Види доказів та їх характеристика 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Види доказів та їх характеристика



 

Процесуальнми джерелами доказів в адміністративному судочинстві є пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, показання свідків, письмові, речові докази, висновки експерта і спеціаліста. Законодавство закріплює порядок їх збирання, перевірки, дослідження й оцінки.

В теорії адміністративної юстиціїі виділяють наступні види засобів доказування: 1) за джерелами формування – особисті, предметні і змішані; 2) за характером зв’язку фактичних даних з фактами, що підлягають установленню, – прямі й непрямі (побічні); 3) за способом формування даних про факти – первинні та похідні; 4) за предметом доказування – обвинувальні та виправдувальні; 5) за ставленням до змісту – позитивні й негативні; 6) за характером зв’язку доказу з предметом доведення – предметні й додаткові; 7) за способом доведення інформації – усні й письмові; 8) за змістом фактичних даних – підтверджуючі позовні вимоги й заперечуючі проти позову.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.

Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Суд може допитати свідка за місцем або у місці його проживання (перебування) з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

За дорученням суду, що розглядає справу, свідок, який не може з поважних причин прибути на судове засідання і проживає (перебуває) за межами територіальної підсудності адміністративного суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного суду, який знаходиться за місцем проживання (перебування) свідка.

Свідок, який не може прибути на судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

Особливістю одержання доказів із особистих джерел в адміністративному судочинстві, на відміну від цивільного процесу, є надання поясненням сторін, третіх осіб та їхніх представників відносно більшої самостійності як засобу доказування. Так, відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України фактичні дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків. У зв’язку з цим, можна сказати, що допитувати сторони, третіх осіб, їхніх представників як свідків у адміністративному судочинстві варто лише у випадку коли їхні пояснення щодо однієї обставини суперечать один одному. Попередження осіб про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань за таких умов може сприяти встановленню істини у справі і усуненню суперечностей у поясненнях.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, які мають значення для справи.

Витребування речових доказів проводиться в порядку, встановленому для витребування письмових доказів.

Речові докази повертаються судом після їх дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються після набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, яким належать ці докази.

При дослідженні доказів, значну увагу слід приділяти аналізу письмових доказів, які, фактично, є найпоширенішими засобами доказування в адміністративному судочинстві. За змістом виділяють розпорядчі письмові докази (договори, заповіти, накладні тощо) і довідково-інформаційні (довідки, посвідчення, переписка службового і особистого характеру). Характерною ознакою розпорядчих документів є виявлення волі, до них відносять акти органів державної влади і державного управління, місцевого самоврядування, документи, в яких виявляється воля суб’єктів права, спрямована на встановлення, зміну і припинення правовідносин. Розпорядчі документи характеризуються двома головними ознаками: правомірністю волевиявлення і наявністю дійсної волі суб’єкта, вираженої у документі. Головним при дослідженні довідково-інформаційних доказів є встановлення відповідності закріплених відомостей самим фактам дійсності. Тому потрібно особливо ретельно досліджувати умови їх складання з урахуванням усіх обставин, які впливають на процес формування даних доказів. У випадках, коли цього вимагає законодавець, документи повинні бути видані в установленому порядку і з дотриманням встановленої форми.

У документознавстві документ визначається як: 1) поєднання (комбінація) носія та інформації, яка записана на ньому й може використовуватись у разі необхідності; 2) записана інформація, незалежно від її форми або носія, яка створюється організацією або певною особою.

Теоретичні підходи щодо визначення документа як письмового доказу потребує виокремлення його матеріальних та процесуальних ознак. До матеріальних, зокрема, належать: 1) об’єктивна (матеріальна) форма вираження; 2) втілення думок людини (суб’єктивний аспект); 3) вплив особистих якостей людини на формування (освіта, спеціальність, вік, спостережливість та ін.); 4) відображення у вигляді сукупності знаків (букв, цифр, ієрогліфів і т. ін.); 5) джерелом походження виступає відповідний орган, організація чи конкретна особа; 6) є носієм певної інформації про обставини події; 7) наявність відповідних реквізитів (анонімний лист не може розглядатися як доказ або документ, який хоча і містить потрібні реквізити, але в ньому знаходиться інформація, яка не підлягає перевірці); 8) є носієм інформації про обставини справи, які підлягають доказуванню. Тож, йдеться про змістові характеристики документа та його формалізацію. Процесуальними ознаками документа є: 1) набуття значення доказу шляхом додержання процесуальної форми; 2) витребування його судом у порядку забезпечення доказів з урахуванням вимог статей 78–80 КАСУ; 3) шляхом ухвалення відповідної постанови та 4) надання такого доказу безпосередньо до суду; 5) подальше повернення оригіналу письмового доказу власнику документа після розгляду справи судом як доказу по справі.

Документи як особливі засоби доказування в адміністративному судочинстві можуть бути класифіковані за:

1) суб’єктом формування - офіційні та неофіційні (приватні);

2) характером змісту - а розпорядчі та довідково-інформаційні;

3) формою вираження - простими письмовими, нотаріально посвідченими та документами, які мають кваліфіковану письмову форму ї (свідоцтво про народження, акт про факт каліцтва на підприємстві тощо);

4) характером джерел формування - оригінали та копії;

5) способом їх сприйняття та відтворення - виконані на паперовому носії за допомогою знаків, доступних для сприйняття судом; є технічним відтворенням (електронні документи з текстовою інформацією або статичною графічною інформацією (графіки, креслення, фотографії); інші документи й матеріали, відтворення оригіналу або копії яких неможливе без використання технічних засобів — відео- аудіодокументи);

6) способом створення - рукописним, машинним, електронним (а також графічним, механічно друкованим, електромагнітним, цифровим та хімічним);

7) характером знакових засобів фіксації інформації - текстові, іконічні, ідеографічні, звукові, матричні, цифрові та комплексні документи.

Проаналізувавши зазначені характеристики документа як засобу доказування, можемо зробити висновок, що документи можуть виступати як письмовими, так і речовими доказами, тобто мають дуалістичне значення. Документ може бути речовим доказом, якщо для встановлення обставин у справі мають значення його матеріальні властивості (тип паперу, вид друкарської фарби, слід витирання чи зміни тексту тощо). Письмовими доказами є інформація, яка передається за допомогою знаків (літер, цифр тощо), схем.

Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості. Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, а у разі потреби – замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.

Якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок.

Висновок експерта для суду не є обов’язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність.

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Таким чином, на підставі викладеного можна констатувати, що основними особливостями засобів доказування в адміністративному процесі є: 1) порівняно найбільша кількість передбачених законом видів засобів доказування; 2) найчастіше використання письмових засобів доказування; 3) в іднесення електронних документів до письмових засобів доказування; 4) визнані стороною обставини не є обов’язковими для суду.

Дослідження доказів — це процес отримання з відповідних джерел інформації та осмислення її стосовно конкретної справи з метою встановлення наявності зв’язку з даною подією. Дослідження передбачає: — аналіз та перевірку змісту доказів; — перевірку існування фактів шляхом пошуку нових доказів, що заперечують чи підтверджують те, що вже є; — співвідношеня доказів з іншими у цій справі. У ч. 2 ст. 138 КАС закріплено порядок дослідження доказів для встановлення обставин, від з’ясування та оцінки яких залежить винесення рішення у справі. У ній стверджується, що дослідження доказів є стадією процесу доказування, яка полягає в безпосередньому сприйнятті, вивченні судом інформації про факти, що містяться у передбачених законом джерелах доказів. Дослідження доказів здійснюються під час судового розгляду справи. Ознайомлення із змістом доказів поза процесом не має ніякого значення.

Важливою умовою прийняття законного та обґрунтованого рішення в адміністративному судочинстві є оцінка доказів. Це один з елементів доказування, що супроводжує весь шлях встановлення істини у справі. Оцінка доказів є розумовою діяльністю. Вона підпорядковується закономірностям загального процесу пізнання і законам логіки, оскільки своєю метою має досягнення істини. Без оцінки доказів неможливий процес збирання, дослідження доказів та прийняття правильного рішення. Оціночні процеси, думки в процесі доказування завжди проявляються у конкретних процесуальних діях. Проявляючись у процесуальних діях, вони підпадають в окремих періодах правовому регулюванню, тобто підпадають під дію норм права. Таким чином, оцінка доказів має внутрішню (логічну) й зовнішню (правову) сторони. Правова сторона оцінки доказів виражається в тому, що логічні операції здійснюються суб’єктами адміністративно-правових відносин; вивченню підлягають лише дані, отримані в передбаченому законом порядку; мета оцінки не довільна, а визначена законом. Логічна сторона оцінки доказів складається з логічних операцій, аналізу доказів, їх належності, допустимості, достовірності й достатності, об’єднанні даних в єдину систему зібраних доказів тощо. Результат оцінки завжди виражається у вчиненій процесуальній дії. Наприклад, під час розгляду неправомірних дій посадової особи за потреби можуть бути висунуті вимоги про додаткові докази — ця процесуальна дія є нічим іншим, як результатом оцінки доказів. Отже, можна дійти висновку, що оцінка доказів в адміністративному судочинстві — це розгляд за своїм внутрішнім переконанням кожного доказу окремо та всієї сукупності доказів, визначаючи їх належність, допустимість, достовірність та достатність для висновків у справі.

На основі оцінки доказів встановлюються підстави для прийняття різних процесуальних рішень, робляться висновки про доказаність чи недоказаність окремих фактів і позову в цілому. Змістом оцінки доказів в адміністративному судочинстві є процес, який складається з визначення належності, допустимості, достовірності та достатності для висновків у справі. Оцінка належності доказів означає виявлення їх зв’язку з предметом доказування у справі. Оцінка допустимості доказів передбачає перевірку їх з точки зору законності, тобто: — чи не було порушень при збиранні та закріпленні фактичних даних; — чи не відобразились процесуальні порушення на достовірності й повноті інформації; — чи дозволяє закон використовувати даного виду джерело фактичних даних в адміністративному судочинстві; — чи використані всі необхідні джерела для встановлення обставин, які входять до предмета спору. Оцінка доказів з точки зору достовірності полягає передусім у вивченні доказів, наприклад показань свідка, — чи можуть вони давати об’єктивні свідчення у вивченні самих свідчень на предмет їх повноти та точності, а також вивченні умов знаходження речових доказів. Достатність доказів визначається предметом доказування та внутрішнім переконанням суду, який приймає рішення у справі (п. 1 ст. 86 КАС). Внутрішнє переконання як кінцевий результат мусить базуватися на зібраних у встановленому порядку та досліджених доказах. Особа, яка вирішує справу і яка оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, повинна керуватись не лише законом, а й своєю правосвідомістю. До змісту правосвідомості належать: — уявлення про основоположні принципи права; — знання чинного законодавства; — ставлення до права, яке виражається у почутті справедливості; — звичка до рівності в правах та свободах; — неприйняття свавілля та беззаконня; — спроби до відновлення порушеного права.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 256; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.163.195.125 (0.018 с.)