Перелік відомостей, доступ до яких обмежений

В цілях охорони і захисту прав і свобод в інформаційній галузі Конституція встановлює гарантії, обов’язки, механізми захисту та відповідальності. До основних конституційних гарантій відносять:

Ø визнання прав і свобод людини та громадянина невідчужуваними, рівними, безпосередньо діючими згідно визнаним принципам і нормам міжнародного права і захищається державою;

Ø закони підлягають офіційній публікації. Неопубліковані закони не застосовують. Будь-які нормативні правові акти, що зачіпають права, свободи й обов’язки людини і громадянина, не можуть застосовувати, якщо вони не опубліковані офіційно для загальних відомостей;

Ø права і свободи визначають значення, зміст і застосування законів, діяльність законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування та забезпечують правосуддям;

Ø органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадовці зобов’язані забезпечувати кожному можливість ознайомлення з документами та матеріалами, безпосередньо зачіпати його права і свободи, якщо інше не передбачене законом;

Ø механізми захисту разом з державним захистом передбачають право кожного на самозахист способами, не забороненими законом, судовий і міжнародно-правовий захист;

Ø приховування посадовцями фактів і обставин, що створюють загрозу для життя і здоров’я людей, тягне за собою відповідальність відповідно до закону.

Важливою галуззю безпеки інформації є захист прав власності на неї. Інформація повинна розглядатися законом як об’єкт права власності.

Вся інформація з точки зору права ділиться на декілька основних сегментів:

1. Інформація без обмеження права доступу. До такого роду інформації, наприклад, відносять:

Ø інформацію загального користування, що надають користувачам безкоштовно;

Ø інформацію про стан навколишнього природного середовища, його забруднення — відомості (дані), отримані в результаті моніторингу навколишнього природного середовища, її забруднення;

Ø інформацію в галузі робіт зі зберігання, перевезення, знищення хімічної зброї — відомості про стан здоров’я громадян і об’єктів навколишнього середовища в районах розміщення об’єктів зі зберігання хімічної зброї і об’єктів зі знищення хімічної зброї, про заходи щодо забезпечення хімічної, санітарно-гігієнічної, екологічної та пожежної безпеки при проведенні робіт зі зберігання, перевезення і знищення хімічної зброї, а також про заходи з запобігання виникнення надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків при виконанні вказаних робіт, надається за запитами громадян і юридичних осіб, у тому числі суспільних об’єднань.

Інформація, містить відомості про обставини і факти, що являють загрозу життю, здоров’ю громадян, не підлягає засекреченню, не може бути віднесена до таємниці.

1. Інформація з обмеженим доступом — державна та службова таємниця, комерційна та банківська таємниця, професійна таємниця та персональні дані як інститут охорони права недоторканності приватного життя.
2. Інформація, поширення якої завдає шкоди інтересам суспільства, законним інтересам і правам громадян, — порнографія; інформація, що розпалює національну, расову і іншу ворожнечу; пропаганда і заклики до війни, помилкова реклама, реклама з прихованими вставками тощо — так звана «шкідлива», інформація.
3. Об’єкти інтелектуальної власності (те, що не може бути віднесено до інформації з обмеженим доступом, але охороняється особливим порядком через інститути інтелектуальної власності — авторське право, патентне право, засоби індивідуалізації тощо. Виключення складають ноу-хау, які охороняють в режимі комерційної таємниці).
4. Інша загальнодоступна інформація, серед якої вчені виділяють більше 20 видів відкритої загальнодоступної інформації.

До обмежень і заборон слід віднести наступні переліки:

1. Перелік підстав для обмеження інформаційних прав:

Ø захист основ конституційного ладу;

Ø захист моральності, здоров’я, права, законних інтересів інших осіб;

Ø забезпечення оборони країни і безпеки держави;

Ø забезпечення суспільного спокою в цілях запобігання безладдя та боротьби зі злочинністю;

Ø запобігання розголошуванню конфіденційної інформації;

Ø забезпечення авторитету і безсторонності правосуддя;

Ø умови надзвичайного положення, встановлені згідно з законом (на певний період).

2. Перелік випадків прямого обмеження інформаційних прав:

Ø використання прав в цілях насильної зміни конституційного ладу;

Ø пропагандасоціальної ненависті, соціальної, расової, національної, релігійної, мовної переваги, насильства і війни;

Ø порушення права на недоторканність приватного життя (наявну, сімейну таємницю), недоторканність житла, права на пошану і захист честі, гідності та репутації, таємниці листування, телефонних переговорів, телеграфних і інших повідомлень;

Ø порушення права на державну, службову, професійну, комерційну і банківську таємницю;

Ø право на відмову від свідчення проти себе самого, свого чоловіка і близьких родичів.

3. Перелік видів інформації з обмеженим доступом:

Ø державна таємниця;

Ø службова таємниця;

Ø комерційна таємниця;

Ø банківська таємниця;

Ø професійна таємниця;

Ø персональні дані.

Основні напрями захисту інформації — охорона державної, комерційної, службової, банківської таємниць, персональних даних і інтелектуальної власності.

Державна таємниця — захищені державою відомості в галузі її військової, зовнішньополітичної, економічної, контррозвідувальної, розвідувальної та оперативної розшукової діяльності, поширення яких може завдати збитку безпеці.

Відомості можуть вважати державною таємницею (можуть бути засекречені), якщо вони відповідають наступним вимогам:

Ø відповідають переліку відомостей, що становлять державну таємницю, не входять в перелік відомостей, що не підлягають засекреченню, і відповідають законодавству про державну таємницю (принцип законності);

Ø доцільність засекречення конкретних відомостей встановлена шляхом експертної оцінки вірогідних економічних і інших наслідків, можливості нанесення збитку безпеки, виходячи з балансу життєво важливих інтересів держави, суспільства і особи (принцип обґрунтованості);

Ø обмеження на поширення цих відомостей і на доступ до них встановлені з моменту їх отримання (розроблення) або завчасно (принцип своєчасності);

Ø компетентні органи і їх посадовці ухвалили відносно конкретних відомостей рішення про віднесення їх до державної таємниці і засекречення і встановили відносно них відповідний режим правової охорони і захисту (принцип обов’язкового захисту).

Сектор ділової інформації, поданий такими видами та джерелами як біржова, фінансова, економічна, статистична та комерційна інформація. Поряд із факторами, які забезпечують комерційну цінність інформації (повнота, точність, оперативність), особливого значення набуває доступність її для користувача. Цінністю володіє лише та інформація, яку можна використовувати. З цієї миті все залежить від того, в яких або в чиїх цілях буде використана інформація, а тому яку інформацію можна передавати відкрито, а яку потрібно оберігати, зробити з неї таємницю.

Комерційна таємниця – відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передавання, витік) яких може завдати шкоди його інтересам (Закон України «Про підприємства»). Комерційна таємниця здавна охоронялася за сприяння держави. Прикладом цього твердження можуть слугувати численні факти обмеження доступу іноземців в країну (в Китаї — для захисту секретів виробництва фарфору), в окремі галузі економіки або на конкретні виробництва. В Росії до комерційної таємниці відносили промислову таємницю, але потім вона була ліквідована як правовий інститут на початку 30-х років ХХ століття і у зв’язку з одержавленням галузей економіки захищалася як державна і службова таємниця. Зараз почався зворотний процес. Інформація може складати комерційну таємницю, якщо вона відповідає наступним вимогам (критерії правової охорони):

Ø має дійсну або потенційну комерційну цінність через її невідомість третім особам;

Ø не підпадає під перелік відомостей, доступ до яких не може бути обмежений, і перелік відомостей, віднесених до державної таємниці;

Ø до неї немає вільного доступу на законній підставі;

Ø власник інформації вживає заходи до охорони її конфіденційності.

Комерційну таємницю становлять економічні інтереси та інформація про різні галузі виробничо-господарської, управлінської, науково-технічної, фінансової діяльності організації, охорона яких обумовлена інтересами конкуренції та можливою загрозою економічній безпеці підприємства.

До таких відомостей відносять:

Ø комерційні угоди, укладені організацією;

Ø угоди з іншими організаціями;

Ø відомості про перспективні експериментальні розробки до їх впровадження і реклами;

Ø фінансові документи організації;

Ø відомості, які надані виконавцями робіт підприємству як конфіденційні, що стосуються комерційних відносин між сторонами;

Ø відомості про фінансовий стан виконавців;

Ø зміст переговорів з клієнтами щодо окремих видів робіт і послуг;

Ø протоколи зустрічей керівників організації з виконавцями з питань організації робіт;

Ø файли баз даних, що містять конфіденційні відомості;

Ø внутрішні нормативні документи організації;

Ø відомості, що розкривають інформацію про фінансовий стан працівників;

Ø відомості про порушення партнерами договірних зобов’язань, правил роботи, про штрафи та санкції до них;

Ø відомості про розподіл прибутків;

Ø відомості про стратегічні та перспективні напрями роботи організації;

Ø відомості про наявність вільних кредитних ресурсів і їх розміщення;

Ø умови видання кредитів конкретним отримувачам (процент кредитної ставки, терміни, застава тощо);

Ø вартість послуг для конкретного клієнта;

Ø інженерно-економічні розрахунки та прогнози техніко-економічного стану та розвитку організації.

До комерційної таємниці не може бути віднесена інформація, яка:

Ø міститься в засновницьких документах;

Ø міститься в документах, що дають право займатися підприємницькою діяльністю (реєстраційні посвідчення, ліцензії тощо);

Ø міститься в річних звітах, бухгалтерських балансах, формах державних статистичних спостережень і інших формах річної бухгалтерської звітності, включаючи аудиторські висновки, а також в інших, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків і інших обов’язкових платежів;

Ø містить відомості про оплачувану діяльність державних службовців, про заборгованості працедавців з виплати заробітної платні й іншим виплатам соціального характеру, про чисельність і кадровий склад працюючих;

Ø міститься в річних звітах фундацій про використання майна;

Ø підлягає розкриттю емітентом[4] цінних паперів, професійним учасником ринку цінних паперів і власником цінних паперів відповідно до законодавства про цінні папери;

Ø пов’язана з дотриманням екологічного й антимонопольного законодавства, забезпеченням безпечних умов праці, реалізацією продукції, що заподіяла шкоду здоров’ю населення, іншими порушеннями законодавства, а також містить дані про розміри заподіяних при цьому збитків;

Ø про діяльність добродійних організацій і інших не комерційних організацій, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю;

Ø про наявність вільних робочих місць;

Ø про зберігання, використання або переміщення матеріалів і використання технологій, що являють небезпеку для життя і здоров’я громадян або навколишнього середовища;

Ø про реалізацію державної програми приватизації та про умови приватизації конкретних об’єктів;

Ø про розміри майна і вкладені засоби при приватизації;

Ø про ліквідацію юридичної особи і про порядок і термін подачі заяв або вимог його кредиторами;

Ø для якої визначені обмеження з установлення режиму комерційної таємниці відповідно до законів і прийнятих в цілях їх реалізації підзаконних актів.

Основними суб’єктами права на комерційну таємницю є власники комерційної таємниці, їх правонаступники.

Власники комерційної таємниці — фізичні (незалежно від громадянства) і юридичні (комерційні і некомерційні організації) особи, що займаються підприємницькою діяльністю і мають монопольне право на інформацію, що становить для них комерційну таємницю.

При цьому під підприємництвом розуміють «самостійну, здійснювану на свій ризик діяльність, направлену на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими в цій якості у встановленому законом порядку». Правонаступники — фізичні та юридичні особи, яким через службове положення, за договором або на іншій законній підставі (у тому числі по спадку) відома інформація, що становить комерційну таємницю іншої особи.

Банківська таємниця — захищені банками і іншими кредитними організаціями відомості про банківські операції по рахунках і операціях на користь клієнтів, рахунках і внесках своїх клієнтів і кореспондентів, а також відомості про клієнтів і кореспондентів, розголошування яких може порушити право останніх на недоторканність приватного життя.

До основних об’єктів банківської таємниці відносять наступні:

1. Таємниця банківського внеску — відомості про всі види внесків клієнта в кредитній організації.

2. Таємниця банківського рахунку — відомості про рахункиклієнтів і кореспондентів і дії з ними в кредитній організації (про розрахункові, поточні, бюджетні, депозитні, валютні, кореспондентські рахунки, про відкриття, закриття, переведення, переоформлення рахунків).

3. Таємниця операцій по банківському рахунку — відомості про ухвалення і зарахування, про виконання його розпоряджень по переліку і видачі відповідних сум з рахунку, а також проведенні інших операцій і операцій по банківському рахунку, передбачених договором банківського рахунку або законом.

4. Таємниця приватного життя клієнта або кореспондента — відомості, що становлять особисту, сімейну таємницю і охороняються законом як персональні дані цього клієнта або кореспондента.

Професійна таємниця — інформація, що захищається згідно з законом, довірена або стала відомою особі (утримувачу) виключно через виконання ним своїх професійних обов’язків, не пов’язаних з державною або муніципальною службою, поширення якої може завдати збитку правам і законним інтересам іншої особи (довірителя), довірить ці відомості, і не є державною або комерційною таємницею.

Інформацію можна вважати професійною таємницею, якщо вона відповідає наступним вимогам (критеріям обороноспроможності права):

Ø довірена або стала відома особі лише через виконання нею своїх професійних обов’язків;

Ø особа, якій довірена інформація, не перебуває на державній або муніципальній службі (інакше інформація вважається службовою таємницею);

Ø заборона на поширення довіреної інформації, яка може завдати збитку правам і законним інтересам довірителя, встановлено законом;

Ø інформація не відноситься до відомостей, що становлять державну і комерційну таємницю.

Відповідно до цих критеріїв можна виділити наступні об’єкти професійної таємниці:

1. Лікарська таємниця — інформація, що містить:

Ø результати обстеження особи, що вступає в шлюб;

Ø відомості про факт звертання по медичну допомогу, про стан здоров’я, діагноз захворювання і інші відомості, отримані при обстеженні і лікуванні громадянина;

Ø відомості про проведене штучне запліднення і імплантацію ембріона, а також про особу донора;

Ø відомості про донора і реципієнта при трансплантації органів і (або) тканин людини;

Ø відомості про наявність психічного розладу, факти звернення по психіатричну допомогу і лікування в установі, що надає таку допомогу, а також інші відомості про стан психічного здоров’я громадянина;

Ø інші відомості в медичних документах громадянина.

1. Таємниця зв’язку — таємниця листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень.
2. Нотаріальна таємниця — відомості, довірені нотаріусу у зв’язку зі здійсненням нотаріальних дій.
3. Адвокатська таємниця — відомості, повідомлені адвокату громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги.
4. Таємниця усиновлення — відомості про усиновлення дитини, довірені на законній підставі іншим особам, окрім суддів, що винесли рішення про усиновлення, і посадовців, що здійснюють державну реєстрацію цього усиновлення.
5. Таємниця страхування — відомості про страхувальника, застраховану особу та вигодонабувача, стан їх здоров’я, а також про майновий стан цих осіб, отримані страхувальником в результаті своєї професійної діяльності.
6. Таємниця сповіді — відомості, довірені громадянином священнослужителю на сповіді.
7. Службова таємниця, а також службова інформація про діяльність державних органів, доступ до якої обмежений законом або через службову необхідність.

Службова таємниця є видом конфіденційної інформації, і право на службову таємницю виступає самостійним об’єктом права. Для здійснення її правової охорони і захисту необхідний спеціальний закон «Про службову таємницю». Службова таємниця – це вид таємної інформації, що містить відомості економічного характеру (про дислокацію підприємств та їх виробничу діяльність, про запаси продовольства, пропускну здатність шляхів сполучення, корисні копалини та їх розробку тощо); відомості науково-технічного характеру (про відкриття, винаходи, наукові і технічні результати тощо); інші відомості (про заходи у сфері громадської безпеки і громадського порядку, охорони здоров’я, про кадрову політику держави тощо.

Службову таємницю організації становлять відомості про фінанси та бюджетну політику, відомості про організацію внутрішньовиробничої й управлінської діяльності з забезпечення захисту цих відомостей відповідно до норм діючого законодавства.

Такими відомостямиє:

Ø відомості щодо пропозицій організації до проектів документів на державному рівні;

Ø внутрішні квартальні, піврічні та річні звіти про результати діяльності організації;

Ø відомості про технічні заходи підприємств із забезпечення інформаційної безпеки;

Ø матеріали, у яких визначається стратегія на майбутній рік і на далеку перспективу;

Ø внутрішні довідки про результати діяльності організації;

Ø доповідні записки на ім’я керівництва організації з основних напрямів діяльності;

Ø інструкції, розроблені в організації;

Ø доповідні записки на ім’я керівництва організації за матеріалами ревізій структурних підрозділів, що містять висновки та пропозиції, пов’язані з діями посадових осіб;

Ø прогнози різноманітного характеру;

Ø штатний розклад організації;

Ø телефонний довідник організації;

Ø відомості про партнерів;

Ø документи з охорони та захисту конфіденційних відомостей;

Ø відомості, які розкривають систему захисту конфіденційної інформації, в тому числі, при використанні електронних технологій;

Ø листування організації з правоохоронними органами;

Ø рахунок прибутків і видатків організації;

Ø матеріали ревізій, що проводились в організації й у підвідомчих закладах;

Ø система розмежування повноважень на інформаційному об’єкті;

Ø паролі й ідентифікатори клієнтів, працівників, використовувані на автоматизованих системах;

Ø порядок доступу осіб у приміщення з обмеженим доступом;

Ø проект комплексного захисту інформаційної системи, алгоритми, програми шифрування та дешифрування інформації.

Інформація може вважатися службовою таємницею, якщо вона відповідає наступним вимогам (критеріям обороноспроможності права):

Ø віднесена законом до службової інформації про діяльність державних органів, доступ до якої обмежений згідно з законом або через службову необхідність (власна службова таємниця);

Ø є обороноспроможною конфіденційною інформацією («чужою таємницею») іншої особи (комерційна таємниця, банківська таємниця, таємниця приватного життя, професійна таємниця);

Ø не є державною таємницею і не підпадає під перелік відомостей, доступ до яких не може бути обмежений;

Ø отримана представником державного органу й органу місцевого самоврядування тільки через виконання обов’язків по службі у випадках і порядку, встановленому законом.

Інформація, що не відповідає цим вимогам, не може вважатися службовою таємницею і не підлягає правовій охороні. В чинному законодавстві наводиться перелік відомостей, які не можуть бути віднесені до службової інформації обмеженого поширення:

Ø акти законодавства, що встановлюють правовий статус державних органів, організацій, суспільних об’єднань, а також права, свободи й обов’язки громадян, порядок їх реалізації;

Ø відомості про надзвичайні ситуації, небезпечні природні явища та процеси, екологічна, гідрометеорологічна, гідрогеологічна, демографічна, санітарна епідеміологічна і інша інформація, необхідна для забезпечення безпечного існування населених пунктів, громадян і населення в цілому, а також виробничих об’єктів;

Ø опис структури органу виконавчої влади, його функцій, напрямів і форм діяльності, а також його адреса;

Ø порядок розгляду і вирішення заяв, у тому числі юридичних осіб, розглянутих в установленому порядку;

Ø відомості про виконання бюджету і використання інших державних ресурсів, про стан економіки і потреб населення;

Ø документи, накопичені у відкритих фундаціях бібліотек і архівів, інформаційних системах організацій, необхідні для реалізації прав, свобод і обов’язків громадян.

Отже, до основних об’єктів службової таємниці можна віднести такі види інформації, як:

1. службова інформація про діяльність державних органів, доступ до якої обмежений законом в цілях захисту державних інтересів: військова таємниця; таємниця слідства (дані попереднього розслідування або слідства); судова таємниця (таємниця наради суддів, зміст дискусій і результатів голосування закритої наради Конституційного суду, матеріали закритого судового засідання, через службову необхідність, порядок вироблення й ухвалення рішення, організація внутрішньої роботи тощо);

2. обороноспроможна конфіденційна інформація, що стала місцевою через виконання службових обов’язків посадовцям державних органів і органів місцевого самоврядування: комерційна таємниця, банківська таємниця, професійна таємниця, а також конфіденційна інформація про приватне життя особи.

Охорона персональних даних. В Європі для охорони і захисту права на недоторканність приватного життя в умовах автоматизованого опрацювання особистих даних про громадян більше 30 років тому був введений особливий інститут правової охорони особи — інститут захисту персональних даних. Більш ніж в 20 європейських державах прийняті національні закони про персональні дані, у ряді країн введені незалежні уповноважені по захисту персональних даних, у всіх країнах Європейського Союзу з 1993 року створена єдина уніфікована система захисту персональних даних, у тому числі в секторі телекомунікацій.

Закон «Про інформацію» вводить поняття «персональні дані»; відносить персональні дані до конфіденційної інформації і встановлює, що переліки персональних даних повинні бути закріплені законом; вимагає, щоб діяльність недержавних організацій і приватних осіб з опрацювання і надання персональних даних, рівно як і з проектування, виробництва засобів захисту інформації і опрацювання персональних даних, обов’язково ліцензувалася в порядку, встановленому Урядом; декларує, що персональні дані повинні захищатися, а режим захисту відносно персональних даних встановлює закон. Кодекс про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за порушення порядку збирання, зберігання і поширення інформації про громадян.

Об’єктом правовідносин тут виступає право на персональні дані — інформація (зафіксована на будь-якому матеріальному носії) про конкретну людину, яка ототожнена або може бути ототожнена з ним.

До персональних даних можуть бути віднесені відомості, використання яких без згоди суб’єкта персональних даних може завдати шкоди його честі, гідності, діловій репутації, доброму імені, іншим нематеріальним благам і майновим інтересам:

Ø біографічні і пізнавальні дані (у тому числі про обставини народження, усиновлення, розлучення);

Ø особисті характеристики (у тому числі про особисті звички і схильності);

Ø відомості про сімейний стан (у тому числі про сімейні відносини);

Ø відомості про майновий, фінансовий стан (окрім випадків, прямо встановлених в законі);

Ø про стан здоров’я.

Суб’єктами права тут виступають:

Ø суб’єкти персональних даних — особи, до яких відносяться відповідні дані, і їх спадкоємці;

Ø утримувачі персональних даних — органи державної влади й місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, що здійснюють на законних підставах збирання, зберігання, передавання, уточнення, блокування, знеособлення, знищення персональних даних.

Персональні дані і робота з ними повинні відповідати таким вимогам:

1. Персональні дані повинні бути отримані і опрацьовані законним чином на підставі чинного законодавства.

2. Персональні дані включаються в бази персональних даних на підставі вільної згоди суб’єкта, що виражено в письмовій формі, за винятком випадків, прямо встановлених в законі.

3. Персональні дані повинні накопичуватися для певної і законної мети, не використовуватися в суперечності з цією метою і не бути надмірними по відношенню до них. Не допускається об’єднання баз персональних даних, зібраних утримувачами в різних цілях, для автоматизованого опрацювання інформації.

4. Персональні дані, надаються утримувачем, повинні бути точними і у разі потреби оновлюватися.

5. Персональні дані повинні зберігатися не довше, ніж цього вимагає ціль, для якої вони накопичуються, і підлягати знищенню по досягненні цієї мети або задоволенні потреби.

6. Персональні дані охороняються в режимі конфіденційної інформації, виключає їх випадкове або несанкціоноване руйнування або випадкову їх втрату, а рівно несанкціонований доступ до даних, їх зміну, блокування або передачу.

7. Для осіб, що посідають вищі державні посади, і кандидатів на ці посади може бути встановлений спеціальний правовий режим для їх персональних даних, що забезпечує відвертість тільки суспільно значущих даних.

Персональна таємниця – це інформація, яка містить відомості про фізичну особу, і дозволяє цю фізичну особу ідентифікувати. До відомостей, що становлять персональну таємницю, відносять:

Ø особова справа працівника організації;

Ø відомості про клієнтів і працівників після звільнення;

Ø заходи з забезпечення збереження, цілісності та достовірності персональних даних;

Ø результати аудиту використання та захисту персональних даних.

Закон України «Про захист персональних даних» було прийнято 1 червня 2010 р. За час, що минув від його прийняття, з’ясувалися певні прогалини та вразливі місця цього акта, які дають підставу як для відповідної критики, так і для певних пропозицій щодо його вдосконалення.

Необхідність уточнення окремих формулювань Закону стала особливо очевидною після прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних» від 2 червня 2011 р., яким було запроваджено жорсткі норми адміністративної відповідальності як за невиконання обов’язків, пов’язаних з веденням і реєстрацією баз персональних даних, так і за порушення недоторканності приватного життя. Так, норми Закону від 1 червня 2010 р. через нечіткість юридичних конструкцій допускають настільки широке тлумачення, що мало не все населення країни, не кажучи вже про суб’єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб, автоматично перетворилося у потенційних правопорушників. Водночас відповідне державне відомство – Державна служба України з питань захисту персональних даних – захлинулося у морі заявок на реєстрацію баз персональних даних. Через гостроту ситуації 13 січня 2012 р. законодавець був змушений навіть відстрочити набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних» до 1 липня 2012 р.

Насамперед слід звернути увагу на деякі питання концептуального характеру. Сама природа суспільного життя передбачає постійні багаторівневі і багатоаспектні міжособистісні стосунки. Ці стосунки не можливі, якщо сторони не матимуть уявлення про своїх партнерів, тобто без ідентифікації відповідних осіб, без використання більшого чи меншого обсягу інформації про особу (персональних даних). Водночас кожний науковий, інший фаховий чи навіть аматорський опис суспільного життя (як сучасного, так і минулого) на макро- чи мікро- рівнях неминуче передбачає ідентифікацію особистостей – учасників суспільних процесів, тобто використання персональних даних. У такому контексті ідея забезпечити повну анонімність особи, знеособити загалом суспільну історію і сучасну суспільну практику виглядає абсолютною нісенітницею. Як видається, ідея захисту персональних даних полягає не в утаємничені цих даних загалом, а в запобіганні можливим зловживанням з цими даними, а саме розголошенню відомостей про особисте життя, таємниця якого охороняється на конституційному рівні.

Для досягнення цієї мети треба:

1. з усього обсягу інформації про особу визначити ті відомості, які за загальним правилом не мають підлягати розголошенню (конфіденційні персональні дані), а все інше вважати загальнодоступною інформацією;

2. визначитися з колом осіб, життя і діяльність яких становить публічний (суспільний) інтерес, і визначити обсяг конфіденційної інформації щодо них, який має бути набагато вужчий від звичайного;

3. визначити коло партнерів особи у суспільних стосунках (державних органів, працедавців, контрагентів за цивільно-правовими договорами тощо), які мають обґрунтовану потребу мати не лише загальнодоступну, а й іншу інформацію про особу;

4. законодавчо закріпити заборону включати в листки обліку кадрів та інші аналогічні документи вимогу подавати конфіденційні персональні дані, а також можливі винятки з цього загального правила для медичних документів, для документів, які подаються до правоохоронних органів, та інших документів, які створюють для потреб згаданих вище «соціальних партнерів» (ці винятки мають закріплюватися у законах про відповідні державні органи або види діяльності);

5. передбачити право кожної особи закрити від широкого загалу (але не від «соціальних партнерів», згаданих раніше) ту чи іншу частину загальнодоступної інформаціїпро себе, а отже, і розробити механізм реалізації цього права, тобто межі і процедури такого закриття інформації;

6. дозволити як самій особі, так і з її дозволу іншим фізичним або юридичним особам, оприлюднювати чи передавати іншим суб’єктам без загального оприлюднення її конфіденційні персональні дані, а також розробити механізм надання такого дозволу (як видається, достатньо простої письмової згоди, але вимога надання такої згоди не може бути обов’язковою умовою для започаткування якихось правових відносин);

7. установити відповідальність за протиправну професійну діяльність зі збирання конфіденційної інформації про третіх осіб (не можна заборонити чоловіку або свекрусі стежити на аматорському рівні за особистим життям своєї дружини або невістки, а от кожне приватне детективне бюро мусить мати відповідний дозвіл-ліцензію);

8. закріпити загальне професійне право журналістів, працівників інформаційних служб, творчих працівників галузі культури і мистецтва, науковців і вчених, а також право всіх інших фізичних осіб, які збирають персональні дані для задоволення власних інформаційних потреб, на збирання інформації будь-якими не забороненими законом способами (йдеться передусім про збирання інформації з загальнодоступних джерел або шляхом особистого спостереження чи опитування);

9. закріпити юридичну відповідальність фізичних осіб, які у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків, особистими стосунками чи аматорською діяльністю стали поінформованими щодо конфіденційних персональних даних про інших осіб, за протиправне розголошення цих даних, а також визначити можливі винятки з цього загального правила;

10. окремо визначитися зі строками збереження статусу конфіденційності щодо інформації про померлих осіб (як видається, з часом вся така інформація має стати юридично відкритою і обмеження щодо її поширення можуть вводитися лише етичними кодексами певних професій);

11. врахувати особливості застосування зазначених загальних положень щодо осіб, які не мають повної цивільної дієздатності;

12. створити юридичні передумови для правового і дипломатичного захисту з боку держави громадян України,