даними В.П. Ткача, 1999)

 

Деревна порода	Клас бонітету	Полісся, Лісостеп	Степ
Дуб насіннєвий	ІІІ і вище	131-140	101-110
IV і нижче	71-80	71-80
Дуб паростковий	ІІ і вище	101-110	91-100
ІІІ і нижче	71-80	71-80
Вільха чорна	Всі бонітети	51-60	51-60
Верба біла	Всі бонітети	31-35	26-30
Тополя чорна	Всі бонітети	26-30	26-30
Тополя біла	Всі бонітети	36-40	36-40

У мішаних природних різновікових насіннєво-порослевих насадженнях (дубових) необхідно проводити вибіркові, поступові та комбіновані рубки лісу

 

Південний Степ

 

У північні частині Південного Степу переважають солонцюваті чорноземи, а південніше – темно-каштанові ґрунти; у Присивашші – невеликі площі каштанових солонцюватих земель. У приморській частині безлісового степу значне місце у комплексі каштанових грунтів займають солонці та частково солончаки. У північній частині Криму в напрямку до гір поширені південні чорноземи.

Лісові насадження у Південному Степу займають 365,9 тис.га. Захисні насадження ярів, берегів рік і водоймищ становлять 54,1 тис.га, ґрунтозахисні ліси – 245,8 тис.га, зелені зони – 58 тис.га, природно-заповідного фонду – 8 тис.га, полезахисні та інші захисні насадження – 127,8 тис.га. У породному складі лісів держлісфонду питома вага дуба становить 26 %, сосни – 20, акації білої – 23, ясена звичайного і зеленого –5 %. Переважна частина (67 %) лісонасаджень представлена молодняками. Лісистість регіону становить 1,8 %.