Поняття та принципи підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність – це самостійна, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, продажу товару, передання майна у користування з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержан- ня прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності. Підприєм- ництво – це діяльність з власної ініціативи, яка не обумовлена сторонніми наказами чи зобов’язаннями; підприємець діє на свій розсуд без будь-яких застережень. Ця діяльність має носити систематичний характер. Підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик підприємця. У разі банкрутства підприємець не може сподіватися на державну дотацію – держава за борги підприємця відповідальності не несе. Характерною рисою підприємницької діяльності є її мета одержання прибутку. Право на підприємницьку діяльність закріплене Конституцією України (ст. 42).

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, що не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, безпосередньо або через створені ними юридичні особи усіх форм власності. Підприємницька діяльність може бути основним видом діяльності громадянина (фіз. особи). Не можуть займатися підприємницькою діяльністю депутати, військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також посадові та службові особи органів державної влади та управління й органів місцевого самоврядування, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Проте ця заборона не поширюється на членів їхніх сімей. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації. Підприємці можуть займатися будь-якими видами діяльності, не забороненої законом.

Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні здійснюється на основі законів та інших нормативних документів, серед яких визначальними є Закон України “Про господарські товариства” від 10 вересня 1991 р., Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р., Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

Поняття ліцензування.

У деяких випадках здійснення підприємницької діяльності дозволяється лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Ліцензія – це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. установлено види діяльності, які підлягають ліцензуванню в обов’язковому порядку. До таких належить медична, ветеринарна практика; виробництво, ремонт і реалізація холодної, мисливської та спортивної вогнепальної зброї; виготовлення і реалізація лікарських засобів; виготовлення і реалізація алкогольних напоїв і пива, тютюнових виробів; судово-експертна діяльність тощо. Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб’єкт підприємницької діяльності подає органу, що видає ліцензію, заяву про видачу ліцензії, у якій зазначаються:

− відомості про заявника (для громадянина-підприємця – прізвище, паспортні дані; для юридичних осіб – повне найменування, банківські реквізити, організаційно-правова форма);

− вид діяльності, на яку заявник має намір отримати ліцензію;

− термін дії ліцензії.

До заяви підприємцями-громадянами додаються копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності; копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та установчих документів. Орган, що видає ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії або відмов у її видачі в термін не більше 30 днів з дня одержання заяви. Термін дії ліцензії не може бути меншим за 3 роки.