Акцизні склади. Виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів

 

У разі виробництва на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів чи ввезення таких товарів на митну територію України платники податку зобов’язані забезпечити їх маркування марками встановленого зразка у такий спосіб, щоб марка акцизного податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару.

Наявність наклеєної в установленому порядку марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці (упаковці) алкогольного напою та пачці (упаковці) тютюнового виробу є однією з умов для ввезення на митну територію України і продажу таких товарів споживачам, а також підтвердженням сплати податку та легальності ввезення товарів.

Виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюється відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Акцизні склади утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходжень до бюджету акцизного податку.

На акцизних складах постійно діють представники органу державної податкової служби за місцем розташування акцизного складу.

Орган державної податкової служби за місцем розташування акцизного складу призначає свого постійного представника (представників) на такому складі.

Копія наказу про призначення представника (представників) органу державної податкової служби надсилається у день прийняття такого рішення розпоряднику акцизного складу.

Представник (представники) органу державної податкової служби здійснює (здійснюють) постійний безпосередній контроль за дотриманням установленого порядку відпуску спирту етилового та сплати податку з нього.

Розпорядок роботи представників органу державної податкової служби повинен відповідати режиму роботи акцизного складу, встановленому його розпорядником.

Посадові особи органу державної податкової служби, які призначаються представниками державної податкової служби на акцизному складі, повинні пройти спеціальне навчання або інструктаж щодо специфіки контролю за виробництвом та обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, методикою користування вимірювальними приладами.

Порядок проведення спеціального навчання або інструктажу затверджується центральним органом державної податкової служби.

 

 

Тема 4. МИТО

 

Платники мита

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщаються через митний кордон України, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом.

Введення мита може мати на меті декілька цілей: фіскальні, економічні та політичні.

Стягнення мита проводиться за ставками передбаченими митним тарифом кожної країни, який містить найменування товарів, що ввозяться, одиницю оподаткування та ставку мита.

Мито як і акцизний збір – один із видів непрямого оподаткування, тобто цей податок включається до ціни товарів і сплачується за рахунок покупця.

Контроль за правильністю та своєчасністю сплати податку до бюджету здійснюють митні органи України. До складу митних органів України входять: Державний митний комітет України та митниці України.

Митне регулювання в Україні здійснюється відповідно до чинних законодавчих актів:

- Митний кодекс України;

- Закон України ”Про єдиний митний тариф України ”;

- Декрет КМ України ” Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну ”;

- Постанова КМ України від 3 листопада 1997р. №1211 ” Про встановлення мінімальної митної вартості окремих видів товарів ”;

- Постанова КМ України від 4 листопада 1997р. № 1215 “ Про затвердження порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні ” та ін.

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Митне оформлення здійснюється службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України товарів та інших предметів. Декларування здійснюється шляхом заяви у встановленій формі даних про мету переміщення товарів, необхідних для митного контролю.

Після декларування товарів чи майна та пред’явлення їх декларантом чи транспортною організацією митниці здійснюється митне оформлення для якого необхідні такі документи: декларація, належним чином засвідчені копії ліцензій, дозволи інших державних органів, якщо товари підлягають контролю цих органів, документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів. При перевірці правильності заповнення декларації використовуються відомості, що містяться в супровідних, транспортних, комерційних документах, а також результати митного огляду. По закінченні митного оформлення в розділі ” Д ” проставляються штампи і особиста номерна печатка працівника митниці.

Необхідно розрізняти мито і митні збори.

Мито – непрямий податок, що надходить до бюджету.

Митні збори – плата за виконання митницею своїх обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів України.

Платниками мита є будь-які фізичні та юридичні особи, котрі здійснюють переміщення товарів через митний кордон України, що підлягають митному оподаткуванню.

 

4.2 Об’єкт оподаткування мита

 

Об’єкт оподаткування – митна вартість товарів, які переміщаються через митний кордон.

Митна вартість – це закупівельна вартість товару у валюті помножена на курс НБУ на день подання митної декларації. Мито сплачується у валюті України.

Існують два види мита: ввізне та вивізне.

Ввізне мито – це мито, яке сплачується по товарах, які імпортуються, вивізне – по товарах, що експортуються.

Запроваджено два види ставок, за якими обчислюється сума мита:

а) в % до митної вартості товарів, які переміщаються через митний кордон;

б) в грошовому розмірі на одиницю товару.

Мито нараховується митними органами, виходячи з митної вартості й установлених ставок мита. При встановленні митної вартості до неї включається ціна товару, визначена в рахунках-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, обрахування), комісійні та брокерські послуги тощо.

При невідповідності митної вартості реальним цінам її величину встановлюють митні органи, виходячи з цін на ідентичні товари провідних країн – експортерів зазначених товарів.

При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, від оплати мита повністю звільняються:

а) транспортні організації, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів, багажу, пасажирів, предметів матеріально-технічного постачання, палива, продовольства та іншого майна, що необхідне для нормальної роботи на час перебування в дорозі;

б) валюта України, іноземна валюта та цінні папери;

в) товари та інші предмети, що підлягають оберненню у власність держави;

г) товари, пошкоджені до пропуску через митний кордон України;

д) предмети, що ввозяться в Україну для особистого користування, або вивозяться без митного вивезення згідно до законів України;

е) предмети, товари, які повторно ввозяться (або вивозяться з України) і були оплачені митом.

Згідно із законами України можуть бути встановлені пільги по сплаті мита у вигляді: зниження ставок мита, безмитного ввезення та вивезення товарів із спеціальних митних зон, встановлення преференційних ставок.

Єдиний митний тариф України передбачає три види ставок: преференційні, пільгові та повні (загальні) ставки.

Преференційні ставки (включаючи звільнення від сплати мита) застосовуються:

а) до товарів, що походять із країн, які входять разом із Україною до митних союзів, або утворюють з нею спеціальні митні зони;

б) при встановленні будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України;

в) до товарів, які походять із країн, що розвиваються, за винятком товарів, що належать до товарних груп 25-97 (товари груп 1-24 – це продукція тваринництва та харчової промисловості, продукти рослинного походження). Перелік країн, що розвиваються зазначені у додатку до Єдиного митного тарифу.

Пільгові ставки застосовуються до товарів, що:

- походять із країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння (Австрія. Великобританія, Італія, Польща, США, Німеччина, Франція тощо);

- походять із країн, що розвиваються (за винятком груп, до яких застосовуються преференційні ставки).

Повні (загальні) ставки застосовуються для решти товарів.

 

ПРИКЛАДИ:

Ставки специфічного ввізного мита (пільгові, повні) на:

а) спирт етиловий та алкогольні напої встановлені в євро за 1л. (мінімальна – 0,05, максимальна – 7,5);

б) деякі транспортні засоби та шини до них:

- транспортні засоби (мінімальна – 0,05 євро за 1 куб. см, максимальна – 0,8 євро за 1 куб. см);

- шини (мінімальна – 15 євро за шт.);

в) тютюнові вироби:

- пільгові (мінімальна – 3,0 євро за 1000 шт.);

- повні (максимальна – 5 євро за 1000 шт.);

г) деякі товари (продукція) встановлені в євро:

- з одиниці товару (продукції), кг, літр, штука;

- у відсотках до обороту (мінімальна ставка – 10%, максимальна – 50%)

Вивізне мито є одним з інструментів регулювання структури експорту і вводиться з метою скорочення переліку товарів, експорт яких підлягає нетарифному регулюванню. Згідно з переліком, вивізним митом оподатковується: продукція тваринництва та харчової промисловості, продукти рослинного походження і деякі види сировини та корисних копалин. Найменша ставка – 10%, найбільша – 30% митної вартості.

 

Види мита

 

Існують наступні види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, преференційне, антидемпінгове, зрівнювальне (компенсаційне).

Статистичне мито встановлюється з метою обліку експорту та імпорту товарів в умовах вільної зовнішньої торгівлі. Воно не має бюджетного призначення.

Фіскальне мито має бюджетне призначення і встановлюється на товари сталого попиту, що дає змогу отримати сталі надходження до бюджету.

Протекціоністське мито вводиться в односторонньому порядку з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції товарів іноземного виробництва. Його розмір має забезпечити цінову рівновагу вітчизняних товарів на внутрішньому ринку. В сучасних умовах політика протекціонізму поступово відходить в минуле, завдяки інтеграції виробництва в міжнародному масштабі. Прикладом такого об’єднання є Європейський Союз, в межах якого відбувається звільнення від митного оподаткування зовнішньої торгівлі.

Антидемпінгове мито вводиться для захисту внутрішнього ринку для умов товарного дефіциту (продаж товарів за зниженими цінами).

Преференційне мито встановлюється на двосторонній (або багатосторонній) основі з метою розвитку міжнародної торгівлі. Ставки такого мита – невисокі.

Зрівнювальне (компенсаційне) мито за погодженням торгуючих сторін має врівноважити ціни на іноземні та вітчизняні товари з метою виключення цінової конкуренції між ними.

В колишньому СРСР застосовувати мито не було потреби, бо держава сама централізовано експортувала товари і централізовано здійснювала імпорт, встановлюючи на них ціни. Це означає, що в міжнародній торгівлі використовувалась та ж сама фіскальна монополія, що й у внутрішній, бо немає сенсу регулювати ціни митом, коли є можливість встановлювати самі ціни.

Переваги непрямих податків пов’язані з їх важливістю у формуванні доходів державного бюджету:

а) непрямим податкам властиве швидке надходження, які формують кошти для фінансування видатків;

б) досить висока ймовірність повного надходження, бо непрямими податками охоплюються товари народного спливання і послуги;

в) непряме оподаткування забезпечує можливість досягти збалансованого розвитку всіх регіонів, включаючи збалансування місцевих бюджетів;

г) непрямі податки в значній мірі впливають на саму державу завдяки використанні наявних фіскальних важелів, що дає можливість забезпечити відповідні умови для розвитку виробництва і сфери послуг; д) непрямі податки впливають і на споживачів, завдяки регулюванню процесу споживання, стимулюючи його в одних напрямках і стримуючи в інших (це стосується застосування диференційованих ставок акцизного збору в Україні).

Таким чином, непрямі податки мають досить багато переваг і їх використання є цілком доцільним. Але слід пам’ятати, що як переваги, так і недоліки не бувають вічними. Те, що було перевагою в одних умовах, може бути недоліком в інших.

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх плата не залежить від розміру доходів платників. Питома вага податків у доходах громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів, що є тяжким тягарем для малозабезпечених верств населення. Але цей недолік може пом’якшуватися державою, завдяки виключенню з оподатковуваного кола товарів першої необхідності. Саме такий підхід застосовується в Україні щодо акцизів і податку на додану вартість. Але тут виникає суперечність з їх бюджетним призначенням, бо швидкість надходження, стабільність і рівномірність забезпечується оподаткуванням товарів широкого вжитку. Тому, в непрямому оподаткуванні найкраще мати широке коло оподатковуваних товарів з досить помірними ставками, або єдиний універсальний акциз.

Непряме оподаткування означає сальдовий розподіл доходів громадян. Чим вищі доходи, тим більше їх залишається на власні потреби, бо рівень непрямих податків відносно збалансований самим рівнем оподаткування. Таким чином існує стимул заробляти якомога більше без побоювань, що держава відбере частину додатково отриманих доходів. Останнє – один із суттєвих недоліків прямого оподаткування.