Досягнення математики у Київському університеті

Розвиток “цариці наук” в університеті можна поділити на декілька періодів, кожен з яких визначається як особливостями тематики досліджень, методологією наукового пошуку, так і, не в останню чергу, яскравими особистостями – лідерами, що згуртовували навколо себе колективи науковців, які прийнято називати науковими школами. Добре відомою світовій математичній спільноті є алгебраїчна школа, засновником якої на початку ХХ століття виступив видатний математик і механік професор Д.О. Граве. Його знаменитий семінар, на якому, зокрема, вивчалися проблеми теорії груп, теорії алгебраїчних чисел.

Д.О.Граве підтримував тісні творчі зв’язки зі своїми німецькими колегами. Регулярно їздили до Німеччини його учні. Тому досягнення Київської алгебраїчної школи були добре відомі. Деякі з них були вражаючими. Наприклад, О.Ю. Шмідт, будучи студентом 4 курсу написав підручник з теорії груп – перший у світовій літературі.

На жаль, революція, громадянська війна, важкі умови життя, тимчасова ліквідація університетів зруйнували Київську алгебраїчну школу. Її кращі представники виїхали до Росії і заснували свої наукові школи. З алгебраїстів залишилися лише Д.О. Граве і М.П. Кравчук.

Своїм другим народженням алгебраїчна школа Київського університету багато в чому завдячує професору Л.А. Калужніну, який у 1956 році переїхав з Берліна до Києва, принісши з собою традиції і математичну культуру кращих університетів Франції та Німеччини.

Інтереси науковців алгебраїчної школи охоплюють широкий спектр проблем. У 60-і роки минулого століття основними напрямками досліджень були теорія груп та теорія груп перетворень, абстрактна теорія Галуа, топологічна алгебра, математична лінгвістика, теорія автоматів. З середини 60-х почалися дослідження з теорії зображень. У наступні роки в коло інтересів співробітників кафедри алгебри та математичної логіки включаються теорія груп підстановок, структурна теорія кілець, теорія алгебр Лі.

Визначним здобутком київських алгебраїстів став розвинутий ними метод "матричних задач", який поступово перетворився в один iз найефективних засобiв як обчислення, так i якiсного дослiдження зображень.

Понад 60 років функціонує започаткована М.М. Боголюбовим Київська школа нелінійної механіки, диференціальних рівнянь та математичної фізики. Значною мірою саме завдяки цій школі Київ став відомим в усьому світі науковим математичним центром.

Особливо інтенсивно теорія диференціальних рівнянь в Київському університеті почала розвиватись після створення у 1945 році на механіко-математичному факультеті кафедри інтегральних та диференціальних рівнянь.

Теорія рівнянь з частинними похідними та її застосування переважно розвивалися на кафедрі математичної фізики.

 

Харківський університет

Харківський національний університет - один з найстаріших університетів східної Європи, офіційно відкритий 29 січня 1805, проте статут підписаний імператором роком раніше. Найстаріший університет в тодішній Малоросії і другий в нинішніх кордонах України після польського Львівського. П'ятий університет Російської імперії після Віленського, Дерптського, Московського та Санкт-Петербурзького.

У радянський час і перші 8 років незалежності України носив повна назва Харківський державний університет ордена Трудового Червоного Прапора імені О. М. Горького (з моменту смерті Горького), з 1988 року орденів Жовтневої Революції і Дружби народів. З 1999 року називається Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

17 січня (29 січня н. Ст.) 1804 Олександром I було підписано указ про відкриття в Харкові Імператорського університету. Головна заслуга в підставі Харківського Університету належить В. Н. Каразіну. У ті часи Харків був досить незначним губернським містом, і лише виняткова енергія дозволила Каразіну реалізувати свою ідею. Він переконав місцевих жителів робити пожертвування, що і створило матеріальну базу Університету, якому були передані казенні будинки губернатора і віце-губернатора. У 1907 році в Харкові відкрито пам'ятник Каразіну, неодноразово змінював місце розташування; з 2004 року він перебуває перед будівлею університету.

Першим попечителем Харківського університету став поляк, граф Северин Потоцький. Він же повністю підібрав професорський склад для університету.На базі університету було створено перше в Харківській губернії періодичне видання - «Харьковский еженедельник» (1812).Структура університету включала в числі інших «відділення фізичних і математичних наук». У 1805 році в Університет надійшло всього 57 чоловік, а в 1835 - вже 263. Протягом перших ста років більшу частину випускників становили юристи та лікарі.У 1807 році був створений зоологічний кабінет, нині Музей природи університету. Першим хранителем кабінету був професор ботаніки Ф. А. Делавінь.

З 1816 року доглядачем кабінету був призначений студент В. М. Черняєв, згодом професор ботаніки. У 1826-1838 роках кабінетом завідував професор І. А. Криницький. Пізніше зоологічним кабінетом завідував професор фізіології І. О. Калениченко, професор ботаніки В. М. Черняєв, професор зоології А. В. Чернай та інші. [1]

У період 1920-1921 років університет називався Академія теоретичних знань, а в 1921 був реорганізований в Харківський інститут народної освіти (ХІНО), що існував до 1933 року.

Основним завданням ХІНО була підготовка вчителів для середньої школи. Ця задача не вимагала від викладачів глибокої підготовки та інтенсивної наукової роботи. Щоб уникнути наукової деградації викладачів вищої школи, на Україні формується мережа науково-дослідних кафедр, які виникли при вищих навчальних закладах, де вони могли отримати хоча б елементарну базу, але були відділені від навчального процесу і ставали самостійними установами. Таким чином, в Харкові восени 1921 року було засновано 38 науково-дослідних кафедр. У 1929 році на базі науково-дослідних математичних кафедр був заснований Український інститут математичних наук, який через деякий час отримав назву Українського науково-дослідного інституту математики і механіки, а з 1934 року до цієї назви були додані слова «при Харківському державному університеті».