Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Естетична концепція Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Естетика розглядається як філософія мистецтва. Новизна в акцентуванні зв’язку мистецтва і краси з діяльністю і працею людини. Краса – це чуттєва форма дії. Її сфера – видимість. Загальною естетичною категорією виступає Прекрасне. Гегель розглядає історичний розвиток мистецтва як прогрес в сфері духу. Тут критерієм виступає співвідношення між художнім змістом і його втіленням. Виділяються символічна форма такого співвідношення (домінує на Сході), класична (характерна для античності) і романтична (переважає в християнській Європі). Історичну схему розвитку мистецтва Гегель доповнює класифікацією його видів, в основу якої покладений суб’єктивний принцип – відчуття. Головний твір з естетичною концепцією – “Лекції з естетики”. Ідею Гегеля про зв'язок естетики і прекрасного розвинув Микола Чернишевський (1828—1889). Визначаючи предмет естетики через поняття «прекрасне», він, проте, не обмежував його сферою мистецтва, а наполягав на здатності цієї науки до всеосяжності життя. Така позиція чітко простежується у спробах філософа визначити прекрасне в різних сферах життєдіяльності людини. Таким чином, М. Чернишевський закріпив на російському грунті розуміння естетики через ідею прекрасного. Гегелівське розуміння естетики підсумувало значний період в історії цієї науки. Умовно можна визначити розвиток естетики від доби Античності до 30-хроків XIX ст. як класичний період. При цьому слід наголосити, що з середини XVIII ст. естетика розвивається як самостійна наука. Період від 30-х років до кінця XIX ст. визначається як посткласичний. А в умовах XX ст. формується некласична естетика. 3. Посткласична естетика.
Розвиток посткласичної естетики пов'язаний з іменами Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера, О. Конта, К. Маркса, С. К'єркегора. У контексті гегелівських ідей і завершення естетикою Гегеля класичного періоду розвитку цієї науки на особливу увагу заслуговує філософсько-естетична позиція Фрідріха Вільгельма Йозефа Шеллінга (1775—1854), зокрема прочитані ним в Ієні та Вюрцбурзі лекції з філософії мистецтва, в яких він аргументує думку про художню творчість і естетичне споглядання як найвищі ступені розвитку абсолюту. Шеллінгу був близьким романтико-ірраціональний погляд на світ, що дає право говорити про цього філософа як про спадкоємця сієнських романтиків, зокрема Ф. Шлегеля і Новаліса.
Фахівці з історії філософії поділяють творчість Шеллінга на кілька періодів: 1) натурфілософський (від середини 90-х років XVIII ст.); 2) трансцендентальний, або естетичний, ідеалізм (1800—1801 рр.); 3) філософія тотожності (до 1804 р.); 4) філософія свободи (до 1813 р.); 5) філософія міфології та одкровення (до 1854 р.). Упродовж 1802— 1803 рр. Шеллінг працює над «Філософією мистецтва» — роботою, в якій найповніше виявилися естетичні погляди вченого. Важливим є твердження Шеллінга про те, що естетичне слід розглядати як гармонію свідомої і позасвідомої діяльності, як тотожність чуттєвих і моральнісних засад. Виходячи з такого розуміння естетичного, Шеллінг відносить мистецтво до найвищої форми ідеального світу. Водночас саме мистецтво здатне урівноважити ідеальний та реальний рівні, в яких, на думку Шеллінга, існує світ. Зміни у поглядах Шеллінга пов'язані з 1814—1817 рр., коли він поступово зближується з представниками теософських, релігійно-містичних напрямів. Ще в 1803 р. у праці «Філософія і релігія» Шеллінг тлумачив абсолют як Бога, як безкінечну першооснову, а на початку 40-х років уже виступив як виразник аристократично-клерікальних кіл Німеччини, свідомий пропагандист містико-теософських ідей. Усвідомлюючи складність, неоднозначність і суперечливість суджень Шеллінга, не можна не визнати силу їх впливу на світорозуміння інтелігенції Європи у другій половині XIX ст., а також у XX ст. Відображення шеллінгіанства знаходимо в естетичних концепціях Фейєрбаха, Шопенгауера, К'єркегора, Фрейда й Бергсона. Естетичні погляди німецького філософа Артура Шопенгауера (1788— 1860) грунтувалися на аналізі кількох проблем, серед яких найпослідовніше опрацьована проблема видів мистецтва. Щодо проблеми предмета естетики, то в розмірковуваннях філософа вона порушена опосередковано, а саме — через проблему мистецтва. Водночас і ця проблема існувала в контексті доволі суперечливих симпатій і антипатій Шопенгауера. Визнавши філософію Платона, Епікура, Гельвеція, Канта, неодноразово звертаючись до Гете, Шопенгауер називає концепції Фіхте, Гегеля, Шеллінга «філософією старих баб». У такій суперечливій філософській площині орієнтиром щодо естетико-ми-стецтвознавчих ідей Шопенгауера може бути його суто життєве кредо: «Кожний день є маленьке життя: кожне пробудження і вставання — маленьке народження; кожний свіжий ранок — маленька юність; кожне приготування до сну і засинання — маленька смерть»1. На думку філософа, мистецтво може відповідати кожному із зазначених вікових і психологічних станів людини, адже мистецтво — це завжди новий і по-новому створений світ. Шопенгауер не міг прийняти попередніх концепцій мистецтва, бо, на його думку, потрібно передусім враховувати властивості інтелекту, що позначаються на довколишньому світі, на світі явищ, який, власне, є світом ілюзій, світом магії та чар. Шопенгауер використовує поняття «майя», що на санскриті й означає стан ілюзорності та втаємниченості. «Новий світ мистецтва і «по-новому» створений мистецтвом світ існує в межах майя, в межах «завіси омани».
Шопенгауер вважав, що реальне людське життя позначене песимізмом і розчаруванням, подолання яких можливе або шляхом естетичного споглядання, або за допомогою моральних чинників, зокрема співчуття та співпереживання. Посткласична естетика знайшла своє повне й завершене вираження в естетиці марксизму, що виник на теренах світової культури і певною мірою враховував досягнення попередньої філософської, економічної, соціальної думки. Свідомий інтерес до здобутків гуманітарних наук, зокрема етики, естетики, теорії та історії мистецтва, дав марксизму змогу відтворити доволі повну картину руху творчої активності людини від міфо-символічного бачення світу до становлення соціального роману XIX ст. Які саме естетичні проблеми привернули увагу Карла Маркса (1818—1883) та Фрідріха Енгельса (1820—1895)? Слід насамперед виокремити факти, пов'язані із загальною оцінкою естетики, розумінням її ролі й значення. Так, у 1857 р. американський видавець Чарлз Дана запропонував К. Марксу написати для «Нової американської енциклопедії» статтю «Естетика». У листі до Ф. Енгельса, К. Маркс висловив роздратованість з приводу нереальності поставленого завдання «фундаментально викласти естетику на одній сторінці». У праці «Святе сімейство» він різко критикував «спекулятивну естетику» младогегельянців. У свою чергу, Ф. Енгельс у листі до Конрада Шмідта рекомендував тому ознайомитися з естетикою Гегеля, яка, за його висловом, «вражає». Інтерес до естетичної проблематики живився власною літературною творчістю, що мала для Енгельса принциповий характер. Ще у 1838 р. він видрукував вірш «Бедуїни», в якому зробив спробу дати морально-психологічну оцінку одному з давніх народів світу, проаналізувавши його долю. Енгельс активно співробітничав з літературним товариством «Молода Німеччина», що склалося під ідейним і художнім впливом видатного німецького поета Г. Гейне. Члени товариства намагалися перетворити літературу на дійове знаряддя перебудови суспільства, наголошуючи на соціальному призначенні мистецтва. Саме Ф. Енгельс через оцінку творчості К. Бека, Л. Берна, Л. Уммермана домагався чіткості щодо теоретичних програм і художніх напрямів об'єднання «Молода Німеччина».
Пов'язуючи спрямованість предмета естетики з аналізом людської чуттєвості, Маркс і Енгельс значну увагу приділили дослідженню проблеми чуттєвого опанування людиною навколишнього світу і ролі системи «зовнішніх» і «внутрішніх» почуттів людини. Проте здатність чуттєво ставитися до світу визначається не фактом існування у людини органів чуття, а формуванням такої здатності в акті чуттєвого споглядання, яка сприяє розпредметненню суспільно значущого предмета. Такий розвиток у людини специфічного потенціалу чуттєвості Маркс тлумачив як перетворення людського на «теоретичне почуття». Осмисливши загальну природу чуттєвості як основи формування естетичного почуття, марксизм зробив значний внесок в удосконалення понятійно-категоріального апарату естетики, у вивчення естетичних проблем в контексті культурно-історичного процесу. К. Маркс застосовував принцип історизму до аналізу прогресу й регресу в мистецтві, що давало можливість як об'єктивно оцінити, наприклад, роль і значення міфологічної свідомості людства, проаналізувати специфіку міфу, причини досконалості античного мистецтва, так і розкрити суперечливість культурного розвитку в XIX ст., з'ясувати історичну долю реалістичного мистецтва тощо. В естетичній спадщині К. Маркса і Ф. Енгельса важливе місце посідає їхнє полемічне листування з Ф. Лассалем щодо його п'єси «Франц фон Зікінген» (березень — травень 1859). Ці листи містять перші тези майбутньої полеміки марксизму з лассальянством, аналіз специфіки трагічної колізії в реальній історії та мистецтві, оцінки творчої спадщини тих авторів, талант яких дав їм можливість працювати у жанрі трагедії, осмислюється проблема творчого методу. Пізніше, у листуванні з М. Гаркнесс (квітень 1888 р.), Енгельс проаналізував поняття тенденційний роман і визначив реалізм як метод, у межах якого є, крім правдивості деталей, «правдивість відтворення типових характерів у типових обставинах». У теоретичних працях «Економічно-філософські рукописи 1844 року» та «Німецька ідеологія» К. Маркс, досліджуючи процес становлення людини як соціального суб'єкта, значну увагу приділив аналізові механізму формування її особистісного ставлення до дійсності. При цьому звертає на себе увагу та роль, яка відводиться створеному предметному світові як «реальній» природі людини, де відбувається її життєдіяльність. Маркс вказував на нерозривний взаємозв'язок створеного трудовою діяльністю предметного світу й особливих характеристик самої людини. Перетворюючи природу відповідно до своїх потреб, людина змінює й себе, в ході практики «напрацьовує» такі здібності, таке ставлення до навколишнього світу, які дають їй змогу творити «за законами краси». Матеріально-духовний світ, в якому живе й діє людина, є відображенням її сутнісних сил. Водночас світ матеріальних і культурних цінностей, створених попередніми поколіннями, є основою для діяльності наступних поколінь.
Людина, як відомо, є чуттєвою істотою, і її взаємодія зі світом здійснюється передусім завдяки чуттєвому спілкуванню. Водночас слід наголосити, що здатність до чуттєвого сприймання світу забезпечується не простим фактом наявності у людини почуттів, а формуванням такої здатності в самому акті чуттєвого споглядання, яка спонукає до розпредметнювання суспільного смислу предмета чи явища. Такий розвиток у людини специфічного потенціалу чуттєвості Маркс розглядав як перетворення людського почуття на так зване теоретичне почуття. Людина в своєму індивідуальному розвиткові, поведінці, діяльності спирається, по суті, на досвід попередніх поколінь, закріплений у формах культури. Маркс виокремлює соціальну, практичну природу людського чуттєвого ставлення до дійсності і вважає, що створення п'яти зовнішніх почуттів — це робота всієї попередньої історії. У межах марксистської філософської концепції естетичну науку було визначено як таку, що вивчає природу, функції, загальні закони й закономірності естетичної діяльності людини та суспільства. Таке розуміння естетики не виключало з предмета науки мистецтво, адже воно є специфічною формою естетичної діяльності. Естетику К. Маркса і Ф. Енгельса було взято за методологічну основу у теоретичні розробки естетиків СРСР. Лекція 3: Головні естетичні категорії (прекрасне і потворне). План: 1.Генеза категорії «прекрасне». 2. Генеза категорії «потворне».
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 185; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.205.116.187 (0.118 с.) |