III Мета і завдання технології

В основі вальдорфської педагогіки лежить найцікавіше антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої — тіло, душа і дух. Р. Штейнер писав про чотири могутніх галузі цивілізації — пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному корені — людському "Я". Це "Я" виступає у трьох головних функціях людської душі — волі, почуттях та мисленні, які перебувають у стані безперервного руху.

Головна мета цієї педагогіки — розвивати новий спосіб пізнання. Адже для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, а людина — істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, ще й душу. Р. Штейнер надавав особливого значення розвиткові "духу" та "душі", а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті.

Завдання вальдорфської школи в тому, щоб впродовж тривалого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо — це відмова від влади над дітьми.

Головне завдання вчителя вальдорфської школи — допомогти дитині в її духовному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності.

Дитина — громадянин трьох світів: матеріального, душевного і духовного. її "Я" — це мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний з макрокосмом. їй потрібна допомога в осягненні духовного, яке надходить у вічній істині, доброті, любові. Вчителі цих шкіл намагаються допомогти своїм вихованцям оволодіти антропософським мисленням.

IV. Ключові слова

Антропософія, вальдорфська педагогіка, ритм, індивідуальність, свобода навчання, навчання "за епохами", самопізнання, саморозвиток, евритмія.

V. Понятійний апарат

Антропософія — філософське вчення, розроблене Рудольфом Штейнером, поєднує в собі елементи німецького ідеалізму (дійсність як поступове самовиявлення духу), світогляду Ґете, в якому світові явища розглядаються як метаморфоза об'єктивного духу, а також християнства, згідно з яким розвиток здатності до пізнання приводить людину до досконалості.

Вільне виховання — напрям у педагогіці, що зародився в другій половині XIX ст. (Л. М. Толстой), відстоює вільний саморозвиток дитини в ході самодіяльних занять.

Головний урок — ранковий урок, на якому вивчається один предмет протягом кількох тижнів.

Евритмія (з грецької — прекрасний ритм, прекрасне звучання) як мистецтво руху, мистецтво "видимої мови", "видимої музики" виникла в результаті вивчення законів руху гортані, піднебіння, губ, завдяки яким людина може говорити та співати. Закономірність рухів гортані, за Штейнером, можна поширити на весь людський організм. Особливо "промовистими" можуть бути руки і кисті рук: "Завдяки чому створюється можливість побачити те, що ми чуємо у співах і мовленні". Евритмія подавалася не лише як сценічне мистецтво, а й як невід'ємна частина педагогічного процесу у вальдорфській школі.

Навчання "за епохами" ("епохальна методика") — періодична система викладання. Математика, історія, фізика тощо викладаються не паралельно, а періодами, у здвоєних ранкових заняттях, щодня впродовж 3—5 тижнів. Здвоєні заняття з художньо-прикладного мистецтва відбуваються у другій половині дня. Денні години відводяться на заняття музикою, мовою, евритмією.

Ритм — поняття, введене Р. Штейнером для пояснення періодичності розвитку дитини. При цьому враховуються семирічний, річний і денний цикли в розвитку дитини.

VI. Зміст технології

У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи — дитина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ, с Р. Штейнером, організація життя дитини повинна бути максимально зорієнтована на психофізичні та біологічні рити живої душі — ритм дихання, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ритму тижня, пори року.

Людське життя перейняте ритмами, виникнення яких людини спостерігається з самого народження. Перши з'являється ритм дихання, що поступово стає дедалі чіткішим. Другим — харчування материнським молоком. Третій основний ритм у житті людини — ритм сну і відпочинку. Дитина поступово пристосовується до земного ритму. Таким чином, вважав Р. Штейнер, життя дитини повинне будуватися на основі чергування ритмів. Наприклад, чергування занять вихователем ("вдих") і часу, коли діти надані самі собі ("видих"). Ритми не можна абсолютизувати для всіх і на в часи. Вихователь повинен уміти вибрати такий ритм життя, який максимально підходить саме цій групі і цій дитині. Домашнє життя дитини теж вибудовується на основі дотримування ритмів. Оптимальний ритм вселяє дитині почуття впевненості. Ритм не можна плутати з режимом; це складніші взаємини людини з довкіллям.

Перший період життя дитини Р. Штейнер визначив: "імітацію і приклад" — у неспокійної людини діти теж будуть неспокійними. Дитина вчиться тільки шляхом імітації

Перші сім років життя дитини — виховання волі дитини і ключове слово для вихователів, батьків і вчителів — " сам". У сім років настає глибока криза в розвитку дитини зміна молочних зубів. Р. Штейнер вчить обережно ставити у цей період до її психофізичного ресурсу і категорично забороняє до настання семи років нав'язане інтелектуальне навантаження — математику, читання, письмо.

Знайомство педагогів з дітьми відбувається ще перед вступом їх до школи — у дитячому садку, де вони разом займаються музикою, малюванням (мокрий метод) та крейдою; ліпленням з глини, воску, танцями та евритмією. Заняття в дитячому садку проводяться з групами по 12—20 дітей, тривають півдня, що є оптимальним.

До школи діти приймаються тільки в сім років. З семи до 14 років — інший період у житті дитини, коли йде інтенсивний процес формування почуттів, і тут ключове слово "Світ прекрасний!".

Розклад у вальдорфській школі радикально відрізняється від загальноприйнятих, орієнтованих, як правило, "вертикально". У звичайних школах щодня проводяться різні уроки. Учнів довільно перекидають з одного предмета на інший, а це перешкоджає глибині розуміння досліджуваного змісту.

Розклад дня у вальдорфській школі ритмічно повторюється і складається з трьох частин. Перша частина — "головний урок", та дисципліна, що поглиблено вивчається тепер і охоплює перших два уроки. Ця дисципліна визначається з гуманітарної або природничо-наукової галузі (література, фізика, історія), її вивчають 3—4 тижні підряд як цілісну "епоху". Коли закінчується цей період ("епоха"), діти починають вивчати інший предмет.

Особливості змісту "навчання за епохами" по класах?

1-й: прообрази і казки; від образу до букви; співи, евритмія; в'язання спицями;

2-й: чудеса і легенди; письмо; арифметика; флейта, малювання, ручна праця;

3-й: створення світу і Старий Завіт; ноти, малювання форм; в'язання гачком;

4-й: розрив загального і приватного; дріб; європейські міфи; орнамент, канон, вишивка;

5-й: гармонія та античність, Греція; десятковий дріб; оркестр, робота з деревом;

6-й: середні віки, боротьба добра і зла; Рим; фізика, проценти, геометрія, стругання;

7-й: простір і Ренесанс; алгебра, вірші, гаптування;

8-й: революція, XIX століття; економіка, хімія, композитори, робота з металом;

9-й: екологія, технічний прогрес і моральність, історія мистецтв, теслярна справа;

10-й: політика, історія, суспільство, фізика, драматургія, кераміка;

11-й: суспільство, література, музика, скульптура, палітурна справа;

12-й: історія культури; імпровізація у всіх сферах. Серед дня, в другій його частині, школярі займаються такими предметами, які активізують дихання і будуються як процес вправ: іноземна мова, музика і евритмія. З першого класу діти вивчають дві іноземні мови.

Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інструментах. Діапазон музичного навчання розширюється, потім організовуються оркестри і різноманітні ансамблі.

Евритмія — це мистецтво руху, розроблене Р. Штейн ром, У ній мова і музика перебувають у гармонії з рухом виконавця. Це захоплює всіх оточуючих, залучає діяти разом. Евритмія служить для встановлення гармонії душі організму, що росте.

Підсумкова й обов'язкова частина шкільного дня — виховання ремеслом. Учні молодших класів вчаться в'язати спицями, гачком, шити, виготовляти одяг.

У вальдорфській школі дитину не підганяють в її розвитку і не влаштовують хронометражів, зрізів, контрольних, тому діти не знають страху перед оцінками. Відсутній і директор — це не педагогічна монархія, а республіка рівноправних громадян — учителів, учнів, батьків, пов'язана спільною діяльністю і взаємною відповідальністю.

І, нарешті, третій період — з 14 до 21 року. У семиріччя відбувається розвиток мислення, і головне у вихованні — "пошук істини, рух до правди".

Один учитель веде дітей з 1-го по 8-й клас майже з у предметів. Тут немає традиційного розкладу уроків, за як через кожні 40—45 хвилин — новий предмет. Виклад певної теми здійснюється впродовж 3—4 тижнів щоденно 7.45 до 9.45). За цей час учні практично вивчають матеріал з певного предмета. Це змушує вчителя дуже ретельно добирати матеріал, відсіяти непотріб, вичленити те, що підлягає обов'язковому засвоєнню. Використовується такий підхід: спершу концентроване ознайомлення учнів з новим матеріалом, далі — його розгортання і закріплення.

Вальдорфські педагоги ніколи не кажуть дитині "ні" "не можна". Вони ніколи не критикують, не фіксують увагу на тому, що вона зробила щось не так. Важливішим є процес, а не результат. Тому що дитина пізнає світ. Ось чому у вальдорфських школах ніколи не виставляють оцінок, не принижують дитину порівнянням. А наприкінці року діти пишуть вірш чи картину. Це і є характеристика їх розуму і діяльності. Вчитель не має підручників, програми, годинного плану предметів теж немає в їх звичайному розумінні. Один педагог веде всі предмети, тобто розповідає дітям про різні галузі людського знання.

Одна з особливостей в організації школи — роль батьків, тому що фундаторами школи звичайно виступають вони. У спільних учительсько-батьківських об'єднаннях вирішують питання будівництва, проведення спільних свят, стосунків з державними організаціями тощо. У багатьох школах один день на тиждень — батьківський. Батьки приходять, щоб займатися евритмією у залах, ручною працею — у шкільних майстернях, малюванням і музикою разом зі своїми дітьми. Потім буває лекція або бесіда про життя школи, невеличкий концерт спільними зусиллями батьків і дітей.

Оскільки вальдорфські школи не залежать від держави, навчання у них платне. Проте плата диференційована: бідні батьки можуть бути від неї взагалі звільнені, а багаті вносять значні суми, що перевищують плату за навчання їхньої власної дитини.

Відрізняються й оклади педагогів: на учительській колегії викладачі самі вирішують питання про розподіл фонду заробітної плати, при цьому враховуються на тільки заслуги, а й потреби конкретного вчителя на цей час. У багатьох країнах держава надає значну фінансову допомогу вальдорфським школам, не претендуючи при цьому на втручання у шкільне життя і навчальний процес.

Випускники вальдорфської школи легко адаптуються в умовах ринкової економіки та швидко зростають у професійному плані. Вони вчаться разом з учителями, і питання "як жити в цьому світі?", напевне, ніколи їх не турбуватиме.