Тобто інформація пристосована до машинної обробки.

Недоліком фасетної класифікації слід вважати недостатньо повне використання ємності внаслідок відсутності багатьох з можливих сполучень фасетів, нетрадиційність та незвичність застосування, а також складність використання даного методу для ручної обробки інформації

Методи кодування

Кодове позначення та його структура характеризуються основою коду та алфавітом, а також довжиною, тобто числом знаків у кодовому позначенні. Методи кодування можуть мати самостійний характер та застосовуватися без попередньої класифікацій об’єктів (реєстраційні) або ґрунтуватися на попередній класифікації об’єктів (класифікаційні).

Реєстраційні методи кодування поділяються на порядковий методта серійно-порядковий метод кодування. Вони повністю ідентифікують об’єкт, але не відображують його суттєві ознаки.

Порядковий метод є найбільш простим і полягає у наскрізній послідовній порядковій реєстрації об’єктів.

Серійно-порядковий метод кодування характеризується визначенням певної серії порядкових номерів для кодування групи схожих об’єктів з виокремленням одного чи декількох окремих розрядів (при основі коду, як правило, рівній десяти або кратній десяти), тобто послідовним використанням декількох порядкових переліків об’єктів, які підпорядковані одне одному.

Класифікаційні методи кодування – це методи, в яких у кодовому позначенні послідовно вказуються залежні (послідовний метод кодування) або незалежні (паралельний метод кодування) ознаки класифікації. Вони відображають суттєві ознаки об’єкта, але мають обмежені можливості для ідентифікації.

Для забезпечення вимог до класифікаторів метод кодування повинен:

· відображати необхідну інформацію про об’єкти, тобто мати певні символи чи їх комбінацію так, щоб вони мали змістовне навантаження;

· здійснювати в межах заданої множини об’єктів класифікації однозначне визначення об’єкта, угруповання та ознаки;

· використовувати для алфавіту коду десяткові цифри.

· забезпечувати по можливості мінімальну довжину кодового позначення. Це спрощує заповнення документів, полегшує їх перевірку, зменшує число помилок, а також зменшує потрібний обсяг як оперативної, так і периферійної машинної пам’яті та час обробки інформації;

· передбачати достатній резерв вільних кодових позначень для зберігання можливості кодування нових об’єктів, угруповань та ознак без порушення структури класифікатора, який створюється;

· забезпечувати машинну обробку закодованої інформації;

· передбачати можливість автоматичного контролю помилок у записі кодового позначення, наприклад за допомогою введення до нього нового розряду.

Класифікаційні методи кодування бувають двох типів: послідовний та паралельний.

У послідовному методі кодування значення ознаки, яка записана у вигляді цифри на певному розряді кодового позначення, залежить від значень ознак, що записані на попередніх розрядах кодового позначення. У цьому випадку код наступного угруповання створюється за допомогою додавання кодів відповідної кількості розрядів до коду попереднього угруповання. Послідовний метод кодування найчастіше використовується під час ієрархічного методу класифікації, який дає послідовне розташування ознак на кожному рівні класифікації.

Паралельний метод характеризується незалежним кодуванням ознак. Значення ознаки кожної частини кодового позначення не залежить від значень інших ознак..

Паралельний метод кодування придатний до машинної обробки та розв’язання техніко-економічних завдань, характер яких часто змінюється.

До недоліків паралельного методу кодування можна зарахувати обмежені можливості ідентифікації об’єктів, а також ті недоліки, що притаманні фасетному методу класифікації.

 

5 Брюссельська товарна номенклатура.

Вона містила п’ять розділів, що об’єднували 186 базисних товарних позицій:

І. Живі тварини. До цього розділу входили 7 товарних позицій – з 1 по 7.

II. Продовольчі товари та напої. Цей розділ містив 42 товарних позиції – з 8 по 49.

III. Сировина та напівфабрикати. Цей розділ складався з 49 товарних позицій (50 – 98).

ІV. Готові вироби. До цього розділу входило 84 товарних позиції (з 99 по 182).

V. Золото і срібло, необроблені, золоті та срібні монети. Розділ складався з 4 товарних позицій (183 – 186).

Проте після того, як почала використовуватися Брюссельська товарна номенклатура 1913 р., виявилися недоліки системи класифікації товарів, застосованої в ній. Основними недоліками були недостатня деталізація номенклатури та незручність її використання як світового стандарту. Тому напередодні Другої світової війни була розроблена нова товарна номенклатура, яка отримала назву Мінімальний список товарів для статистики міжнародної торгівлі.

6. Мінімальний список товарів для статистики міжнародної торгівлі.

Ще у 1927 р. Комітет експертів, що працював в рамках Всесвітньої економічної Конференції, скликаної під егідою Ліги Націй, почав роботу з підготовки проекту Єдиної Митної Номенклатури, перший варіант якого був завершений у 1931 році і переглянутий до 1937 р.

У цій товарній номенклатурі товари класифікувалися, тобто поділялися на групи, залежно від виду матеріалу, з якого вони були виготовлені. При цьому класифікація товарів за принципом їх використання передбачалася у надзвичайних випадках була опублікована у 1938 році. Вона являла собою товарну класифікацію вертикального типу, тобто мала ієрархічну структуру класифікації. Всі товари були розподілені на 17 розділів. Розділи, в свою чергу, були поділені на групи. Всього таких груп налічувалося 50. Групи поділялися на базисні товарні позиції, яких в номенклатурі нараховувалось 456.

Розділи називались так:

І. Харчі, напої, тютюн – 13 груп.

II. Жири та масла, віск тваринного і рослинного походження – 2 групи.

III. Хімічні та подібні їм продукти – 4 групи.

ІV. Каучук – 1 група.

V. Лісоматеріали, пробка – 1 група.

VІ. Папір – 1 група.

VII. Шкури, шкіри та вироби з них, окремо не пойменовані, – 3 групи.

VIII. Текстильні товари – 4 групи.

ІХ. Одяг та білизна – 4 групи.

Х. Паливо, мастильні матеріали та подібні до них продукти, окремо не пойменовані, – 1 група.

ХІ. Неметалеві мінерали і вироби з них, окремо не пойменовані, – 4 групи.

ХII. Дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, перли та вироби з них – 1 група.

ХIII. Чорні та кольорові метали і вироби з них, окремо не пойменовані, – 4 групи.

ХІV. Машини, апарати і приладдя до них, засоби транспорту – 3 групи.

ХV. Інші товари, окремо не пойменовані, – 2 групи.

ХVІ. Реімпортні товари і товари, що є об’єктами спеціальних операцій, – 1 група.

ХVII. Золото необроблене та монети – 1 група.

У цій товарній номенклатурі порівняно з першою розділи були значно розширені, а товари – більш деталізовані. Мінімальний список товарів для статистики міжнародної торгівлі в подальшому неодноразово доопрацьовувався.