Ознаки революційної ситуації

Приводом до розгортання акцій протесту стало непідписання президентом України угоди про асоціацію з ЄС. Саме це несподіване рішення вивело тисячі мітингувальників (насамперед студентську молодь) на вулиці. Після брутального побиття бійцями загону “Беркут” мирних протестувальників на Майдані Незалежності акція набрала якісно іншого вигляду – із студентських протестів проти непідписання угоди з ЄС вона перетворилася на масову акцію супротиву владі.

Причина такої швидкої трансформації громадського спротиву – крайньо критичне ставлення населення до нинішньої влади та до політики, яку вона реалізує.

Так, за показниками довіри до інститутів влади Україна посідає останні місця серед європейських країн. Довіра до парламенту становила 1,99 за 10 - бальною шкалою (останнє місце серед європейських країн), незадоволеність урядом – 2,25 бала, довіра до судово - правової системи – 2,26 бала (останнє місце), довіра до міліції – 2,5 бала (останнє місце).

Це засвідчує, що нинішня політична влада, фактично, втратила свою легітимність. Адже під останньою розуміють не лише законність формування влади, а й те, чи вважають її законною широкі верстви населення. Хоча в сучасних суспільствах при відсутності чіткого поділу між елітою та народом для виникнення революційної ситуації вистачає, аби делегітимація влади відбулася в очах представників міського населення.

І саме тут спостерігаємо чи не найбільшу проблему сприйняття політичних процесів в Україні закордонними політиками, які продовжують ставитися до влади і до вимог населення щодо її зміни суто формально – легітимну владу можна усунути від влади лише легітимно (зректися самостійно чи відійти в результаті перевиборів). Однак постає тоді запитання: а як народу, який є єдиним джерелом влади, змусити у демократичний спосіб нелегітимну, а отже, недемократичну владу застосувати демократичні механізми розв’язання політичної кризи й дотримуватися на виборах демократичних принципів, не говорячи вже про вимогу відійти від влади?

Революція – це завжди дилема поміж правом та справедливістю. Однак право, якщо воно не стоїть на сторожі справедливості, не може вважатися непорушним.

Серйозне загострення соціально - економічної ситуації, тотальна корупція, планомірне згортання демократичних прав і свобод, неможливість розв’язати наявні проблеми законними методами та демократичними процедурами – чинники, які підштовхували людей до революційних виступів.

Усе це й привело до формування в Україні революційної ситуації, класичними ознаками якої є:

1) “криза” правлячої верхівки, її нездатність управляти по - старому,

2) загострення бідувань населення,

3) значне зростання політичної активності мас.

Так, ВВП на душу населення України становить всього 7500 дол. США. За цим показником вона перебуває на 140 місці. Позаду нас – лише зруйнований війною Ірак (7200 дол.). Навіть такі держави, як Албанія (8200 дол.) та Туркменістан (8900 дол.) за цим показником – попереду України.

За рівнем заробітної плати Україна з середнім офіційним показником 398,6 дол. США займає п’яте місце серед держав СНД. На першому місці – Росія (870 дол.), на другому – Казахстан (685 дол.), на третьому – Білорусь (572,4 дол.) та Азербайджан (543 дол.). За темпами ж росту заробітних плат Україна займає останнє місце серед країн СНД. Наприклад, в Росії темпи зростання заробітної плати за минулий рік перевищили українські більш ніж удвічі (12 та 5,6%).

За оцінками міжнародних інституцій, з часу останніх парламентських виборів за рейтингом демократії Україна “скотилася” з 53 позиції (неповна демократія) до 79 (гібридний режим).

З - поміж усіх країн Європи в Україні зафіксовано найбільший регрес у царині демократії. За цим показником Україна перебуває на сьомому місці у світі – її перегнали лише шість держав: Фіджі, Іран, Ефіопія, Єгипет та Гамбія. За рівнем свободи слова Україна опинилася на 131 - 133 місці разом із такими африканськими державами, як Замбія та Південний Судан.

Все це й стало тими причинами, які вивели людей на акції спротиву владі. Однак зазвичай одне лише загострення соціально - економічного становища та критичний рівень громадянських прав та свобод не є достатніми причинами для соціальних революцій. У інших державах з гіршими показниками вони не спалахують. Соціальні революції зазвичай розпочинаються тоді, коли населення цілковито розчарувалося в здатності влади покращити її життя (так званий ефект другого голоду).

За 9 місяців 2013 р. збитки підприємств збільшилися на 31,3% порівняно з аналогічним періодом минулого року, а відповідно і фінансові результати зменшилися у 2,3 разу. Заборгованість уряду банківській системі сягнула 258,3 млрд грн, а заборгованість за ОВДП – 250,4 млрд грн, тобто сума заборгованості зросла за рік на 30%, а кількість коштів уряду в НБУ зменшилася до критичного рівня і сягнула лише 0,24 млрд грн. Дефіцит держбюджету за 10 місяців 2013 року становив – 40,8 млрд грн, а негативне сальдо зовнішньої торгівлі за 9 місяців сягнуло 10,5 млрд дол. США. Грошова база за рік підвищилася на 20%, а грошова маса – на 15%. Стрімко зменшувалися золотовалютні резерви. Їх норма для України становить 30 млрд дол. США, але після виконання боргових зобов’язань залишилося 17,8 млрд. Тобто в результаті недолугого господарювання країна, фактично, опинилася у становищі банкрута.

Оцінка міжнародних експертів “ефективності функціонування уряду” поставила Україну на рівні Гани, Філіппін та Перу й поступається таким країнам, як Малі, Намібія, Лесото, Папуа Нова Гвінея та Монголія. На думку міжнародних експертів, ефективнішими за український уряд були уряди таких країн, як Гондурас, Бангладеш, Камбоджа, Замбія та Малаві.

Важливим чинником, який впливає на поширення революційних настроїв, є також наявність дискримінації більшої чи меншої частини населення країни – формально рівноправної. В їх очах влада не володіє повною легітимністю, національні чи релігійні контреліти часто виступають лідерами цих революційних виступів. Показовим у цьому сенсі є той факт, що основна маса протестувальників – україномовне населення переважно Західної України, греко - католики за релігійною належністю. Свою солідарність із мітингувальниками висловили також кримсько - татарське населення Криму, практично усі основні релігійні конфесії, крім РПЦ.

Стихійні виступи підприємців проти чинної податкової політики (так званий Податковий майдан), студентівпроти політики в сфері освіти, виступи проти свавілля міліції у Врадіївці були лише провісниками загальнонаціонального громадянського спротиву, які достатньо виразно показали неготовність та нездатність влади будь - що змінювати у цій державі.