Моральний аспект взаємовідносин вчителя з батьками учня.

“Моральні аспекти відносин вчителя з батьками учнів”

Далі в рефераті я постараюся розкрити вимоги кодексу професійної етики стосовно батькам учнів для встановлення плідного педагогічного співробітництва із нею.

1. Необхідність співпраці педагога і батьків які у рамках педагогічного процесу

Отже, одне з значимих професійні обов'язки вчителя – це організація такої співпраці з батьками учнів, щоб він доповнювало його педагогічні дії, становлячи специфічну сферу батьківського впливу. У систему відносин “вчитель – батьки учнів” вчитель втягується об'єктивної необхідністю і самими умовами здійснення педагогічного процесу. Цю систему відносин здатна функціонувати і безпосереднього контакту її приватників, що їх пов'язує учень як об'єкт взаємовпливу. Відносини “вчитель – батьки учнів” є значимий педагогічний чинник, який надає велике вплив на моральну життя учнів.

Здійснення провідну роль вчителя у співпрацю з батьками учнів представляє значну труднощі. Морально-педагогический чинник у формуванні цих відносин відіграє.

Ще одну важливу обставину, які мають прийматися до уваги щодо моральних відносин зі школи і сім'ї: школа чи розвиває моральні якості дитини, закладені у сім'ї, чи змушена його перевиховувати. У обох випадках педагог повинен знати сімейну моральну ситуацію, як батьки – знати нравственно-педагогические вимоги вчителя.

2. Причини протиріч між вчителем історії та батьками учнів

Тим більше що, які завжди вчителю вдається здійснювати провідної ролі спільно з батьками учнів, через ту причину, що вчитель немає ніякої владою крім свого морального авторитету, і навіть бо їм доводиться налагоджувати доцільні контакти із будь-якими батьками. Серед інших причин можуть називатися разобщённость між вчителем історії та батьками учнів чи його недоброзичливі відносини. Разобщённость виникає через відсутність контактів, невизначеності уявлення вчителя батьків учня і тих, своєю чергою, про вчителя.

Суперечності між вчителем історії та батьками учнів виникають сумніви з різних причин. У тому числі разобщённость інтересів; велика кількість обов'язків, що висуваються сторонами друг до друга; відмінність типів ставлення людини-спеціаліста до дитині; різні рівні педагогічної кваліфікації. Постараюся конкретизувати ці аспекти нижче.

Непомерно дуже багато обов'язків, що висуваються сторонами у самій загальної формі без обліку можливостей та обстановки, з їх нездійсненності практично ведуть до нерозумінню, невдячності, досаді. З іншого боку, підвищений рівня вимог свідчить про статус вчителя, рівні очікувань від цього.

Різниця типів відносин і до дитині випливає з відмінності інститутів зі школи і сім'ї – вони є різні соціально-психологічні групи з різноманітними функціями й рівнішими стосунками. Представники різних груп починають взаємодіяти між собою, зберігаючи щодо учня що встановилися і звичні (для своєї групи) зв'язку й стереотипи. Ці протиріччя посилюються у разі, коли вчитель – формаліст і розглядає своєї діяльності як службу, встановлюючи з учнями лише ділові взаємини Юлії. Батьки і близькі ж виявляють людський підхід до дитині, увага фахівців і турбота про нього – це моральна потреба. Батьки учнів що неспроможні не погоджуватися з сухим ставленням вчителя до учня, вчителю ці претензії і переживання батьків здадуться надмірними. Через різною природи підходи до учням може виникнути невдоволення сторін, якщо вчитель не зуміє зрозуміти й врахувати своєї діяльності переживання і справдилися побоювання батьків за там долю своєї дитини. Іншому вчителю складно стати цього разу місце батьків і усвідомити, що запрошення до школи може викликати у ній цілий переполох, хвилювання батьків тощо. Іноді протиріччя такого роду виникають через різної інформованості про дитині: батькам відоміший життя їх дитини поза школи, вчителю ж відома шкільна успішність, поведінка під час уроків і у школі взагалі.

Різний рівень педагогічної підготовки батьків та їхні вчителі він може викликати протиріччя. Різний рівень компетентності у сенсі цілей, завдань і методів виховання і навчання породжує розбіжність поглядів, створює вчителя невиправдане прагнення домінувати у питаннях навчання і виховання, нешанобливо ставитися до думки з іншого боку, що перешкоджає контакти, й початкову потреба у співробітництві.

Причини протиріч між вчителем історії та батьками учнів, здатні завадити встановленню педагогічно доцільних контактів, містять чинники, які найчастіше може бути пом'якшені.

3. Вимоги щодо поведінки вчителя під час встановлення їм контактів із батьками учнів

Педагогічна мораль передбачає виявлення цих вимог до постаті вчителя, що є педагогічно доцільними і необхідними під час встановлення їм контактів із батьками учнів. У тому числі виділяються:

· Свідомість і моральна перед батьками учнів за результати навчання і виховання.

· Пошук контактів із батьками учнів та усвідомлення своєї громадянської відповідальності за організацію такої співпраці. Вже підкреслювалося, що батьки учнів і саме вчителі – це дві сторони, взаємно відповідальні виховання дитини перед суспільством. Педагогічна доцільність цієї вимоги полягає в необхідності всебічної інформації про дитині і обліку їх у роботі вчителя, і навіть на необхідності подолання різнобою у вимогах стосовно дитині між сторонами. У цьому контакти вчителя з батьками учнів мають нести постійний характер. Причини небажання вчителя встановлювати контакти з батьками учнів можуть лежати у сфері високої самовпевненості у педагогічних можливостях, байдужості, відсутності почуття свідомості людини та відповідальності.

· Недопущення образи батьківських почуттів необгрунтованої оцінкою здібностей, успішності поведінки дітей. Адже всіляка недбалість і упередженість в судженнях дітей ними переживається і передається своїх батьків, які чуйно реагують цього. Учитель зобов'язаний давати учням тільки об'єктивне характеристику. Коли класний керівник осведомлён про сімейних традиції й уміє зрозуміти батьківські почуття, він говорить про дитині шанобливо й зі знанням справи, набуваючи в батьків союзників у навчанні й вихованні.

· Підвищення авторитету батьків на очах дітей, вміння оцінити й показати дітям найважливіші якості їхніх батьків. До того ж педагогічна доцільність цього велика – вчитель прилучає дітей до важливою боці моральності, що їх замислитися, з якими цікавими та поважними людьми вони живуть. Іноді вчителю, щоправда, доводиться вдаватися до зусиллям, щоб подолати відчуження, що міг виникнути відносин між дитиною та її батьками. Учитель, який зміг спричинити зростання авторитету батьків на очах своїх дітей, піднімає і свій авторитет.

· Тактичное пред'явлення необхідних вимог до батьків з метою поліпшення виховання і вдосконалення педагогічних поглядів їхніх батьків, але не матимуть перекладання ними своїх зобов'язань. Це означає, що батьки можуть у чимось помилятися, здійснювати непедагогические дії, щось нехтувати вихованням дітей, слідувати застарілим поглядам – і саме вчителі із міркувань співробітництва уряду і створення сприятливих умов педагогічного процесу має допомогти розвивати педагогічну культуру батьків, пояснювати їм зло педагогічної безграмотності стосовно їх дитині. Однак цьому вчитель ні намагатися перекласти свої обов'язки на батьків, тому що цим він розписується у власній педагогічному безсиллі і небажанні відповідати за учня.

· Аналіз критики батьків учнів стосовно вчителю. Педагогічна мораль жадає від вчителя доброзичливого ставлення до зауважень батьків на його адресу. Хоча психологічно вчителю які завжди приємно буває чути критичні зауваження, оскільки багато їх висловлюють мало інформовані у педагогіці взагалі. Критика від батьків учнів набуває конкретніший і ділового характеру, коли вчитель сам організує батьків неї, переконавши в тому, що слід знати їхню думку у тому, правильно його розуміють учні й батьки, чи є промахи у створенні педагогічного процесу. Вимогливий себе вчитель із розвиненою самокритикою завжди знайде в зауваженнях батьків щось корисне. Тим паче, що за відсутності критики невдоволення батьків зберігається, наводячи до взаємному нерозумінню і недовірі до авторитету вчителя. У остаточному підсумку батьки мають оцінювати і позитивні властивості педагога.

Укладання

Виділення у системі моральних відносин підсистему «вчитель – батьки учнів» розмірковує так, що сім'я є безперечно найважливішим джерелом формування моральних позицій дитини, закріплення його морально-психологічних установок. У сім'ї в дитини формуються початкові ставлення до цілі й сенс життя, ціннісні орієнтації, моральні і соціальні потреби тощо. Тому вчитель має знати, які моральні уявлення сформовані в дитини, за яких відбувалось це формування.

Характер взаємовідносин батьків та вчителів не можна становити як повне порозуміння і безконфліктне співдружність, попри спільність їх цілей і завдань. Педагогу важливо налагодити контакти з батьками учнів, зробити їх союзниками у вихованні. У оптимальному варіанті педагог має стати частиною сімейної микросреды (як найближчий порадник батьків на питаннях навчання і виховання їхніх дітей), як батьки учня – частиною його шкільної микросреды (як учасники загального педагогічного процесу).

4. Етичні проблеми педагогічної творчості (диференційований підхід).

У статті досліджуються особливості розвитку педагогічної творчості, та розкрито основні етичні проблеми педагогічної творчості у процесі професійної діяльності.

Швидкі темпи розвитку суспільства щодня ставлять перед сучасним педагогом все нові і нові вимоги, котрі потребують систематизації здобутих знань, які дають змогу розкрити взаємозв’язок людини з природою, особливості входження індивіда в соціум та розширення власного професійного світогляду.

Рівень творчості педагога визначає його рівень інтелектуального, морального розвитку, що дає змогу знайти свій життєвий шлях та направити свої творчі здібності у потрібне русло.Правильно віднайдений життєвий шлях приносить людині щастя у житті, підносить його над життєвими турботами.

Особистість, котра обирає життєвий шлях педагога на початку свого сходження по сходинкам кар’єрного зростання зустрічається з рядом різноманітних проблем. Однією із них є входження молодого викладача в педагогічний колектив. Проблема полягає у тому, що йому важко здобути авторитет у досвідчених педагогів, вважаючи, що через брак досвіду та практики не зможе працювати на рівні досвідчених викладачів. Часто проблемою стає те, що молодих викладачів з їхніми новими поглядами, ідеями, методами викладання не приймають. І саме через це багато молодих педагогів наскільки поринають у світ особистих переживання, що полишають педагогічну кар’єру і починають шукати свій новий життєвий шлях в якому вони зможуть втілити в життя нові ідеї, де їх підтримають і зрозуміють.

Аналізуючи ряд літературних джерел, дійшли висновку що у науці не існує точного твердження стосовно педагогічної творчості, одні дослідник вважають, що це формування педагогічного досвіду на основі раніше здобутого, інші ж вважають, що це внесення нових ідей у навчальний процес в результаті чого формується людина, котра здатна самостійно мислити, приймати рішення, втілювати свої ідеї у життя.

Проблема педагогічної етики у наш час є досить актуальною, оскільки саме етичні правила у професійній сфері дають підказки в якому напрямі педагогу працювати і реалізувати власні задуми. Сучасні вимоги передбачають переосмислення застарілих пріоритетів до особистості вчителя. Сьогоднішня діяльність педагогічного працівника зумовлена розкриттям творчих здібностей вихованців, учнів, слухачів, а також впровадженням авторських, новітніх методик викладання, що допоможуть розкрити «креативні» здібності багатьох учнів. Нестандартний тип викладання дає в наш час більше результатів, ніж традиційні методи навчання. Побутує поняття, що педагогічна діяльність є типовою, заформалізованою, але насправді вона є індивідуальною, творчою. Педагог не досягне бажаного результату, якщо не зможе зацікавити учнів, навчальний процес не дасть результатів у такому випадку.

Аналізуючи сучасну підготовку педагогів до творчої діяльності можна підкреслити вимоги суспільства, реформування освіти в Україні, підвищення рівня розвитку психолого-педагогічної науки – все це та багатого інших чинників вимагають творчої педагогічної діяльності від сучасних педагогічних кадрів. Але, на жаль, не вперши ми зустрічаємося із проблемою, коли студенти педагогічних ВУЗів не готові до практичної педагогічної діяльності. Проблема полягає у протиріччях педагогіки та психологічній готовності студентів до майбутньої діяльності. Більшість з них не готові до пошуку нових підходів викладання, чи новаторства, впровадження нових, цікавих ідей у навчальний процес, і досить часто психологічні проблеми становлення майбутніх педагогів є причиною їх пригніченості, та розгубленості, не впевненості у собі.

Аби розширити свій професійний кругозір, молодому педагогу необхідно якомога більше спілкуватися із досвідченими педагогами, переймати досвід, доповнюючи його знаходити щось нове, ще не досліджене, не впроваджене.

Незважаючи на хаос у суспільстві, діяльність педагога має бути зрівноважена, має приносити задоволення. Використовуючи інноваційні технології в навчанні, викладач не повинен забувати про власну індивідуальність, і підходити до роботи творчо. Завдання, що постає перед ним це розкрити яскравий світ речей, що оточує вихованців та учнів, зацікавити якомога більше коло слухачів. Та донести до них, що чим більше вони цікавляться, тим швидше розвиваються, тим більше шансів віднайти себе у цілому світі професій. Педагог має підійти до своєї роботи творчо, цікаво, залучаючи таким чином дітей до своєї діяльності. Творча діяльність педагога має бути побудована таким чином, щоб кожна дитина відчула себе особливою, відчула себе потрібною частинкою у цьому важливо навчальному процесі, тільки тоді вона проявить цікавість до даного предмету і з задоволенням буде розширювати свій світогляд, тому що викладач зміг її зацікавити, знайти підхід до колективу, до кожного учня.

Ми дуже часто орієнтуємося на європейські стандарти освіти, так саме звідти прийшло це віяння новаторства. Адже саме звідки прийшли вимоги до підготовки професійно-компетентного фахівця, із застосуванням індивідуальних методів викладання, котрі б могли б розвинути практичне мислення у вихованців. Одним із показників професійного рівня розвитку педагога є рівень педагогічної етики. Саме він дає можливість визначити наскільки особистість готова до професійної діяльності.

Важливо також підмітити, що викладач передаючи досвід наступним поколінням, в-першу чергу повинен сам досягнути відповідного рівня розвитку. Оволодіння відповідним рівнем розвитку професійної педагогічної етики є одним із них. Саме оволодіння даними нормами дасть можливість сформулювати такі поняття як педагогічний обов’язок, честь та гідність, благородність, відповідальність перед суспільством. Дані поняття не прописані у Конституції України чи в посадових обов’язках, але вони викарбувані у підсвідомості викладача, і якщо людина гідна своєї справи, вона ні за яких умов не приступить дані табу, оскільки для неї моральний, професійний, етичний обов’язок понад усе.

Якщо ж говорити про діяльність педагога вищої школи, то важливо відмітити, що етичні проблеми педагогічної діяльності у вищій школі дещо різняться. Педагог працює із студентами, це в деякій мірі вже сформовані особистої, які знають чим хочуть займатися у житті надалі. Роль викладача у навчальному процесі полягає у підготовці гідного фахівця, котрий зможе втілити на практиці здобуті знання, також стосунки між викладачем та студентом будуються більш демократичні, педагог виступає як керівник у навчальному процесі, або ж як консультант. Важливо відмітити, що етичні проблеми з якими може зіткнутися педагог у процесі педагогічної діяльності – це розходження думок, в такому випадку дискусія ведеться на гідному рівні, із повагою до думки студента, демократичні стосунки. Оскільки особистість студентів вже сформована, не зважаючи на товариські стосунки із викладачами, все ж на першому рівні стоїть повага. Із педагога вищої школи не знімається педагогічна творчість, він теж має шукати і втілювати у життя нові методи викладання, віднаходити цікаві не вивченні ділянки у тій чи іншій дисципліні, аби якомога більше надати інформації студентам, щоб вони в подальшому із зацікавленістю самостійно продовжували вивчати цікаві факти.

Викладач не може бути готовий до будь-яких негараздів у процесі творчої педагогічної діяльності, все приходить з досвідом. Головне не втрачати надію, постійно самостверджуватися, але ні в якому разі не за рахунок приниження інших. Педагоги-новатори були у всі часи — це і є запорука прогресу, не варто зупинятися на досягнутому. Педагог має постійно підвищувати рівень педагогічної майстерності, рівень педагогічної творчості, лише тоді, коли його праця пустить коріння, і дасть перші плоди, він має право називатися «Педагогом» з великої літери. Ми маємо пишатися тим, що ми виховуємо, навчаємо, передаємо досвід наступним поколінням. Тож зростайте професійно, гідно приймайте будь-які поразки, нехай вони лиш роблять вас сильнішими.

Семінар з дитинознавства

Завдання№1