Правила оформлення списку використаних джерел 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правила оформлення списку використаних джерел



Документ «Вимоги оформлення дисертацій та авторефератів дисертацій», що може служити орієнтиром у процесі оформлення магістерської роботи, пропонує список використаних джерел оформлювати одним із способів:

- у порядку появи посилань у тексті;

- в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

- у хронологічному порядку.

Втім, найдоцільніше перелік використаних у магістерській роботі джерел розміщувати в вигляді нумерованого списку в алфавітному порядку за першими літерами прізвищ авторів чи назв.

У нумерації використаних джерел використовують лише арабські цифри.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з видавничої і бібліотечної справи ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

Для наведення в списку використаних джерел необхідними елементами бібліографічного опису документа (використаного джерела) є:

для книги: прізвище та ініціали автора (авторів), заголовок, підзаголовкова назва (якщо є), відомості про відповідальність за документ, місце видання, назва видавництва, рік видання, загальний обсяг документа;

для статті з журналу: прізвище та ініціали автора, заголовок, відомості про відповідальність за зміст документа, а також опис журналу, що складається з його назви, року видання, номера, сторінок, на яких розміщено статтю [Див. рисунок 1].


 
 

 


Рис. 3 – Елементи бібліографічного опису використаних джерел

Не можна забувати, що ім’я автора (першого автора) на початку бібліографічного опису наводять у формалізованому вигляді: спочатку прізвище, потім ім’я (можливо ім’я та по батькові) у вигляді ініціалів або псевдонім. Тільки у відомостях про відповідальність є можливість зазначити інформацію про особу, що несе інтелектуальну чи іншу відповідальність за документ, у такому вигляді, як вона представлена в документі – на титульному аркуші, у назві статті тощо. Між прізвищем та ініціалами, а також між ініціалами обов’язково має бути пробіл.

Новий стандарт вимагає чіткого розрізнення граматичної і приписаної пунктуації (тобто розділових знаків між зонами бібліографічного опису та їх елементами). Для такого розрізнення застосовують проміжок в один друкований знак – пробіл – до і після приписаного знака. Виняток становлять: крапка і кома – проміжки ставлять тільки після них, а також квадратні і круглі дужки, які виділяються проміжками лише ззовні. Знаки крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться.

Приклади застосування дужок в бібліографічному описі:

квадратні: [та ін.]

круглі: (Життя славетних)

Найчастіше в бібліографічних описах використовуються такі знаки приписаної пунктуації:

: – двокрапка – перед підзаголовковою назвою, назвою видавництва;

/ – навскісна лінія, або слеш (від англ. slesh) – перед відомостями про відповідальність;

[ ] – квадратні дужки – для позначення відомостей, не наведених на титулі;

; – крапка з комою – для відокремлення відомостей про місцезнаходження частин документа, вміщених у двох і більше томах (випусках, номерах) серіального (багатотомного чи серійного) документа.

У бібліографічному описі джерел як знак приписаної пунктуації використовують лише довге тире «—», виділене з обох боків пробілами, що в програмі Word Microsoft Office вводиться натисканням комбінації клавіш Alt+Ctrl+Num–.

Джерелом інформації для складання бібліографічного опису є документ в цілому. Головним джерелом інформації є елемент документа, який уміщує основні вихідні відомості – титульний аркуш, титульний екран, етикетка, наклейкатощо.

Необхідні відомості, не зазначені на титулі, наводяться у квадратних дужках, наприклад:

/ [голов. ред. В. Пилипенко]

[б. м.] (без місця)

[б. в.] (без видавництва)

Квадратні дужки застосовуються у межах однієї зони. Якщо суміжні елементи опису відносяться до різних зон, кожен елемент береться в квадратні дужки, наприклад:

Соціологія: підручник / [В. М. Васильченко, О. В. Федорчук]. — [2-ге вид. переробл., допов.].

Відомості, що відносяться до назви (підзаголовкова назва), вміщують інформацію, яка розкриває та пояснює основну назву, відомості про вид, жанр, призначення твору тощо: підручник, навчальний посібник, хрестоматія, книга для вчителя, монографія тощо.

Перед підзаголовковою назвою ставлять знак «двокрапка», що виділяється з обох боків пробілами. Перші слова відомостей, що відносяться до назви, та відомостей про відповідальність записуються з малої літери. Винятком є загальне позначення матеріалу (див. нижче) та будь-які назви в усіх областях опису.

Відомості, що відносяться до назви, можуть бути різнорідними або однорідними. Різнорідні відомості чи групи різнорідних відомостей, що відносяться до назви, наводять зі знаком «двокрапка», що передує їм. Однорідні відомості розділяють між собою тими самими розділовими знаками, які наявні у джерелі інформації:

Роздивись та розкажи: бесіди за малюнками: для тих, кому чотири, п’ять, шість…

Україна – Німеччина: розвиток законодавства в рамках європейського права: матеріали семінару

Однак, якщо у джерелі інформації однорідні відомості підзаголовкової назви розділені крапками, в описі їх наводять через кому. За відсутності розділових знаків у джерелі інформації ці відомості також розділяють комами:

У країні журавлів: новели, етюди, оповіді

Редакторська справа: проблеми майстерності: зміст, форма, нюанси

У тому випадку, якщо у джерелі інформації уміщено більше однієї назви, одну з них, вибрану за визначеними правилами (за тематичним принципом, наведену першою, виділену якимось чином) наводять в описі як основну назву, а іншу – як підзаголовкову. Другу назву завжди наводять з великої літери (на відміну від інших відомостей, що відносяться до назви), і слова в ній не скорочують:

За сестрою [Текст]: Козацька помста

Ясна зірниця світова [Ноти]: Богданів марш

Зоряниця [Образотворчий матеріал]: (Язицька Зірка-Чарівниця)

Новий стандарт унормував використання в якості джерел різноманітних електронних ресурсів, у тому числі ресурсів мережі Internet. У зв’язку з цим до зони назви і відомостей про відповідальність уперше введено новий факультативний елемент – загальне позначення матеріалу, який необхідно подавати в описі документів різних видів, вибираючи із наведеного в національному стандарті ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 списку один із відповідних термінів:

відеозапис

звукозапис

образотворчий матеріал

карти

комплект

мікроформа

мультимедіа

ноти

предмет

рукопис

текст

шрифт Брайля

електронний ресурс

Із перелічених термінів обирають один. Перевагу віддають позначенню фізичної форми, в якій представлено матеріал. Наприклад, якщо образотворчий матеріал представлено у формі електронного ресурсу, як загальне позначення матеріалу зазначають його форму.

Загальне позначення матеріалу наводять після основної назви з великої літери у квадратних дужках:

Дитячі образи в живописі [Образотворчий матеріал]

Антологія лемківської пісні [Ноти]

Харківська область [Карти]

Україна 2013: події, документи, факти [Електронний ресурс]

Зокрема, обов’язковим є позначення електронного ресурсу, а також режиму доступу до джерела з мережі Internet (адреси сторінки):

Андрущенко В. П. Реальність освіти: проблема деміфологізації [Електронний ресурс] / В. П. Андрущенко // Практична філософія. — 2001. — №1 (2). — С. 185–197. — Режим доступу до журналу: http://sofy.kiev.ua/pf2/andru.htm.

Якщо в конкретному інформаційному масиві переважають документи одного виду, – а саме так зазвичай і є в списку використаних у магістерській роботі джерел, – загальне позначення матеріалу може бути випущеним. Так, якщо у списку переважають текстові документи (книги, статті тощо), позначення [Текст] в їх описах можна не наводити.

Особливу увагу слід звернути на особливості оформлення відомостей про відповідальність. У новому стандарті, за міжнародною практикою бібліографічних записів, у заголовках творів одного, двох і трьох авторів зазначається прізвище лише першої особи без слів «та ін.» Причому, воно обов’язково повторюється у зоні відповідальності за видання у точності до форми запису на титульному аркуші. Тобто, якщо на титульному аркуші (або в заголовку статті) ініціали (чи імена повністю) вказано перед прізвищами авторів, у такому порядку вони мають бути наведені і в відомостях про відповідальність.

Відомості про відповідальність мають містити інформацію про переклад з іноземної мови та перекладача, упорядників, склад редакційної колегії, відомості про головного/наукового/літературного редактора тощо.

Відомості про видавця (видавництво) мають статус обов’язкового елемента бібліографічного опису. Відомості про видавничі функції організації, виражені словами «видавництво», «видавничий дім», «видавнича організація», «видавець» тощо, випускають при наявності власної назви, але зберігають, якщо ім’я (найменування) видавця і ці слова граматично пов’язані. Відомості про форму власності видавця (АТ, ВАТ, ТОВ, ЗАТ, LTD, Inc. тощо) зазвичай випускають:

 

У джерелі інформації В описі
Видавництво «Дніпро» : Дніпро
ВАТ «Білоцерківська друкарня» : Білоцерківська друкарня
ЗАТ «Броварська друкарня» : Броварська друкарня
ТОВ «Літопис-ХХ» : Літопис-ХХ
Видавнича агенція «Проспект» : Проспект
Видавничий дім «Всесвіт» : Всесвіт
Видавництво ім. Олени Теліги : Вид-во ім. Олени Теліги

 

Рік видання наводиться обов’язково, навіть тоді, коли відомості про нього відсутні. У такому випадку встановлюють приблизну дату і зазначають її в квадратних дужках зі знаком запитання, наприклад: [1951?].

Рік видання наводиться лише цифрами, без слова «рік» чи літери «р».

Наведемо пояснення щодо оформлення бібліографічного опису різних видів джерел.

Один автор: спочатку пишуться прізвище та ініціали автора, потім назва книги. Після двокрапки, виділеної з обох боків пробілами, наводяться відомості, що відносяться до назви. Потім, після slash повторно вказується ім’я автора в тій самій формі, яка наведена на титульному аркуші чи в іншому місці джерела. Крапка, тире, місто видання, двокрапка, назва видавництва, кома, рік видання (лише цифри!), крапка, тире, кількість сторінок, літера «с», крапка.

Євдокимов В. І. Педагогічні завдання в системі професійної підготовки вчителя: навч. посібник / В. І. Євдокимов. — Харків: ХОНМІБО, 2009. — 246 с.

Грушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу / Марко Грушевський; кер. проекту проф. Лідія Дунаєвська; упор. тексту і автор післямови Ярослава Левчук; упор. ілюстративного матеріалу Валерія Грушевська. — К.: Либідь, 2006. — 256 с.

Юр’єва К. А. Науково-педагогічна практика магістрантів: м етодичні рекомендації для викладачів і магістрантів педагогічних університетів / К. А. Юр’єва; Харк. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди. — Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2009. — 159 с.

Два чи три автори: спочатку пишуться прізвище та ініціали першого автора, потім назва книги. Після двокрапки, виділеної з обох боків пробілами, наводяться відомості, що відносяться до назви. Потім, після slash вказуються імена всіх авторів у тій самій формі, яка наведена на титульному аркуші чи в іншому місці джерела. Крапка, тире, місто видання, двокрапка, назва видавництва, кома, рік видання (лише цифри!), крапка, тире, кількість сторінок, літера «с», крапка.

Прокопенко І. Ф. Педагогічні технології в підготовці вчителів: навч. посібник / І. Ф. Прокопенко, В. І. Євдокимов. — Харків: Колегіум, 2013. — 364 с.

Чотири автори: спочатку наводиться назва видання і всі відомості, що відносяться до назви. Після slash в зоні відомостей про відповідальність вказуються імена всіх чотирьох авторів у тій самій формі, яка наведена на титульному аркуші чи в іншому місці джерела. Крапка, тире, місто видання, двокрапка, назва видавництва, кома, рік видання (лише цифри!), крапка, тире, кількість сторінок, літера «с», крапка.

Педагогічний експеримент: навч. посіб. / Євдокимов В. І., Агапова Т. П., Гавриш І. В., Олійник Т. О.; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. — Харків: ОВС, 2001. — 148 с.

Підготовка вчителя в умовах євроінтеграції: навч. посібник / В. І. Євдокимов, Г. Ф. Пономарьова, Л Д. Покроєва, В. В. Луценко. — Харків: ХОНМІБО, 2006. — 204 с.

П’ять і більше авторів: спочатку наводиться назва видання і всі відомості, що відносяться до назви. Після slash в зоні відомостей про відповідальність вказуються імена перших трьох авторів у тій самій формі, яка наведена на титульному аркуші чи в іншому місці джерела й зазначається «та інші». Крапка, тире, місто видання, двокрапка, назва видавництва, кома, рік видання (лише цифри!), крапка, тире, кількість сторінок, літера «с», крапка.

Вища освіта України і Болонський процес: навч. посіб. / за ред. В. Г. Кременя; авт. кол.: М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук та ін. — К.: Освіта, 2004. — 384 с.

Статистические методы в педагогических исследованиях высшей школы: [учеб. пособие] / С. Т. Золотухина, М. П. Згурская, Е. Н. Ионова и др. — Харьков: ХНПУ имени Г. С. Сковороды; НТУ «ХПИ», 2012. — 161 с.

Без автора: наводиться назва видання та відомості, що відносяться до назви. У зоні відомостей про відповідальність наводиться інформація про упорядника, склад редколегії, головного/наукового/ літературного редактора тощо. Після цього за загальними правилами вказується місце видання, назва видавництва та кількість сторінок.

Жива бібліотека «Ініціативи Розмаїття»: посіб. для організаторів / упорядник Луа Потт’є. — К.: Інжиніринг, 2010. — 40 с.

Болонський процес в дії: матеріали «Круглого столу», проведеного Інститутом вищої освіти АПН України та редакцією тижневика «Освіта» (травень 2004 р. – лютий 2005 р.) / відповід. за випуск проф. І. І. Тимошенко; за ред. О. С. Коноваленко, Б. І. Корольова. — К.: Вид-во Європ. ун‑ту, 2005. — 98 с.

Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: зб. наук. праць / за заг. ред. проф. В. І. Євдокимова і проф. О. М. Микитюка; Харк. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди. — Харків ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2013. — Вип. 40. — 256 с.

Матеріали Х науково-практичної конференції молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень»(24–25 жовтня 2013 р., м. Харків) / за заг. ред. голови ради молодих учених, канд. пед. наук, доц. К. А. Юр’євої. – Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2013. – 124 с.

Дисертації описуються за загальними правилами. Слід звернути увагу на те, що після назви й двокрапки наводяться підзаголовкова назва «дисертація на здобуття наукового ступеня…» (можна в скороченому вигляді: «дис.. …») та обов’язково вказується науковий ступінь, на здобуття якого претендує дисертант – кандидата чи доктора, а також галузь наук. Після цього вказується шифр і назва спеціальності, за якою виконано дисертацію. Далі, після slash вказується прізвище й повністю ім’я та по батькові дисертанта, місто виконання дослідження, рік та кількість сторінок.

Гавриш І. В. Теоретико-методологічні основи формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності: дис.... доктора пед. наук: [спец.] 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Гавриш Ірина Володимирівна. — Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2005. — 572 с.

Автореферати дисертацій описуються так само, як і дисертації, тільки в підзаголовковій назві вказується: «автореферат дисертації…» («автореф. дис.»).

Бондаренко Т. М. Підготовка дітей до школи як педагогічна проблема в теорії і практиці вітчизняної педагогіки (друга половина ХХ століття): автореф. дис. … канд. пед. наук: [спец.] 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Бондаренко Тетяна Миколаївна. — Луганськ: Луганський нац. пед. ун-т імені Тараса Шевченка, 2008. — 20 с.

Якщо немає можливості встановити, яка частина імені автора є прізвищем, ім’я автора вказують у формі, зазначеній на обкладинці автореферату:

Лу Шаньшань Підготовка вчителів початкової школи в Китайській народній республіці: автореф. дис. … канд. пед. наук: [спец.] 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Лу Шаньшань. — Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2012. — 20 с.

При виконанні бібліографічного опису дисертації чи автореферату дисертації необхідно вживати нормативного скорочення слів.

Таблиця 3

Приклади ненормативних та нормативних скорочень

у бібліографічних записах

Ненормативні скорочення Нормативні скорочення
к. пед. н. канд. пед. наук
к. фіз. вих. і спорту канд. наук з фіз. виховання і спорту
к. т. н. канд. техн. наук
к. ф.-м. н. канд. фіз.-мат. наук
к. психол. н. канд. психол. наук
д. б. н. д-р біол. наук
д. фіз. вих д-р наук з фіз. виховання і спорту

Частина книги, періодичного, продовжуваного видання. В описі статті з журналу чи збірки, частини книги тощо спочатку за загальними правилами описується сама стаття (прізвище та ініціали автора, назва, slash, відомості про авторів). Далі ставиться подвійний slash «//» для позначення того, що описана стаття (розділ, підрозділ книги тощо) є частиною більшого видання. Після цього за загальними правилами описується збірка чи книга та вказується, на яких сторінках міститься стаття. Для опису журналу чи газети наводять назву видання (з великої літери без лапок, слів «журнал», «газета» тощо), вказують рік, номер, сторінки, на яких розміщено статтю. Між елементами опису (назва, рік, номер, сторінки) ставлять крапку та тире.

Сухомлинська О. Деякі питання етимології педагогічного знання / Ольга Сухомлинська // Шлях освіти. — 2001. — № 1. — С. 2–7.

Євдокимов В. І. Модернізація змісту освіти / В. І. Євдокимов // Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Харківська область: монографія / І. Ф. Прокопенко, В. П. Андрущенко, В. І. Астахова та ін.; Ін-т вищ. освіти АПН України, Асоц. ректорів пед. ун-тів Європи. – К.: Знання України, 2009. — С. 377–392.

Юр’єва К. Особливості сучасної системи педагогічної освіти Австралії / Юр’єва К.А., Семенченко Т. О. // Людина і сучасне суспільство: проблеми педагогіки та психології: Зб. тез наук. робіт учасників міжнар. наук.-практ. конференції (м. Львів, 11–12 жовтня 2013 року) / ГО «Львівська педагогічна спільнота». — Львів: Львівська педагогічна спільнота, 2013. — С. 77–81.

Електронні ресурси, джерела, взяті з мережі Internet описуються за загальними правилами з обов’язковим зазначенням в зоні назви та відомостей, що відносяться до назви, загального визначення матеріалу: [Електронний ресурс]. Після зони відповідальності за джерело ставиться подвійний slash та наводить інформація про електронне видання, в якому розміщено матеріал (якщо є), та вказується: «Режим доступу» і після двокрапки наводиться точна електронна адреса.

Андрущенко В. П. Реальність освіти: проблема деміфологізації [Електронний ресурс] / В. П. Андрущенко // Практична філософія. — 2001. — №1 (2). — С. 185–197. — Режим доступу: http://sofy.kiev.ua/pf2/andru.htm

Базовий компонент дошкільної освіти: (Нова редакція) [Електронний ресурс] / Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; Національна академія педагогічних наук України; авт. кол.: наук. керівник А. М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф, д-р пед. наук та ін. ― К.: [б. в.], 2012. – 26 с. — Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/ua/activity/education/56/690/bazovij_komponent-doshkilnoji_osviti_v_ukrajini/

Державний стандарт початкової загальної освіти [Електронний ресурс] / Кабінет Міністрів України. // Про затвердження Державного стандарту початкової середньої освіти: Постанова Кабінету Міністрів України від 20.04.2011 № 462. — Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/ua/often-requested/state-standards/

Берн Э. Игры, в которые играют люди (психология человеческих взаимоотношений) [Электронный ресурс] / Э. Берн; перевод А. А. Грузберга. – Режим доступа: http: //www.lib.ru/PHINO/BERN/.

 

Види навчально-дослідних робіт

Науковий пошук характеризується різними рівнями глибини і складності. Його здійснюють люди різної кваліфікації та дослідницьких можливостей. Елементи його використовують під час навчального процесу в загальноосвітніх школах. Значно вищі вимоги пред’являють до наукового пошуку студентів (як правило, він постає як навчально-дослідницька діяльність), найобдарованіші з яких поповнюють різні галузі науки.

Реферат (від лат. referre – доповідати, повідомляти) – 1) доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел; 2) виклад змісту наукової роботи (робіт), книжки (книжок), статті (статей). Є найпростішим видом навчально-дослідної роботи студента.

Кожне із значень цього поняття передбачає певний різновид дослідної роботи: у першому значенні – серйозну самостійну роботу, засновану на аналітичному та описовому методах дослідження (роботи, з якими студенти виступають на наукових конференціях); у другому – короткий письмовий виклад. Базується він на описовому методі дослідження. Використовують його для засвоєння й оцінки наявної наукової інформації з конкретної тематики на семінарських заняттях, при підготовці до екзамену, заліку. Такий реферат може бути монографічним (за одним джерелом) або оглядовим (за кількома джерелами).

Особу, яка складає реферат, називають референтом, а сам процес – реферуванням.

Реферат викладають своїми словами, використовуючи при цьому особливо значущі визначення, цитати, а також висловлювання, з якими референт не згоден. Цитування зумовлює посилання на джерело із зазначенням сторінок. Аналогічними є вимоги і до викладених думок авторів наукових робіт, якщо вони містять важливі положення, висновки.

План реферату дослідник складає особисто. Композиція реферату повинна охоплювати такі обов’язкові компоненти:

1. Вступ. Містить короткі відомості про автора, назви і стислу оцінку робіт, що реферуються, формулювання мети реферату.

2. Основна частина. її завдання полягає у вичерпному викладенні суті наукової інформації з теми. Може складатися з кількох розділів або підрозділів, що залежить від теми, проблематики та обсягу матеріалу реферату.

3. Висновки. їх викладають у формі міркувань, узагальнень, зауважень референта щодо порушених у рефераті питань, підсумовування результатів виконаної роботи.

4. Список використаних джерел.

Обсяг реферату залежить від значущості проблеми, опанованого матеріалу і, як правило, повинен становити 10-15 сторінок формату А4, шрифт Times New Roman, без переносів. Відстань між рядками – півтора інтервали комп’ютерного стандарту, кегль 14; поля: верхнє і нижнє – 20 мм, ліворуч – 25 мм, праворуч – 10 мм, абзацний відступ – 12,5 мм. Середня кількість знакомісць у рядку – 65, кількість рядків на одній сторінці – до 30. У тексті коротке тире (–) і дефіс (-) розрізняються за розміром та наявністю/відсутністю пробілів. Посилання на наукову літературу в тексті подаються за таким зразком: [5, с. 80], де 5 – номер джерела за списком літератури, 80 – сторінка. Посилання на декілька наукових джерел одночасно подаються так: [4, с. 63; 6; 8, с. 95-97].

 

Робота над рефератом відбувається з дотриманням такого порядку:

1. Вибір або формулювання теми. З’ясування форми реферату, яка б відповідала його меті.

2. Обмірковування теми, складання попереднього плану реферату.

3. Ознайомлення з науковою літературою, що відповідає темі роботи. Вибір джерела (джерел), що розкривають тему.

4. Формулювання мети реферату, коригування первинного плану.

5. Виклад матеріалу відповідно до складеного плану.

У процесі вивчення матеріалу, написання реферату можуть з’ясуватися факти, аналіз яких спонукає до перегляду первинних елементів структури, основних смислових акцентів. Отже, навіть найдосконаліший план є не закостенілою догмою, а орієнтиром творчого пошуку.

Кожний реферат має бути індивідуальною роботою, в ньому простежуватимуться особливості мислення, творча манера автора. Водночас він повинен відповідати таким вимогам до його оформлення:

1. Використання паперу типового формату.

2. Скріплення і пронумеровування сторінок.

3. Правильне оформлення титульної сторінки.

4. Подання списку літератури в алфавітному порядку з дотриманням правил наукового апарату.

5. Недопустимість жодних надмірностей в оформленні (рамочок, малюнків тощо), які не стосуються змісту роботи.

Оцінюють реферат, використовуючи такі критерії:

1. Відповідність темі змісту і форми реферату.

2. Глибина, повнота розкриття теми.

3. Логіка викладення матеріалу.

4. Термінологічна чіткість.

5. Рівень навичок самостійної роботи з науковою літературою та вміння критично її оцінити.

6. Власне бачення проблеми дослідником, творчий характер роботи.

7. Якщо реферат є основою усного повідомлення, враховують і вміння відібрати найсуттєвіший матеріал для короткого виступу.

При написанні рефератів нерідко виникають труднощі з вибором мовних структур, оволодіння якими за певних старань є справою часу. Мовностильові особливості наукової, навчально-дослідної роботи залежать від володіння їх авторами лексикою, іншими виражальними засобами. Наприклад, в історіографічній частині реферату, як і будь-якої іншої наукової роботи, доцільне використання таких мовних структур:

1. Структури, які використовують для акцентування на основних проблемах і питаннях, що аналізуються автором:

автор розглядає питання (чого)?

аналізує проблеми (чого?)

розкриває своє розуміння (чого?)

викладає основні положення (чого?)

веде мову (про що?)

2. Конструкції, які використовують для фіксації проблем, що виокремлюються автором:

автор підкреслює, зазначає важливість (чого?)

вказує (на що?)

приділяє особливу увагу (чому?)

концентрує особливу увагу (на чому?)

зосереджує увагу (на чому?)

3. Звороти, які вживають при переліку питань, що одночасно розглядаються автором:

автор торкається (чого?)

згадує (про що?)

зазначає (що?)

(крім того) автор торкається (чого?)

4. Структури, які використовують при викладенні системи авторської аргументації, що передбачають ілюстративний та фактичний матеріал, досилання на інші джерела:

автор протиставляє (що чому?)

зіставляє (що з чим?)

аргументує свою думку (чим?)

наводить приклади, цифри, які свідчать (про що?)

ілюструє свої висновки (чим?)

підтверджує (що? чим?)

спирається на класифікацію, запропоновану (де? ким?)

посилається на статті (чиї?)

5. Якщо автор неодноразово повертається до концептуально важливих для нього ідей в різних розділах своєї роботи, то відображення цього в тексті реферату може відбуватись через використання таких мовних структур:

автор спеціально декілька разів зупиняється (на чому?)

постійно повертається до думки (про що?)

неодноразово звертає увагу (на що?)

особливо акцентує на тому, що...

6. У заключній частині реферату наводять основні висновки, які зробив автор першоджерела, узагальнюють головні ідеї реферованої роботи. Найчастіше при цьому використовують такі мовні структури:

автор робить висновок про те, що...

доходить висновку, що...

Підбиваючи підсумки,

автор підкреслює важливість (чого?)

На завершення

автор стверджує, що...

Отже, основна думка (ідея) статті полягає в тому, що...

Безперечно, цими мовними моделями не обмежується виражальна палітра реферату, курсової, дипломної роботи. Кожен автор може суттєво розширити й урізноманітнити мовний спектр своєї роботи. Головне, щоб мовні засоби адекватно виражали думку і відповідали найхарактернішим особливостям наукового стилю.

 

Відповідною інноваційним технологіям навчання різновидністю індивідуальних завдань є індивідуальні навчально-дослідні завдання(ІНДЗ).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) – вид позааудиторної індивідуальної роботи студента навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується у процесі вивчення програмового матеріалу навчального курсу і завершується складанням підсумкового екзамену чи заліку. ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, отриманих у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.

Мета ІНДЗ – самостійне вивчення частини програмового матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу, розвиток навичок самостійної роботи.

Курсова робота – один з видів індивідуальних завдань навчально-дослідного, творчого чи проектно-конструкторського характеру, який має на меті не лише поглиблення, узагальнення і закріплення знань студентів з нової навчальної дисципліни, а й застосування їх при вирішенні конкретного фахового завдання і вироблення вміння самостійно працювати з навчальною і науковою літературою, електронно-обчислювальною технікою, лабораторним обладнанням, використовуючи сучасні інформаційні засоби та технології. Курсова робота оцінюється як самостійний вид навчальної діяльності студента.

За час навчання студент має виконати 2-3 курсові роботи з навчальних дисциплін, які є базовими для відповідної спеціальності; їхня конкретна кількість передбачена навчальним планом.

Тематика курсових робіт визначається кафедрами відповідно до змісту і завдань навчальної дисципліни. Студентам надається право вільного вибору теми роботи із запропонованого кафедрою переліку. Студенти можуть також пропонувати свої теми.

Захист курсової роботи проводить комісія у складі двох-трьох викладачів кафедри, у тому числі керівника курсової роботи.

Курсові роботи захищаються автором. Тобто, студент повинен самостійно довести не тільки в ході виконання роботи, а і на завершальному етапі – перед державною екзаменаційною комісією правильність свого самостійного рішення, уміння самостійно розв’язувати завдання, наближені до реальних професійних.

 

Наукова стаття чи доповідь на конференцій теж можуть стати результатами науково-дослідної роботи студента. Їхня мета – не тільки виявлення знань студента, але й презентація його власних дослідницьких напрацювань. І стаття, і доповідь повинні мати чітку структуру:

- постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями;

- аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор,

- виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття;

- формулювання цілей статті (постановка завдання);

- виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

- висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Поряд із цим, текст статті має містити посилання на використані при її написанні літературу чи джерела. Як правило, список використаних джерел складається в алфавітному порядку (спочатку джерела українською чи російською мовами, потім – іноземними) або в попрядку згадування в тексті й наводиться після тексту статті. Також до статті додаються анотації та ключові слова українською, російською й англійською мовами (якщо інше не передбачено умовами публікації в кожному конкретному виданні). Анотації містять мету статті, короткий виклад основного матеріалу та висновки з дослідження й перспективи подальших наукових пошуків.

Тема 2. ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Компоненти наукового апарату педагогічного дослідження: тема, актуальність, об’єкт дослідження, його предмет, мета, завдання, гіпотеза.

Структура курсової роботи. Складання плану.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 176; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.223.42.120 (0.127 с.)