Надання інформації за запитом юридичних осіб.

4. Надання інформації за запитом фізичних осіб.

Наприклад, доступ до інформації через обов’язкове її доведення (на прикладі законодавчої діяльності) повинен бути забезпечений після ухвалення закону та підписання його Президентом, оскільки закони повинні бути опубліковані та набувають чинність тільки у разі їх обов’язкової публікації. Разом з цим обов’язковому доведенню підлягає інформація про обставини і факти з загрози суспільній безпеці, здоров’ю та життю громадян, про реквізити організацій, що надають інформацію, про реєстри офіційних документів, які також підлягають обов’язковому доведенню.

Вільний доступ — це ситуація, коли, наприклад, на сервері відповідного суб’єкта органу влади в електронному вигляді виставляють інформація про законопроект. Правомірність на вільний доступ до інформації в даному випадку може реалізуватися через обов’язок держави створити умови, при яких особа, зацікавлена в отриманні інформації, могла отримати до неї доступ за своїм бажанням. В перелік таких умов можуть входити — накопичення інформації та підтримка її в актуальному стані, систематизація інформації тощо в той же час умови вільного доступу, включаючи адресу знаходження інформації, повинні бути широко відомі, і тут застосовано вже правомірність обов’язкового доведення.

Розрізняються чотири основні види відносин, які можуть виникати між суб’єктами за ступенем обмеження доступу:

Ø осіб (як фізичних, так і юридичних) по відношенню до держави;

Ø держави по відношенню до осіб (як фізичних, так і юридичних);

Ø фізичних осіб по відношенню до організацій (юридичних осіб);

Ø юридичних осіб по відношенню до фізичних осіб.

Наприклад, при запиті осіб до органів державної влади й органів місцевого самоврядування обмеження права на доступ до інформації пов’язано тільки з державною та службовою таємницею і персональними даними, тому що комерційної таємниці, банківської таємниці, професійної таємниці в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, за визначенням, бути не може. Що стосується державних підприємств, які, здавалося б, являють державу, то в даній ситуації вони є комерційними структурами з державним видом власності, в яких може мати місце комерційна таємниця.

При запитах держави по відношенню до фізичних і юридичнихосіб (що регламентується нормами Законів «Про державну службу», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про оборону», «Про міліцію» тощо). Як підстави для обмеження права доступу до інформації можуть виступати персональні дані, комерційна таємниця, банківська таємниця та професійна таємниця.

При реалізації права фізичних осіб на доступ до інформації у юридичнихосіб як підстави для обмеження права доступу до інформації можуть виступати професійна таємниця, комерційна таємниця, банківська таємниця. При запиті юридичних осіб до фізичних осіб підставою для обмеження права можуть виступати персональні дані.

При реалізації права на доступ до інформації важливо забезпечити, щоб отримувана інформація була достовірною, повною і її автентичність при подальшому використанні не викликала ні у кого сумнів. У зв’язку зі зростаючим об’ємом зберігання та використання інформації, у тому числі обмеженого доступу, в електронному вигляді все частіше застосовують поняття «електронного документа». В той же час проблема збереження електронних документів від знищення, копіювання, модифікації, підробки вимагає для свого дозволу специфічних засобів і методів захисту (формування корпоративних мереж, технічний захист мереж, криптографічний захист тощо).

Відповідальність за порушення законодавства в інформаційній галузі. За ненадання інформації громадянам, Рахунковій палаті, а також за приховування інформації про обставини, що створюють небезпеку для життя або здоров’я людей, в Кримінальному кодексі передбачена відповідальність. Відповідальність в чинному законодавстві обумовлена у разі неправомірного засекречення, порушення вимог по складу, не публікації відомостей, порушення права громадян на безкоштовне отримання інформації, приховування (ненадання) відомостей про обставини, що створюють небезпеку для життя або здоров’я людей, невчасне надання відомостей, приховування інформації, повідомлення помилкових (недостовірних) відомостей, обмеження права на надання інформації, спотворення відомостей, порушення вільного міжнародного інформаційного обміну.

Захист права на доступ до інформації може здійснюватися:

Ø у формі, що знаходиться за межами юрисдикції (самозахист своїх прав і законних інтересів)

Ø в юрисдикційній формі (в адміністративному або в судовому порядку).

В адміністративному порядку — через подання скарги особою, чиї права порушені, на посадову особу (орган) у вищестоящу інстанцію, спеціальний орган — Судову палату з інформаційних спорів при Президенті. В судовому порядку — особа може обрати будь-який спосіб захисту порушених прав через подання позову (скарги) для розгляду в цивільному, адміністративному або кримінальному судочинстві. При розгляді позову в цивільному судочинстві потерпілий має право використовувати основні способи захисту цивільних прав, передбачених в Цивільному кодексі, у тому числі вимагати:

Ø визнання права;

Ø припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

Ø визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування;

Ø відновлення права;

Ø відшкодування збитків;

Ø компенсації морального збитку.

Випадки можливої адміністративної відповідальності при порушенні права на доступ до об’єктивної інформації достатньо численні. Так, в Кодексі про адміністративні правопорушення передбачається адміністративна відповідальність за наступні порушення:

Ø порушення права громадян на ознайомлення зі списком виборців;

Ø виготовлення або поширення анонімних агітаційних матеріалів;

Ø умисне знищення, пошкодження агітаційних друкованих матеріалів;

Ø ненадання або не публікація звітів про витрачання засобів на підготовлення та проведення виборів (референдуму);

Ø ненадання або не публікація відомостей про підсумки голосування або про результати виборів;

Ø невиконання обов’язків з реєстрації в судових документах операцій з шкідливими речовинами та сумішами;

Ø виготовлення або експлуатація технічних засобів, не відповідних державним стандартам або нормам на допустимі рівні радіоперешкод;

Ø ненадання відомостей антимонопольному органу;

Ø ненадання інформації для складання списків засідателів присяг;

Ø невиконання законних вимог прокурора (у тому числі на надання інформації);

Ø неповідомлення відомостей про громадян, що підлягають або зобов’язаних перебувати на військовому обліку;

Ø порушення порядку і термінів надання відомостей про неповнолітніх, що потребують передавання на виховання тощо;

Ø порушення порядку надання обов’язкового екземпляра документів тощо;

Ø відмова в наданні громадянину інформації;

Ø зловживання свободою масової інформації;

Ø перешкода поширенню продукції засобу масової інформації;

Ø перешкода прийому радіо- і телепрограм;

Ø порушення правил поширення обов’язкових повідомлень.