Боротьба Русі з монголо - татарською навалою

На кінець XII – початок XIII ст. у Центральній Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава внаслідок активної об'єднавчої політики монгольського хана Темучіна. В 1206 р. Його було проголошено верховним правителем Монголії – Чингіс-ханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпочала активне завоювання сусідніх територій та народів.

Монголо-татарські війська надзвичайно рухливі, добре організовані, спочатку підкорили Китай, Середню Азію та Іран. У 1222 р. монголо-татарський загін перейшов Кавказ і напав на половців. Половецький хан Кобяк звернувся по допомогу до кількох руських князів. У бою на річці Калці у 1223 році об’єднане військо руських князів зазнало поразки, це сталось внаслідок феодальних міжусобиць через які князі діяли неузгодженно. Шлях на Київ було відкрито. Але монголи, надто розпорошивши свої сили.

Наступний похід проти Русі татаро-монголи почали у 1237 р. на чолі з онуком Чингісхана – Батиєм. Протягом 1237–1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.

У 1239 р. Захопивши Переяславське і чернігівське князівства, орда стала навпроти Києва на лівому боці Дніпра. Зачаровані красою міста, монголи запропонували киянам здати місто без бою, але ті вирішили битися. Орда відступила, щоб наступного 1240 року величезною силою облягти Київ. Облога

міста тривала кілька днів. Його захищали і вояки, і жителі, та одного дня вороги таки вдерлися до Києва. Настали страшні години. перелякані люди ховалися по церквах в надії на порятунок. Багато людей зачинилися в Десятинній церкві, що була споруджена Володимиром Великим на десяту частину усіх прибутків. Чимало людей залізло на дах, та стеля церкви завалилася, й усі, хто був там, загинули.

Багато пам’яток архітектури Києва, та інших українських міст, було зруйновано внаслідок монголо-татарської навали. Однак, наприклад, мозаїка Софіївського собору, на якій зображено Оранту залишилася цілою і неушкодженою протягом багатьох століть, незважаючи на багаторазове руйнування всього собора.

Від Києва монголи подалися на Волинь, а звідти на Галицьке князівство. А потім поділивши орду на дві частини, хан послав її на Угорське князівство, Польщу, Чехію й у середині 1241 р. вторглися до Польщі та Угорщини, спустошивши їх. Але для завоювання Європи у Батия сил уже не вистачило: надто великих втрат зазнало його військо на Русі. Тому у 1242 р. Батий припинив похід на Захід і, вогнем і мечем знову пройшовши руськими землями, привів свої орди в пониззя Волги. Там монголи заснували свою державу — Золоту Орду зі столицею у місті Сарай і яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.

Руські князівства були поставлені у васальну залежність від Золотої Орди. Хан залишив князів і бояр на їхніх місцях, але підкорив їх своїй владі. Руське населення було обкладене тяжкою даниною на користь хана і татарської знаті. Крім того населення повинно було виконувати інші платежі і повинності: поплужне (поземельна дань від плуга), корм (утримання ханських урядовців), ям (надання транспортних засобів ханським урядовцям), тамга (мито), війна (повинність, яка виявлялася в тому, щоб видавати людей в ханський воєнний похід).

Від данини звільнялося тільки духівництво, на яке покладався обов’язок прилюдно молитися за ханів. Монголо-татарські загарбники намагались використити православну церкву в інтересах зміцнення своєї влади на Русі.

Щоб тримати в покорі населення та збирати з нього данину, хани призначали на руських землях баскаків (намісників) з військом. Під їх контролем перебували також князі. Особливо нестерпним монголо-татарське іго було для народних мас, які зазнавали подвійного гніту: від ханів і феодалів (князів і бояр).

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII–XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років після навали Батия.

Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникненню цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі. Фізичне знищення, рабство помітно зменшили кількість населення на Півдні Русі. Проте тотального обезлюднення цієї території не відбулося. Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що в XIV–XV cт. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди. Внаслідок цього землі, що колись входили до складу Київської Русі, потрапили під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їхнього суспільного розвитку. Етнічна диференціація східного слов'янства поглиблюється і дедалі активніше починають формуватися українська, білоруська та російська народності.

Питання для самоконтролю:

1 Причини феодальної роздробленості Київської Русі.

2 Особливості розвитку князівств Південно-Західної Русі: Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке.

3 Виникнення та розвиток Галицько-Волинської держави.

4 Об’єднання Галицького та Волинського князівств. Правління Романа Мстиславовича та Данила Галицького.

5 Роль князівства в захисті українських земель. Значення Галицько- Волинського князівства в історії України.

6 Монголо-татарська навала. Характеристика її етапів.

7 Боротьба Південно-Західної Русі з монголо-татарами. Золотоординське іго. Українські землі в складі Золотої Орди.

8 Втрата державної незалежності Галицько-Волинським князівством. Розподіл земель між Литвою і Польщею.

9 Наслідки монголо-татарської навали.

10 Формування української народності. Територія на якій склалося спільне економічне життя, культура та побут. Виникнення і поширення назви “Україна”.

11 Культура періоду феодальної роздробленості Київської Русі. Зародження передумов складання української народності.